Справа № 495/6540/24
Номер провадження 1-кп/495/856/2024
11 грудня 2024 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі: головуючого одноособово - судді ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
провівши у залі суду в режимі відео конференції у підготовчому судовому засіданні розгляд клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 22024160000000029 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України,
сторони кримінального провадження:
прокурори Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_6 ОСОБА_3
обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5
захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5
У провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області знаходиться обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України.
Обвинуваченим ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на стадії досудового розслідування та підготовчого судового розгляду був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк дії ухвали, якою обрано запобіжний захід на стадії підготовчого судового засідання 18 жовтня 2024 року, спливає 16.12.2024 року.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження у відношенні обвинуваченого ОСОБА_4 , ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, оскільки вони обвинувачуються у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 12 років з конфіскацією майна, у зв'язку з чим вони можуть переховатися від суду, незаконно вливати на свідків, чим буде перешкоджати встановленню істини по справі.
Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених заперечував проти задоволення клопотання прокурора щодо запобіжного заходу, просив застосувати його підзахисним запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, або роз'яснити заставу.
Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підтримали думку свого захисника.
Заслухавши клопотання прокурора, думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали обвинувального акту, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно ст.29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
П. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Разом з цим, тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, серед яких: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
На розгляді у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №22024160000000029, внесене до ЄРДР 20.01.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч.3 ст. 305, ч.3 ст. 307 КК України.
Суд вважає, що обраний на стадії досудового розслідування та підготовчого судового розгляду стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особам обвинувачених і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ними процесуальних обов'язків та з огляду на обставини, передбачені ст. 178 КПК України, суд погоджується з доводами прокурора, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, на даний час не зникли та продовжують існувати.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності (зменшення) існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Суд вважає, що дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинувачених під вартою.
Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч.3 ст. 305, ч.3 ст. 307 КК України, за які за сукупністю злочинів їм може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з конфіскацією майна, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачені з огляду на тяжкість покарання, що їм загрожує у разі встановлення їх вини, можуть переховуватись від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності. Вказаний ризик підтверджується і тим, що обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є громадянами Республіка Молдови, а отже в умовах введеного воєнного стану вони можуть безперешкодно залишити територію України та уникнути кримінального переслідування.
При цьому,суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Крім того,суд приймає до уваги, що обвинувачені можуть незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні, враховуючи що вони ще не допитані судом, та з урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, суд вважає, ризик впливу на вказаних осіб, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні недоведені, суд визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час розгляду питання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Посилання захисника, що обвинувачені не мають наміру переховуватись від суду та впливати на свідків, суд до уваги не приймає, адже жодних розумних гарантій добросовісної поведінки обвинувачених на вказаній стадії кримінального процесу суду надано не було.
При цьому суд приймає до уваги доводи захисника з приводу того, що обвинувачені мають міцні соціальні зв'язки, зокрема: ОСОБА_4 має на утриманні двох неповнолітніх дітей, проживає з дружиною, та має місце проживання в Україні, в свою чергу ОСОБА_5 має на утриманні неповнолітню дитину, проживає з своєю дружиною, та має місце проживання в Україні, до затримання був офіційно працевлаштований, однак зауважує, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Що стосується доводів захисника про необхідність визначення розміру застави, то суд виходить із наступного.
Відповідно до діючої редакції ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, пов'язаного з обігом наркотичних засобів. При цьому суд враховує обставини кримінальних правопорушень, у вчинені яких обвинувачуються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є особливо тяжкими у сфері обігу наркотичних засобів, та який становить надзвичайну суспільну небезпеку для здоров'я населення України, що, на переконання суду, збільшує встановлені ризики настільки, що унеможливлює застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу та дозволяє суду не застосовувати заставу, як альтернативний запобіжний захід.
При цьому, суд звертає увагу, що вказані злочини в сфері незаконного обігу наркотичних засобів та контрабандного їх переміщення по світу, дуже суворо караються у всіх, без виключення країнах світу, а тому з метою нівелювання існуючих ризиків, зокрема переховування від суду та уникнення можливого покарання, існують достатні підстави для подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу, що забезпечить судовий розгляд кримінального провадження та слугуватиме виконанню його завдань.
Стосовно залучення обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перекладача з української мови на мову якою вони володіють, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 29 КПК України кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Особі повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Суд, забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Участь перекладача у кримінальному провадженні зумовлено конституційною засадою рівності перед законом і судом (ч. 2 ст. 24 Конституції України) та положеннями ст. 10 КПК України, згідно з якою, серед іншого, не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за мовною ознакою.
Рівень розуміння і спілкування, за якого виникає право на безоплатну допомогу перекладача, залежить від фактичних обставин, з огляду на цей рівень визначається обсяг необхідної «допомоги». Загалом обвинувачений повинен бути у змозі самостійно або за допомогою перекладача розуміти, що відбувається під час розгляду справи, і брати участь у розгляді такою мірою, що забезпечувала би його право на справедливий суд.
Отже, перекладач необхідний у кримінальному процесі, якщо особа не розуміє або не розмовляє мовою судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв'язанні питання, яке для неї мало вирішальне значення, або особа за рівнем володіння мовою не здатна на ведення свого захисту та висувати на розгляд суду свою версію без допомоги перекладача.
Розуміння зазначених обставин не стосується правового механізму здійснення захисту, оскільки перекладач надає мовно-комунікативну, а не правову допомогу, що є функцією захисника. При цьому чинниками для з'ясування розуміння особою вказаних обставин є тривалість проживання у державі ведення судочинства; рівень освіти, час та місце її здобуття; мова навчання; рід занять, спосіб життя та обсяг комунікації.
Відповідно ж до ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків і вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами.
Суд вважає, що питання про дотримання вимог ст. 29 КПК України щодо залучення перекладача слід вирішувати в кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому в розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В судовому засіданні обвинувачені та їх захисник пояснили суду,що вони при вирішенні клопотання про продовження застосування запобіжного заходу розуміють мову судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв'язанні питання, яке для них мало вирішальне значення, при цьому на стадії розгляду справи по суті судом буде забезпечений перекладач та обвинувачені наполягають на присутності перекладача саме під час розгляду справи в судовому засіданні.
Щодо доводів захисника ОСОБА_7 , що обвинувачені мають незадовільний стан здоров'я , суд зазначає про таке.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Положеннями наказу Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Таким чином, лікування обвинувачених у разі наявності у них медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, захисником не надано доказів того, що обвинувачені звертались за медичною допомогою, та їм було відмовлено у наданні такої, або така допомога, якої вони потребують в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою. Також не надано доказів незадовільного стану здоров'я обвинувачених, які на теперішній час унеможливлюють їх перебування під вартою.
Разом з тим,суд вважає за необхідне доручити відповідальним особам слідчого ізолятора, де утримуються обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ,та Філії Державній установи " Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській та Одеській областях сектор в Одеській області забезпечити здійснення необхідного їм медичного обстеження та лікування, оскільки захисник обинувачених заявив,що їх самопочуття погане та їм необхідне обстеження та лікування, а у слідчому ізоляторі обвинуваченим не забезпечується належна медична допомога.
Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя, суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Відповідно до статей 3, 49 Конституції України, ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» людина, її життя і здоров'я, честь, гідність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; кожен має право на охорону здоров'я і медичну допомогу; держава створює умови для ефективного і доступного медичного обслуговування; обвинувачений має право на кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов'язком держави (рішення від 18.12.2008 року у справі «Ухань проти України). Встановлюючи те, чи виконали державні органи свої обов'язки з надання медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою і під їхнім контролем, Суд має оцінити якість медичних послуг, наданих такій особі з урахуванням стану її здоров'я та «практичних вимог ув'язнення», і, якщо її було позбавлено адекватної медичної допомоги, з'ясувати, чи становило це нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції (рішення від 04.10. 2005 року у справі «Сарбан проти Молдови», від 22.12.2008 року у справі «Алексанян проти Росії», від 27.01.2011 року у справі «Євген Олексеєнко проти Росії»).
Враховуючи зазначене, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, з метою забезпечення дотримання прав обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , суд вважає необхідним зобов'язати Державну установу «Ізмаїльський слідчий ізолятор» забезпечити здійснення медичного обстеження обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та надання їм належної медичної допомоги відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 р. № 239/5/104.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 193, 194, 199,206, 315, КПК України, суд -
Задовольнити клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 щодо продовження запобіжного заходу у відношенні обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України,
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Ізмаїльській слідчій ізолятор» на строк, що не перевищує 60 діб, який діє по 09.02.2025 року включно.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Ізмаїльській слідчій ізолятор» на строк, що не перевищує 60 діб, який діє по 09.02.2025 року включно.
На підставі п. 5 ч.4 ст. 183 КПК України суд не визначає розмір заставу.
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з триманя під вартою без визначення розміру застави на домашній арешт- відмовити.
Доручити Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор» та Філії Державній установи " Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській та Одеській областях сектор в Одеській області забезпечити здійснення медичного обстеження обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та надання їм належної медичної допомоги.
Доручити Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор'та Філії Державній установи " Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській та Одеській областях сектор в Одеській області забезпечити надання до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області документів про стан здоров'я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Копію ухвали після її проголошення негайно вручити обвинуваченим та направити до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» та Філії Державній установи " Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України" в Миколаївській та Одеській областях сектор в Одеській областідля виконання.
Повний текст ухвали оголошено 11.12.2024 року о 17.00 год. у залі судових засідань, розташованої за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Військової слави, 27.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти діб з дня її проголошення.
Суддя : ОСОБА_1