Провадження № 22-ц/803/1983/24 Справа № 203/4483/23 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
10 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.
за участю секретаря Попенко К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Мороза Кирила Тарасовича на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,-
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи ОСОБА_2 , орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради.
В обґрунтування вимог заяви ОСОБА_1 посилався на те, що він є батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матір'ю дитини є ОСОБА_4 . На теперішній час дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 . Місце проживання дитини разом із батьком визначено розпорядженням голови Центральної адміністрації Дніпровської міської ради №163 від 18 серпня 2022 року. ОСОБА_1 зазначає, з 2020 року він самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням дитини, належним чином виконує свої батьківські обов'язки, а мати дитини самоусунулася від їх виконання, на протязі більше двох років з сином не бачилася, участі в його утриманні та вихованні не приймає. Необхідність встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне для захисту прав та інтересів дитини, для особистого здійснення належним чином своїх батьківських обов'язків та діяти в інтересах дитини у визначених законом випадках незалежно від волі матері, ініціювання процесу позбавлення матері батьківських прав та отримання права на звільнення з військової служби. На підставі викладеного, просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи ОСОБА_2 , орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради.
В апеляційній скарзі представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Мороз К.Т. просить рішення суду від 09 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заяви, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Звернувшись до суду в порядку окремого провадження із заявою, ОСОБА_1 просив суд суд встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що він є батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матір'ю дитини є ОСОБА_4 . На теперішній час дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 . Місце проживання дитини разом із батьком визначено розпорядженням голови Центральної адміністрації Дніпровської міської ради №163 від 18 серпня 2022 року. ОСОБА_1 зазначає, з 2020 року він самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням дитини, належним чином виконує свої батьківські обов'язки, а мати дитини самоусунулася від їх виконання, на протязі більше двох років з сином не бачилася, участі в його утриманні та вихованні не приймає. Необхідність встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне для захисту прав та інтересів дитини, для особистого здійснення належним чином своїх батьківських обов'язків та діяти в інтересах дитини у визначених законом випадках незалежно від волі матері, ініціювання процесу позбавлення матері батьківських прав та отримання права на звільнення з військової служби.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд першої інстанції посилався на те, що заявником не доведено, що матір малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов'язків щодо своєї дитини.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них у порушення норм процесуального права, що відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
Відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб.
З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.
У справі встановлено, заявник ОСОБА_1 є батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
Матір'ю дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_5 (а.с.9).
05 квітня 2016 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на - ОСОБА_7 (а.с.25).
Відповідно до довідки Оваднівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області від 18 травня 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , фактично не проживають за вказаною адресою (а.с.13)
Розпорядженням голови Центральної адміністрації Дніпровської міської ради №163 від 18 серпня 2022 року місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).
Відповідно до характеристик за місцем попереднього навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в КЗ "СЗШ №30" м.Кам?янського та за місцем навчання на теперішній час в КЗО "СЗШ №2" ДМР вбачається, вихованням сина, допомогою в організації його навчання, займається батько. Мати дитини у вихованні участі не бере, навчанням дитини в шкоді не цікавиться (а.с.14, 16).
Судовим наказом Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16 березня 2023 року у цивільній справі №203/1292/23 за заявою ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09 березня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с.24).
У цій справі, що переглядається, звернувшись до суду в порядку окремого провадження із заявою, ОСОБА_1 просив суд суд встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права
та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені
у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання
або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини
є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164
СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження факту перебування дитини на утриманні батька необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15
СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У справі, яка переглядається, заявник ОСОБА_1 просить установити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо виховання та утримання неповнолітньої дитини, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане
з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2023 року скасувати та залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Роз'яснити ОСОБА_1 право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 377, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Мороза Кирила Тарасовича - задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - залишити без розгляду.
Роз'яснити ОСОБА_1 його право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді Т.П.Красвітна
О.В.Свистунова