Справа № 206/3627/24
Провадження № 2/206/1420/24
04.12.2024 Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого судді Поштаренко О.В. за участю секретаря с/з Содоль М.В. представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача Гуртового В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв Станіслав Петрович, про визнання договору дійсним та визнання права власності, -
1. Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
10 липня 2024 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшов вказаний цивільний позов, в якому позивач просить визнати за дійсним Договір купівлі продажу нерухомого майна, укладений 01 листопада 1997 року та посвідчений Товарною біржою «Нове століття» на підставі ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу», зареєстрований в КП «ДМБТІ» 22 грудня 1997 року, зареєстрований в книзі № 383 за реєстровим № 65, згідно з яким ОСОБА_4 придбала домоволодіння АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. А1, загальною площею 92,0 кв. житловою площею 63,0 кв.м., літня кухня літ. Б, сараю літ. В, сарай літ. Г, погріб з шийкою літ. Д, сарай літ. Е, теплиця літ Ж, вбиральня літ. З, басейн літ. Л, навіс літ. М., споруди № 1-7, К, І, як частку спільного сумісного майна подружжя та 1/2 частину земельної ділянки приватизованої на ім?я ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ДП д*№013382, виданого 23 липня 1998 року, видавник - виконавчий комітет Дніпропетровської міської Ради народних депутатів згідно з рішенням від 18.06.1998 року №1156, площею 0,0704, розташована на території АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, Акт зареєстровано в Книзі записів Державний актів на право приватної власності на землю за №013382.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. Аl, загальною площею 92,0 кв.м., житловою площею 63,0 кв.м., літня кухня літ. Б, сараю літ. В, сарай літ. Г, погріб з шийкою літ. Д, сарай літ. Е, теплиця літ Ж, вбиральня літ. З, басейн літ. Л, навіс літ. М., споруди №1-7, К, І, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0704 га, розташована на території АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , належна померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ДП д*№013382, виданого 23 липня 1998 року, видавник - виконавчий комітет Дніпропетровської міської Ради народних депутатів згідно рішення від 18.06.1998 року №1156, з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, Акт зареєстровано в Книзі записів Державний актів на право приватної власності на землю за № 013382.
Свій позов позивач мотивує тим, що ОСОБА_2 , є рідним сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_3 перебував в шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 21 лютого 1997 року, шлюб зареєстровано відділом РАГС виконкому Дзержинської районної ради народних депутатів м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, актовий запис № 65. 01 листопада 1997 року ОСОБА_4 придбала домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі продажу нерухомого майна, посвідчений Товарною біржою «Нове століття» на підставі ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу». Договір зареєстрований в КП «ДМБТІ» 22 грудня 1997 року, зареєстрований в книзі № 383 за реєстровим № 65. На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ДП д*№013382, виданого 23 липня 1998 року, видавник - виконавчий комітет Дніпропетровської міської Ради народних депутатів згідно рішення від 18.06.1998 року № 1156, площею 0,0704, розташована на території АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, Акт зареєстровано в Книзі записів Державний актів на право приватної власності на землю за № 013382. ОСОБА_4 не було відомо про необхідність реєстрування біржового договору у нотаріальній конторі, позивачам стало відомо про обов'язковість нотаріального посвідчення лише при зверненні щодо оформлення прав після її смерті. Відтак позивачі просять поновити строк позовної давності та визнати дійсним спірний договір купівлі-продажу з тих підстав, що між сторонами відбулося повне виконання умов договору. Вважають, що є підстави для визнання вказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, оскільки відповідно до частини другої статті 47 ЦК УРСР, чинної на час виникнення спірних правовідносин, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається. Між сторонами мало місце договір купівлі-продажу нерухомого майна, який не був нотаріально посвідчений, як того вимагає частина перша статті 227 ЦК УРСР, але він був письмо укладений та зареєстрований товарною біржою «Нове століття» та зареєстрований у Дніпропетровському міському бюро технічної інвентаризації. Обидві сторони умови договору виконали, однак нотаріально його не посвідчили, оскільки оформляючи його на біржі були ознайомлені із застереженням в договорі про те, що нотаріальному посвідченню він не підлягає. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла. За життя ОСОБА_4 залишила заповіт на користь сина, ОСОБА_2 . В визначений законом строк ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса ДМНО Базилєва С.П. з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , на підставі чого було заведено спадкову справу № 94/2021. ОСОБА_3 відмовився від обов'язкової частки у спадковому майні, проте подав заяву про виділ частки у спільному мані подружжя. На підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 квітня 2023 року ОСОБА_2 отримав спадкове майно що виразилось у грошових вкладах. На підставі Свідоцтва про право власності від 06 жовтня 2022 року ОСОБА_3 отримав 1/2 частку у спільному майні подружжя, що виразились у грошових вкладах. Також, після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 та право визначити частку у спільній сумісній власності чоловіком, ОСОБА_3 як на майно придбане в шлюбі. До приватного нотаріуса ДМНО Базилєва С.