06 грудня 2007 р.
№ 8/4-42
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши матеріали
касаційної скарги
на рішення
та
Товариства з обмеженою відповідальністю “Гранд-Волинь»
Господарського суду Волинської області від 05.04.07
постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.07
у справі
№8/4-42
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцьк - Оздоббуд»
до
Товариства з обмеженою відповідальністю “Гранд-Волинь»
про
стягнення 6 987 90 грн.
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явилися, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;
від відповідача: Пащук В.С. -за дов. від 03.12.07.
Товариством з обмеженою відповідальністю “Луцьк - Оздоббуд» у лютому 2007 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Гранд-Волинь» 645,16 грн - заборгованості з орендної плати, 6322,58 грн -неустойки, 20,16 грн -збитків у вигляді витрат, понесених через листування з відповідачем. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що відповідно до пункту 6 мирової угоди від 21.12.06, затвердженої ухвалою господарського суду Волинської області від 21.12.06 у справі №6/124-42, відповідач зобов'язувався до 26.12.06 повернути
відповідачеві орендоване майно, передане в користування згідно договорів доповідач: Добролюбова Т.В.
оренди обладнання від 07.03.06 №2 та від 15.03.06 №4. Позивач наголошував на тому, що відповідач орендоване майно повернув лише 18.01.07, тому він має право вимагати від відповідача сплати пені та неустойки на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Волинської області від 05.04.07, ухваленим суддею Кравчуком А.М., в задоволенні позовних вимог відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що мирова угода, укладена сторонами 21.12.06, є угодою про заміну одного зобов'язання іншим (новація). З огляду на це, суд дійшов висновку, що зобов'язання між сторонами за договорами оренди від 07.03.06 №2 та від 15.03.06 №4 припинилися. Рішення суду обґрунтоване приписами пункту 1 статті 598, пункту 2 статті 604 Цивільного кодексу України.
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Мурської Х.В. -головуючого, Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., постановою від 25.07.07, перевірене рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову частково. Суд апеляційної інстанції вмотивовуючи постанову зазначав, що сторони мировою угодою, у іншій справі, конкретизували строк повернення орендованого майна, зобов'язання ж за договором між сторонами не припинилися. При цьому, суд визнав доведеними вимоги позивача про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном. В частині стягнення 20,16 грн збитків суд відмовив через те, що ця сума не є збитками в розумінні частини 2 статті 224 Господарського кодексу України.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Гранд-Волинь» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення у справі просить залишити без змін. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник вказує на помилковість висновку апеляційного суду щодо існування між сторонами зобов'язань за спірними договорами, оскільки мировою угодою від 21.12.06, у іншій справі, сторони визначили інший строк повернення майна, що свідчить про припинення первісного зобов'язання. Скаржник вважає, що судом порушено частину 2 статті 604 Цивільного кодексу України та помилково не застосовано приписи статті 764 цього Кодексу. Заявник зауважує і на тому, що висновки суду про наявність підстав для стягнення неустойки є взаємовиключними, оскільки, дійшовши висновку про продовження дії спірних договорів, апеляційний суд безпідставно застосував частину 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якою передбачена відповідальність наймача у разі припинення дії договору. Також, заявник вказує на порушення судом пункту 7 частини 2 статті 105, частини 1 статті 43 та статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцьк - Оздоббуд» відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи та касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.03.06 та 15.03.06 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Луцьк - Оздоббуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Гранд-Волинь» укладено договори оренди обладнання №2 і №4. За умовами цих договорів позивач передав, а відповідач -прийняв у тимчасове користування (оренду) люльки на період до 07.04.06 та 15.05.06. Відповідно до розділу 5 цих договорів орендар зобов'язався своєчасно сплачувати орендну плату. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору зі сплати орендної плати, позивач подав до господарського суду позов про стягнення орендної плати станом на 21.11.06. Ухвалою господарського суду Волинської області від 21.12.06 у справі №6/124-42, затверджено мирову угоду від 21.12.06, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Луцьк - Оздоббуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Гранд-Волинь». Згідно з пунктами 3, 6 мирової угоди відповідач зобов'язався в добровільному порядку погасити заборгованість в сумі 22 306,26 грн та до 26.12.06 повернути позивачеві орендоване майно, передане в користування за договорами оренди обладнання від 07.03.06 №2 та від 15.03.06 №4. Судами установлено, що предметом позову у цій справі є матеріально -правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцьк - Оздоббуд» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Гранд-Волинь» 645,16 грн - заборгованості з орендної плати, 6322,58 грн -неустойки, 20,16 грн -збитків у вигляді витрат, понесених через листування з відповідачем. Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду дійшов вірного висновку про те, що укладенням мирової угоди у справі №6/124-42 припинено спір, у тій справі, про стягнення заборгованості з орендної плати станом на 21.11.06. При цьому, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що сторони мировою угодою не припинили дію договорів №№2, 4. Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно з пунктом 9.5 спірних договорів, договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість нарахування позивачем орендної плати за користування майном в період з 22.12.06 до 26.12.06. Статтею 785 Цивільного кодексу України, на підставі якої позивач нарахував неустойку, визначені обов'язки наймача у разі припинення договору найму. Так, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Суд апеляційної інстанції установив, що зобов'язання між сторонами за договорами від 07.03.06 №2 та від 15.03.06 №4 не припинилися, тому посилання суду апеляційної інстанції на приписи статті 785 Цивільного кодексу України, як на підставу задоволення вимоги про стягнення 5 677,42 грн неустойки, визнаються помилковими. Визнаються правомірними висновки попередніх судових інстанцій про відмову у стягненні 20,16 грн збитків у вигляді витрат, понесених через листування з відповідачем. Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Статтею 22 Цивільного кодексу України унормовано, що збитками є: втрати яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Відтак, витрати понесені позивачем у зв'язку з направленням відповідачеві кореспонденції не можуть бути віднесені до збитків у розумінні наведених норм права.
З огляду на зазначене, постанова у справі в частині задоволення позову про стягнення 645,16 грн орендної плати та рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 5677,42 грн неустойки і 20,16 грн збитків відповідають приписам чинного законодавства, а тому в цих частинах залишаються без змін. В решті рішення і постанова у справі підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.07 у справі №8/4-42 залишити без змін в частині задоволення позову про стягнення 645,16 грн орендної плати.
Рішення Господарського суду Волинської області від 05.04.07 залишити без змін в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 5677,42 грн неустойки і 20,16 грн збитків.
В решті рішення і постанову у справі скасувати.
Видачу наказу на зворот виконання, у встановленому порядку, доручити Господарському суду Волинської області.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Гранд-Волинь» задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т.Гоголь
В.Швець