Провадження № 22-ц/803/10135/24 Справа № 203/574/24 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
10 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.
за участю секретаря Попенко Ю.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гейка Валерія Івановича на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_3 на праві власності, крім іншого майна, належала квартира АДРЕСА_1 . У встановлений законом шестимісячний строк вона звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Чижик І.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Чижик І.О. від 13 грудня 2023 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену вище квартиру, оскільки згідно із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. Позивач стверджує, спірна квартира належала за життя її матері ОСОБА_3 та право власності на неї було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі недійсного договору купівлі-продажу. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі продажу квартири від 20 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., зареєстрованого в реєстрі №1077; витребувати у відповідача ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 2816710912020; стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 7 733 грн. 44 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 20000 грн.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні позивних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гейко В.І. просить рішення суду від 09 вересня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування у відповідача ОСОБА_2 на користь позивача квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 2816710912020 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї частини позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду від 09 вересня 2024 року залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Звернувшись до суду із вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі продажу квартири від 20 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., зареєстрованого в реєстрі №1077; витребувати у відповідача ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 2816710912020; стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 7 733 грн. 44 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 20000 грн., посилаючись на те, що спірна квартира за життя належала її матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Чижик І.О. від 13 грудня 2023 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену вище квартиру, оскільки згідно із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_4 , як сторона оскарженого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року, не був залучений до участі у справі в якості співвідповідача.
Однак повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 та ст. 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (ч. 1 ст. 330 ЦК України).
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За приписами частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц зазначила, віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За приписами ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.2 ст.1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно зі ст.1261 ЦК України передбачено, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до вимог ст.1270 ЦК України Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК є правом, а не обов'язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі
Відповідно до ст.1296 ЦК України оформлення спадщини здійснюється шляхом видачі нотаріусом спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину.
У справі встановлено, позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.21).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (т.1 а.с.217).
Із спадкової справи №22/2021, заведеної приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чижик І.О. до майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, 28 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини після померлої матері, а в подальшому із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом, у томі числі на спірну квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.120, 136, 153, 160, 165, 191).
13 грудня 2023 року постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Чижик І.О. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , з тих підстав, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказану квартиру не належить померлій ОСОБА_3 (т.1 а.с.26, 227).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, 20 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. на підставі посвідченого ним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року за реєстровим №1077, було внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ОСОБА_2 (т.1 а.с.20).
З витребуваних судом першої інстанції матеріалів нотаріальної справи вбачається, що вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.66, 67).
Відповідно до оскарженого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. за реєстровим №1077 (т.1 а.с.66, 67).
На підтвердження права власності на квартиру ОСОБА_4 було надано нотаріусу договір купівлі-продажу, посвідчений 23 жовтня 2001 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенко В.М. за реєстровим №6432, згідно якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.70).
Також на вказаному договорі купівлі-продажу міститься штамп та печатка КП "ДМБТІ" щодо реєстрації права власності ОСОБА_4 27 листопада 2001 року на квартиру на підставі цього договору та внесення запису в реєстрову книгу №LXVІ за реєстровим №100-555 (т.1 а.с.70).
В матеріалах нотаріальної справи містить лист КП "ДМБТІ" №10543 від 09 жовтня 2023 року, в якому зазначено, станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23 жовтня 2001 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенко В.М. за реєстровим №6432, зареєстроване КП "ДМБТІ" та записано в реєстрову книгу №LXVІ за реєстровим №100-555 (т.1 а.с.77).
Позивачем ОСОБА_1 було надано суду копію договору купівлі-продажу, посвідченого 23 жовтня 2001 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенко В.М. за реєстровим №6432, згідно якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.26, 27).
На вказаному договорі міститься штамп та печатка КП "ДМБТІ" щодо реєстрації права власності ОСОБА_3 27 листопада 2001 року на квартиру на підставі цього договору та внесення запису в реєстрову книгу №LXVІ за реєстровим №100-555 (т.1 а.с.26, 27).
В матеріалах справи міститься лист КП "ДМБТІ" №1973 від 16 лютого 2022 року в якому зазначено, станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23 жовтня 2001 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського
нотаріального округу Василенко В.М. за реєстровим №6432, зареєстроване КП "ДМБТІ" та записано в реєстрову книгу №LXVІ за реєстровим №100-555 (т.1 а.с.27).
