12 грудня 2024 року м. Житомир справа № 240/14321/24
категорія 106000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 оформленого протоколом № 9 від 04.07.2024 року в частині що стосується відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заву ОСОБА_1 від 02.07.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позову зазначає, що відмова у наданні відстрочки є протиправною, оскільки відповідач не взяв до уваги, що сестра позивача проживає в ФРН, має малолітню дитину та не має наміру повертатися до України, як наслідок не може здійснювати догляд за батьком.
Ухвалою від 02.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 08.08.2024 суд вжив заходи забезпечення позову.
Відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що відповідач вивчивши отриману заяву та підтвердні документи позивача не знайшла законних підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав визначених п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.
Позивач відповіді на відзив не надав.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
02.07.2024 позивач подав заяву голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
До заяви додав: копію паспорта ОСОБА_2 , копія РНОКПП ОСОБА_3 , копію довідки МСЕК про інвалідність, копія пенсійного посвідчення ОСОБА_3 , витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, витяг з реєстру територіальної громади для ОСОБА_3 , копія свідоцтва про розірвання шлюбу, копію паспорта ОСОБА_1 , копію РНОКПП ОСОБА_1 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади для ОСОБА_1 , акт обстеження депутатом міської ради, копію нотаріально завіреної заяви про догляд за інвалідом ІІ групи, копія паспорта ОСОБА_4 , копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_5 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_6 , копія стартового сертифіката на тимчасове проживання в Німеччині ОСОБА_4 , копія стартового сертифіката на тимчасове проживання в Німеччині ОСОБА_6 , копія посвідки на постійне проживання в Німеччині ОСОБА_4 , копія посвідки на постійне проживання в Німеччині ОСОБА_6 , копія рішення про падання пільг в Німеччині.
За результатами розгляду заяви, позивачу було відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки наявна інша особи, яка не є військовозобов'язаною та відповідно до закону зобов'язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи, здійснювати догляд за ними, та відсутні документи, що підтверджують неможливість такої особи здійснювати догляд за ними, а саме: документи про інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, дана відмова викладена в повідомленні № 385 від 05.07.2024 (а.с. 14).
Вважаючи протиправними рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до норм абз. 5 статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України “Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
В свою чергу нормами статті 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Так, відповідно до статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначені категорії військовозобов'язаних які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, у редакції до 18.05.2024 року, Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» згідно абзацу 11 ч. 1 ст. 23, не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
18.05.2024 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким, зокрема, були внесені зміни до статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII.
Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Також, Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16.05.2024 року (набрала чинності 18.05.2024 року), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до п. 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Так, постановою Кабміну від 16.08.2024 року № 930, Порядок № 560 доповнили новим пунктом 58-1 такого змісту:
військовозобов'язані, які відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов'язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.
Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов'язаного, який відповідно до закону зобов'язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов'язаний утримувати військовозобов'язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.
Згідно п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Формою, визначеною додатком 4, є саме Повідомлення.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, предметом позову у даній справі є відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку із наявністю іншої особи, яка не є військовозобовязаною та відповідно до закону зобов'язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю 1 чи 2 групи та відсутні документи, що підтверджують неможливість такої особи, яка не є військовозобовязаною та відповідно до закону зобов'язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю 1 чи 2 групи, здійснювати догляд за ними, а саме: документи про інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебуванні під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Як встановлено судом, відповідно до витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 1789 (а.с. 17) позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Так, як слідує з наданих сторонами доказів, у позивача є рідна сестра ОСОБА_7 (а.с. 26-27, 29).
В той же час, не заперечується відповідачем, що з стартового сертифікату та виду на проживання (а.с. 30-38) ОСОБА_8 зареєстрована та проживає за адресою: 26603 AURICH/OSTFRIESLAND BURGSTRABE 44 (АУРІХ/СХІДНА ФРІЗЛАНДІЯ БУРГСТРАБЕ).
Суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Відповідач вважає, що перебування (проживання) особи за кордоном не звільняє її від обов'язку здійснювати утримання батька з І чи ІІ групою інвалідності згідно вимог п.13 ч.1 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з тим, слід вказати, що обов'язок "здійснювати утримання батьків" та "здійснювати догляд за батьками", не є тотожнім поняттями у спірних правовідносинах.
Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто, "здійснювати утримання за батьками" це надання матеріальної допомоги, в той час як "постійний догляд" це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Судом враховано, що сестра позивача перебуває за кордоном, та нею не виявлено бажання повертатися на Україну та здійснювати догляд за батьком, іншого відповідачем не доведено, а тому позивач, як на момент звернення з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, так і наразі є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов'язана та має фактичну можливість здійснювати догляд за своїм батьком як особою з інвалідністю ІІ групи.
Враховуючи наведене, позивачем до заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано докази того, що він є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за батьком.
Як зазначалось вище, розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відбувається за встановленою процедурою.
З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є протиправною та такою, що порушує права позивача.
Враховуючи зазначене, відповідача слід зобов'язати повторно розглянути заяву позивача (основну та додаткові заяви з додатками) про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Враховуючи задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, суд сплачений позивачем судовий збір в сумі 1211,20 грн стягує на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , номер НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_2 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 оформленого протоколом № 9 від 04.07.2024 року в частині що стосується відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заву ОСОБА_1 від 02.07.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк