№ 201/8796/23
провадження 2/201/2096/2024
10 грудня 2024 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та витрат,
ПрАТ СК «УСГ» 07 серпня 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, грошових коштів та судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилається на те, що 14 квітня 2021 року між ПАТ «Страхова компанія «УСГ» та ПІІ «ВІП-рент» було укладено Додаток № 1 до Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0199-2700/21-AVIS від 30 грудня 2020 року, предметом якого є страхування транспортного засобу «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_1 . 03 вересня 2021 року, приблизно о 19 год 50 хв., ОСОБА_1 , керуючи власним технічно справним автомобілем «Toyota Саmгу», державний номер НОМЕР_2 , рухався в крайній правій смузі для руху по вул. Яснополянській з боку пр-та Героїв, в напрямку вул. Старокодацької в м. Дніпро та під час руху відповідач грубо порушуючи Правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, не маючи перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, наближаючись до регульованого світлофором перехрестя, проігнорувавши забороняючий червоний сигнал світлофору, не вжив заходів до зниження швидкості, аж до повної зупинки транспортного засобу виїхав на перехрестя вул. Яснополянська та вул. Аеропортівська, де допустив зіткнення керованого ним автомобіля «Toyota Саmгу» з автомобілем «Skoda Fabia», який рухався по проїзній частині вул. Аеропортівська на вищевказаному регульованому перехресті на зелений сигнал світлофора справа наліво за напрямком руху автомобіля «Toyota», д/н НОМЕР_2 . В результаті вказаної ДТП водію і пасажиру автомобіля «Шкода» були завдані також і тілесні ушкодження, їм завдана матеріальна шкода; протокол про адміністративне правопорушення не було складено працівниками поліції на відповідача, а порушена кримінальна справа за ч. 1 ст. 286 КК України, в судовому засіданні з'ясувалася вина у вчиненні цієї ДТП саме відповідачем, який і визнаний винним в порушенні правил дорожнього руху і скоєнні вказаної ДТП.
Вказаними діями, пов'язаними з порушеннями правил дорожнього руху, завдана шкода застрахованому автомобілю. 03 вересня 2021 року страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про вказану ДТП й надав усі необхідні документи. 07 грудня 2021 року позивачем на підставі Звіту № 99297 від 18 листопада 2021 року та зобов'язуючої пропозиції було складено страховий акт № СТОКА-17085 та розрахунок страхового відшкодування до нього. На підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 375 456 (Триста сімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість) гривень 00 копійок, що підтверджується платіжним дорученням № 33991 від 08 грудня 2021 року.
Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», згідно полісу № ЕР- 202348263. 10 грудня 2021 року позивач звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування № 11/21056 до ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», яка здійснила виплату в розмірі 230 000 грн. 00 коп.. Тому залишок боргу, який повинен сплатити відповідач становить: 375 456. 00 грн. - 130 000.00 грн. ( згідно ліміту за шкоду майну Полісу № ЕР- 2 2348263) - 100 000.00 грн. (згідно Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту) = 145 456 грн. 00 коп..
28 квітня 2022 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № -5-59 з проханням в добровільному порядку сплатити суму страхового відшкодування. Однак останній залишив її без задоволення. Отже позивачу завдано збитки, він поніс витрати та інш.. Позивач звернувся з цим питанням до відповідача, але фактично отримав відмову, страховою компанією здійсненна виплата належних до виплати коштів в межах ліміту відповідальності - відповідальність застрахована. Матеріальна шкода повинна відшкодовуватися повністю в межах фактичних витрат на ремонтно-відновлювальні роботи з урахуванням зносу автомобіля і втрати товарної вартості, а в разі знищення автомобіля - його ринкова вартість. Позивач вважає, що решту вказаної шкоди повинен відшкодовувати відповідач в повному обсязі, тому і просив стягнути вказані збитки, фактично матеріальну шкоду та витрати з цього відповідача, задовольнивши позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 з представником проти позовних вимог, викладених обставин і задоволення позову до нього заперечував, все необхідне по закону ним зроблено, сума відшкодування позивачем завищена і не відповідає дійсності, страхова компанія кошти позивачу належні збитки вже виплатила, вважав позов до нього необгрунтованим і не доведеним та не можливим до задоволення, розрахунок позивачем зроблено не вірно і обгрунтування помилкове, тому просив в задоволенні позову до нього відмовити в повному обсязі.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
В судовому засіданні встановлено, що 14 квітня 2021 року між ПАТ «Страхова компанія «УСГ» та ПІІ «ВІП-рент» було укладено Додаток № 1 до Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0199-2700/21-AVIS від 30 грудня 2020 року, предметом якого є страхування транспортного засобу «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_1 .
03 вересня 2021 року о 19 год 50 хв., ОСОБА_1 , керуючи власним технічно справним автомобілем «Toyota Саmгу», державний номер НОМЕР_2 , рухався в крайній правій смузі для руху по вул. Яснополянській з боку пр-та Героїв, в напрямку вул. Старокодацької в м. Дніпро та перед здійсненням маневру - проїзд регульованого перехрестя - не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, фактично не встежив за зміною дорожньої обстановки, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров'ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 1.3, 1.5, 2.3б, 8.7.3е і 8.10 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням свого автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції і безпечного об'їзду перешкоди, продовжив рух без вжиття ним засобів екстренного гальмування, що призвело до втрати контролю над вказаним його транспортним засобом при виявленні попереду на смузі свого руху перешкод у вигляді іншого автомобіля, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, не маючи перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, наближаючись до регульованого світлофором перехрестя, проігнорувавши забороняючий червоний сигнал світлофору, не вжив заходів до зниження швидкості, аж до повної зупинки транспортного засобу виїхав на перехрестя вул. Яснополянська та вул. Аеропортівська, де допустив зіткнення керованого ним автомобіля «Toyota Саmгу» з автомобілем «Skoda Fabia», який рухався по проїзній частині вул. Аеропортівська на вищевказаному регульованому перехресті на зелений сигнал світлофора справа наліво за напрямком руху автомобіля «Toyota», д/н НОМЕР_2 . В результаті вказаної ДТП водію і пасажиру автомобіля «Шкода» були завдані також і тілесні ушкодження, їм завдана матеріальна шкода.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Skoda Fabia» отримав ушкодження, його пасажиру завдані тілесні ушкодження. При цьому порушення зазначених в протоколі Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинному зв'язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень пасажира та водія цього автомобіля «Skoda Fabia» та пошкодження названого автомобіля.
За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди було відкрите кримінальне провадження № 12021041030001004 від 04 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 за кваліфікацією ч. 1 ст. 286 КК України. Після досудового розслідування в цьому ж 2021 року вказане кримінальне провадження було направлене до суду для розгляду. Ухвалою Бабушкінсього районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року встановлена вина і вказане кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрите на підставі ст. 46 КК України: ОСОБА_1 свою вину у скоєнні вказаного злочину визнав повністю, розкаявся у скоєному, відшкодував потерпілій стороні матеріальну шкоду і вони між собою примирилися.
Отже, ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року вина ОСОБА_1 доведена, його визнано винним у порушенні п. 1.3, 1.5, 2.3б, 8.7.3е і 8.10 Правил дорожнього руху України та скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та звільнено його від кримінальної відповідальності. Вказана ухвала Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року набрала законної сили.
Отже, за результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів цивільної справи та кримінальної справи, на думку суду, винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є водій ОСОБА_3 .. При цьому порушення цим водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинному зв'язку із наслідками у вигляді пошкодження автомобіля ПП «ВІП-Рент», завданню шкоди. Вказана ухвала районного суду приймалася з урахуванням висновку експерта про наявність вини конкретного водія у вказаній ДТП і наявності чи відсутності порушення правил дорожнього руху з боку сторін, учасників.
Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року відносно водія ОСОБА_1 встановлено факт вчинення цим водієм на вказаному автомобілі кримінального правопорушення відносно автомобіля ПП «ВІП-Рент» та його водія і пасажира; вказаною ухвалою суду встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди власнику автомобіля «Шкода», а також наявність причинного зв'язку між винними діями цього водія та зазначеними наслідками у вигляді вказаної шкоди і відповідно винність відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена.
Вказана ухвала Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року набрала законної сили належними доказами не спростовано, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії водія ОСОБА_1 на вказаному автомобілі, а саме дії, що містять в собі склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, факт завдання ушкоджень водію і пасажиру автомобіля «Шкода», наявність причинного зв'язку між винними діями, пов'язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, цим водієм і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано значної матеріальної шкоди. Цивільно-правова відповідальність ПП «ВІП-Рент» і відповідача на момент скоєння вказаної ДТП застрахована була.
