11 грудня 2024 року Справа № 280/7255/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
02 серпня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка виражається у не поновленні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з грудня 2014 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити недоотриману суму пенсії за період з грудня 2014 року по момент набрання законної сили рішенням суду;
- витрати на правову допомогу в сумі 14 500 гривень та судовий збір стягнути з Відповідача на користь Позивача.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він, є громадянином України, пенсіонером. Його пенсійна справа знаходиться в АРК Крим, трудова книжка втрачена. Однак, пенсія була призначена йому в час, коли територія АР Крим не була окупована російською федерацією, та перебувала під контролем України. Наразі він виїхав на підконтрольну Україні територію, до м. Запоріжжя, та має статус внутрішньо-переміщеної особи. 18.06.2024 ним направлена до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заява про поновлення виплати йому пенсії. Відповіддю ГУ ПФ України в Запорізькій області від 04.07.2024 у задоволенні заяви відмовлено, причиною відмови зазначено те, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не приведено у відповідність до Закону України № 3674-1Х від 25.04.2024, а обмін інформацією між пенсійними органами України та росії неможливий, у зв'язку з чим не можна встановити факт неотримання пенсії від рф. Позивач вважає дії відповідача, щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком на підставі його заяви протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Позивач вважає що його право на отримання пенсії порушено, та підлягає захисту, тому змушений звернутись до суду з позовною заявою про захист своїх прав.
Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/7255/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.
Ухвалою суду від 07.08.2024 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Відповідачем через систему « Електронний суд» 13.08.2024 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому викладені заперечення проти заявлених позовних вимог, наголошуючи, що оскаржувані позивачем дії є законними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Ухвалою суду від 22.10.2024 витребувано у відповідача інформацію (відомості) з її документальним підтвердженням щодо перебування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на пенсійному обліку в Пенсійному фонді України до 2014 року, в тому числі але не виключно матеріали його пенсійної справи.
25.10.2024 відповідачем надані додаткові пояснення, в яких зазначено, що у ІКІС ПФУ: Підсистема "Призначення та виплати пенсій (ППВП) електронна пенсійна справа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відсутня. Додатково повідомляємо, у підсистемі «Документообіг» знайдено звернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) через ВЕБ-Портал (РМК 12703/І-0800-22 від 21.11.2022 та 11794/І-0800-24 від 27.06.2024).
Станом на час розгляду справи відповіді на відзив та заперечення до суду не надійшло. Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 з 01.04.2015, що підтверджується копією паспорта ID НОМЕР_2 , виданого органом 2313 від 13.12.2017, карткою фізичної особи платника податків від 19.03.2010, витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 2313-1148482-2017 від 06.12.2017, копії яких додані до матеріалів справи позивачем. ВПО
18.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про поновлення пенсії, де зазначив , що з 2014 року йому припинено виплату пенсійних виплат через окупацію російською федерацією Автономної Республіки Крим. Його пенсійна справа знаходиться в АРК Крим, трудова книжка втрачена. Однак, зазначив, що пенсію він отримував і до окупації АРК Крим. Згодом він змінив своє фактичне місце проживання та переїхав на підконтрольну територію України, де й проживає до теперішнього часу. Просив поновити йому виплати пенсії за віком з моменту отримання його заяви. До заяви ОСОБА_1 надав копію паспорта, копію РНОКППО, копію довідки ВПО, копії документів про стаж. Копія заяви з додатками міститься в матеріалах адміністративної справи.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.07.2024 р. № 11830-11794/1-02/0800/24 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в поновленні пенсії. В обґрунтування відмови в листі зазначено: «На сьогодні, набув чинності Закон України від 25.04.2024 № 3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення».
Відповідно до Закону спрощено механізм відновлення пенсій для пенсіонерів, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону доручено привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно- правових актів у відповідність із цим Законом.
Враховуючи, що Ви звернулися в рамках Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян», повернутися до вирішення питання порушеного у зверненні буде можливо після приведення нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом та за умови звернення з заявою встановленого зразка та документами визначеними Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду від 25.11.2005 № 22-1 (зі змінами)» Копія листа мститься в матеріалах справи.
Не погоджуючись з такими діями, вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.
Тому, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Так у Рішенні Конституційного Суду від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Отже, кожен громадянин України, включно пенсіонер, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.10.2020 у справі № 540/450/19 зазначив, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 року по справі № 569/14531/16-а сформульовано правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, проаналізував положення ст. 19 Конституції України, ст. ст.3,4,9,17,18 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VІІ Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15 квітня 2014 року № 1207-VІІ, у розрізі міжнародних принципів закладених у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії, в якому у 1971 році Міжнародний суд Організацій Об'єднаних Націй (далі - ООН) Суд зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) згідно з якими: Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території.
Отже, право особи на отримання пенсійних виплат у належному розмірі не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати повноваження щодо перевірки обґрунтованості їх видачі чи прийнятих рішень окупаційної влади.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з п. 1.5 Порядку № 22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234.
