ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 грудня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2322/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - В.М. Волковінська,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Погонець Тетяни Григорівни
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2024 (суддя Ю.І. Мостепаненко, м.Одеса)
у справі №916/2322/24
за позовом Фізичної особи - підприємця Погонець Тетяни Григорівни
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Скалозуб В'ячеслава Володимировича
про стягнення 100000,00 грн,
Коротка історія справи та короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року Фізична особа - підприємець Погонець Тетяна Григорівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Скалозуб В'ячеслава Володимировича про стягнення 100000,00 грн безпідставно набутих коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем зберігаються грошові кошти без достатньої правової підстави, оскільки перерахування коштів на рахунок відповідача відбулось внаслідок помилки, за відсутності між сторонами господарських договорів, а тому на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України останні підлягають стягненню на користь позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.08.2024 у задоволенні позову відмовлено. Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.
Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем підстав для задоволення позову.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Фізична особа - підприємець Погонець Тетяна Григорівна звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2024 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що платіжна інструкція №201 від 09.07.2023 містить всю необхідну інформацію про відповідача, як про отримувача коштів, а отже, є належним доказом у даній справі, натомість відповідачем не надано доказів, які б підтверджували правомірність отримання та збереження відповідних коштів. Також скаржник звернула увагу на те, що не має можливості надати докази на підтвердження відсутності між сторонами укладених господарських договорів, оскільки таких доказів не існує.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга зареєстрована судом 10.09.2024 за вх.№3448/24.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, К.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Погонець Тетяни Григорівни на рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2024 у справі №916/2322/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2322/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
20.09.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/2322/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Погонець Тетяни Григорівни на рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2024 у справі №916/2322/24.
Згідно із частинами першою, другою та абзацом 1 частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи; апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на ціну позову у даній справі, що становить 100000,00 грн і є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою ухвалою суду від 25.09.2024 постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до абзацу 2 частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що розгляд у судовому засіданні з повідомленням учасників справи апеляційної скарги на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є правом апеляційного господарського суду.
Встановивши за результатами опрацювання матеріалів справи природу та характер спірних правовідносин, незважаючи на ціну позову, з метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснювати апеляційний розгляд справи №916/2322/24 у судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час та місце проведення останнього.
При визначенні дати судового засідання у даній справі судом апеляційної інстанції враховувалось наступне.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія вирішила розглянути апеляційну скаргу у розумний строк.
У зв'язку з наведеним, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 розгляд справи №916/2322/24 призначено на 10.12.2024 о 14:00.
Крім того, ухвалою суду від 14.11.2024 визнано явку обов'язковою та викликано Фізичну особу - підприємця Погонець Тетяну Григорівну та Фізичну особу-підприємця Скалозуб В'ячеслава Володимировича у судове засідання з розгляду апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Погонець Тетяни Григорівни на рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2024 у справі №916/2322/24.
06.12.2024 до суду апеляційної інстанції від Фізичної особи - підприємця Погонець Тетяни Григорівни надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без її участі (вх.№3448/24/Д1 від 06.12.2024).
Позивач та відповідач про дату, час та місце проведення судового засідання 10.12.2024 о 14:00 год були повідомлені належним чином, проте не скористались своїм правом участі в ньому.
Також відповідач не скористався своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
Згідно із платіжною інструкцією №201 від 09.07.2023 Фізична особа - підприємець Погонець Тетяна Григорівна перерахувала 100000,00 грн на рахунок Фізичної особи-підприємця Скалозуб В'ячеслава Володимировича, призначення платежу: оплата за товар згідно рахунку №б/н від 06.07.2023.
У листі від 27.02.2024 позивач звернулась до відповідача із проханням повернути помилково сплачені кошти в розмірі 100000,00 грн на банківський рахунок позивача. При цьому позивач послалась на помилкове здійснення нею платежу 09.07.2023 в розмірі 100000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №201 від 09.07.2023.
Вказаний лист надіслано відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , та одержано відповідачем 08.03.2024, про що свідчать наявні в матеріалах справи фіскальний чек АТ «Укрпошта», поштова накладна, опис вкладення та роздруківка з сайту АТ «Укрпошта» щодо трекінгу поштового відправлення.
Вказаний лист залишений відповідачем без відповіді та задоволення.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 100000,00 грн безпідставно набутих коштів внаслідок неповернення відповідачем суми помилково перерахованих йому коштів.
Позиція суду апеляційної інстанції
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 903/359/21, у постанові від 05.12.2018 у справі №367/6344/16-ц.
Відповідачем за вимогою про стягнення коштів на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України має бути учасник цивільних відносин, який безпосередньо та безпідставно збагатився за рахунок позивача.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі статті 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до приписів статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Колегія суддів відзначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Колегією суддів встановлено, що позивач згідно платіжної інструкції №201 від 09.07.2023 сплатив на користь відповідача грошові кошти у розмірі 100000,00 грн як оплату за товар згідно рахунку №б/н від 06.07.2023.
Водночас у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження існування між сторонами договірних відносин.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність грошового зобов'язання позивача перед відповідачем. Зворотного відповідач не спростував.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що правові підстави для перерахування коштів у розмірі 100000,00 грн на рахунок відповідача 09.07.2023 були відсутні, а тому ці кошти отримано Фізичною особою-підприємцєм Скалозуб В'ячеславом Володимировичем безпідставно.
Листом від 27.02.2024 позивач звернулася до відповідача із проханням повернути помилково сплачені кошти в розмірі 100000,00 грн на банківський рахунок позивача, при цьому позивач посилався на помилкове здійснення ним платежу 09.07.2023 в розмірі 100000,00 грн.
Однак в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу у добровільному порядку грошових коштів у вказаному розмірі.
За встановлених у цій справі фактичних обставин та правового регулювання, апеляційний суд дійшов висновку, що перераховані за платіжною інструкцією №201 від 09.07.2023 кошти у розмірі 100000,00 грн є безпідставно набутими, а отже, з огляду на неповернення відповідачем цих коштів позивачу, у відповідача наявний обов'язок повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти у наведеному розмірі.
Викладене вище помилково не було враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення.
Посилання суду першої інстанції в якості підстав для відмови у стягненні з відповідача відповідних коштів на відсутність в матеріалах справи доказів того, що зазначений в платіжній інструкції №201 від 09.07.2023 рахунок отримувача належить саме відповідачу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки згідно з пунктом 37 розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Національного банку України від 29.07.2022 № 163, платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов'язкові реквізити: 1)дату складання і номер; 2) унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; 3) найменування надавача платіжних послуг платника; 4) суму цифрами та словами; 5) призначення платежу; 6) підпис(и) платника; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача. Водночас зі змісту відповідної платіжної інструкції вбачається, що вона містять усі обов'язкові реквізити, передбачені законодавством, зокрема, ПІБ отримувача - ФОП Скалозуб В.В. , код отримувача - НОМЕР_1 та рахунок отримувача - НОМЕР_2 , а отже, є належним доказом приналежності цього рахунку саме відповідачу.
Висновки суду апеляційної інстанції
Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи і ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Розподіл судових витрат
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням прийняття судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позовної заяви та задоволення апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд -
1.Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Погонець Тетяни Григорівни задовольнити.
2.Рішення Господарського суду Одеської області від 19.08.2024 у справі №916/2322/24 скасувати.
3.Ухвалити нове рішення, яким позов Фізичної особи - підприємця Погонець Тетяни Григорівни задовольнити.
4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Скалозуб В'ячеслава Володимировича на користь Фізичної особи - підприємця Погонець Тетяни Григорівни заборгованість у розмірі 100000 /сто тисяч/ гривень 00 копійок, 3028 /три тисяч двадцять вісім/ гривень 00 копійок судового збору за подання позовної заяви та 4542 /чотири тисячі п'ятсот сорок дві/ гривні 00 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.12.2024.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран
.