Номер провадження 22-ц/821/1297/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/2596/21 Категорія: 314000000 Демчик Р.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
11 грудня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Гончар Н.І.,
за участю секретаря Гладиш О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Прядки Віталія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 листопада 2021 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, -
У квітні 2021 року Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» (далі - ВП «Черкаська ТЕЦ» ПрАТ «Черкаське хімволокно») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію.
Позов обґрунтовано тим, що на ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» покладений обов'язок забезпечення тепловою енергією населення, організацій та підприємств всіх форм власності. Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ВП «Черкаська ТЕЦ» ПрАТ «Черкаське хімволокно». Оскільки, в даному будинку встановлений будинковий лічильник загального обліку теплопостачання, то відповідно до п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою КМ України від 21.07.2005 року № 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі (об'єму) квартири.
У квартирі АДРЕСА_2 лічильник обліку гарячого водопостачання був відсутній, тому згідно з п. 21 вищевказаних Правил, у разі відсутності у квартирі та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за наданні послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання на одну зареєстровану особу.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта № 251602174 від 07.04.2021 одноосібним власником квартири АДРЕСА_3 є відповідач ОСОБА_2 .
Згідно з відповіддю на адвокатський запит №5100-01-10 від 17.03.2021 року наданої Управлінням з питань державної реєстрації Черкаської міської ради за адресою АДРЕСА_4 зареєстровані відповідачі по справі, а також двоє неповнолітніх дітей.
Позивач також зазначив, що, згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Відповідачі фактично споживаючи послуги не надсилали позивачу жодних скарг чи претензій щодо наявності послуг, якості чи кількості їх надання. Це свідчить про те, що позивач надавав відповідачам житлово-комунальні послуги належним чином, а саме: якісно, своєчасно та у повному обсязі.
Також, зазначають, що відповідачі своєчасно з січня 2013 року не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а також не здійснювали внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка на 01.03.2021 року складає 54057,62 грн., що підтверджується листом-розрахунком по ОР № 31439037.
Договір з відповідачами про надання житлово-комунальних послуг не укладений, але, відповідно до діючого законодавства відповідачі зобов'язані оплатити позивачу усі фактично спожиті ними комунальні послуги. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не можу бути підставною для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
На підставі вищевикладеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на свою користь заборгованість з централізованого опалення на внески у розмір 54 057,62 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 19260,74 грн. та 3% річних у розмірі 5201,71 грн., а всього 78520,07 грн. та стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2270 грн.
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно» в інтересах відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за послуги централізованого опалення, водопостачання та Внески у розмірі 54 057,62 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 19260,74 грн. та 3% річних у розмірі 5201,71 грн., а всього 78 520,07 грн.
Стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно» в інтересах відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» судовий збір у розмірі по 1135,00 грн. з кожного.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 травня 2024 року в задоволенні заяви адвоката Прядки Віталія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.11.2021 року у справі №711/2596/21 за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що згідно відомостей відділу реєстрації місця проживання Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради наданих на запит суду 23 квітня 2021 року за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані відповідачі по справі.
Таким чином, відповідачі є споживачами комунальних послуг наданих їм позивачем.
Як вбачається з листа-розрахунку по особовому рахунку № НОМЕР_1 , останні не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01.01.2013 року по 01.02.2021 року, яка складає 54057,62 грн.
Всупереч вимогам чинного законодавства, відповідачі своєчасно та в повному обсязі не оплачують надані позивачем послуги.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем надано розрахунок інфляційних втрат в сумі 19260,74 гривень та 3% річних в сумі 5201,71 гривень у зв'язку із простроченням відповідачами оплати комунальних послуг.
Своїх заперечень проти позову та доказів, які б обґрунтовували такі заперечення відповідачі суду не подавали.
З огляду на наведе суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Прядка В.М.подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що рішення ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що відповідач ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання по вищевказаній справі, що і стало причиною її відсутності у судових засіданнях при розгляду справи.
Судом не враховано, що на день звернення до суду із позовом сплинули строки позовної давності.
Крім того, вказує, що власником квартири є ОСОБА_2 , а тому саме він повинен був нести витрати за надану послугу як власник майна по встановленому тарифу, ціна за який не залежить від проживання чи не проживання осіб у квартирі, а залежить від загальної площі приміщення.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання від 12.05.2021 року, відповідачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою АДРЕСА_4 року (а.с.32-33).
На ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» покладений обов'язок забезпечення тепловою енергією населення, організацій та підприємств всіх форм власності. Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ВП «Черкаська ТЕЦ» ПрАТ «Черкаське хімволокно».
Як вбачається з листа-розрахунку по особовому рахунку № НОМЕР_1 , останні не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01.01.2013 року по 01.02.2021 року, яка складає 54057,62 грн.
З моменту надання позивачем споживачам послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання між сторонами справи відповідно до Закону України від 09.11.2017 № 2189-VІІІ «Про житлово-комунальні послуги» ( далі Закону ) виникли правовідносини, які полягають, зокрема, у наявності в споживача зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за спожиті послуги. При цьому, відсутність відповідного договору на їх надання не звільняє споживачів від обов'язку оплачувати надані житлово-комунальні послуги, враховуючи норми п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах ВС від 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 18.03.2019 у справі №210/5796/16-ц, від 18.12.2019 у справі №522/2625/16-ц, від 25.03.2020 у справі №211/3347/18-ц.
