Справа №521/13337/24
Провадження №2-а/521/131/24
09 грудня 2024 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді Тополевої Ю.В.,
за участю секретаря Онуфрієнко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду міста Одеси із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому просив скасувати постанову тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 за № 4447 від 12 серпня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначив наступне.
Наприкінці липня 2024 року позивачу зателефонувала дільничний інспектор відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області Вікторія Капелістая та повідомила, що згідно даних бази «Armor» він перебуває у адміністративному розшуку згідно повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та запропонувала прибути для надання пояснень. Також пояснила про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 для встановлення причин розшуку, його зняття та оновлення даних.
Позивач стверджує, що 12.08.2024 року разом з дільничним інспектором прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ), де пред'явив оновлений військово-обліковий документ, сформований у застосунку «Резерв +», сам застосунок «Резерв +» у смартфоні та паспорт громадянина України. Вказує, що пояснив співробітнику ТЦК, що згідно даних електронного військово облікового документу, перебуває на обліку, дані уточнив вчасно, про що є відповідна відмітка, та до 26.07.2025 року має бронювання. Разом із цим, йому було повідомлено, що його військово-обліковий документ лише роздруківка, а також, що він повинен був з'являтися для проходження медичної комісії.
Так, ОСОБА_1 зазначає, що 12.08.2024 року відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення № 4447 про адміністративне правопорушення згідно ч. 3 ст. 210 КУпАП за порушення правил військового обліку в умовах особливого періоду, а саме: несвоєчасне проходження військово-лікарської комісії та не оформлення військово-облікового документу належного зразку. Та повідомлено, що розгляд справи відбудеться сьогодні, тобто 12.08.2024 року, а постанову зможе отримати наступного дня.
Вказує, що 13.08.2024 року отримав постанову № 4447 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 12.08.2024 року, з якої вбачається, що ТВО Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 розглянувши протокол та матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , встановив:
« ОСОБА_1 , допустив порушення правил військового обліку в умовах особливого періоду, а саме: несвоєчасне проходження військово-лікарської комісії та не оформлення військово-облікового документу належного зразку, що затверджені абз. 5 ст. 10 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та додатком № 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року.
Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, постановив накласти на громадянина (громадянку) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адміністративне стягнення, у вигляді штрафу у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.»
Позивач з вищевказаною постановою не погоджується, та вважає її такою, що підлягає скасуванню.
Стверджує, що ст. 10 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» виключено на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та проходження військової служби» від 21.03.2024 р. Тобто, норма законодавства, згідно якої на нього накладено адміністративне стягнення, є нечинною.
Окрім того, додаток 2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджений постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 р., містить чотири частини та одинадцять пунктів. Що саме з цього додатку ним порушено та якаю частиною чи пунктом додатку передбачене його правопорушення - не вказано.
Окрім того, ані в протоколі №4447, ані в постанові № 4447 не вказано час і місце адміністративного правопорушення та/або коли обставини щодо його вчинення були встановленні.
Вказав, що ч. 3 ст. 210 КУпАП була введена в дію 09.05.2024 року ЗУ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тобто лише 3,5 місяці тому. Натомість, він перебуває на військовому обліку вже багато років, тому з'ясування посадовою особою часу і місця адміністративного правопорушення та/або коли обставини щодо його вчинення були встановленні, - мають значення щодо розміру стягнення.
ОСОБА_1 також зазначив, щожодних повісток ніколи не отримував, про що також вказано у поясненнях в протоколі № 4447.
Окрім того, згідно п. 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 громадяни України процедура надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з бронюванням не передбачає направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Враховуючи те, що відповідно до електронного військово-облікового документу, позивач має бронювання до 26.07.2025 року, останній стверджує, що він не підлягає направленню на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
18.09.2024 року представник ІНФОРМАЦІЯ_1 подав до суду відзив із запереченнями щодо позову, обґрунтовані наступним.
Перевіркою облікових даних встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуваючи на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 з 16.12.2002 року медичне обстеження ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 - не проходив. Відомості щодо проходження позивачем медичні огляди ВЛК-відсутні.
Приписами абзацу 2 частини 10 статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі-Закон №2232- XII), передбачено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Крім того, позивач, як військовозобов'язаний, згідно із приписами частини 5 статті 22 Закону № 3543-XII зобов'язаний був пройти медичне обстеження військово-лікарською комісією РТЦК та СП, особливості проходження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період якого визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Як відомо, відповідно до частини 1 статті 70 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII “Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі-Закон № 2801-XII) військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до приписів абзацу першого пункту 3.2 Глави 3 Розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.
Так, з огляду на зазначене, позивач в силу вимог зазначеного Положення №402, зобов'язаний був періодично (один раз на 5 років) проходити медичне обстеження військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 , але він її не проходив, та будь-яких медичних висновків, до ІНФОРМАЦІЯ_6 не надавав.
Вказав, що правопорушення, вчинене позивачем, носить характер триваючого, та на час винесення спірної постанови, з огляду на зазначене позивача притягнуто до адміністративної відповідальності в межах строків, визначених у ст. 38 КУпАП.
Представник відповідача також зазначив, що під час уточнення облікових даних позивача, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_7 було встановлено, що у позивача, на момент виникнення спірних правовідносин, був відсутній військовий квиток встановленого зразку.
Приписами абзацу 3 частини 10 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, зобов'язані у тому числі, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Станом на 12.08.2024 у позивача, був наявний військово-обліковий документ №251120220640554800045, який сформований ним через мобільний додаток «РЕЗЕРВ+», і у якому було зазначено «ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ».
Таким чином, на думку представника відповідача, у діях позивача вбачаються ознаки порушення правил військового обліку, що підтверджується військово-обліковим документом, який сформований через мобільний додаток «РЕЗЕРВ+».
Крім того, обґрунтовуючи заперечення щодо позову, представник ІНФОРМАЦІЯ_1 вказав, що перевіркою облікових даних АІТС «ОБЕРІГ» ІНФОРМАЦІЯ_7 встановлено, що у електронній обліковій картці відсутні відомості щодо місця роботи позивача, а у протоколі №4447 від 12.08.2024 зі слів позивача записано місце роботи - Селекційно-генетичний інститут, але посада його не зазначена.
Так, перевіркою інформації щодо періодів та місця роботи позивача через АІТС «ОБЕРІГ» (актуальні оновлення з працевлаштування та Реєстру ПФУ) було встановлено, що позивач працевлаштований був у Селекційно-генетичному інституті-національному центрі насіннєзнавства та сортовивчення на посаді юрисконсульта з 01.05.2024 по 30.06.2024.
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП щодо порушень правил військового обліку позивачем було надано відомості працівнику ТЦК та СП щодо фактичного місця роботи в Селекційно-генетичному інституті, хоча згідно із відомостями Реєстру позивач припинив трудову діяльність 30.06.2024 на зазначеному підприємстві.
Вказує, що про зазначені зміни позивач працівників ТЦК та СП у 7 (семи) денний термін, як того вимагають приписи Закону №2232-XII не повідомив.
ОСОБА_1 у відкритому судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 у відкритому судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову з підстав зазначених у відзиві.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думки сторін та їх представників, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 6 КАС України суд, при вирішенні справи керується, принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом встановлено, що 12.08.2024 року офіцер відділення військового обліку та бронювання солдатів і сержантів запасу ІНФОРМАЦІЯ_1 капітан ОСОБА_3 склала протокол про адміністративне правопорушення № 4447 щодо ОСОБА_1 , за змістом якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , порушив правила військового обліку в умовах особливого періоду, а саме: несвоєчасне проходження військово-лікарської комісії, не оформлення військово-облікового документу належного зразка, чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП (а. с. 10-11).
За результатами розгляду протоколу № 4447 від 12.08.2024 року, тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення № 4210 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн., за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, яке полягає у тому, що в порушення вимог абз. 5 ст. 10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року, ОСОБА_1 допустив порушення правил військового обліку в умовах особливого періоду, а саме: несвоєчасне проходження військово-лікарської комісії, не оформлення військово-облікового документу належного зразка (а. с. 9).
Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення військовозобов'язаним правил військового обліку в особливий період.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Пунктом 2 ч. 1ст. 37 Закону №2232-ХІІ визначено, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України: звільнені з військової служби в запас; звільнені з альтернативної (невійськової) служби; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-закордону на нове місце проживання; звільнені зі служби начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної податкової адміністрації України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; виключені з військового обліку Служби безпеки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджені постановою Кабінету Міністрів України віл 30 грудня 2022 року № 1487.
Статтею 18 Закону №2232-ХІІ визначено, що від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України, які до дня відправлення на строкову військову службу досягли 25-річного віку.
Встановлено, що Закон України №2232-ХІІ до 19 травня 2024 року не визначав строку виконання громадянами України військового обов'язку, зокрема і щодо виконання правил військового обліку.
Проте, з 19 травня 2024 року в Законі №2232-ХІІ діє положення ч. 10 ст. 1, яким визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Крім того, 19 травня 2024 року набув чинності Закон №3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст. 210 КУпАП доповнено частиною 3, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, тобто після оприлюднення Указу Президента України від 24 лютого 2024 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Отже, до 19 травня 2024 року норми ч. 3 ст. 210 КУпАП не існувало.
Тобто, з 19 травня 2024 року встановлено 60-денний строк уточнити громадянам України свої дані щодо виконання військового обов'язку, що включає виконання правил військового обліку, і одночасно введено норму, яка передбачає сувору адміністративну відповідальність за невиконання цих правил в умовах особливого періоду.
Статтею 235 КУпАП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані, зокрема: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку передбачена ст. 210 КУпАП: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень.
Згідно зі ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
За ч. 7 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності. Чинним законодавством заборонено притягнення особи до адміністративної відповідальності, якщо на момент подій адміністративна відповідальність не була передбачена певною нормою КУпАП, адже закони, що встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Судом встановлено, що на позивача, якому ще у 2011 році виповнилося 27 років розповсюджувався обов'язок замінити приписне посвідчення на військовий квиток, тобто оформити військово-обліковий документ належного зразку положення постанови КМУ від 22 грудня 2022 року №148 не діють, оскільки законом на той час не визначалось строків виконання цього обов'язку, тому застосувати до нього положення ч. 3 ст. 210 КУпАП, які набули чинності 19 травня 2024 року, неможливо. Вказані положення також поширюються на обов'язок позивача щодо проходження військово-лікарської комісії з 2002 року.
Крім того, доказів вжиття органом, на який покладалося ведення військового обліку військовозобов'язаних, заходів щодо оформлення військово-облікового документу належного зразка та проходження військово-лікарської комісії, матеріали справи не містять.
Разом із цим, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 на момент складення протоколу та винесення оскаржуваної постанови № 4447 від 12.08.2024 року мав бронювання та згідно п. 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, процедура надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з бронюванням не передбачає направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 з 30.06.2024 року припинив трудову діяльність у Селекційно-генетичному інституті, щоб ставило під сумнів наявність у нього бронювання, не підтвердились в ході розгляду справи, та були спростовані ОСОБА_1 у відкритому судовому засіданні.
З 19 травня 2024 року Законом №2232-ХІІ встановлено 60-денний строк для уточнення громадянами України своїх даних щодо виконання військового обов'язку, що включає виконання правил військового обліку, і одночасно введено норму ч. 3 ст. 210 КУпАП, яка передбачає адміністративну відповідальність за невиконання цих правил.
Встановлено, що 16 липня 2024 року ОСОБА_1 , на виконання ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» оновив свої дані через систему «Резерв+», який вважається військово-обліковим документом та дійсний до 26 липня 2025 року, проте 12 серпня 2024 року на нього склали протокол за ч. 3 ст. 210 КУпАП за порушення правил військового обліку в умовах особливого періоду, а саме: несвоєчасне проходження військово-лікарської комісії та не оформлення військово-облікового документу належного зразку.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 3 від 01 січня 2024 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 року за № 36/41381) (далі - Інструкція).
Згідно п. 3 Розділу ІІ Інструкції, у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до п. 6 Розділу ІІ Інструкції, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов'язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
Вказані положення не є формальними, а виступають важливою законодавчою гарантію об'єктивного та справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Крім того, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, тому повинна ґрунтуватися на належних і допустимих доказах, отриманих у встановленому законом порядку.
Отже, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 , не міг вчинити адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП з 2011 року, бо норма ч. 3 ст. 210 КУпАП введена в дію лише 19 травня 2024 року, одночасно із вказівкою на 60-денний строк для уточнення своїх даних щодо військового обліку, що останній зробив 16 липня 2024 року.
За таких обставин, суд вважає, що притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП неможливе, оскільки закон, який погіршує становище, не має зворотної дії у часі.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд звертає увагу на те, що у справі щодо ОСОБА_1 постанова про притягнення до відповідальності містять посилання на порушення абз. 5 ст. 10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та проходження військової служби» від 21 березня 2023 року № 2995-IX, внесено зміни та виключено статтю 10 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Істотна розбіжність у постанові про адміністративне правопорушення та відсутністю чіткого, існуючого посилання на конкретну норму права, яку порушив позивач і яка обумовлює об'єктивну сторону ч. 3 ст. 210 КУпАП, суперечить принципу правової визначеності та позбавляють суд можливості визначити суть інкримінованого правопорушення.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Дотримуючись презумпції невинуватості, суд доходить висновку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови.
Ураховуючи наведене, суд вважає необхідним відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 484,50 грн., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №543/775/17 (провадження № 11-1287апп18) встановлено, що в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень ст. ст. 287, 288 КУпАП, як в інших справах, які розглядаються судом у порядку адміністративного позовного провадження, слід застосувати ст. ст. 2-5 Закону України «Про судовий збір», як і пільг за подання позовної заяви у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення, він складає за подання такої позовної заяви 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачем судового збору за подання даного позову до суду та задоволення позовних вимог позивача, на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору, у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення.
Керуючись ст. ст. 2, 5 - 9, 72 - 77, 90, 210, 243-246, 250, 251, 286 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 за № 4447 від 12 серпня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 , за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , судовий збір в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 50 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.В. Тополева