ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.12.2024Справа № 910/10554/24
За заявоюАкціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про відстрочення виконання рішення
у справі№910/10554/24
за позовомКорпорації «ТСМ ГРУП»
доАкціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
простягнення 32 699,93 грн.
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники учасників справи:
від позивача:не з'явився;
від відповідача:Малахов М.Л.
Корпорація «ТСМ ГРУП» (надалі - Корпорація) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі - АТ «НАЕК «Енергоатом») про стягнення 32 699,93 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 позов задоволено повністю та стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь Корпорації інфляційні у розмірі 32 699,93 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
02.12.2024 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
02.12.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява АТ «НАЕК «Енергоатом» в якій заявник просить суд відстрочити виконання судового рішення у даній справі на строк до 04.11.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 розгляд заяви призначено на 11.12.2024.
У судове засідання 11.12.2024 з'явився представник заявника (відповідача), який вимоги заяви підтримав та наполягав на їх задоволенні.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про місце і час розгляду заяви повідомлений належним чином.
Розглянувши заяву АТ «НАЕК «Енергоатом» про відстрочення виконання рішення судом встановлено наступне.
Обґрунтовуючи необхідність відстрочення рішення суду у даній справі відповідач наголошує на складному фінансовому становищі, у якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися на енергетичному ринку країни, а також в результаті окупації військовими формуваннями російської федерації частини виробничих потужностей в ході військової агресії. Звертає увагу, що відповідач, виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій відповідно до ст. 33 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов'язаний першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, відповідач зобов'язаний спрямовувати в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. Також зауважує, що відповідач виконує спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільного інтересу, а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів. Внаслідок цього у відповідача виник довгостроковий дефіцит платіжного балансу, який негативно вплинув на можливість виконувати зобов'язання по сплаті платежів, у тому числі по сплаті таких першочергових платежів як податки, збори та інші платежі до державного бюджету, постачання ядерного палива тощо. Вказує, що на тепер відповідачем втрачено значні виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, відповідач продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Враховуючи наведене, відповідач не мав можливості здійснити оплату в строки, визначені умовами договору, внаслідок дії об'єктивних та незалежних від відповідача обставин, оскільки така неможливість не пов'язана із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Наведені обставини, які продовжують існувати і на даний час, свідчать про відсутність у відповідача реальної можливості виконати рішення суду у разі задоволення судом повністю або частково позовних вимог позивача, а примусове стягнення такої заборгованості загрожує серйозними ускладненнями для господарської діяльності. З огляду на викладене, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду у даній справі до 28.03.2025.
Згідно зі ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Таким чином, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто, юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, ст. 617 Цивільного кодексу України, практики Європейського суду з прав людини (справа «Бурдов проти росії» від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року (заява №18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також, суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Необхідність відстрочення виконання рішення суду повинно обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною. Однак відповідач не надав до суду належних доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності.
Належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для відстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст. 73-80 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відповідачем не обґрунтовано доцільності відстрочення рішення суду саме до 04.11.2025 та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому (у строк після 04.11.2025) виконати рішення у цій справі.
Також, суд зауважує, що строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах закінчився ще до введення воєнного стану в Україні та відстрочення виконання рішення у даній справі порушуватиме інтереси позивача, оскільки надаватиме перевагу боржнику у порівнянні зі стягувачем. Крім того, станом на момент розгляду заяви відповідач не надав жодних доказів, які свідчать про намагання відповідача погасити борг перед позивачем.
Воєнний стан та військова агресія російської федерації проти України має негативний влив не лише на діяльність відповідача, а й на діяльність позивача, який являється також суб'єктом підприємницької діяльності, тому відстрочення виконання рішення може призвести до значного негативного наслідку в фінансовому становищі позивача.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі «ІммобільяреСаффі» проти Італії», №22774/93).
Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів чи наявність інших обставин. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції», у справі «Бурдов проти росії», у справі «Ясюнієне проти Литви»).
З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі №910/10554/24.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні заяви Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про відстрочення виконання рішення відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та підлягає оскарженню.
Повна ухвала складена: 12.12.2024
Суддя В.П. Босий