11 грудня 2024 року м. Київ № 640/5747/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не надання відповідей на запити ОСОБА_1 на отримання інформації від 27.12.2021, 13.01.2022, 28.01.2022;
зобов'язати Міністерство оборони України надати ОСОБА_1 відповіді по суті запитів на інформацію від 27.12.2021, 13.01.2022, 28.01.2022;
стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він 27 грудня 2021 року, 13 січня 2022 року та 28 січня 2022 року звертався до Міністерства оборони України із запитами щодо отримання публічної інформації. Проте, ним не було отримано відповіді на вказані запити. Вважає бездіяльність відповідача, щодо ненадання відповіді на запити протиправною. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2022 року відкрито провадження в справі.
Відповідач у відзиві зазначає, що всі звернення позивача були опрацьовані згідно чинного законодавства та направлені відповіді на звернення. Крім того, жодними доказами та навіть жодними припущеннями позивачем не наведено будь-яких норм або обставин, які б свідчили про неправомірність рішень, дій або бездіяльності Міноборони, які були б причиною заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що лише сам факт реєстрації відповіді на запит як вихідного документа у системі діловодства розпорядника інформації не є моментом завершення перебігу строку надання відповіді на інформаційний запит, а відтак, такий доказ не може свідчити про надіслання відповіді запитувачу та не підтверджує належне виконання свого обов'язку як розпорядника інформації. Будь-яких доказів саме надіслання та/чи вручення відповіді на інформаційний запит позивача відзив на позовну заяву не містить. Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо доступу до публічної інформації при розгляді його запитів від 13.01.2022 та від 28.01.2022 про отримання публічної інформації, є обґрунтованими.
Запит від 27.12.2021 вручено відповідачу 29.12.2021, що не заперечується відповідачем. Відповідь на вказаний запит надано Кадровим центром Збройних Сил України на електронну адресу позивача 19 лютого 2022 року, тобто після спливу строку надання відповіді. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яні робочих днів з дня отримання запиту. Отже, у суду наявні всі підстави для задоволення позову. Просить суд задовольнити позов.
Разом із відповіддю на відзив позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позовні вимоги викладені в наступній редакції:
визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не надання відповідей на запити ОСОБА_1 на отримання інформації від 13.01.2022, 28.01.2022 та несвоєчасного надання інформації на запит від 27.12.2021;
зобов'язати Міністерство оборони України надати ОСОБА_1 відповіді по суті запитів на інформацію від 13.01.2022, 28.01.2022;
стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000грн.
Відповідач в запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що відповідні відповіді були направлені позивачу простими поштовими виправленнями, що не суперечить ні законодавству України, ні постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 щодо моменту здачі документа на пошту. При цьому виконавці направляли відповідні листи у різні періоди, а тому формувати список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв'язку про його прийняття не було підстав. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/5747/22 до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року (суддя Леонтович А.М.) заяву судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовича А.М. про самовідвід у справі № 640/5747/22 задоволено.
Ухвалено матеріали адміністративної справи №640/5747/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії передати до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 вересня 2024 року матеріали адміністративної справи №640/5747/22 передано на розгляд судді Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року прийнято до провадження матеріали адміністративної справи № 640/5747/22. Вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
27 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із запитом щодо надання публічної інформації (а.с.7). Вказаний запит отримано відповідачем 29 грудня 2021 року.
В запиті від 27 грудня 2021 року позивачем запитувалась інформація щодо військовослужбовців, включених до Резерву для просування по службі та Плану переміщення на посади на 2021 рік на посаду офіцера юридичного ІНФОРМАЦІЯ_1 з наданням відповідних витягів.
Враховуючи, що кадровим резервом ЗСУ займається ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказаний запит Міністерством оборони України направлено на опрацювання та надання відповіді до Кадрового центру ЗСУ.
Листом від 17 лютого 2022 року Кадровим центром Збройних Сил України надано відповідь на запит позивача, яким повідомлено, що запитувана інформація є конфіденційною (а.с.31).
Вказану відповідь направлено на електронну адресу позивача 19 лютого 2022 року (а.с.32).
13 січня 2022 року позивачем на адресу Міністерства оборони України направлено запит про надання інформації: у якій юридичній особі публічного права штатом передбачено відокремлений підрозділ військова частина НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ? чи переходила юридична особа, у штаті якого відокремлений підрозділ військова частина НОМЕР_1 , на штат воєнного часу?(а.с.9). Вказаний запит отримано відповідачем 18 січня 2022 року.
Дорученням начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.01.2022 №42-(з) вказаний запит відправлено ІНФОРМАЦІЯ_1 для опрацювання (а.с.26).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами опрацювання запиту позивача, на адресу, зазначену ОСОБА_1 у запиті, простим листом, направлено відповідь з порушених питань від 25.01.2022 них. №370/555 (а.с.37).
13 січня 2022 року позивачем на адресу Міністерства оборони України направлено запит про надання інформації: у якій юридичній особі публічного права штатом передбачено відокремлений підрозділ військова частина НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ? чи переходила юридична особа, у штаті якого відокремлений підрозділ військова частина НОМЕР_1 , на штат воєнного часу?(а.с.9). Вказаний запит отримано відповідачем 18 січня 2022 року.
Дорученням начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.01.2022 №42-(з) вказаний запит відправлено ІНФОРМАЦІЯ_1 для опрацювання (а.с.26).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами опрацювання запиту позивача, на адресу, зазначену ОСОБА_1 у запиті, простим листом, направлено відповідь з порушених питань від 25.01.2022 них. №370/555(а.с.37).
28 січня 2022 року позивачем на адресу Міністерства оборони України направлено запит про надання інформації (а.с.11).
Дорученням начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28.01.2022 №Я-67(з) вказаний запит відправлено ІНФОРМАЦІЯ_1 для опрацювання (а.с.26).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами опрацювання запиту позивача, на адресу, зазначену ОСОБА_1 у запиті, простим листом, направлено відповідь з порушених питань від 31.01.2022 них. №370/674(а.с.40).
Позивач вважає, що ненадання відповіді у встановлений строк свідчить про протиправну бездіяльність відповідача під час розгляду звернення та порушення норм Закону України «Про звернення громадян». Вказаною бездіяльністю відповідача, позивачу завдано моральну шкоді, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII, Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі за текстом - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Статтею 20 Закону №2657-XII встановлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм статтею 40 Конституції України, права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96 (далі - Закон № 393/96).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Відповідно до статті 5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Згідно з частини першої статті 7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина третя статті 7 Закону №393/96).
Статтею 15 Закону №393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону №393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналізуючи вказані норми права суд доходить висновку, що звернення, яке відповідає вимогам Закону №393/96, повинно бути прийнято, всебічно та повно розглянуто у встановлені законом строки, та за наявності для того підстав, суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого входить вирішення спірного питання, повинен вжити усіх передбачених законом заходів для поновлення порушеного права особи та усунення причин та умов, які сприяли порушенням. За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб'єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п'ятиденний строк.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №804/9185/15.
Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №800/580/17.
З урахуванням вказаного, звернення (запит) позивача від 27.12.2021, 13.01.2022, 28.01.2022 було розглянуто у відповідному порядку Міністерством оборони України та на виконання статті 7 Закону України «Про звернення громадян» надіслано за належністю для розгляду по суті в межах компетенції до Кадрового центру Збройних Сил України та ІНФОРМАЦІЯ_1 для надання відповідей та вирішення поставлених питань.
За таких обставин, звернення позивача було розглянуте в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» та статті 40 Конституції України, а тому відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Тому вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, є не обґрунтованими та безпідставними, такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо порушення строку надання відповіді на запит від 27 грудня 2021 року суд зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, відповідь на запит позивача від 27 грудня 2021 року отриманий відповідачем 29 грудня 2021 року була надана не Міністерством оборони України, а Кадровим центром Збройних Сил України.
З огляду на що строк надання відповіді на запит від 27 грудня 2021 року про отримання публічної інформації Міністерством оборони України не порушено.
Щодо питання стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини 2 статті 23 ЦК України).
Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
Так відповідно до позиції викладеної у постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульовано висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13).
У позовній заяві позивачем не наведено жодного обґрунтування, розрахунку або критеріїв з яких він виходив при визначенні моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Позивач не вказує про виникнення негативних для нього наслідків у формі переживання негативних емоцій, страждань або приниження, які б могли бути підставою для нарахування моральної шкоди.
При цьому природа такого зв'язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non («умова, без якої не може бути») (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19).
Таким чином, позивач, в порушення свого обов'язку, не довів факт негативного впливу зі сторони Міністерства оборони України, який призвів до моральних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру збитків в результаті таких дій, порушення відповідачем законів України та причинно-наслідковий зв'язок між порушенням і завданими збитками.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
Приписами частини першої та частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.