11 грудня 2024 року м. Львівсправа № 380/14405/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» шляхом переведення з одного виду пенсії на інший з 20 березня 2024 року - з дати звернення за призначенням такої пенсії.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 16 лютого 2021 року отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач, покликаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, зазначає, що має право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 згаданого Закону, оскільки його вислуга років станом на дату звільнення з військової служби 15 лютого 2021 року становить: календарна - 22 роки 07 місяців 13 днів; пільгова - 03 роки 10 місяців 10 днів, а всього - 26 років 05 місяців 23 днів, за необхідних 25 календарних років. У зв'язку з цим позивач 20 березня 2024 року звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», однак отримав відмову. Уважаючи таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на вибір пенсії, позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що стаття 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вичерпний перелік видів служби та періоди, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії. Жодної відсильної норми вказана стаття не містить, а також не містить посилання на те, що види служби та періоди, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, можуть бути встановлені підзаконними актами. Крім того, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати за наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах. Період служби на пільгових умовах відповідно до положень Порядку № 393 в розумінні частини другої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може бути зарахований до календарної вислуги років. Окрім того, застосуванню підлягає саме Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки відповідно до частини четвертої статі 9 КАС України він має вищу юридичну силу. Законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». Для отримання права на призначення пенсії за вислугу років обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні не передбачено. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років під час призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Виходячи з положень статті 12 вказаного Закону та пунктів 1 та 2-1 Порядку № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Порядку № 393 визначає, що певні періоди, зокрема час проходження служби на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, на які покликається позивач, ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані під час розгляду цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору. Тож згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач покликається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22 та від 11 вересня 2023 року у справі № 480/4827/22. Також відповідач відзначає, що після призначення пенсії позивачу додаткові документи щодо обчислення вислуги років з уповноваженого органу в Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не надходили.
З огляду на вищенаведене у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 12 липня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 лютого 2021 року № 29 молодшого сержанта ОСОБА_1 , старшого механіка групи слюсарно-механічних робіт технічно-експлуатаційної частини, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 11 січня 2021 року № 2-РС з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 15 лютого 2021 року виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.
Згідно з цим наказом вислуга років позивача у Збройних Силах становить: календарна - 22 роки 07 місяців 13 днів, пільгова - 03 роки 10 місяців 10 днів.
З 16 лютого 2021 року позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується протоколом за пенсійною справою позивача № 1301022823 (Міноборони) від 16 лютого 2021 року.
20 березня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Листом від 08 квітня 2024 року № 9902-9689/О-52/8-1300/24 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача про те, для підготовки необхідних документів для перерахунку пенсії йому необхідно звернутися до структурного підрозділу за останнім місцем служби.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Умови призначення пенсій за вислугу років визначено статтею 12 Закону № 2262.
Так, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262 пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 01 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону № 2262 при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262 порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262 постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.
Положеннями статті 12 Закону № 2262 визначено, що право на пенсію за вислугу років відповідно виникає за наявності двох умов: звільнення зі служби та наявності необхідної вислуги років.
Цим Законом передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються Урядом, у спосіб прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Порядком № 393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.
Основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон № 2262. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком № 393.
Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку, період часу. Така можливість передбачена Порядком № 393.
Визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат.
Закон № 2262 як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). Водночас наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі № 2262 вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому разі і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині четвертій статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування під час призначення пенсії тільки повних років вислуги.
Отже, передбачена Законом № 2262 календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
Своєю чергою, передбачені статтею 17-1 Закону № 2262 пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
Таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262.
З аналізу наведених правових норм слідує, що моментом виникнення у позивача права на пенсію за вислугу років є дата звільнення зі служби, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення позивача зі служби.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10 червня 2024 року в справі № 260/4588/23.
Водночас, суд враховує, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 2262 у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Така позиція також підтримана Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18.
У цій постанові Судова палата дійшла висновку, що в цілях Закону № 2262 календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом № 2262 календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393.
Суд встановив, що на час звільнення з військової служби вислуга років позивача у календарному обчисленні становила 22 роки 07 місяців 13 днів, у пільговому обчисленні - 03 роки 10 місяців 10 днів, тобто у сукупності більше необхідних 25 років, а тому відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262 позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років.
Щодо покликань відповідача на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років під час призначення пенсії відповідно до Закону № 2262, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1, відповідно до якого для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови, а також абзац перший пункту 3 викладено у новій редакції, за приписами якого до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту цієї постанови, зараховується на пільгових умовах.
Отже, реалізуючи надані Законом повноваження на визначення порядку обчислення вислуги років та пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262, Кабінет Міністрів України з 19 лютого 2022 року (з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119), передбачив можливість врахування пільгового періоду служби тільки для визначення розміру пенсії та закріпив те, що обчислення календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, проводиться виключно згідно з положеннями пунктів 1 та 2 Порядку № 393.
За наведених обставин слід зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 видана вже після виникнення спірних правовідносин, тобто дати звільнення позивача зі служби, а тому її положення не можуть бути застосовані в цій справі, враховуючи факт звільнення позивача з 15 лютого 2021 року.
На час звільнення позивача зі служби абзац перший пункту 3 Порядку № 393 був чинний в редакції, згідно з якою до вислуги років для призначення пенсій особам, які зазначені в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах.
Так, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають «зворотної дії в часі». Цей принцип був закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, відповідно до якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Ураховуючи вищенаведені правові норми та обставини справи, суд резюмує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма, яка діяла на момент звільнення позивача зі служби (15 лютого 2021 року), а тому підстави для врахування змін у правовому регулюванні щодо обчислення вислуги років, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119, що набули чинності з 19 лютого 2022 року, відсутні.
Тому доводи відповідача у цій частині суд відхиляє.
З цих же підстав суд відхиляє покликання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22 та від 11 вересня 2023 року у справі № 480/4827/22, оскільки такі висновки сформовані з огляду на зміну правового регулювання відповідних правовідносин згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119, з огляду на що вони не є релевантними до обставин цієї справи.
Зауваження відповідача про те, що після призначення пенсії позивачу додаткові документи щодо обчислення вислуги років з уповноваженого органу в Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не надходили суд оцінює критично, адже всі необхідні документи, в тому числі й накази про звільнення та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, які містять відомості про обсяг вислуги років позивача, є у його пенсійній справі, тому в позивача відсутня необхідність щодо подання будь-яких додаткових документів щодо обчислення вислуги років.
Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тому позовну вимогу в цій частині належить задовольнити.
Що стосується похідної позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплатити пенсію за вислугу років з дати звернення за призначенням такої пенсії, то її також необхідно задовольнити, оскільки суд встановив, що позивач має необхідну вислугу років для призначення пенсії за вислугу років, а тому у відповідача немає інших варіантів дій, як призначити відповідну пенсію і такі повноваження не є дискреційними.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з дати звернення за її призначенням - 20 березня 2024 року.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 11 грудня 2024 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна