Справа № 127/5332/24
Провадження № 2/127/609/24
02.12.2024 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Антонюка В.В.,
при секретарі Бойчук Я.П.,
за участі: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів за проведення ремонтних робіт, відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення коштів за проведення ремонтних робіт та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 06.12.2007 року згідно Договору купівлі-продажу належної позивачці квартири АДРЕСА_1 , позивачка продала належну їй житлову квартиру та отримала від покупця грошові кошти у розмірі 267 650 грн., що на той момент було еквівалентно 53 000 доларів США.
Вказані кошти позивачка використала для того, аби допомогти своїй сестрі - відповідачці ОСОБА_5 , на її прохання, погасити заборгованість за кредитним договором АКІБ «УкрСиббанк», які відповідачка ОСОБА_5 позичала для придбання будинку АДРЕСА_2 .
Після того, як позивачка погасила кредитне зобов'язання своєї сестри, банк зняв усі обтяження з будинку АДРЕСА_2 та відповідачці ОСОБА_5 було видано довідку про відсутність майнових претензій до неї.
Позивач зазначає, що між нею та її сестрою - ОСОБА_5 , існувала усна домовленість, за якою остання, в якості розрахунку за позичені кошти для погашення кредиту, мала переоформити на позивачку 1/2 частку будинку АДРЕСА_2 . З серпня 2008 року позивачка переїхала до вказаного будинку та зареєструвала там своє місце проживання.
Надалі, за твердженням позивачки, у період з 2008 по 2017 роки, вона витратила на проведення у вказаному житловому будинку всі кошти, які в неї залишились після продажу її житлової квартири, що становить близько 23 000 доларів США, проте відповідачка ОСОБА_5 , так і не уклала із позивачкою договір про передачу у власність останній 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , хоча згідно розписок, написаних відповідачкою власноручно 27.10.2010 року та 23.02.2012 року, ОСОБА_5 вказала, що дійсно ОСОБА_1 , за рахунок проданої квартири оплатила заборгованість по її кредиту перед ПАТ "УкрСиббанк" в розмірі 20 000 дол. США і вона в якості розрахунку із позивачкою, поділить будинок та земельну ділянку навпіл (50/50).
03.07.2019 року позивачка звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_5 про стягнення з останньої на свою користь 523 580,06 грн., що еквівалентно 20 000 доларів США. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22.07.2019 року у справі № 127/19988/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , було задоволено в повному обсязі.
07.12.2022 року ОСОБА_5 виконала рішення суду та виплатила ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 20 000 доларів США.
Протягом 2023 року позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявами, в яких повідомляла, що її сестра, відповідач ОСОБА_5 , вчинила відносно неї шахрайські дії, шляхом продажу нерухомого майна.
Крім того, позивачка зазначає, що із запитів до правоохоронних органів, та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, нею було з'ясовано, що 20.12.2022 року на підставі Договору-купівлі продажу нерухомого майна, будинок АДРЕСА_2 відповідачем ОСОБА_5 , було відчужено відповідачу ОСОБА_6 , а позивачку було знято з реєстрації у вказаному будинку.
Позивачка також зазначає, що оскільки в будинку АДРЕСА_2 залишались її речі, загальною вартістю більш ніж 30 000 дол. США, вона приїхала до будинку та побачила, що її речі частково зникли, внаслідок чого нею було викликано поліцію. Працівники поліції відібрали пояснення у неї та відповідача ОСОБА_6 .
У позовній заяві позивачка наводить список належного їй майна, що перебувало у будинку та підлягає поверненню їй відповідачем ОСОБА_6 , а також наводить перелік ремонтних робіт, проведених нею за період з 2008 по 2017 роки, вартість яких вона бажає стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_7 .
Крім того, позивачка зазначає, що протягом вісімнадцяти років вона була позбавлена нормального способу життя, не мала можливості створити власну родину, народити дітей, що завдало їй значних моральних страждань.
З огляду на вказане, просила суд витребувати у ОСОБА_6 належне їй майно, що незаконно перебуває у його володінні відповідно до зазначеного у позовній заяві переліку на суму 52 608 грн. та стягнути з ОСОБА_5 витрачені позивачкою кошти на ремонтні роботи у розмірі 36 206, 82 грн.
Разом з тим, позивачка просила солідарно стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на свою користь моральну шкоду у розмірі 188 000 грн.
Ухвалою суду від 20.02.2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
05.03.2024 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 06.03.2024 року вищевказану цивільну справу прийнято до провадження та призначено до підготовчого засідання.
04.04.2024 року від відповідача ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого він заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що 20.12.2022 року він дійсно придбав у ОСОБА_5 будинок за адресою АДРЕСА_2 . На момент придбаннябудинку в ньому знаходились старі речі та різне сміття.
Будинок та прибудинкова територія знаходились в занедбаному стані, в будинку були гризуни та навіть змії, подвір'я було захаращене, скрізь росли кущі, тощо, на підтвердження чого надав Акт обстеження житлово-побутових умов від 01.03.2023 року.
ОСОБА_6 , зазначає, що ОСОБА_5 пояснила йому, що речі в будинку- це речі її рідної сестри - ОСОБА_1 , які остання забере протягом тижня після продажу будинку. Проте, протягом тижня ніхто речі так і не забрав, хоча відповідач бачив сліди проникнення в будинок. Після цього він зв'язувався із позивачкою, яка і була власницею речей, щоб вона їх забрала, проте позивачка свої речі забирати відмовилась, допоки не вирішить конфлікт з своєю сестрою - продавцем будинку.
Відповідач зазначає, що протягом кількох місяців просив позивачку забрати її майно, навіть звертався до правоохоронних органів, однак позивачка навіть в присутності працівників поліції забирати свої речі відмовилась.
Після розгляду працівниками поліції звернення відповідача від 25.02.2023 року, 20.04.2023 року він та його дружина, за порадою працівників поліції, вивезли на смітник сміття та частину речей, залишивши все, що могло мати якусь матеріальну цінність біля свого будинку за парканом та очікуючи, що позивачка все ж з'явиться забрати своє майно, на підтвердження чого надав відеозаписи та фотокартки.
Фотокартки, документи та листи відповідач зібрав у валізу та відвіз за адресою: АДРЕСА_3 , аби запобігти їх псуванню.
Після того як відповідач виніс речі, які перебували у будинку до воріт, а позивачка їх так і не забрала, головою мікрорайону «Сабарів» за зверненням відповідача, було зроблено опис речей, після чого речі були передані на гуманітарну допомогу.
Також відповідачем ОСОБА_6 було подано доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та вказує, що позивачкою до її позовної заяви не було додано жодного доказу, який би підтверджував її перебування у стані душевних страждань внаслідок його дій, а твердження позивачки про завдані їй моральні страждання спростовуються доданими до матеріалів справи доказами, зокрема відеоматеріалами, відзнятими за участю представників правоохоронних органів.
Також відповідач звертає увагу на те, що відсутні підстави для солідарного стягнення моральної шкоди з Відповідачів, оскільки солідарна заборгованість відповідно до положень ч. 1 ст. 541 ЦК України, виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання, натомість у даному випадку позовна заява не містить жодного доказу на підтвердження того, що відповідачами було вчинено об'єднані спільним наміром неправомірні дії, що направлені на завдання позивачці немайнової шкоди.
11.04.2024 року на адресу суду від відповідачки ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що між нею та позивачкою не було укладено жодних договорів, які б надавали позивачці право користуватись належним відповідачці будинком АДРЕСА_2 , проводити в ньому будь-який ремонт, зберігати меблі, техніку чи інше майно. Відповідачка також зазначає, що з наданих позивачкою доказів не вбачається, що придбані нею будівельні матеріали були використані саме для ремонту будинку АДРЕСА_2 , тобто фактично ніякого вартісного ремонту позивачкою не проводилось тож відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.
Щодо вимоги про витребування меблів відповідачка зазначає, що вона не є володільцем цих меблів тому позовні вимоги в цій частині також є безпідставними.
Стосовно стягнення моральної шкоди відповідачка зазначила, що позивачка до позовної заяви не надає жодного розрахунку та аргументації заявленого розміру моральної шкоди та не підкріплює його належними та допустимими доказами, тому і цю позовну вимогу відповідачка вважає безпідставною.
Ухвалою суду від 05.09.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач та її представник адвокат Дмитришена Т.І. позовні вимоги підтримали за обставин, викладених в позовній заяві, просили суд їх задоволити.
Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Зільберт О.Є. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_6 та його представник - адвокат Чернілевська Р.В., заперечили щодо задоволення позовних вимог, суду пояснили, що на час придбання будинку ОСОБА_6 не знав, що між позивачем та її сестрою існує конфлікт і що він матиме проблеми зі звільненням житлового будинку від мотлоху та сміття. Продавець йому повідомила, що в будинку речі її сестри, але вказала що за тиждень остання їх забере. Відповідач за сплином кількох тижнів сам у продавця взяв номер телефону її сестри - позивачки по справі і просив забрати свої речі. Почавши робити у будинку ремонт, відповідач зібрав документи, фотографії у сумку та відніс їх за місцем проживання продавця - відповідачки ОСОБА_5 . Великі предмети знаходились посеред кімнати. В квітні 2023 року він вдруге звернувся в поліцію і повідомив, що виноситиме речі на вулицю так як ОСОБА_8 їх не забирає. В подальшому ним було речі винесені на вулицю - за межі його двору.
Відповідач заперечив наявність вказаного в переліку майна у будинку на час його придбання. Зазначив, що наявні речі ним сфотографовані і фото додані до відзиву. Невеликі речі ним були привезені до квартири, де проживає продавець з тією метою, щоб вона передала їх своїй сестрі, оскільки мвою адресу проживання позивачка йому не повідомляла.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 зазначила що є дружиною відповідача ОСОБА_6 . В грудні 2022 року вони з чоловіком придбали у ОСОБА_5 , житловий будинок по АДРЕСА_2 , для чого продали житлову квартиру. Так як мають двох малих дітей, і у зв'язку з воєнним діями вони вирішили придбати саме приватний будинок. Будинок був у занедбаному стані, ділянка не доглянута, купа сміття. Але оскільки будинок підійшов їм за ціною і вони планували зробити його капітальний ремонт, то уклали угоду. Продавець мала звільнити будинок за тиждень - два після укладення договору. До закінчення новорічних свят вони не планували розпочинати ремонт. Згодом виявилось, що позивачка приходила до будинку, оскільки мала свій ключ. При спілкуванні з позивачкою з початку 2023 року, остання відмовлялася забирати речі, сказала що вона терпить тринадцять років, то і вони потерплять. В лютому, коли позивачка з'явилась до будинку, вони з чоловіком приїхали і викликали поліцію. Навіть працівники поліції сказали позивачці, що будинок їй не належить, тому вона не може там перебувати без їх дозволу і запропонували їй забрати речі, на що остання відмовилась, стверджуючи що хоче їх перевірити.
Свідок також пояснила, що протягом чотирьох місяців вона та її чоловік ОСОБА_6 з позивачкою намагалися вирішити питання щодо вивезення речей з будинку, висловили готовність оплатити перевезення, але вона відмовлялась їх забирати. Також свідок зазначила, що якби вони на час придбання будинку знали що їх очікують такі неприємні ситуації, то вони б певно його не купували, так як вимушені були відкладати проведення ремонту і продовжувати винаймати житло.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення свідка, дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Щодо позовних вимог в частині витребування у ОСОБА_6 майна позивачки, що на думку позивачки незаконно перебуває у його володінні на суму 52 608 грн., суд зазначає наступне.
Так, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6 , на законних підставах придбав будинок по АДРЕСА_2 на підставі Договору купівлі-продажу від 20.12.2022 року у ОСОБА_5 .
Як вбачається із довідки КК "Сабарів" від 16.10.2018, що міститься в матеріалах справи, позивачка не проживала у будинку АДРЕСА_2 з 2017 року.
В позовній заяві позивач стверджує, що належні їй речі за списком (Таблиця 1), що містить в загальному сорок найменувань предметів, перебувають у незаконному володінні відповідача та він відмовляється повертати їх їй, як законному власнику. Однак, вказане твердження позивачки спростовується поясненнями відповідача ОСОБА_6 наданими в ході судового розгляду, обставинами викладеними у відзиві на позовну заяву, наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями свідка, допитаного в судовому засіданні.
На момент придбання будинку відповідачем ОСОБА_6 , в ньому знаходились речі та побутове сміття, що підтверджується доданим до відзиву Актом обстеження житлово-побутових умов від 01.03.2023, відповідно до якого в будинку був грибок та тріщини, подвір'я поросло чагарниками, меблі в будинку були в незадовільному стані. Продавець будинку вказувала, що це речі її сестри- позивачки ОСОБА_1 , які вона згодом забере.
Як вбачається із доданого до відзиву на позовну заяву аудіозапису, що міститься на ДВД диску, 07.02.2023 ОСОБА_6 , телефонував позивачці та просив її забрати свої речі. Однак, позивачка забирати речі відмовилась, повідомила, що не буде забирати речі поки не вирішиться її конфлікт з сестрою, оскільки вона, за її словами вклала у будинок велику кількість коштів, зробила там ремонт, а її сестра не повернула їй всю суму.
25.02.2023 в зв'язку із проникненням позивачкою до будинку, ОСОБА_6 було викликано поліцію, працівники якої, прибувши на місце, неодноразово пропонували позивачці зайти до будинку, забрати свої речі та покинути домоволодіння, проте такого бажання позивачка не виявила. Вказане підтверджується поясненнями відповідача та довідкою від 22.03.2023, складеною за результатами опрацювання заяви відповідача від 25.02.2023, а також наявними в матеріалах справи відеозаписами.
20.04.2023 відповідач звертався до ВРУП ГУНП у Вінницькій області із заявою, в якій повідомляв вищенаведені обставини та зазначав, що оскільки позивач не хоче забирати свої речі з належного йому будинку, він має намір вивезти їх самостійно та просить допомоги дільничного офіцера поліції для вирішення конфлікту з позивачкою і присутності під час вивезення речей.
В подальшому, 27.04.2023 відповідач звернувся до ВРУП ГУНП із ще однією заявою, в якій просив його звернення від 20.04.2023 не розглядати, оскільки наявні в його будинку речі позивачки так ніхто і не забрав, і він, будучи правомочним власником будинку вирішив самостійно перенести все що мало якусь матеріальну цінність, до воріт.
Згодом, оскільки належні позивачці речі від воріт будинку відповідача позивачка так і не забрала, Головою мікрорайону «Сабарів» за зверненням відповідача було зроблено опис речей, після чого речі були передані на гуманітарну допомогу.
Вищевказані обставини, підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи підтверджують той факт, що відповідач ОСОБА_6 не лише не вчиняв жодних дій, щоб перешкодити позивачці забрати належне їй майно з належного йому будинковолодіння, а й вчинив всі залежні від нього активні дії, спрямовані на те, щоб свою власність позивачка забрала якнайшвидше. Натомість позивачка прямо висловлювала своє небажання забирати належне їй майно з будинку відповідача, посилаючись на невирішений конфлікт із сестрою - попереднім власником, що суперечить викладеним в позовній заяві твердженням.
Судом враховано той факт, що відповідач ОСОБА_6 вчинив усі залежні від нього дії, щоб зберегти належне позивачці майно у тому стані, в якому воно перебувало на момент придбання ним житлового будинку АДРЕСА_2 .
Зокрема, з метою недопущення пошкодження чи знищення наявних у будинку листів, фотокарток та документів, відповідач зібрав їх у валізу та відвіз позивачці за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана обставина підтверджується письмовими поясненнями самої позивачки, що містяться в матеріалах справи.
Судом встановлено, що окрім наведеного у позовній заяві списку із найменуваннями предметів (Таблиця 1), які, за твердженням позивачки, належать їй та перебували у придбаному відповідачем будинку АДРЕСА_2 , позивачка не надає жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував дійсну наявність вказаних речей у будинку на момент його продажу.
На наявних в матеріалах справи фотокартках видно, що майно перебувало у занедбаному та скоріш за все у непридатному для користування стані, на побутовій техніці видно сліди іржі, застарілого бруду, на меблях пошкодження та цвіль.
Позивачка визначає вартість належного їй майна за первинними бухгалтерськими документами, в яких міститься інформація про вартість такого майна на момент його придбання без врахування стану майна після тривалого користування, при цьому клопотання про проведення судової товарознавчої експертизи стороною позивача не заявлялось.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Для витребування майна необхідно встановити що таке майно знаходиться у відповідача на час розгляду справи та що відповідач протиправно його утримує.