Такі висновки під сумнів скаржником не ставляться.
Відповідачі не надали суду доказів відмови від отримання ними послуг з опалення та гарячого водопостачання від позивача, наявність звернень із відповідними претензіями до підприємства щодо кількості та якості наданих послуг. Квартира, в якій послуги надавалися позивачем, не від'єднана від мереж централізованого опалення та гарячого постачання у встановленому законодавством порядку, що також скаржником під сумнів при апеляційному перегляді справи не ставиться.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд згідно нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону).
Права та обов'язки споживача визначені у статті 7 згаданого Закону.
Відповідно до вимог п. 6 ст. 1 Закону індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Крім того, згідно із ст. 9 цього Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.
Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами Закону.
Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.
Аналогічні положення щодо обов'язку нести витрати на утримання житла членами сім'ї наймача містить також ст. 64 ЖК України.
Частина 3 статті 156 ЖК України передбачає, що повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири).
Указані правові норми покладено в обґрунтування позовних вимог щодо необхідності солідарного стягнення з відповідачів вартості наданих комунальних послуг у квартирі, в якій вони проживають.
Таким чином обов'язок по сплаті комунальних послуг покладається не лише на власника квартири, а також на членів сім'ї власника, які проживають разом з власником або ж з ним зареєстровані.
Одночасно згідно ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов'язує. Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст.ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Як зазначено у ст. 610 ЦК України, - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, - у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 541 ЦПК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що з 2014 року (з часу розірвання шлюбу із ОСОБА_2 ) ОСОБА_1 не проживає в даному приміщенні, а лише зареєстрована, а відтак не зобов'язана оплачувати послугу якою не користується.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 з 18.07.2012 та станом на час подання позову залишалася зареєстрованою за вказаною адресою, а тому відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на неї покладено обов'язок по оплаті наданих послуг, нарахованих за адресою її реєстрації.
Крім того, відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження.
Зазначена норма закону виключає право на неоплату вартості такої комунальної послуги, як постачання теплової енергії.
Таким чином, для того, щоб відступити від правила по замовчуванню щодо наявності у особи, місце проживання якої законно зареєстровано у квартирі, в якій надаються комунальні послуги, обов'язку по їх оплаті, така особа має подати надавачу послуг відповідну заяву з доказами, що підтверджують її відсутність в такому житлі, що за обставин цієї справи не мало місця та скаржником в апеляційній скарзі не спростовується. В протилежному випадку у надавача послуг є законні підстави виставляти вимогу про їх оплату усім особам, місце проживання яких зареєстровано у квартирі, що відповідатиме приписам ст. ст. 64, 156 ЖК України
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не проживає за місцем реєстрації не спростовує її обов'язку по оплаті наданих послуг.
Щодо доводів в частині неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи
Встановлено, що районний суд направляв судові повістки та інші процесуальні документи відповідачу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 . Зазначена адреса була вказана позивачем у позові та підтверджена інформацією Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради (а. с. 32).
У матеріалах справи містяться поштові відправлення з рекомендованими повідомленнями про вручення на ім'я ОСОБА_1 , повернуті до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 58, 68).
Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.
Ураховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 лютого 2022 року у справі № 752/11662/20 (провадження № 61-14813св21), від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) районний суд дійшов правильного висновку про належне повідомлення ОСОБА_1 про судовий розгляд справи.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення у справі, оскільки відповідач, який був належно повідомлений про судовий розгляд, без поважних причин не з'явився до суду.
Щодо строку позовної давності
Оскаржуючи заочне рішення районного суду в апеляційному порядку, відповідачем також було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Згідно правового висновку, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
З метою усунення вказаних порушень процесуального права відповідача ОСОБА_1 , апеляційним судом вказану справу переведено з письмового провадження у провадження з викликом сторін, де були вислухані доводи обох сторін.
Що стосується заяви представника ОСОБА_3 адвоката Прядки В.М. про застосування строків позовної давності, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Європейський суд з прав людини зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути порушені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Колегія суддів враховує, що фактично ОСОБА_1 не знала про наявність судового провадження ініційованого позивачем, тому на переконання колегії суддів має право на подання заяви про застосування строку позовної давності.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №263/7494/16-ц наголосив, що у випадку, коли до відповідачів, пов'язаних солідарним обов'язком, пред'явлена солідарна вимога і один із них обґрунтовано заявив суду про застосування позовної давності, то така процесуальна дія має наслідки, передбачені ЦК України, і для інших солідарних боржників.
Як вбачається із розрахунку заборгованості борг у відповідачів виник з січня 2013 року та розрахований позивачем по лютий 2021 року у розмірі 54057,62 грн.
Протягом цього періоду часу відповідачами здійснювалася оплата житлово-комунальних послуг, а саме у грудні 2019 року на суму 3476,91 грн., у лютому 2018 року на суму 500,00 грн., у листопаді 2015 року на суму 289,66 грн.
Встановивши, що споживачі послуг ОСОБА_2 , ОСОБА_1 періодично сплачували заборгованість за надані послуги, чим визнавали існування заборгованості та переривали перебіг позовної давності, колегія суддів доходить висновку про відмову у застосуванні положень частини четвертої статті 267 ЦК України.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищенаведене, позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Розмір заборгованості за житлово-комунальні послуги відповідачами не оспорювався.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Прядки Віталія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді