Справа № 201/1878/24
Провадження № 2/201/1713/2024
Іменем України
04 грудня 2024 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення моральної шкоди,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
15.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення моральної шкоди (а.с. 1 - 2).
В обґрунтування позову вказав, що 31.05.2021 о 19 год. 03 хв. у місті Дніпрі по вулиці Армійській біля будинку 28-А, ОСОБА_2 , керуючи автотранспортним засобом «Fiat 500», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснюючи заїзд у подвір'я перед зміною напрямку не переконався в безпечності руху автомобіля, скоїв на позивача наїзд, в результаті якого він отримав тілесні ушкодження.
Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги пункту 10.1 Правил дорожнього руху, що підтверджено протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ №129498 від 25.06.2021 та його постановами суду визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП та ст. 124 КУпАП.
ОСОБА_4 залишив місце ДТП, не надавши допомоги. Він заїхав на подвір'я, де мешкає зі співмешканкою. Позивач викликав поліцію. Працівників поліції ОСОБА_4 до будинку не впустив. Позивач був доставлений до лікарні № 16 у м. Дніпрі, де після йому надали медичну допомогу.
Відповідно до висновку судово-медичного експерта Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради №1281 від 01.06.2021 у позивача виявлено тілесне ушкодження у вигляді: синця на лівій гомілці, яке класифіковано як легке тілесні ушкодження.
Внаслідок вказаної події, позивач почав шкутильгати через біль в нозі, скасував заплановані на 02.06.2022 зустрічі з клієнтами (позивач є адвокатом), що завдало збитків на 25000,00 грн., був вимушений користуватися таксі. Неодноразові звернення до лікарів, допити в поліції, участь в судових засіданнях, призвели до стресу і погіршення психічного здоров'я. витратив на відновлення здоров'я 7000,00 грн. До цього часу відчуває біль в нозі, має депресію. ОСОБА_2 добровільно шкоду не відшкодував, після позбавлення права керування автомобільним продовжує ним керувати.
ОСОБА_3 спільно мешкає з ОСОБА_2 , є власником транспортного засобу «Fiat 500», д.н.з. НОМЕР_1 , мешкає поряд з позивачем висловлюється на адресу позивача негарними словами після ДТП, чим поглиблює внутрішні переживання події.
Розмір заподіяної моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (як власником транспортного засобу) оцінює у 175000,00 грн.
На підставі викладеного, просив стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди заподіяної у наслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 175000,00
Заяви учасників процесу по суті справи.
Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала. Правом на надання відзиву не скористалася. Водночас, її представник - адвокат Опара Г.В. 22.08.2024 надала письмові пояснення на позовну заяву (а.с. 73-74), у яких не погодилася із позовними вимогами, вважала їх недоведеними, оскільки позивач не надав доказів того, що негативні наслідки для нього виникли саме внаслідок вказаного ДТП.
Згідно із п. 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995р. №6, легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів.
Згідно висновку спеціаліста судово-медичного експерта №1281, у позивача виявлене тілесне ушкодження (синець на лівій гомілці), що відноситься до легких тілесних ушкоджень, тому не зрозуміло, на що витрачено 7000,00 грн. на відновлення здоров'я, також не надано доказів на підтвердження цих витрат, доказів звернення до лікарні після у подальшому.
Позивач вказує, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу «Fiat 500», д.н.з. НОМЕР_1 , висловлювалась негативно на його адресу, чим поглибила внутрішні переживання позивача.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У свою чергу, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа зобов'язана нести відповідальність за завдання шкоди.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.08.2021по справі №201/7192/21 Погуржельського (з урахуванням постанови про виправлення описки) ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Зазначеною постановою встановлено керування особою транспортним засобом на відповідній правовій підставі.
ОСОБА_3 до будь-якої відповідальності внаслідок ДТП, не притягалася, її не було на місці ДТП, що підтверджується наказом ТО «Яскрава країна» про відрядження від 20.05.2021 №5, посадочним документом на потяг до м. Одеси, час відправлення 31.05.2021 о 19 год. 10 хв., та відміткою про вибуття у відрядження, прибуття в пункти призначень, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи, з яких видно, що 31.05.2021 вона вибула із міста Дніпро та прибула у м. Дніпро 05.06.2021.
Отже, ніякого відношення до завдання моральної шкоди ОСОБА_1 вона не має.
Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
З позовної заяви не вбачається, яким чином саме ОСОБА_3 спричинила позивачеві моральну шкоду у розмірі 87500,00 грн., та якими доказами це підтверджується. За міркуванням позивача, звернення до суду із позовними вимогами можна до будь-якої особи лише на підставі того, що вона просто є власником автомобіля.
Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Щодо письмового опитування учасників справи, де, керуючись ст.93 ЦПК України, позивач поставив, питання, які, на його думку мають важливе значення для справи, та стосуються, в основному, питань щодо видачі мною довіреностей на право користування транспортним засобом, зазначила, що відповідно до ч. 6 ст.93 ЦПК України, учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 70, 71 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань.
Згідно зі ст. 71 ЦПК України фізична особа не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, всиновлював чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім'ї чи близьких родичів.
Постановою суду ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Зазначаючи ОСОБА_3 відповідачем, позивач не надав жодного доказу у підтвердження підстав стягнення з неї солідарно моральної шкоди на його користь, тому ці дані питання не стосуються обставин, що мають значення для справи, та є такими, що стосуються її особисто та членів моєї сім'ї, з огляду на приписи ст. 71 ЦПК України та ст. 63 Конституції України, вона не зобов'язана надавати на них відповідь.
Відповідач ОСОБА_2 правом на надання відзиву не скористався.
Позивач ОСОБА_1 16.10.2024 надав пояснення, у яких вважав вимоги обґрунтованими до ОСОБА_3 , наполягав на здоровленні позову (а.с. 87 - 90).
Рух справи.
Ухвалою судді Наумової О.С. від 04.04.2024 відкрите провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 23).
Ухвалою суду від 02.05.2024 за клопотанням позивача витребувано від Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області завірену належним чином копію постанови серія КАО № 4859311 від 14.10.2021р. про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП (а.с. 30 - 31).
Ухвалою суду від 13.06.2024 за клопотанням позивача витребувано від Державного підприємства «Національні інформаційні системи» повний витяг з Єдиного реєстру довіреностей щодо довіреностей, що видавались ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) (а.с. 53).
Ухвалою суду від 17.10.2024 за клопотанням позивача витребувано від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одесса) повний Витяг з Єдиного реєстру довіреностей щодо довіреностей, що видавались ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) (а.с. 95-96).
Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про судове засідання, призначене на 04.12.2024, не з'явився, про причини неявки не повідомив. 04.11.2024 заявив клопотання про витребування доказів - витребування від Першої Дніпровської нотаріальної контори повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей щодо довіреностей, що видавались ОСОБА_3 (а.с. 104 - 105).
Вирішуючи вказане клопотання, суд дійшов висновку про залишення його без задоволення.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Позивач двічі заявляв клопотання про витребування повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей щодо довіреностей, що видавались ОСОБА_3 , на які суду були надані відповіді від ДП «Національні інформаційні системи» та від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одесса) та роз'яснено, що ці установи не є розпорядниками такої інформації та куди слід звернутися (а.с. 69 - 70, 100 - 101). Однак позивач втретє заявив клопотання на п'ятому судовому засіданні, без обґрунтування неможливість його подати у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, а тому суд дійшов висновку про залишення його без задоволення.
Представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Опара Г.В. у судове засідання не з'явилася, 22.08.2024 подала пояснення і заяву, у якій просила справу розглядати без її участі та без участі відповідачки, у задоволенні позову відмовити (а.с. 71)
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не звився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлявся неодноразово за останньою відомою адресою та шляхом розміщення оголошень на сайті «Судова влада України» (а.с. 25, 40, 65-66, 99), заяв, клопотань не надав.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені ЦПК України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
З урахуванням викладеного, з огляду на наявність у матеріалах справи заяв по суті сторін, суд вважав за доцільне продовжити розгляд справи із метою дотримання розумних строків.
Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
З постанов суду у справах про адміністративне правопорушення встановлено і перевірено за даними Єдиного державного реєстру судових рішень таке.
ОСОБА_4 31 травня 2021 року о 19 годині 03 хвилин, в м. Дніпро, вул. Армійська, буд. 28А, керуючи транспортним засобом «Fiat 500», д.н.з. НОМЕР_1 , перед зміною напрямку руху не переконався в безпечності та скоїв наїзд та пішохода ОСОБА_1 , який рухався по дворовій території. В результаті даної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, було завдано матеріальних збитків. Своїми діями ОСОБА_4 порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.08.2021 у справі № 201/7192/21 визнано винним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладене на останнього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців (а.с. 4).
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.08.2021 у справі № 201/7193/21 визнано винним ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП та накладене на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с. 5).
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.09.2022 к справі № 201/7193/21 (пр. № 3в/201/6/2021) уточнено постанову суду в частині відносно ОСОБА_4 - вважати вірним прізвище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_6 .
Позивач 31.05.2021 звернувся до лікарні № 16 у м. Дніпрі, де встановлено діагноз «забиття лівої ноги», отримав медичну допомогу, про що надана довідка № 3709 (а.с. 7).
Відповідно до висновку судово-медичного експерта Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради №1281 від 01.06.2021 у ОСОБА_1 виявлено тілесне ушкодження у вигляді: синця на лівій гомілці, яке класифіковано як легке тілесні ушкодження (а.с. 6).
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої - п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктами 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Також, у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На обґрунтування заподіяння моральної шкоди, позивачем надано дві постанови у справі про адміністративне правопорушення, яким встановлено, що внаслідок дій саме ОСОБА_4 здійснив наїзд та пішохода ОСОБА_1 , який рухався по дворовій території. В результаті даної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження.
Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до висновку судово-медичного експерта Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради №1281 від 01.06.2021 у ОСОБА_1 виявлено тілесне ушкодження у вигляді: синця на лівій гомілці, яке класифіковано як легке тілесні ушкодження.
Суд вважає, що позивачеві були спричинені моральні страждання від дій , які полягали у стражданнях від заподіяння тілесних ушкоджень, на підтвердження чого надані докази, і це безумовно вплинуло на організацію його життя - необхідність звернутися до лікарні, позивач відчув біль. Водночас доказів того, що внаслідок наїзду, він втратив доходи суду не надано.
Суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди оцінені ним суб'єктивно і є завищеними, у зв'язку з чим вважає за необхідним задовольнити їх на суму 5000,00 грн., виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Водночас суд вважає, що ОСОБА_3 не повинна відповідати за цим позовом.
Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Згідно п. 6 Постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У свою чергу, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа зобов'язана нести відповідальність за завдання шкоди.
Жодних доказів того, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу «Fiat 500», д.н.з. НОМЕР_1 , суду не надано, із відповідним клопотанням позивач не звертався, просив витребувати лише видані ОСОБА_3 .
До адміністративної відповідальності ОСОБА_3 не притягалася.
Більш того, ОСОБА_3 надала наказ Громадської організації «Яскрава країна» про відрядження від 20.05.2021 № 5, згідно із яким ОСОБА_3 направлена у відрядження до м. Одеси з 31.05.2021 по 05.06.2021 (а.с. 75).
Також надала посадочним документом на потяг до м. Одеси, час відправлення 31.05.2021 о 19 год. 10 хв., та лист відрядження із відмітками про вибуття у пункти призначень, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи, з яких видно, що 31.05.2021 вона вибула із міста Дніпро та прибула у м. Дніпро 05.06.2021 (а.с. 75-76).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (або непред'явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог. Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
Відтак у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди до ОСОБА_3 слід відмовити.
Більш того, закон не передбачає солідарної відповідальності з відшкодування моральної шкоди.
Статтею 93 ЦПК України передбачено письмове опитування учасників справи як свідків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 93 ЦПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.
Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням.
Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання.
Позиція відповідачки ОСОБА_3 по справі детально викладена її представником у поясненнях, зокрема представником позивача доведено, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем у даній справі. Тому її особиста присутність позивача у судовому засіданні не є необхідною, як і ї допит, як свідка, в порядку статті 93 ЦПК України також.
Крім того, спрощене провадження, як і загальне позовне провадження спрямовані на всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження не є провадженням, в якому розглядаються безспірні вимоги. Отже, відповідач не позбавлений можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, не позбавлений можливості надавати суду свої докази на спростування вимог позивача у строки визначені судом або законом, та в повній мірі користується правами, передбаченими ЦПК України.
За змістом статей 81, 83 ЦПК України, позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Розподіл судових витрат.
Щодо судового збору.
На підставі ст. 141 ЦПК України у зв'язку із частковим задоволенням позову - лише до відповідача ОСОБА_2 , та у зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору як людина з інвалідністю ІІ групи (а.с. 3), з даного відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн.
У задоволені вимог до ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення складений 09 грудня 2024 року.
Суддя О.С. Наумова