У даному випадку суд вважає, що стороною позивачки не було доведено факту протиправного заволодіння відповідачем ОСОБА_6 , належним їй майном, відсутні докази наявності майна у володінні відповідача на час пред'явлення позову та розгляду справи, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині. Навпаки, матеріалами справи доводиться, що відповідач неодноразово просив позивачку забрати речі, які знаходились у придбаному ним будинку, висловив готовність оплатити перевезення речей за вказаною позивачкою адресою. Проте позивачка на таку пропозицію не погодилась, тому відповідачем речі були винесені з будинку за межі двору, де були описані.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_5 коштів, витрачених на ремонтні роботи в сумі 36 206,82 грн., то суд зазначає наступне.
Так, в позовній заяві позивачка зазначає, що 06.12.2007 року згідно Договору купівлі-продажу належної їй квартири АДРЕСА_1 , позивачка продала належну їй житлову квартиру та отримала від покупця грошові кошти у розмірі 267 650 грн., що на той момент було еквівалентно 53 000 доларів США.
Вказані кошти вона використала для того, аби допомогти своїй сестрі - відповідачці ОСОБА_5 , погасити заборгованість за кредитним договором АКІБ «УкрСиббанк», які відповідачка ОСОБА_5 позичала для придбання будинку АДРЕСА_2 .
Вказані обставини відображені в рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 22.07.2019 року у справі № 127/19988/19 та не заперечуються відповідачем ОСОБА_5 .
Разом з тим, позивачка стверджує, що між нею та її сестрою - ОСОБА_5 існувала усна домовленість, за якою остання мала переоформити на позивачку 1/2 частку права власності на будинок АДРЕСА_2 . Однак, жодних доказів укладення між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_5 будь-яких договорів, якими б позивачці надавалось право користування будинком чи належним у ньому майном до позовної заяви додано не було.
Відповідачка у власному відзиві на позовну заяву зазначає, що жодних угод між нею та позивачкою щодо користування будинком АДРЕСА_2 не укладалось, позивачка деякий час проживала там за мовчазної згоди відповідачки без встановлення жодних взаємних обов'язків щодо такого користування нерухомим майном.
Вказана обставина була встановлена заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2014 у справі № 212/9738/2012, копія якого міститься в матеріалах справи, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частину будинку було відмовлено
Суд погоджується з твердженням відповідачки ОСОБА_5 стосовно того, що взаємовідносини між відповідачкою та позивачкою щодо користування будинком найбільше відповідають умовам договору позички, що не передбачає надання користувачу майна права здійснювати будь-які невід'ємні поліпшення майна, яке ним використовується.
Крім того, суд приймає до уваги заперечення відповідачки стосовно того, що з наданих позивачкою доказів понесених витрат у зв'язку із ремонтом не вбачається, що придбані нею будівельні матеріали були використані саме для ремонту будинку АДРЕСА_2 .
Відповідно до положень ст. 778 ЦК України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за найм речі.
Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості (частини перша, п'ята ст. 778 ЦК України).
Виходячи з наведеного, за відсутності письмової згоди власника на здійснення позивачем поліпшень житлового будинку, господарських будівель і споруд - у позивача відсутня правова підстава вимагати відшкодування вартості понесених витрат навіть за умови їх доведення.
Судове рішення, як і доказування, не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відтак суд вважає, що позивачкою не було доведено факт понесення нею витрат на проведення ремонтних робіт у будинку АДРЕСА_2 у сумі 36 206, 82 грн., тож відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Лише наявність та доведеністю всіх 4 елементів такої типової для правопорушення формули дає право на відшкодування моральної шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Натомість у даному випадку стороною позивачки не було надано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив, що саме внаслідок протиправних дій відповідачів спільно або кожним окремо, їй було завдано моральних страждань.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/12403/21 зроблено висновок, що «розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди.
Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Зокрема, доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста психолога або висновок судового експерта психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації.
Судом встановлено, що позивачкою до її позовної заяви не було додано жодного доказу, який би підтверджував її перебування у стані душевних страждань внаслідок дій відповідачів, ані доказів, які б підтверджували заявлений нею розмір завданої їй моральної шкоди.
Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з'ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами у справі доказів, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів за проведення ремонтних робіт, відшкодування моральної шкоди- не підлягає задоволенню за недоведеністю заявлених вимог.
Понесені позивачкою судові витрати, на підставі ст. 141 ЦПК України, підлягають залишенню за нею.
Керуючись ст.ст. 12-13, 137, 141, 259, 265 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 317, 321, 328, 330, 387, 388 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів за проведення ремонтних робіт, відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 12.12.2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: