Справа № 206/5872/24
Провадження № 2/206/2108/24
(Заочне)
12.12.2024 Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Поштаренко О.В.,
за участю секретаря Содоль М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором,
11 грудня 2024 року до суду надійшла вказана позовна заява, яка обґрунтована тим, що 16.07.2021 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2748311, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 3500 грн., строк позики до 03 серпня 2021 року (18 днів).
29.12.2021 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №29/12-2021, відповідно умов якого ТОВ «МАНІФОЮ» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором позики №2748311, що укладений між ТОВ «МАНІФОЮ» та позичальником, ОСОБА_1 .
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за договором позики №2748311, що укладений між ТОВ «МАНІФОЮ» та позичальником, ОСОБА_1 .
Заборгованість відповідача станом на 15.10.2024 становить 50424,50 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 3500 грн., заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення прав вимоги 46924,50 грн. Проте враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 30062,90 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту 3500 грн., заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення прав вимоги 26562,90 грн. Вказану заборгованість, а також понесені судові витрати у розмірі 3028 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн. позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, в позовній заяві просила розгляд справи здійснювати за її відсутності, позов підтримала, просила задовольнити, в разі неявки відповідача не заперечувала проти заочного розгляду справи. Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання призначені на 28.11.2024 та 12.12.2024 не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки, суд не повідомив, відзив на позов не надав. Оголошення про виклик відповідача до судового засідання було розміщено на веб-сайті судової влади України. На підставі письмової заяви позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, за відсутності сторін, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 16 липня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2748311, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 3500 грн., строк позики до 03 серпня 2021 року (18 днів), базова процентна ставка за позикою становить 1,99000% від суми позики за кожен день користування позикою (а.с.6-9) та додаткову угоду до Договору позики № 2748311 від 16.11.2021 року.
29.12.2021 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №29/12-2021, відповідно умов якого ТОВ «МАНІФОЮ» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором позики №2748311, що укладений між ТОВ «МАНІФОЮ» та позичальником, ОСОБА_1 , що підтверджується вказаним договором та Актом приймання-передавання Реєстру Боржників за договором факторингу №29/12-2021 від 29.12.2021, реєстром боржників до договору факторингу №29/12-2021 від 29.12.2021 (а.с.25-30).
ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за договором позики №2748311, що укладений між ТОВ «МАНІФОЮ» та позичальником, ОСОБА_1 , що підтверджується вказаним договором та Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за договором відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, Актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023, додатковою угодою до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, реєстром боржників до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року (а.с.31-39).
Заборгованість відповідача станом на 15.10.2024 становить 50424,50 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 3500 грн., заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення прав вимоги 46924,50 грн. Проте позивач вказує, що враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності заборгованість становить 30062,90 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту 3500 грн., заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення прав вимоги 26562,90 грн. Відповідно до ч. 1-2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі Закон) електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим законом.
Таким чином, договір про надання позики №2748311 від 16.07.2021 є електронним договором (електронним правочином), який підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 2 ст. 1081 ЦК України грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
В силу ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладання такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
За договором про надання позики №2748311 від 16.07.2021 ТОВ «МАНІФОЮ» передало ОСОБА_1 грошові кошти, отже вказаний правочин, у розумінні ст. 1054 ЦК України було укладено.
Відповідно до ст. ст.526,527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Верховний Суд України в своїй постанові у справі № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року дійшов висновку про те, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Оскільки боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_1 дотепер неналежно виконує свої обов'язки з повернення отриманого ним кредиту ні перед первісним кредитором, ні перед новим, таке невиконання (неналежне виконання) є порушенням його зобов'язань у розумінні норм ЦК України, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18; від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи, об'єм позовної заяви, а також те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки даний спір є незначної складності, суд вважає, що зазначені у Витягу з Акту №1 про надання юридичної допомоги від 02.10.2024, послуги, а саме письмового вивчення документації клієнта та підготовки аналітичної довідки щодо судової практики є суттєво завищеними.
Суттєво завищеними є також витрати пов'язані із складанням позовної заяви про стягнення заборгованності для подачі до суду.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)).
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягають стягненню судові витрати пов'язані із отриманням професійної правничої допомоги в сумі 3000 гривень, що відповідає критеріям їх дійсності, розумності, з урахуванням складності справи, яке це передбачено ст. 141 ЦПК України.
Також, згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором - задовольнити.
Стягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором позики №2748311 від 16.07.2021 у розмірі 30062,90 грн., а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуто Самарським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя: О.В. Поштаренко