про повернення позовної заяви
11 грудня 2024 року м. Київ № 320/58059/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконною відмови та зобов'язання вчинити певні,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства закордонних справ України, у якому просить суд:
- визнати незаконним з моменту прийняття та скасувати наказ МЗС України №83 від 16.02.2018 в частині внесення до Переліку відомостей, які містять службову інформацію і яким надається гриф обмеження доступу "Для службового користування", Плану ротації працівників дипломатичної служби України на відповідний рік;
- визнати незаконною відмову Міністерства закордонних справ України надати ОСОБА_1 публічну інформацію на запит від 10.11.2024;
- зобов'язати Міністерство закордонних справ України надіслати на електронну адресу ОСОБА_1 публічну інформацію згідно із запитом від 10.11.2024.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.
Частиною першою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно із частиною першою ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Суд зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов'язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов'язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє унифікованості національної судової практики.
При цьому, обов'язковою умовою такого об'єднання є спільність підстав виникнення спірних правовідносин або спільність поданих доказів.
Водночас, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про неможливість їх об'єднання в межах одного провадження через їх виникнення на підставі різних обставин та на підставі різних доказів, а також з огляду на окремі процесуальні порядки розгляду зазначених позовних вимог.
Так, позивач просить суд:
- визнати незаконним з моменту прийняття та скасувати наказ МЗС України №83 від 16.02.2018 в частині внесення до Переліку відомостей, які містять службову інформацію і яким надається гриф обмеження доступу "Для службового користування", Плану ротації працівників дипломатичної служби України на відповідний рік;
- визнати незаконною відмову Міністерства закордонних справ України надати ОСОБА_1 публічну інформацію на запит від 10.11.2024 та зобов'язати Міністерство закордонних справ України надіслати на електронну адресу ОСОБА_1 публічну інформацію згідно із запитом від 10.11.2024.
Обґрунтовуючи протиправність наказу МЗС України №83 від 16.02.2018 в частині внесення до Переліку відомостей, які містять службову інформацію і яким надається гриф обмеження доступу "Для службового користування", Плану ротації працівників дипломатичної служби України на відповідний рік, позивач вказує на те, що План ротації працівників дипломатичної служби України на відповідний рік безпідставно внесений до спірного наказу та з порушенням процедури прийняття таких рішень, зокрема, за відсутності обґрунтованих пропозицій структурних підрозділів, адресованих комісії з питань роботи із службовою інформацією в Міністерстві закордонних справ України.
У свою чергу, обґрунтовуючи протиправність відмови Міністерства закордонних справ України у надані йому публічної інформації на запит від 10.11.2024, позивач вказує на те, що відповідач не надав позивачу у повному обсязі запитувану ним у запиті інформацію (копію Плану ротації працівників дипломатичної служби України на 2023 рік зі змінами), чим порушив вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Тобто, предметом даної позовної заяви є об'єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування та підтверджуються різними доказами. При цьому, для з'ясування правомірності кожного з окремих оскаржуваних рішень, є необхідним з'ясування значного обсягу різних обставин та передумов прийняття спірних наказів, що вочевидь свідчить про індивідуальний предмет доказування у кожному конкретному випадку. Вказане свідчить про те, що в основу спірних правовідносин покладено різні підстави їх виникнення, та різні докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. Відповідно, різним є і правове регулювання спірних правовідносин.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Кодексом адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів міністерств.
Так, частиною першою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною четвертою статті 264 КАС України у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження (частина восьма статті 264 КАС України).
Отже, розгляд заявлених позивачем до МЗС України вимог має бути здійснений у порядку, встановленому статтею 264 КАС України, за правилами загального позовного провадження з особливостями, передбаченими для розгляду справ подібної категорії.
У свою чергу, відповідно до пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію є справами незначної складності, а тому підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином позивачем у позовній заяві заявлено позовні вимоги, які підлягають розгляду за окремими встановленими КАС України процедурами, що також свідчить про порушення правил об'єднання позовних вимог.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
У даному випадку підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні.
З огляду на те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені КАС України, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).
У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду “за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі “Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що “надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах “Zubac v. Croatia», “Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та “Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.
Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що належний порядок звернення до суду полягає у необхідності поданні позивачем окремих позовів, які стосуються оскарження рішень контролюючого органу по відмові у реєстрації податкових накладних, складених за результатом господарських правовідносин з окремими контрагентами.
Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Також суд зазначає, що при наступному зверненні до суду позивачеві необхідно надати докази реєстрації місця проживання позивача за адресою, зазначеною у позовній заяві.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.