Справа № 131/1141/24
провадження 1-кп/136/70/24
"12" грудня 2024 р. м.Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020250000111 від 12.07.2024, про обвинувачення
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
з боку обвинувачення прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5 ,
законного представника потерпілого ОСОБА_6 ,
з боку захисту обвинуваченого ОСОБА_3 ,
законного представника обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
Згідно з обвинувальним актом 07.07.2024, о 23:00 год., ОСОБА_3 , перебуваючи на спортивному майданчику в с. Сорока по вул. Григорія Фльорка, 8 поблизу магазину «Міраж» Іллінецької ТГ, Вінницького районну Вінницької області, під час словесного конфлікту з ОСОБА_5 , який виник раптово, в ході розмови, на ґрунті особистих неприязних відносин, не маючи прямого умислу на заподіяння тілесних ушкоджень, однак, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння та легковажно розраховуючи на їх відвернення, передпліччям правої руки здійснив захват в області шиї ОСОБА_5 , при цьому лівою рукою тримаючи в захваті свою праву руку, утримуючи ОСОБА_5 в області шиї, здійснив ривок тілом в лівий бік, перекинувши потерпілого через свою праву ногу, внаслідок чого потерпілий впав на землю, при цьому ліктем лівої руки, внаслідок отриманого прискорення впав на частину цеглини. Внаслідок падіння ОСОБА_5 отримав тілесне ушкодження з необережності, що супроводжувалось неправомірними діями ОСОБА_3 , у вигляді закритого перелому медіального надвиростка лівої плечової кістки, яке згідно висновку експерта №107 від 24.07.2024 відносяться до середніх тілесних ушкоджень за відсутності небезпеки для життя та спричинило тривалий (понад 21-н день) розлад здоров'я, згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» п.2.2.2. Такі дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ст. 128 КК України, як необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Захисником обвинуваченого подано до суду клопотання про закриття кримінального провадження у зв'язку із примиренням обвинуваченого ОСОБА_3 з потерпілим ОСОБА_5 , мотивуючи його тим, що обвинувачений щиро розкаявся у скоєному і свою вину визнав повністю, сприяв у розкритті даного правопорушення та примирився з потерпілим, а зі сторони його родини, було відшкодовані завдані потерпілому збитки.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , в присутності свого законного представника та захисника підтвердив примирення з потерпілим ОСОБА_5 , а також не заперечує щодо звільнення його від кримінальної відповідальності за вказаних обставин. Захисник обвинуваченого клопотання підтримав.
Потерпілий ОСОБА_5 , в присутності свого законного представника, також просив про звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням та підтвердив, що немає до обвинуваченого жодних претензій і не матиме в майбутньому.
Прокурор не заперечував, щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши та дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про таке.
За змістом ст. 44 КК України за наявності підстав, передбачених ст. 46 КК України, звільнення особи від кримінальної відповідальності - є обов'язковим, якщо тільки вона сама проти цього не заперечує.
Положеннями ст. 46 КК України визначено, що особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 вперше притягується до кримінальної відповідальності за злочин, який відповідно до положень ст. 12 КК України, є нетяжким, потерпілому ОСОБА_5 , заподіяна шкода відшкодована обвинуваченим в добровільному порядку, цивільний позов не заявлявся, потерпілий запевнив, що вони із обвинуваченим примирились, отож відбувся акт прощення між ними в результаті вільного волевиявлення.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 цілком розуміє свої права, визначені ч. 3 ст. 285 КПК України, підставу звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК України, а також наслідки закриття провадження з цієї підстави і після роз'яснення цих положень наполягав на закритті провадження з підстав, передбачених ст. 46 КК України.
З огляду на викладене, будь-яких обставин, які згідно з правилами КПК та КК України перешкоджали б суду прийняти процесуальне рішення за наслідками вирішення клопотанням не встановлено.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності заст. 46 КК України та закриття кримінального провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
При цьому, суд зауважує, що звільнення від кримінальної відповідальності, в тому числі внаслідок примирення є комплексним, міжгалузевим інститутом кримінального та кримінального процесуального законодавства, спрямованого на задоволення/відновлення прав потерпілого та заохочення позитивної посткримінальної поведінки суб'єкта злочину. На забезпечення дієвості правових механізмів інституту примирення, його цілей і мети впливають «складні» зв'язки між принципами публічності і диспозитивності.
Питання примирення між потерпілим та обвинуваченим з точки зору пріоритетності публічного чи то приватного інтересу було предметом розгляду Верховним Судом України, який в своїй постанові від 31.03.2016 року у справі 5-27кс16 дійшов висновку, що зміна вектора державної політики, на думку Суду, має підняти на новий рівень і практику реалізації приватних інтересів у кримінальному судочинстві.
На думку Верховного Суду України, з якою повністю погоджується суд, існує така група суспільних відносин, охоронюваних кримінальним правом, у яких приватні інтереси їх учасників можуть переважати над суспільними (публічними) інтересами настільки, що волевиявлення потерпілого може мати вирішальне значення для кримінальної відповідальності винної особи. Без наявності приватних інтересів і вираження волевиявлення до їх реалізації ніякі публічні інтереси не можуть бути досягнуті. Значно більшою мірою диспозитивність властива тим нормам кримінально-процесуального закону, які вимагають узгоджених сторонами і судом рішень. Законодавець зобов'язує суд у таких випадках віддавати перевагу узгодженим сторонами рішень і ухвалити їх своїм рішенням.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
Запобіжний захід стосовно обвинуваченого не обирався.
Керуючись ст. 44, 46 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 285, ст. 286, ст.288, 372 КПК України, суд,
Звільнити ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 128 КК України, на підставі ст. 46 КК України, у зв'язку із примиренням з потерпілим ОСОБА_5 .
Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020250000111 від 12.07.2024, про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 128 КК України - закрити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подано протягом семи днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_9