Провадження № 11-кп/803/3375/24 Справа № 185/9365/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ( в режимі
відеоконференці)
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_8 його захисника ОСОБА_7 , подану на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2024 року про продовження строку раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України (далі -КК України) ОСОБА_8 строком на 60 діб, тобто до 15 грудня 2024 року, із можливістю внесення застави у розмірі 242 240 гривень,
встановила:
У провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області на розгляді перебуває кримінальне провадження № 12024041370000957 від 02 липня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Із змісту пред'явленого обвинувачення убачається, що ОСОБА_8 , достовірно знаючи про введення на території України режиму воєнного стану, 28 червня 2024 року, приблизно з 10 години 00 хвилин по 23 години 05 хвилин, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , виник умисел на таємне викрадення чужого майна, поєднаний із проникненням до зазначеної квартири, тим самим завдав майнову шкоду потерпілій ОСОБА_9 на суму 180 615,50 грн.
Крім того, в період часу з 01.07.2024 року з 13 год. По 04.07.2024 року до 09 год. 45 хв. ОСОБА_8 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , виник умисел на повторне, таємне викрадення чужого майна, поєднаний із проникненням до зазначеної квартири, тим самим завдав майнову шкоду потерпілому ОСОБА_10 на суму 35453 грн.
Так, ОСОБА_8 18 липня 2024 року приблизно о 10 год. перебував в буд. АДРЕСА_3 , виник умисел на повторне, таємне викрадення чужого майна, поєднаний із проникненням до зазначеної квартири, тим самим завдав майнову шкоду потерпілому ОСОБА_11 на суму 83577,47 грн.
Умисні дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна, вчинено повторно, поєднане з проникненням у житло та вчинене в умовах воєнного стану.
Під час судового засідання ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2024 року продовжено строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч.4 ст.185 КК України ОСОБА_8 строком на 60 діб, тобто до 15 грудня 2024 року, із можливістю внесення застави у розмірі 242 240 гривень,
Суд вважав необхідним продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , ще на 60 днів виходячи з мети і підстав застосування такого виду запобіжного заходу, та з урахуванням ризиків, що були підставою для обрання такого запобіжного заходу під час досудового розслідування, які не відпали і не зменшилися на момент винесення оскаржуваної ухвали, а саме ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України: можливості переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, а також можливості вчинення ним іншого кримінального правопорушення.
Крім того, судом враховано, що ОСОБА_8 раніше не судимий, не працює, не одружений, тобто не має міцних соціальних зв'язків.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу відповідно до змісту якої просить ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2024 року скасувати, змінити запобіжний захід на більш м'який та зменшити розмір застави до мінімального.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом не було взято до уваги, що розмір застави є занадто великим, та таким, що не відповідає матеріальному стану.
Також не погодившись із рішенням суду першої інстанції захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити щодо його підзахисного на більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_4 . В разі, якщо суд не вважає за необхідне змінити міру запобіжного заходу просить визначити мінімальний розмір застави, передбачений ч.5 ст.182 КПК України - 60560 гривень, з покладенням на обвинуваченого ОСОБА_12 обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є невмотивованою, необгрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Сторона захисту вважає, що ОСОБА_8 зробив для себя висновки щодо своєї подальшої поведінки та не буде переховуватись від суду, впливати на свідків, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Захисник наголошує, що розмір застави визначений судом першої інстанції є непомірним для ОСОБА_8 та його родичів.
Під час апеляційного перегляду:
-обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи поданих апеляційних скарг у повному обсязі;
- прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК є тяжким, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, а також продовження існування, передбачених п.п.1,3, 5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування і суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити вчиняти інкриміноване йому кримінальне правопорушення.
З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для задоволення клопотання прокурора, погоджується й суд апеляційної інстанції, а тому доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого іншого, альтернативного запобіжного заходу, слід визнати безпідставними.
Із матеріалів провадження убачається, що суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, врахував те, що ОСОБА_8 обвинувачується, у вчинені умисного тяжкого злочину, пов'язаного з правопорушенням проти власності, що у разі доведеності вини йому загрожує реальне покарання, а тому останній може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та покарання.
Суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшився і не припинив існувати, й дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність процесуальної можливості застосування щодо останнього менш суворого виду запобіжного заходу.
При цьому, як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує, ведення в Україні воєнного стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, на застосуванні якого наполягає захисник.
Крім того, доведено продовження існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні. В разі здійснення на них впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_8 останні можуть змінити свої покази, чим ввести суд в оману та перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
У судовому засіданні також доведено продовження ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого вчинити нове кримінальне правопорушення, або продовжити вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки останнім було вчинено тяжке кримінальне правопорушення, вчинене під час дії воєнного стану в України.
Додатково судом враховано те, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, постійного джерела доходу не має, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що обвинувачений може продовжити злочинну діяльність чи продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується.
Колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду стороною захисту не доведені.
Апеляційний суд, також, не вбачає й підстав для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту.
Доводи сторони захисту в частині недоведеності ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризиків переховування обвинуваченого від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та вчинення ним іншого кримінального правопорушення не заслуговують на увагу суду, оскільки сукупність даних про тяжкість злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 покарання, яке загрожує останньому у разі визнання винуватим, а також відомості про особу обвинуваченого доводить факт продовження існування даних ризиків та доведеність їх стороною обвинувачення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішені питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч.4 ст.185 КК України ОСОБА_8 .
На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Дієвим заходом, який в змозі виконати завдання по мінімізації вищезазначених ризиків є запобіжний захід у виді застави, який застосований судом першої інстанції щодо обвинуваченого і який є альтернативним до запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
При цьому, на думку колегії суддів, відсутні підстави для зміни розміру застави, яка була визначена обвинуваченому, а саме в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки вказаний розмір застави було визначено судом з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, а також даних щодо наявності ризиків. Саме зазначений судом розмір застави, на думку колегії суддів, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а ухвала Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2024 року, якою продовжено строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч.4 ст.185 КК України ОСОБА_8 строком на 60 діб, тобто до 15 грудня 2024 року, із можливістю внесення застави у розмірі 242 240 гривень залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та такою, що касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4