На прохання позивача експертом було проведено дослідження стосовно суми завданої позивачу шкоди, свою частину в межах ліміту відповідальності страхова компанія виплатила, решту повинен відшкодувати відповідач, ця шкода визначена і позивач звернувся до відповідача з питанням її відшкодування, відповідальність сторін застрахована була на той час, стороною відповідача була відмова, в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В судовому засіданні встановлено, що винними діями ОСОБА_1 на автомобілі «Toyota Саmгу», державний номер НОМЕР_2 , ПП «ВІП-Рент» дійсно було завдано матеріальної шкоди, пошкодженням його автомобіля «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_1 , 03 вересня 2021 року. Матеріальна шкода полягає в витратах на ремонтно-відновлювальні роботи пошкодженого його автомобіля та інші витрати, пов'язані з цим.
Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому ... додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 3, 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
У відповідності до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
03 вересня 2021 року страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про вказану ДТП й надав усі необхідні документи. 07 грудня 2021 року позивачем на підставі Звіту № 99297 від 18 листопада 2021 року та зобов'язуючої пропозиції було складено страховий акт № СТОКА-17085 та розрахунок страхового відшкодування до нього. На підставі вищевказаних документів позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 375 456 (Триста сімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість) гривень 00 копійок, що підтверджується платіжним дорученням № 33991 від 08 грудня 2021 року.
Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», згідно полісу № ЕР- 202348263. 10 грудня 2021 року позивач звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування № 11/21056 до ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», яка здійснила виплату в розмірі 230 000 грн. 00 коп.. Тому залишок боргу, який повинен сплатити відповідач становить: 375 456. 00 грн. - 130 000.00 грн. ( згідно ліміту за шкоду майну відповідно до Полісу № ЕР- 2 2348263) - 100 000.00 грн. (згідно Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту) = 145 456 грн. 00 коп..
28 квітня 2022 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № -5-59 з проханням в добровільному порядку сплатити суму страхового відшкодування. Однак останній залишив її без задоволення. Отже позивачу завдано збитки, він поніс витрати та інш.. Позивач звернувся з цим питанням до відповідача, але фактично отримав відмову, страховою компанією здійсненна виплата належних до виплати коштів в межах ліміту відповідальності - відповідальність застрахована. Матеріальна шкода повинна відшкодовуватися повністю в межах фактичних витрат на ремонтно-відновлювальні роботи з урахуванням зносу автомобіля і втрати товарної вартості, а в разі знищення автомобіля - його ринкова вартість.
Враховуючи небажання відповідача в досудовому порядку вирішувати питання щодо повернення зазначеної вище суми, позивач змушений звертатися до суду.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування», до страховика, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором врахування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої витати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Згідно із ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами ст. 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно з п. 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі зокрема чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Порядок та умови здійснення страхового відшкодування визначено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно п. 1 ст. 22 цього Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну.
Згідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно п. 34.4 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Згідно ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України (254к/96-ВР), Цивільним кодексом України (435-15), Законом України «Про страхування» (85/96-ВР), цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Згідно абз. 2 ст. 9 Закону України «Про страхування», страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або іншій особі, яка має право на отримання відшкодування. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.
Страхування цивільної відповідальності як правовий інститут - це сукупність правових норм, що забезпечують правові, економічні та організаційні основи добровільного та обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з метою ефективного захисту прав потерпілих на відшкодування шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю або майну у разі використання транспортних засобів іншими особами.
Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг.
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 22 статті 1 цього ж Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Таким чином, на підставі аналізу вищевказаних правових приписів та урахуванням пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», можна зробити висновок, що до відносин, які регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, відносини, які виникають при укладенні договору страхування.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі.
Відповідно до ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акту (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Частиною 4 статті 102 Закону України «Про страхування» передбачено, що у разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством)
відповідно до умов договору страхування або законодавства.
Враховуючи наведене, вбачається, що державою був творений інститут обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з метою забезпечення відшкодування шкоди потерпілим. Верховний Суд у правових позиціях неодноразово висловився щодо відшкодування спричиненої шкоди в результаті ДТП саме страховиком в рамках страхової суми, зокрема Постановою від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, Верховний Суд у складі Великої палати зробив правовий висновок, відповідно до якого - «…у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування...».
З такою позицією ВС також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року, в справі № 147/66/17.
З урахуванням наведених норми та позиції Верховного Суду, вбачається, що в даній ситуації матеріальну відповідальність за спричинені ПП «ВІП-Рент» ушкодження та матеріальні втрати, повинен брати на себе страховик; також - укладення мирної угоди між позивачем і страховою компанією, ОСОБА_4 не позбавляється обв'язку відшкодувати позивачу матеріальне відшкодування за завдану ним шкоду.
Стосовно відшкодування решти вказаної суми позивач і звернувся до відповідача з питанням виплати йому вказаної суми, але фактично була відмова.
