11 грудня 2024 року № 320/20370/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві протиправною щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії станом на 05 березня 2019 року, без обмеження пенсії максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити новий перерахунок та виплату пенсії з 01 квітня 2019 року без обмеження пенсії максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 прийнято до провадження матеріали адміністративної справи № 320/20370/23 та вирішено справ розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що при перерахунку пенсії, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2022 у справі № 640/18005/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві протиправно обмежено пенсію максимальним розміром.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому у задоволенні позову просить відмовити. Покликається на те, що підстави для перерахунку пенсії позивача відсутні, оскільки максимальний її розмір не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2022 у справі № 640/18005/21 ухвалено, зокрема: зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 , новий перерахунок та виплату пенсії з 01 квітня 2019 року відповідно до частин 3, 18 ст.ст. 43, частини 3 ст.51 та частин 1, 4 ст. 63 ЗУ №2262-ХП, постанов КМУ №45, 704 з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення згідно довідки Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України № 22/6-1795 від 29 квітня 2021 року у розмірі 90% від грошового забезпечення на підставі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 червня 2020 року у справі №640/14178/19.
З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що на виконання зазначеного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019. Після проведення вказаного перерахунку пенсії, розмір пенсії позивача обмежено максимальним розміром.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром під час її перерахунку з 05.03.2019, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначено, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Вказане повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 та від 04.07.2023 у справі №420/10528/21.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обмеження Головним управління Пенсійного фонду України в місті Києві максимального розміру пенсії позивача під час її перерахунку саме з 01.04.2019, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
За таких обставин, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення вимог позивача шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром при здійсненні перерахунку пенсії з 01.04.2019 та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.04.2019 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених раніше виплат.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн., зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1073,60 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві протиправною щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії станом на 05 березня 2019 року, без обмеження пенсії максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум;
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01 квітня 2019 року без обмеження пенсії максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.