П. звернувся ОСОБА_3 для отримання свідоцтва про право власності на частку майна подружжя, проте йому було відмовлено, про що нотаріусом складено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.06.2023 з підстав того, що Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 01.11.1997 року, укладено на Товарній біржі «Нове століття» реєстровий № 240, не посвідчено нотаріально, що суперечить вимогам ст. 227 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року). ОСОБА_2 також звернувся до приватного нотаріуса ДМНО Базилєва С.П. для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , проте нотаріусом йому була видана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.06.2023 в межах спадкової справи № 94/2021 відкритої після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , з тих же підстав, що ОСОБА_3 . ОСОБА_2 було рекомендовано звернутися до суду. Інші особи за спадщиною не звертались. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається що частки у співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Таким чином домоволодіння АДРЕСА_1 придбаний на підставі Договору купівлі продажу нерухомого майна, посвідчений Товарною біржою «Нове століття» на підставі ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу» на ім'я ОСОБА_4 під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3 є спільною сумісною власністю подружжя, частка ОСОБА_3 складає у спільному майні подружжя складає 1/2 та частка успадкована ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом становить 1/2 частину зазначеної земельної ділянки. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в позасудовому порядку не мають змоги захистити своє право на майно, тому вимушені звернутися з даним позовом до суду. 03 вересня 2024 року через «Електронний суд» до суду від представника відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що позовна вимога ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування домоволодіння є передчасною та задоволенню не підлягає (а.с.75-76). У судове засідання позивачі не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Представник позивачів адвокат Просяник Н.П. в судовому засіданні просила розгляд справи здійснювати без участі позивачів, позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, у задоволенні позову просив відмовити. Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв С.П. в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Інші процесуальні дії у справі Ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2024 позовну заяву було залишено без руху в порядку ст. 175-177 ЦПК України, позивачам було надано десятиденний строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі суду.
Ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18.07.2024 року справу прийнято до провадження призначено підготовче засідання, витребувано докази за клопотанням позивача.
Ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08.10.2024 року клопотання представника позивача задоволено, витребувано докази. Ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2024 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду.
2. Мотивувальна частина:
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні були дослідженні наступні докази, з наданням оригіналів доказів на огляд.
Свідоцтво про одруження відповідно до якого між громадянами ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 укладено шлюб зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Дзержинської районної ради народних депутатів 21.02.1997 року, актовий запис № 65 (а.с.14); Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений 01 листопада 1997 року та посвідчений Товарною біржою «Нове століття», зареєстрований в КП «ДМБТІ» 22 грудня 1997 року, зареєстрований в книзі № 3-383 за реєстровим № 65, згідно з яким ОСОБА_4 придбала домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.15); Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , володіє вказаним будинком в цілому (а.с.16-18).
На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ДП д*№013382, виданого 23 липня 1998 року, видавник - виконавчий комітет Дніпропетровської міської Ради народних депутатів згідно рішення від 18.06.1998 року № 1156, площею 0,0704, розташована на території АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, Акт зареєстровано в Книзі записів Державний актів на право приватної власності на землю за № 013382 (а.с.19).
Як вбачається з вищезазначених матеріалів справи вищевказане домоволодіння складається з житлового будинку літ. А1, загальною площею 92,0 кв. житловою площею 63,0 кв.м., літня кухня літ. Б, сараю літ. В, сарай літ. Г, погріб з шийкою літ. Д, сарай літ. Е, теплиця літ Ж, вбиральня літ. З, басейн літ. Л, навіс літ. М., споруди № 1-7, К, І, та земельної ділянки приватизованої на ім?я ОСОБА_4 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис №567, серія НОМЕР_3 , виданого 20.05.2021 Самарським районним у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції міста Дніпро. (а.с. 20). Як вбачається з листа Дніпровської міської ради Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу рбліку проживання фізичних осіб від 26.08.2022 року № 14/5-7038 відповідно до наявних даних будинкової книги з питань реєстрації фізичних осіб ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , була зареєстрована за адресою, АДРЕСА_1 , з 11.12.1997 року по 28.012022 року.
Склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) становить 4 (чотири особи):
1. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований 06.05.2021 року по теперішній час;
2. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 25.10.2004 року по теперішній час;
3. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована 25.10.2004 року по теперешній час;
4. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована з 25.10.2004 року по теперішній час (а.с. 21).
Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_2 видане Жовтневим р/б ЗАГС міста Кривого Рогу № НОМЕР_4 , актовий запис № 126, відповідно до якого ОСОБА_4 є матір'ю останнього.
Зі змісту листа КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» від 16.08.2024 року № 9738 вбачається, що інвентаризаційна справа станом на 31.12.2012 року за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності за гр. ОСОБА_4 на підставі договору укладеному 01 листопада 1997 року на Товарній біржі «Нове століття», за реєстром № 240, зареєстрований в КП «ДМБТІ» 22 грудня 1997 року, зареєстрований в книзі № 3-383 за реєстровим № 65. Як вбачається зі змісту спадкової справи № 94/2021 заведеної після смерті ОСОБА_4 громадяни ОСОБА_8 звернувся із заявою від 13.10.2021 року №257 за дорученням від імені ОСОБА_2 до приватного нотаріуса, нотаріального округу про прийняття спадщини (а.с.96).
ОСОБА_3 06.10.2021 року звернувся із заявою № 136 до приватного нотаріуса, нотаріального округу для отримання свідоцтва про право власності на частку майна подружжя(а.с.114) та від 13.10.2021 року № 258 до приватного нотаріуса, нотаріального округу про відмову від прийняття спадщини за заповітом (а.с.105).
27.10.2004 ОСОБА_4 залишила заповіт на користь сина, ОСОБА_2 (а.с.26).
Ринкова вартість житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 92 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становить 197560 (сто дев'яносто сім тисяч п'ятсот шістдесят сімсот) гривень станом на 15.07.2024, що підтверджується звітом про оцінку майна, виданого оцінювачем ОСОБА_9 (а.с. 48-49). За змістом постанови приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Базилєва С.П. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.06.2023 було вирішено відмовити ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 25).
За змістом постанови приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Базилєва С.П. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.06.2023 було вирішено відмовити ОСОБА_10 у видачі свідоцтва про право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 25).
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Стосовно визнання Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.11.1997 року дійсним. Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст. 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок. Що були надані їм раніше у користування; г) прийняття спадщини; г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України - право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (із змінами внесеними згідно із Законами № 1791-VIII від 20.12.2016 року; №1983-VIII від 23.03.2017 року) - державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-ІV (вступив в дію з 01.01.2013 року) визначена обов'язковість державної реєстрації прав на нерухоме майно.
За змістом ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до положень ст.ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
При цьому, п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 01.01.2004 року, визначено, що цей кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.
Отже, правовідносини щодо купівлі-продажу спірного майна виникли у 1997 році, тому для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Так, статтею 47 ЦК УРСР визначено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Крім того, у статті 15 Закону України «Про товарну біржу» вказано, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Разом із тим, згідно з роз'ясненнями Міністерства юстиції України від 10 квітня 1998 року №17-12/44 «Щодо діяльності товарних бірж» передбачено особливі умови щодо договорів купівлі-продажу будинку (його частини). Якщо хоча б однією із сторін є громадянин, вважається, що такі договори, укладені та зареєстровані біржами з дотриманням закону, підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Недотримання цієї вимоги згідно зі ст. 47 ЦК УРСР тягне недійсність договору.
Також у вказаному роз'ясненні звертається увага на те, що угоди, зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Згідно зі статтею 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (стаття 128 ЦК УРСР). Відповідно до частини першої статті 45, статті 47 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).
Як роз'яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі частини другої статті 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 101, 102, 105, 114, 226 ЦК ).
Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі частини другої статті 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. ОСОБА_4 не було відомо про необхідність реєструвати біржовий договір у нотаріальній конторі, дізналися про обов'язковість нотаріального посвідчення ми лише при зверненні щодо оформлення прав після її смерті син та чоловік (позивачі), тому, суд приходить до висновку про поновлення строку позовної давності щодо визнання дійсним спірного договору купівлі-продажу з тих підстав, що між сторонами відбулося повне виконання умов договору.
Відповідно до частини другої статті 47 ЦК УРСР, чинної на час виникнення спірних правовідносин, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Між сторонами мало місце договір купівлі-продажу нерухомого майна, який не був нотаріально посвідчений, як того вимагає частина перша статті 227 ЦК УРСР, але він був письмо укладений та зареєстрований товарною біржою «Нове століття» та зареєстрований у Дніпропетровському міському бюро технічної інвентаризації. Обидві сторони умови договору виконали, однак нотаріально його не посвідчили, оскільки оформляючи його на біржі були ознайомлені із застереженням в договорі про те, що нотаріальному посвідченню він не підлягає. Тому, суд вважає, що є підстави для визнання вказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним.
Стосовно виділу частки у спільному майні подружжя.
Згідно з положеннями ст.ст.22, 28 КпШС України, що діяли на час відповідних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самосійного заробітку. В разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визначаються рівними.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас, зазначена презумція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», встановлено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60,69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2,3 ст. 235 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При цьому, ч. 1 ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15). Відповідно до ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається що частки у співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Таким чином домоволодіння АДРЕСА_1 придбаний на підставі Договору купівлі продажу нерухомого майна, посвідчений Товарною біржою «Нове століття» на підставі ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу» на ім'я ОСОБА_4 під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3 є спільною сумісною власністю подружжя, частка ОСОБА_3 складає у спільному майні подружжя складає 1/2.
Стосовно вимоги про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку в порядку спадкування за заповітом слід зазначити наступне.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).
Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом ст.ст. 1222, 1223 ЦК України, спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ст. 1268 ЦК України).
Отже, ОСОБА_2 оформив свої права на частину спадкового майна, проте щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину на частину будинку володіння було відмовлено.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Таким чином, позовні вимоги позивача ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку в порядку спадкування за заповітом підлягають задоволенню. Стосовно часток у праві власності на земельну ділянку.
Відповідно до положення ст. 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. (п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України). Статтею 89 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а)подружжя; б)членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в)співвласників жилого будинку; г)співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Як визначено п.5 ч.1 ст. 57 СК України, земельна ділянка набута дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій він розміщений, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Такі самі норми містяться в ст. 120 Земельного Кодексу України, якою передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщену на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Відповідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ відповідно до положень статей 81, 116 ЗК (2768-14) окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" № 1702-VI від 05.11.2009, були внесені зміни і до ст. 120 ЗК України, частина 1 якої передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Вказані норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Тобто земельна ділянка отримана шляхом приватизації ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 площею 0,0704 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за загальним принципом цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою є спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , та є спільною сумісною власністю подружжя, частка ОСОБА_3 складає у спільному майні подружжя складає 1/2, та частка успадкована ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом становить 1/2 частину зазначеної земельної ділянки.
Згідно з ст. 1269 ЦК України Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Відповідно до глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус зобов'язаний встановити факт смерті спадкодавця, час та місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом або за заповітом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину та приналежність цього майна спадкодавцю. На підтвердження цих обставин від спадкоємця обов'язково вимагаються відповідні документи. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Відповідно до ст. 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
У відповідності до п. 4.14 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання право встановлювальних документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.
Згідно з п. 4.20 п.4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного земельного кадастру про відсутність обмежень на земельну ділянку, витягу з поземної книги, а також витягу з технічної документації з нормативно грошової оцінки земель. Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав. Суд бере до уваги те, що позивачі на даний час не можуть реалізувати своє право на спадщину, через те, що нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про права на спадщину в зв'язку з ненаданням нотаріусу документів, оформлених з дотриманням форми, встановленої законодавством України.
Враховуючи, що позивачі позбавлені можливості реалізувати своє право на спадщину у інший спосіб, суд вважає, що, порушене право позивача, підлягає захисту на підставі ст.392 ЦК України, а позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню.
Засоби забезпечення позову не застосовувались.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Витрати по сплаті судового збору залишити на рахунку позивача. Керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268,273,274-279,352ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв Станіслав Петрович, про визнання договору дійсним та визнання права власності - задовольнити.
Визнати дійсним Договір купівлі продажу нерухомого майна, укладений 01 листопада 1997 року та посвідчений Товарною біржою «Нове століття» на підставі ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу», зареєстрований в КП «ДМБТІ» 22 грудня 1997 року, зареєстрований в книзі № 383 за реєстровим № 65, згідно з яким ОСОБА_4 придбала домоволодіння АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. А1, загальною площею 92,0 кв. житловою площею 63,0 кв.м., літня кухня літ. Б, сараю літ. В, сарай літ. Г, погріб з шийкою літ. Д, сарай літ. Е, теплиця літ Ж, вбиральня літ. З, басейн літ. Л, навіс літ. М., споруди № 1-7, К, І, як частку спільного сумісного майна подружжя та 1/2 частину земельної ділянки приватизованої на ім?я ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ДП д*№013382, виданого 23 липня 1998 року, видавник - виконавчий комітет Дніпропетровської міської Ради народних депутатів згідно з рішенням від 18.06.1998 року №1156, площею 0,0704, розташована на території АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, Акт зареєстровано в Книзі записів Державний актів на право приватної власності на землю за №013382.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. Аl, загальною площею 92,0 кв.м., житловою площею 63,0 кв.м., літня кухня літ. Б, сараю літ. В, сарай літ. Г, погріб з шийкою літ. Д, сарай літ. Е, теплиця літ Ж, вбиральня літ. З, басейн літ. Л, навіс літ. М., споруди №1-7, К, І, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0704 га, розташована на території АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , належна померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ДП д*№013382, виданого 23 липня 1998 року, видавник - виконавчий комітет Дніпропетровської міської Ради народних депутатів згідно рішення від 18.06.1998 року №1156, з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, Акт зареєстровано в Книзі записів Державний актів на право приватної власності на землю за № 013382.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 12.12.2024.
Головуючий суддя О.В. Поштаренко