Справа № 643/11452/24
Провадження № 2/643/5044/24
12.12.2024 Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого-судді Скотаря А.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Ширіної Я.В.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
установив:
ОСОБА_1 03.10.2024 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 в обґрунтування якої зазначив, що відповідачка є фізичною особою-підприємцем, з якою позивач досяг усної домовленості про укладення договору в письмовій формі про надання юридичних послуг. На підставі зазначеної домовленості позивач сплатив відповідачці грошові кошти в розмірі 61500,00 грн шляхом безготівкового перерахування на її банківський рахунок. У подальшому договір між сторонами укладений не був, позивач не отримав від відповідачки жодної послуги.
03.07.2024 позивач надіслав відповідачці вимогу про повернення грошових коштів, яку остання не отримала. Позивач зазначає, що діяв добросовісно, надіславши вимогу відповідачці вчинив необхідні дії для повідомлення останньої про виникнення у неї зобов'язання з повернення позивачу грошових коштів, якими відповідачка володіє без достатніх правових підстав.
Посилаючись на норми статей 1212, 509, 526 ЦК України позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 61500,00 грн та судовий збір.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16.10.2024 провадження у справі відкрито і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У зазначений в ухвалі час від сторін не надійшло заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
29.10.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому ОСОБА_2 зазначила, що між нею та позивачем укладено усний договір на надання правової допомоги, у межах якого вона надала ОСОБА_1 такі юридичні послуги: консультацію з питань мобілізації, військового обов'язку відповідно до Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок та військову службу»; консультаційні роз'яснення щодо порушення прав, передбачених Конституцією України, уточнення військово-облікових даних відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу, затвердженого Постановою № 560 від 16.05.2024; щодо відповідальності за несвоєчасне оновлення даних; консультаційний супровід та надання правової допомоги в підрозділах Міністерства оборони України, органах ТЦК та СП; аналіз судової практики у справах щодо незаконного затримання посадовими та службовими особами, аналіз судової практики у справах щодо застосування ст. 206 КПК України, тощо. Після чого позивачем здійснено платіж на її рахунок із зазначенням призначення «за юридичні послуги». Під час консультування жодних заперечень, скарг щодо наданої правової допомоги, її обсягу від ОСОБА_1 не надходило.
Відповідачкою надана необхідна правова допомога позивачу, його консультування та роз'яснення, після чого надані реквізити для оплати цих послуг, які ОСОБА_1 оплатив.
Разом з тим поведінка ОСОБА_1 є суперечливою та не відповідає фактичним обставинам справи та відносинам, що склалися між сторонам, оскільки у вимозі про повернення грошових коштів позивач зазначає, що кошти сплачені помилково, тобто не були призначені за юридичні послуги та вона не мала їх отримувати, натомість у позовній заяві позивач вказує, що кошти перераховані їй за нібито майбутній письмовий договір. Позивач не звертався зі скаргами та заявами до банку щодо помилкового переказу, вона від банку жодних заяв щодо повернення коштів не отримувала.
Відповідач є ФОПом, основна діяльність Квед 69.10. «Діяльність у сфері права» при оплаті на розрахунковий рахунок, відкритий у АТ КБ «ПриватБанк» всі графи платежу заповнюються власноручно, у тому числі призначення платежу, що виключає можливість автоматичного заповнення та виключає помилковість сплати грошових коштів та їх отримання без достатньої правової підстави. Платіж позивачем здійснений 20.06.2024, вимогу про повернення коштів направлено 03.07.2024, що ставить під сумнів його поведінку. Жодних інших заяв чи скарг від позивача щодо ненадання йому належної правової допомоги не надходило, що підтверджує правомірність отримання коштів відповідачкою. Підставою отримання грошових коштів є надання юридичних послуг, що підтверджується призначенням платежу, тому вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими. Просить суд врахувати правові позиції Верховного Суду при вирішенні справи, у задоволенні позову відмовити, стягнути з позивача витрати на правничу допомогу, справу розглянути за своєї відсутності.
Суд, дослідивши наявні докази, встановив такі факти та відповідні ним правовідносини: згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, вид діяльності 69.10 - діяльність у сфері права (а.с. 14, 15).
З платіжної інструкції від 20.06.2024 вбачається, що ОСОБА_1 здійснив перерахунок коштів на ім'я одержувача «ФОП ОСОБА_3 » у розмірі 61500,00 грн 20.06.2024. Призначення платежу - оплата за юридичні послуги (а.с. 6).
Перерахування коштів позивачем та їх отримання відповідачем сторонами не оспорюється, отже не підлягає доказуванню.
Відповідно до вимоги позивача, адресованої відповідачу, перший просив повернути грошові кошти у розмірі 61500,00 грн, які 20.06.2024 помилково сплачені ОСОБА_1 на поточний рахунок відповідача. Вимога відповідачкою не отримана (а.с. 7, 9).
Згідно з ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Позивач, звертаючись із позовом до суду, просив стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 61500 грн як безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 ЦК України, про це свідчить також вимога, адресована відповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21).
Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18).
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21).
Положення ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто немає правової підстави для передання коштів у момент такого передання, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.
У особи виникає зобов'язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з текстом платіжної інструкції, призначенням платежу на користь відповідача у розмірі 61500,00 грн є «оплата за юридичні послуги».
Отже, оцінюючи надані сторонами докази, суд приходить до переконання, що між сторонами укладено усний договір щодо надання юридичних послуг, на виконання якого позивачем сплачена відповідачу обумовлена ними сума. Доказів, що позивач помилково направив гроші відповідачу чи з метою укладення договору про надання юридичних послуг у майбутньому позивачем не надано.
Крім того, оцінюючи доводи позивача, викладені у позовній заяві, суд вважає їх досить сумнівними та неповними, а проміжок часу між перерахунком коштів та направленням вимоги у 2 тижні може свідчити про його недобросовісність та несумлінну поведінку.
Отже судом встановлено, що між сторонами існували договірні відносини і кошти отримані відповідачкою в зв'язку з виконанням цих зобов'язань, тобто не мають характеру безпідставно отриманих, оскільки договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положення ст. 1212 ЦК України.
Таким чином суд дійшов висновку, що кошти у 61500,00 грн отримані відповідачко у незаборонений цивільним законодавством спосіб, як розрахунок за юридичні послуги і не є безпідставно набутими, отже у задоволенні позову має бути відмовлено.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-80, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його оголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.Ю. Скотар