Позивач вважає таку відмову цього відповідача у виплаті вказаних збитків у повному розмірі безпідставною, оскільки у відповідності до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з п. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. У відповідності до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Суд приймає до уваги наданий стороною позивача висновок експерта, оскільки його дослідження проведено без порушення Методики товарознавчої експертизи, він має досвід і стаж, відповідну ліцензію і посвідчення експерта, він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п. 1.5. Правил дорожнього руху України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до п. 10.1. Правил дорожнього руху України перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
До скоєння дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження належного ПП автомобіля призвели виключно дії водія ОСОБА_3 .. Цей водій, здійснюючи маневр, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, під час руху проявив неуважність, не контролював дорожню обстановку. Саме дії водія ОСОБА_1 знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі скоєнням ДТП та спричиненням шкоди ПП «ВІП-Рент». Вказано підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем.
Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням. Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Твердження відповідача про несправедливі межі відшкодування завданої шкоди необгрунтовані та є такими, що не прийматися судом до уваги судом з огляду на наступне.
Розмір завданих матеріальних збитків позивача було підтверджено висновком атестованого судового експерта, який має досвід проведення автотоварознавчої експертизи по визначенню вартості заподіяних матеріальних збитків понад 10 років, має вищу технічну освіту, відповідну кваліфікацію, підтверджену відповідним свідоцтвом. Також перед проведенням експертизи експерт був попереджений про відповідальність за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу.
На виконання вимог «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року про час та місце проведення експертизи, належним чином було повідомлено заінтересованих сторін, а також про необхідність забезпечення явки представника для участі в огляді, для всебічного виявлення характеру та ступеню важкості деформацій та ушкоджень пошкодженого авто позивача, відповідача. Повідомлення було здійснено за допомогою телефонного зв'язку та направлення на офіційну адресу письмового повідомлення рекомендованою кореспонденцією.
Тобто, враховуючи викладене, суму завданих матеріальних збитків встановлено кваліфікованою особою, відповідно до вимог чинного законодавства. Експертом відповідно до проведеної експертизи та наданого, за її результатами, висновку, встановлено суму завданих матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка визнала свою вину та вина якої була встановлена судом, у розмірі отже висновок експерта не може ставитися під сумнів відповідачем.
Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного виплаває, що без здійснення таких витрат неможливим будо б відновлення свого порушеного права.
На цьому наголосив у своєму рішенні Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/7666/19. Судді ВС підкреслили, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягло за особою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
ВС наголосив, що стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Норми статей 1166, 1188 ЦК України передбачають презумпцію вини. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є правовою підставою для висновку про наявність вини заподіювана шкоди. Закон не покладає на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. У даному випадку вина відповідача доведена у ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2021 року.
Положеннями частини першої статті 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, далі - Конвенція» та ст. 41 Конституції України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лишені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Б. \У проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
На підставі вказаного суд приходить до висновку щодо загальної вартості завданих відповідачем матеріальних витрат, які підлягають відшкодуванню, які складаються з: 1) вартість матеріального збитку за експертним висновком складає - 145 456 грн. 00 коп., 2) витрати на судовий збір - 3 028 грн. 00 коп. (на час подання позову).
Статтею 15 ЦПК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 57, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до Узагальнення судової практики Верховного Суду України від 11 листопада 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процентів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.
Відповідач, не сплатив позивачу відшкодування в повному обсязі шляхом перерахування за зазначеними позивачем реквізитами. Отже, у цього відповідача є прострочення цим відповідачем у виплаті відшкодування в решті виплати. Але позивач не надав розрахунку інфляційних втрат, пені і не наполягав на задоволенні цих вимог.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що - містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача частково задоволено, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України). Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст. 13 ЦПК України).
Статтею 5 ЦПК України визначені способи захисту, які застосовуються судом. Так, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Пронін проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача завдану внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди матеріальну шкоду: 1) вартість матеріального збитку (невідшкодована частина) - 145 456 грн. 00 коп., 2) судовий збір - 3 028 грн. 00 коп., а всього 148 484 грн. 00 коп..
Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в межах заявлених і доведених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 15, 16, 18, 22, 23, 265, 1166, 1167, 1172, 1187, 1188, 1194, 1195 ЦК України, ст. 3, 12, 28, 29, 30, 33, 33-1, 35-37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», МФО 320478, код за ЄДРПОУ 30859524, суму страхового відшкодування в розмірі 145 456 (сто сорок п'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість) гривень 00 копійок та сплачений судовий збір - 3 028 грн. 00 коп., а всього 148 484 грн. 00 коп..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -