Справа № 500/6263/24
06 грудня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №192050002049 вих №15729/03-16 від 25.09.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з переходом з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" №889-VІII від 10.12.2015;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 на інший вид пенсії - пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та здійснити нарахування (перерахунок) та виплату такої пенсії з 18.09.2024 з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 18.09.2024 №556/5/19-00-10-31 та №555/5/19-00-10-31, Головним управлінням ДПС у Тернопільській області.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 18.09.2024 позивачка звернулася до відповідача із заявою про переведення її на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII). Відповідач, рішенням №192050002049 від 25.09.2024 відмовив у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII з тих підстав, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні та спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII).
Позивач вважає, що відмова органу пенсійного фонду перевести її на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ є протиправною, вказує, що період проходження ним служби в органах державної податкової служби на відповідних посадах з присвоєнням персональних та спеціальних звань підлягає зарахуванню до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Ухвалою суду від 21.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник відповідача, у поданому 04.11.2024 відзиві, проти позову заперечує з посиланням не те, що ОСОБА_1 не має достатнього стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ. Основним критерієм, який визначає підстави для зарахування того чи іншого періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу та прийняття присяги державного службовця.
Відповідач вважає, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Зарахуванню до стажу державної служби підлягають лише ті періоди роботи працівників державної податкової служби, коли вони перебували на посадах з встановленням рангів державних службовців.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок призначеної пенсії з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії від 18.09.2024, то такі вважає передчасними, бо дане питання повинно розглядатися після вирішення питання про наявність відповідного права на перехід на інший вид пенсії.
Відтак, оскільки станом на 01.05.2016 ОСОБА_1 не працювала на посадах державної службі та не має 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців то відповідно, права на перехід з пенсії за віком по Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" позивач не має. Крім цього звертає увагу, що спірними в даному позові є саме факт подачі заяви та винесення рішення про відмову у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", щодо врахування довідок про заробітну плату, то дані вимоги є похідними та передчасними, оскільки самого факту задоволення заяви позивач не відбулося.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV).
Позивачка 18.09.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із письмовою заявою для проведення перерахунку пенсії, а саме, про перехід з пенсії за віком згідно з Законом №1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №15729/03-16 від 25.09.2024 відмовлено в задоволенні заяви, оскільки у позивачки відсутній необхідний стаж державної служби, так як періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723Х-II. Тут суд зазначає, що спірне рішення має саме № 15729/03-16, натомість зазначений представником позивача №192050002049 є номером пенсійної справи позивачки.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області листом від 01.10.2024 позивачці повідомило про відмову в перерахунку пенсії.
Не погодившись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій, рішень відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон України №889-VIII) визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців. Цей закон набув чинності 01.05.2016.
Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII), крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Щодо обчислення стажу державної служби, то пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з частиною вісімнадцятою статті 37 Закону №3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Статтею 46 Закону №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Предметом спору у цій справі є оцінка обставин щодо: наявності у позивача стажу роботи на державній службі, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ та правомірності дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні/переведенні пенсії за віком на підставі Закону №3723-ХІІ.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , від 01.08.1980, позивачка з 30.06.1993 по 24.03.2016 безперервно працювала на різних посадах в податкових органах України (записи 10-40).
На підтвердження трудової діяльності позивача в органах державної податкової служби з прийняттям присяги державного службовця, присвоєнням персональних та спеціальних звань, рангів державного службовця у трудовій книжці ОСОБА_1 містяться відповідні записи.
Визначаючись щодо зарахування вказаних періодів роботи до стажу державної служби суд враховує таке.
Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання законної сили Законом України №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №509-XII державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.
Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону України №509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини перша, четверта статті 15 цього Закону).
Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статей 5,12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку про те, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Абзацами 1, 2 пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі 21-340а13, зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
Також зазначена правова позиція узгоджуються з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16а.
Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями, а тому періоди роботи (служби) в митних органах зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця.
Стаття 1 Закону №3723-XII визначала, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій (частина друга статті 2 Закону №3723-XII).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що період роботи позивачки з 30.06.1993 по 24.03.2016 на посадах в органах державної податкової служби підлягає зарахуванню до стажу роботи державної служби.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області необґрунтовано не зарахувало позивачці періоди роботи з 30.06.1993 по 24.03.2016 до стажу державної служби.
Як зазначено вище, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, позивачка, з огляду на безперервність перебування на службі в органах державної податкової служби на різних посадах з 30.06.1993 по 24.03.2016 станом на 01.05.2016 мала стаж роботи на посадах державної служби не менш як 10 років, на час досягнення пенсійного віку працювала на посаді державної служби, має 20 років стажу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, а відтак є всі підстави для переведення її з пенсії призначеної відповідно до Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.
Відтак, оскаржувана відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не відповідає передбаченим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, та, як наслідок, є протиправною і підлягає скасуванню.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Оскільки, позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення її на інший вид пенсії 18.09.2024, то саме з цієї дати необхідно здійснити переведення на інший вид пенсії.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним способом, за встановлених обставин, є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 з пенсії, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, починаючи з 18.09.2024.
Водночас, позовна вимога в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування (перерахунок) та виплату такої пенсії, починаючи з 18.09.2024, з врахуванням довідок про складові заробітної плати, виданих Головним управління ДПС у Тернопільській області, є передчасною, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат ще не обрахованих суб'єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, а отже така вимога спрямована на майбутнє та задоволенню не підлягає, адже спір в цій частині фактично не існує.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваних дій.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 968,96 грн.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №15729/03-16 від 25.09.2024 про відмову у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, з 18.09.2024.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 968,96 грн (дев'ятост шістдесят вісім гривень 96 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 06 грудня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Січових Стрільців, 15,м. Івано-Франківськ,Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл.,76018 код ЄДРПОУ/РНОКПП 20551088);
Головуючий суддя Осташ А.В.