Відповідно до п. 1.8 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Згідно з п. 4.12 розділу IV Порядку № 22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання).
При цьому, для переведення виплати пенсії позивача з Автономної Республіки Крим за новим місцем проживання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області:
- має надіслати запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначив пенсію за попереднім місцем проживання, з огляду на захоплення АРК росією, то до компетентного органу російської федерації;
- отримати підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває до цього часу, акціонерне товариство Укрпошта з 24.02.2022 тимчасово припинило приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації, тому відповідач не може з об'єктивних причин надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
Натомість, військова агресія російської федерації проти України, є форс-мажорною обставиною, яка не залежить ні від позивача, ні від відповідача.
При цьому, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, раніше, позивачу призначена пенсія за віком, згідно українського законодавства, ним втрачена трудова книжка, однак до заяви про поновлення пенсійних виплат на підтвердження зайняття трудовою діяльністю на території України надані довідки. Крім того, позивач є громадянином України, згідно наданої копії паспорта громадянина України, переїхав з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на підконтрольну Україні територію на якій проживає на теперішній час. Тому, він має право для переведення виплати пенсії з Автономної Республіки Крим за новим місцем проживання.
Пенсія для позивача є основним джерелом надходження коштів, а тому має продовжуватись виплачуватись згідно чинного законодавства.
Суд враховує позицію відповідача викладену в листі стосовно того, що він має отримати пенсійну справу позивача та підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації, проте відсутність даних документів пов'язано з форс-мажорною обставиною війною, тому позивач не може бути позбавлений виплати пенсії основного джерела надходження коштів, до того моменту поки у відповідача не будуть в наявності докази продовження виплати позивачу пенсії саме органами пенсійного фонду російської федерації.
Натомість, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 7 Угоди визначено, що при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим проживання пенсіонера. Розмір пенсії переглядається у відповідності до законодавства держави-учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 Угоди.
Відтак, Угодою не передбачено повторного призначення пенсії.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17, де суд дійшов висновку, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Враховуючи те, що пенсія для позивача є основним джерелом надходження коштів, та те, що відповідач відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, суд дійшов висновку, щодо визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у поновленні пенсії.
Що ж до позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити позивачу виплату пенсії за віком з грудня 2014 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити недоотриману суму пенсії за період з грудня 2014 року по момент набрання законної сили рішенням суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1.8 Порядку № 22-1 днем звернення з заявою позивача про поновлення виплати пенсії, вважається день прийняття пенсійним органом відповідної заяви, а отже 27.06.2024.
Враховуючи, що позивач є громадянином України, має поважний вік 86 років, тобто є особою пенсійного віку, звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання 27.06.2024 до Пенсійного фонду особисто, пенсія має бути переведена за новим місцем проживання з 27.06.2024.
У зв'язку з вищевикладеним, задля належного захисту порушених прав позивача на поновлення пенсії за віком, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком за новим місцем проживання з 27.06.2024, в інших позовних вимогах відмовити.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання дій відповідача щодо відмови у поновленні позивачу виплату пенсії за віком за новим місцем проживання та зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком за новим місцем проживання з дати звернення до ГУ ПФУ в Запорізькій області.
В силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
З наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суд позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. а тому з урахування часткового задоволення позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області понесені витрати позивачем на сплату судового збору у розмірі 605,60 грн.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України до судових витрат крім судового збору належать витрати, пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Як встановлено судом з матеріалів справи, правничу допомогу (юридичні послуги) позивачу надано ТОВ «Амадео Право», яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа та видами діяльності якого (згідно з КВЕД) є: 69.10 Діяльність у сфері права (основний); 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.
Керівником цього Товариства є Колосюк Олександр Миколайович. Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до статті 131-2 Основного Закону України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
З аналізу змісту статті 131-2 Конституції України, з урахуванням положень пункту 1 частини третьої статті 132 та частин першої, другої статті 134 КАС України, слід дійти висновку, що в адміністративному судочинстві розподілу підлягають тільки витрати на професійну правничу допомогу, яка надана саме адвокатом.
При цьому, суд зауважує, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не є тотожним поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи - адвокатом або іншим суб'єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31.10.2019 № 4-в/2019).
Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку, встановленому КАС України.
Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, та Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.05.2023 у справі № 757/13974/21.
Як зазначено вище судом, Договір про надання юридичних послуг від 19.03.2024 № 1903202401 укладено між позивачем і ТОВ «Амадео Право» в особі директора Колосюка О.М.
Також, судом встановлено, що відомості щодо Колосюка О.М. особи, яка здійснює адвокатську діяльність, в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні.
Крім того, матеріали справи не містять доказів наявності в останнього статусу адвоката, як і відсутні докази надання таких послуг позивачу іншою особою зі статусом адвоката.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКГІП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка виражається у не поновленні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити позивачу виплату пенсії за віком за новим місцем проживання з 27.06.2024.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 11 грудня 2024 року.
Суддя Р.В. Сацький