12 грудня 2024 року
м. Черкаси
Справа № 711/5753/24
Провадження № 22-ц/821/1881/24
категорія: 310020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Мунтян К.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргуОСОБА_1 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2024 року (ухваленого під головуванням судді Позарецької С.М.в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси, повний текст судового рішення складено 15 жовтня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
Короткий зміст позовних вимог
19 липня 2024 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Подана заява мотивована тим, що в період з 2013 року по 2023 рік він спільно проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу із відповідачкою. Від їхніх стосунків у них народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що спору щодо місця проживання дитини немає. Дитина проживає разом із ним та перебуває на повному його утриманні.
Крім того, зазначає, що він один не може забезпечити належний рівень матеріального утримання дитини, а матір є здоровою та працездатною особою, яка зможе сплачувати аліменти на рівні частини з усіх видів її заробітку.
Він із відповідачкою не спілкується, місце роботи останньої йому невідоме і він не обізнаний про її заробітки. При сплаті аліментів відповідачем у вказаному розмірі буде забезпечена рівність батьків при несенні обов'язку щодо утримання дитини.
Крім того, відповідачка інших осіб на утриманні немає.
На підставі наведеного, позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і продовжувати до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем жодними належними, допустимими, достатніми та переконливими доказами не доведено обставини про те, що дитина проживає саме разом із ним і знаходиться на його утриманні і, відповідно, він має право на стягнення аліментів із матері дитини. Крім того, сам по собі факт реєстрації місця проживання дитини за тією ж адресою з 22.08.2023 (дата декларування реєстрації), за якою зареєстроване і місце проживання батька дитини (позивача по справі), про що свідчать дані витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.08.2023, виданого Департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради та витягу з реєстру територіальної громади від 22.08.2023, - не підтверджують обставин, про які вказує позивач, тобто про фактичне проживання дитини разом із ним, враховуючи і його доводи про те, що син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає із ним лише із січня 2024 року. Не знайшли свого підтвердження доводи позивача й про те, що він має доходи у вигляді пенсії (у певному розмірі) та розміру його заробітку, а також те, що саме на його утриманні знаходиться дитина.
Судом зазначено, що відмова у задоволенні позовних вимог не позбавляє можливості позивача звернутися із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини за наявності інших, належним чином підтверджених обставин.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 05 листопада 2024 року через засоби поштового зв'язку, ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення прийнятим із порушенням норм процесуального права та із неправильним застосуванням норм матеріального права, при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 10 жовтня 2024року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.08.2023, виданим департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради та витягом з реєстру територіальної громади від 22.08.2023.
Вказує, що він є пенсіонером і отримує пенсію, має статус особи з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням та продовжує працювати.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони по справі у зареєстрованому шлюбі не перебували, але проживали разом.
Від спільного проживання позивача та відповідача у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 06.05.2016, виданого Придніпровським районним у місті Черкаси відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Черкаській області, актовий запис №495. Батьком дитини записаний позивач, а матір'ю - відповідач. Спору щодо батьківства між сторонами немає.
Згідно витягу №04-03/38286 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.08.2023 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.08.2023 по теперішній час, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 22.08.2023 по теперішній час.
Реєстрація ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою : АДРЕСА_1 , з 22.08.2023 підтверджується також Витягом з реєстру територіальної громади від 22.08.2023.
Згідно копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,, має статус особи з інвалідністю ІІ групи загального захворювання.
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення аліментів на неповнолітню дитину.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно вимог ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Статтею 183 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Таким чином, законом встановлено мінімальний розмір частки заробітку (доходу) платника аліментів, яка стягується у безспірному порядку - 1/4 частина на одну дитину.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 вказував, що він із відповідачкою проживали разом у період з 2013 року по 2023 рік без реєстрації шлюбу, від даних відносин народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з січня 2024 року проживає разом з ним та перебуває на його утриманні.
На підтвердження вказаного позову, ОСОБА_1 як доказ долучив копію Витягу №04-03/38286 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.08.2023 та Витяг з реєстру територіальної громади від 22.08.2023.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, що позивачем жодними належними, допустимими, достатніми та переконливими доказами не доведено обставини про те, що дитина проживає саме разом із ним і знаходиться на його утриманні і, відповідно, він має право на стягнення аліментів із матері дитини. Крім того, сам по собі факт реєстрації місця проживання дитини за тією ж адресою з 22.08.2023 (дата декларування реєстрації), за якою зареєстроване і місце проживання батька дитини (позивача по справі), про що свідчать дані витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.08.2023, виданого Департаментом «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради та витягу з реєстру територіальної громади від 22.08.2023, - не підтверджують обставин, про які вказує позивач, тобто про фактичне проживання дитини разом із ним, враховуючи і його доводи про те, що син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає із ним лише із січня 2024 року. Не знайшли свого підтвердження доводи позивача й про те, що він має доходи у вигляді пенсії (у певному розмірі) та розміру його заробітку, а також те, що саме на його утриманні знаходиться дитина.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.
Отже, суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і доводам позивача у їх сукупності, виходив із недоведеності позивачем належними, допустимими, достатніми та переконливими доказами обставин того, що дитина проживає саме разом із ним і знаходиться на його утриманні, а також, що позивачем не доведено розмір його доходів, тому вважав відсутніми підстави для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується із висновками суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Надана до матеріалів справи копія посвідчення, що позивач є особою, якій встановлена ІІ група інвалідності , не підтверджує розмір його доходів, а лише свідчить про його статус особи з інвалідністю.
Інші докази на підтвердження проживання дитини з позивачем та перебування на його утриманні матеріали справи не містять.
Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що відмова у задоволенні позовних вимог не позбавляє можливості позивача звернутися із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини за наявності інших, належним чином підтверджених обставин.
Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді: Л.І. Василенко
О.М. Новіков