З наданої позивачкою копії технічного паспорту на квартиру, виготовленого станом на 12 жовтня 2001 року, вбачається, що в останньому містяться відомості про власника квартири ОСОБА_5 та власника квартири - ОСОБА_3 (т.1 а.с.28-30).
На виконання ухвали суду КП "ДМБТІ" було направлено наявну в матеріалах інвентаризаційної справи копію договору купівлі-продажу, посвідченого 23 жовтня 2001 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенко В.М. за реєстровим №6432, згідно якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_2 (т.2 а.с.35).
З Листа КП "ДМБТІ" №6630 від 10 червня 2024 року вбачається, станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23 жовтня 2001 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенко В.М. за реєстровим №6432, зареєстроване КП "ДМБТІ" та записано в реєстрову книгу №LXVІ за реєстровим №100-555 (т.2 а.с.34).
Також КП "ДМБТІ" надано копію листа КП "ДМБТІ" №10543 від 09 жовтня 2023 року, що надавалася на запит приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., в якому містяться відомості щодо ОСОБА_3 , як власника квартири (т.2 а.с.36).
Встановлено, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є рідними сестрою та братом.
У квартирі АДРЕСА_1 з 15 листопада 2001 року був зареєстрований ОСОБА_4 (т.1 а.с.89, 90).
Встановлено, у цій справі міститься два договори купівлі продажу від однієї і тієї ж дати - 23 жовтня 2001 року однієї і тієї ж квартири АДРЕСА_1 , посвідчених одним і тим же приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенко В.М. за одним і тим же реєстровим №6432, продавцем у яких зазначено одну і ту ж особу - ОСОБА_5 , а покупцями, у кожному із цих договорів, вказано різних осіб - в одному договорі купівлі-продажу покупцем вказано ОСОБА_3 , в іншому договорі купівлі-продажу покупцем вказано ОСОБА_4 .
Кожний з цих договорів купівлі-продажу від 23 жовтня 2001 року був зареєстрований в КП "ДМБТІ" від однієї і тієї ж дати - 27 листопада 2001 року, та з внесенням записів у реєстрову книгу з однаковими реєстровими номерами - №100-555.
ОСОБА_4 , відповідно до оскарженого позивачем договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року продав, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. за реєстровим №1077.
Звернувшись до суду із позовними вимогами у цій справі, позивач ОСОБА_1 зазначала про те, що відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 23 жовтня 2001 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенко В.М. за реєстровим №6432, власником квартири АДРЕСА_1 за життя була саме її мати ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що судом встановлено, що спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2001 року була придбана та належала саме ОСОБА_4 та після її смерті була продана її братом ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 20 жовтня 2023 року за відсутності прав на розпорядження цим майном, за документами, що мають ознаки підробки.
Слід зазначити, будь-яких належних доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Василенко В.М. за реєстровим №6432, згідно якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 має ознаки підробки і які саме ознаки підробки матеріали справи не містять та позивачем суду надано не було.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що будь-який із вказаних двох договорів купівлі продажу від 23 жовтня 2001 року оскаржувався у встановленому законом порядку.
В матеріалах справи відсутні докази та сторонами не надано доказів на підтвердження того, чи було порушено кримінальну справу стосовно підроблення договору купівлі продажу квартири від 23 жовтня 2001 року.
Таким чином, належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 на час продажу ним спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. за реєстровим №1077, квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не був власником цієї квартири та не мав права на її відчуження матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.
Також ОСОБА_4 , як сторона оскарженого позивачем договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , не був залучений до участі у справі у якості співвідповідача.
У постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №670/23/18, від 27 січня 2021 року у справі №463/1540/14-ц зроблено висновок, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.
Отже, враховуючи встановлені обставини, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. за реєстровим №1077.
На теперішній час власником спірної квартири АДРЕСА_1 є відповідач у справі - ОСОБА_2 .
Позивач у справі ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про витребування квартири на її користь у ОСОБА_2 .
Враховуючи встановлені у справі обставини, відсутні підстави задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гейка Валерія Івановича - задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді Т.П.Красвітна
О.В.Свистунова