ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.12.2024Справа № 910/12333/24
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 910/12333/24
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"
про стягнення 2 053 944,81 грн
За участю представників сторін:
від позивача: Твердохліб М.В.;
від відповідача: Гучок В.В.
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" про стягнення 2 053 944,81 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем у період з 18.07.2023 по 23.10.2023 грошових зобов'язань за Договором № 0533-03041 від 18.06.2019 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 853 619,53 та 3% - 1 200 325,28 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/12333/24. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 14.11.2024.
28.10.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.
31.10.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
Судове засідання у справі № 910/12333/24, призначене на 14.11.2024, не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 судове засідання у справі призначено на 28.11.2024.
В підготовчому засіданні 28.11.2024, враховуючи відсутність інших заяв та клопотань учасників справи, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи №910/12333/24 до судового розгляду по суті на 05.12.2024.
05.12.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зменшення 3% річних.
Присутній у судовому засіданні 05.12.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив залишити без розгляду клопотання відповідача про зменшення 3% річних на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву, та просив, у випадку задоволення позовних вимог, задовольнити клопотання про зменшення 3 відсотки річних на 90%.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 05.12.2024, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
18.06.2019 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - позивач, оператор системи передачі (ОСП), виконавець) та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (далі - відповідач, користувач) укладеного договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0533-03041, відповідно до п. 1.1 якого (тут і далі в редакції додаткової угоди від 27.01.2022) за цим договором ОСП зобов'язується надавати послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв'язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі - послуга).
Користувач зобов'язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього договору (п. 1.2 договору).
Під час виконання вимог цього договору, а також вирішення питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами ринку, Кодексом системи передачі, Кодексом комерційного обліку та іншими нормативно-правовими актами, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України та ОЕС України (п.1.3. договору).
Відповідно до п. 2.1 договору, ціна цього договору визначається як сума нарахованої вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком протягом календарного року.
Оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних-послуг - (Регулятором), відповідно до затвердженої нею методики та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному вебсайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою (п. 2.2. договору).
Згідно з п. 2.5 договору, розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період згідно із нижчезазначеною системою платежів і розрахунків:
до 10 числа розрахункового місяця - 35% вартості послуги;
до 20 числа розрахункового місяця - 35%|вартості послуги;
до останнього банківського дня календарного місяця - 30 % вартості послуги.
Плановий обсяг послуги на розрахунковий період визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу послуги на розрахунковий період (п. 2.6. договору).
Пунктом 2.7 договору передбачено, що користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління до 15 числа місяця -наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені правилами ринку.
Оплату вартості послуги, після коригування обсягів, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно).
Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги у відповідному розрахунковому періоді виконавець направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.
За відсутності заборгованості надлишок коштів, що надійшли протягом розрахункового періоду, зараховується в рахунок оплати наступного розрахункового періоду. За наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів зараховується в оплату штрафних санкцій, за наявності згоди користувача (п. 2.9 договору).
Відповідно до п.3.2.1 договору, одним із обов'язків користувача є своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за цим договором.
Відповідно до п. 6.1 договору, за внесення платежів, передбачених главою 2 цього договору, з порушенням термінів користувач сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.
Пунктом 10.7. договору передбачено, що рахунки, акти надання послуги, акти коригування до актів надання послуги, акти звірки розрахунків та повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур'єром, що підтверджується квитанцією про вручення одержувачу, що підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції. Електронний документ, який направляється стороною на виконання договору через сервіс, вважається одержаним іншою стороною з часу набуття документом статусу "Доставлено" у Сервісі.
Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою Сервісу, є оригіналом та мас повну юридичну силу, породжує права та обов'язки для Сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичним документу, який міг би бути створений однією зі Сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.
Для забезпечення електронного документообігу Сторони зобов'язуються здійснити реєстрацію в Сервісі та дотримуватися правил та інструкції користування Сервісом, які ним передбачені (п.10.8. Договору). Сторона підтверджує, що документи, підписані електронним підписом за допомогою Сервісу з використанням реєстраційних даних Сторони, вважаються такими, що підписані цією Стороною (уповноваженою нею особою) (п. 10.10 договору).
На виконання умов п. 2.6. договору, відповідачем щомісячно (у період з грудня 2022 року по червень 2023 року) надавались до НЕК «Укренерго» повідомлення про планові обсяги Послуги на розрахунковий період, на підставі яких позивачем в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» формувалися та направлялися відповідачу відповідні рахунки, докази чого додано до матеріалів справи. Дані рахунки ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" мав оплачувати згідно з системою платежів і розрахунків, яка передбачена п. 2.5 договору.
Утім, всупереч зазначеним вище вимогам договору, відповідач допускав прострочення виконання своїх обов'язків щодо термінів поетапної оплати планової вартості та оплату фактичної вартості за отриману послугу у період з грудня 2022 року по червень 2023 року включно, тобто розраховувався за отримані послуги у вказаний період несвоєчасно та не в повному обсязі, що стало підставою звернення НЕК «Укренерго» з позовом до ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі".
Спір розглядався у межах справи №910/11404/23. До стягнення з відповідача у вказаній справі позивачем було, зокрема, заявлено непогашену заборгованості у розмірі 289 326 650,10 грн, а також пеню, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на означену заборгованість за період з 11.12.2022 по 17.07.2023.
У процесі розгляду згаданої справи, відповідачем було сплачено заявлену до стягнення заборгованість у розмірі 289 326 650,10 грн остаточно лише 24.10.2023, що підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили та довідкою АТ «Ощадбанк», що додані до позову, у зв'язку із чим, провадження у справі №910/11404/23 в частині стягнення основного боргу було закрито Господарським судом міста Києва за відсутності предмета спору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/11404/23 провадження у справі № 910/11404/23 в частині позовних вимог про стягнення 289 326 650,10 грн основного боргу - закрито. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" інфляційні втрати у сумі 793 368, 03грн, 3% річних у сумі 5 432 058, 49 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 18275, 75 грн. В іншій частині позову відмовлено. Заяву відповідача про відстрочку виконання рішення суду строком на один рік задоволено частково. Відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/11404/23 на шість місяців з дня ухвалення рішення до 09.05.2024 року. Повернуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" судовий збір у розмірі 849 365,20 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції №АУ-4058 від 17.07.2023.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/11404/23 залишено без змін
Таким чином, ураховуючи період нарахування 3% річних та інфляційних втрат в межах справи №910/11404/23 - по 17.07.2023 (що додатково вбачається із розрахунку, який надавався у справі №910/11404/23 та який також надано до даної справи) та остаточне погашення відповідачем заборгованості лише 24.10.2023, у позивача виникло право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 18.07.2023 по 23.10.2023, тобто за період раніше не охоплений нарахуваннями та стягненнями у справі №910/11404/23.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 853 619,53 та 3% - 1 200 325,28 грн, розраховані за період з 18.07.2023 по 23.10.2023.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Частинами 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про надання послуг з передачі.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Матеріалами справи встановлено, що позивачем надавались послуги відповідачу за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0533-03041 від 18.06.2019 за період з грудня 2022 року по червень 2023 року, проте останній належним чином свої зобов'язання не виконував, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 289 326 650,10 грн, що підтверджується матеріалами справи.
За змістом частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 ГПК України).
Водночас, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/11404/23 закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення 289 326 650,10 грн основного боргу з огляду на сплату відповідачем останнього, що підтверджується платежами: від 28.07.2023 №2010672364 на суму 34 658 440,14 грн; від 31.07.2023 №2010673686 на суму 22 681 936,99 грн; від 31.07.2023 №2010673721 на суму 30 395 621,25 грн; від 31.07.2023 №2010673720 на суму 12 635 588,74 грн; від 31.08.2023 №2010692573 на суму 29 880 184,60 грн; від 22.09.2023 №2010707767 на суму 10 899 497,15 грн; від 22.09.2023 №2010707768 на суму 17 995 085,53 грн; від 29.09.2023 №2010712203 на суму 49 144 177,91 грн; від 29.09.2023 №2010712201 на суму 15 830,28 грн; від 29.09.2023 №2010712202 на суму 36 367 857,71 грн; від 29.09.2023 №2010712204 на суму 1 932 225,70 грн; від 13.10.2023 №2010722729 на суму 35 439 561,99 грн; від 24.10.2023 №2010727967 на суму 7 695 396,64 грн.
Отже, з огляду на зібрані у справі належні та допустимі докази відповідач допустив прострочення виконання своїх обов'язків щодо строків оплати планової вартості отриманої послуги у період грудень 2022 року - червень 2023 року включно.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/11404/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/11404/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Таким чином, попередніми судовими рішеннями у даній справі встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та наявності підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 викладено правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078).
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Суд враховує, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (стаття 125 Конституції України, стаття 36 Закону України "Про судоустрій та статус суддів").
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку позивача за період з 18.07.2023 по 23.10.2023 інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що він виконаний вірно, з урахуванням часткових сплат заборгованості відповідачем та висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у розмірі 853 619,53 грн та 3% річних у сумі 1 200 325,28 грн.
При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, та контррозрахунок позовних вимог, доданий до цього відзиву, оскільки вони не відповідають положенням чинного цивільного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, так як день фактичної сплати заборгованості не включається тільки у разі повного погашення заборгованості, а не якщо сплачується тільки частина боргу у період прострочки виконання грошового зобов'язання.
Клопотання відповідача про зменшення на 90% суми, заявленої позивачем до стягнення 3% річних, залишається без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, оскільки воно не було заявлено в підготовчому провадженні та відповідачем не зазначено причин пропуску строку, встановленого законом і судом.
При цьому, суд відзначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" про стягнення 2 053 944,81 грн, що складається з інфляційних втрат у розмірі 853 619,53 та 3% у розмірі 1 200 325,28 грн, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 333 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (04136, м. Київ, вул. Стеценка, 1А; код ЄДРПОУ 23243188) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25; код ЄДРПОУ 00100227) інфляційні втрати у сумі 853 619 грн 53 коп., 3% річних - 1 200 325 грн 28 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 24 647 грн 37 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 12.12.2024.
Суддя А.І. Привалов