Справа № 308/2963/19
11 грудня 2024 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
за участю прокурора - ОСОБА_3
за участю обвинуваченого - ОСОБА_4
за участю захисника - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, відомості про яке 22.12.2018 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030004084 по обвинуваченню: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород, українця, громадянина України, з освітою середньо-спеціальною, неодруженого, раніше не судимий, непрацюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,-
Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що 22 грудня 2018 року близько 14 години 00 хвилин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуваючи в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом - усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою спричинення тяжких тілесних ушкоджень, під час сварки з своєю співмешканкою ОСОБА_6 , умисно наніс останній 3-4 удари руками стиснутими у кулак в область голови та тіла, після чого умисно скинув її з ліжка, таким чином, що остання ударилась головою у підлогу, в результаті чого їй спричинено тілесні ушкодження у вигляді субарахноїдального крововиливу, субдуральної гематоми, забою речовини головного мозку, синці та садна на шкірних покривах обох верхніх та обох нижніх кінцівок, які в подальшому призвели до розвитку енцефаломаляції, набряку, набухання та вклинення речовини головного мозку у великий потиличний отвір, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_6 .
Вказані дії ОСОБА_4 , органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст. 121 КК України, а саме як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Діючи відповідно до статті 22 КПК України, суд створив всі необхідні умови для здійснення кримінального провадження на засадах змагальності, обстоювання сторонами своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів передбаченими цим Кодексом засобами, забезпечив стороні обвинувачення і стороні захисту можливість надання суду всіх потрібних, на їх думку, доказів.
Як на докази вини ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення за ч.2 ст. 121 КК України, сторона обвинувачення посилається на показання свідків та надані документи, та речові докази.
ОСОБА_4 , свою вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України в судовому засіданні не визнав. При цьому зазначив, подія відбулася вдень. Він прийшов з роботи, пообідав та приліг відпочити поряд з ОСОБА_6 .. Вона почала кричати на нього, після чого він її штовхнув і вона впала на землю. Пояснив, що жодних ударів не наносив, а надати такі свідчення на нього тиснули працівники поліції. Свідок ОСОБА_7 сам був п'яний та лежав до них з ОСОБА_6 спиною та не бачив, що ОСОБА_4 штовхнув ОСОБА_6 .. Зазначив, що коли він її штовхнув, то вона вдарилася потилицею об ламінат. Після цього він її відтягнув від дивана до вікна, після чого в ОСОБА_6 пішла кров з рота. Коли побачив кров, то перевернув її на бік, щоб вона не захлиснулася кров'ю, і побіг в перукарню викликати швидку. Вказав, що поїхав у швидкій медичній допомозі разом з нею у лікарню. Пояснив, що ОСОБА_8 не будив, оскільки той був п'яний та спав спиною до них, і коли він відтягнув та перевернув ОСОБА_9 , то ОСОБА_7 спав і нічого не чув. У перукарні ОСОБА_4 сказав, що ОСОБА_6 стало погано як завжди та попросив викликати швидку. Вказав, що з ОСОБА_6 вони спільно проживали 8 років та часто скандалили, проте він її ніколи не бив, а під час сварок одразу йшов до матері.
В судовому засіданні було досліджено відеозапис слідчого експерименту, що проводився 05.02.2019 (диск міститься в матеріалах справи т. 1 ст. 218) в ході слідства в присутності захисника обвинуваченого та понятих для перевірки і уточнення фактичних даних, у кримінальній справі. Так, зі змісту відео встановлено, що обвинувачений чітко відповідає на запитання слідчого, його відповіді супроводжуються демонстрацією (відтворенням) його дій під час події що мала місце 22.12.2018 року. Зокрема вказує на те, що він та потерпіла лежали на ліжку, вона почала сварку, в ході якої ображала його. ОСОБА_4 , пояснює, що вдарив потерпілу кулаком кілька разів в область голови, потім ОСОБА_6 сама впала чи скотилася із ліжка. Він перевернув бо в неї з рота ішла кров, щоб не захлеснулася, він вийшов щоб викликати швидку. Виклав швидку, побіг за швидкою, бо вони під'їхали до іншого будинку, лікарі забрали її в лікарню. Окрім того, повідомив, що на іншому дивані в кімнаті окрім нього та ОСОБА_6 , був їх знайомий ОСОБА_10 . ОСОБА_4 , під час слідчого експерименту вказав на те, що він її не зіштовхував, вона сама перевернулася.
Допитана в якості свідка ОСОБА_11 повідомила, що ввечері в 2018 році близько третьої години дня, більш точного часу не пам'ятає, до них в перукарню прийшов ОСОБА_12 , який проживає навпроти, і просив викликати швидку, пояснивши, що ОСОБА_13 погано, більш точної інформації ОСОБА_12 не надав. Після цього вони викликали швидку медичну допомогу, а через деякий час прийшли слідчі та почали документувати подію правопорушення. Свідок пояснила, що ОСОБА_12 вже не вперше звертався до них з проханням викликати швидку медичну допомогу, оскільки ОСОБА_13 часто було погано. Свідок вказала, що ОСОБА_12 того дня був тверезий. Після виклику швидкої медичної допомоги ОСОБА_12 чекав її приїду в перукарні поряд з ними. Зазначила, що було видно, що ОСОБА_12 сильно хвилювався.
Як вбачається з відповіді Ужгородського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану №117/15.15-16 від 30.01.2020 свідок ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер в лютому 2019 року в м. Ужгороді, про що зроблений актовий запис про смерть №199 від 20.02.2019 (а.с. 33 т. 2).
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні від 16.12.14 у справі «Хорнкастл та інші проти Сполученого Королівства» зазначено, що у випадках, коли показання відсутнього свідка є єдиною або вирішальною підставою для винесення обвинувального вироку, потрібні достатні врівноважуючи фактори, які дозволяють оцінити надійність показань. Суд повинен вирішити, чи була поважна причина для неявки свідків до суду, чи були показання свідків «єдиними або вирішальними» доказами, і якщо так, то чи були адекватні врівноважуючи заходи для захисту прав заявників на справедливий суд. Ще раніше до аналогічних висновків ЄСПЛ дійшов у справі «Лука проти Італії» та «Аль-Хавайа і Тахері проти Сполученого Королівства» (15.12.11 р.).
У рішенні у справі «Лука проти Італії» /Luca v. Italy/ (рішення від 27.02.2001 р.,) Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі, якщо вирок ґрунтується виключно чи у вирішальній мірі на показаннях особи, яку обвинувачений не мав змоги допитати чи вимагати її допиту як під час слідства, так і в ході судового розгляду, права захисту обмежені у мірі, яка не сумісна з гарантіями ст. 6 Конвенції.
Проблемні питання неможливості допиту свідків у судовому засіданні в разі неможливості їх допиту врегульовані у рішенні ЄСПЛ у справі № 6293/04 «Мірілашвілі проти Росії» від 11.12.08 р. Так, відповідно до п. 214 ЄСПЛ не вбачає порушень Конвенції в тому випадку, коли судом вжито усіх заходів, скерованих на виклик свідків. У п. 217 цього рішення зазначається, що національні суди мають право брати до уваги показання свідків при виконанні таких вимог: 1) вжиття максимальних заходів для забезпечення явки свідків до суду; 2) підтвердження показань свідків іншими доказами; 3) відсутність свідка через поважну причину.
У справі «Корнєв і Карпенко проти України» /Kornev and Karpenko v. Ukraine, §54 (рішення від 21.10.2010 року) суд повторив загальне правило, встановлене ч. ч. 1 та 3 статті 6 Конвенції: «Суд нагадує, що всі докази мають бути зазвичай представлені в присутності обвинуваченого у ході відкритого судового слухання з урахуванням протилежної аргументації. З цього принципу є виключення, але вони не мають порушувати права захисту. За загальним правилом, параграфи 1 та 3 (d) статті 6 вимагають, щоб обвинуваченому була надана адекватна відповідна можливість викликати та допитувати свідка проти нього, або під час, коли свідок надав свої показання або на пізнішій стадії...».
У рішенні від 18.12.2008 р. по справі «Луценко проти України ЄСПЛ» зазначив, що неможливість забезпечення присутності свідка в судовому засіданні сама по собі не означає, в автономному значенні цього терміну, необхідності припинення судового переслідування. У такій ситуації національні суди можуть, за умови дотримання прав захисту, врахувати показання, здобуті під час досудового розслідування, зокрема якщо суди встановлюють, що ці показання підтверджуються іншими наявними у них доказами.
Така практика є прийнятною і у випадку, який стосується цього кримінального провадження, а саме у ситуації зі смертю свідка ОСОБА_14 , що є очевидно поважною причиною неможливості його допиту під час судового розгляду.
Згідно письмових показів вказаного свідка: останній не мав постійного місця проживання. Був знайомий із обвинуваченим ОСОБА_4 близько 2 років, а з громадянкою ОСОБА_6 не знайомий, але зустрічав декілька разів на «базарчику» по вул. Гагаріна. 17.12.2018 року близько 01.00 годин він випивав на «базарчику» по вул. Гагаріна в м. Ужгороді, де проходячи біля нього громадянин ОСОБА_4 запропонував йому завітати до нього в гості ( АДРЕСА_2 ), на що він погодився. Після чого свідок надав йому 100 гривень на які він придбав пляшку алкоголю(горілки) та пачку цигарок і вони направились на квартиру до його співмешканки ОСОБА_6 . Де впродовж 6 днів вони випивали алкогольні напої та він залишився проживати у них вдома.
22.12.2018 року близько 08.30 годин він прокинувся в квартирі ОСОБА_15 та її співмешканця ОСОБА_16 та побачив, що ОСОБА_9 з ОСОБА_10 сидять в кухні та випивають алкоголь. Після чого він направився до них та також почав випивати з ними. Близько 12.00 годин закінчився алкоголь та гр. ОСОБА_4 зібрався та пішов до магазину за пляшкою горілки. Повернувшись через хвилин 20, він поставив на стіл пляшку горілки ємністю 0,5 мл., після чого вони почали її розпивати. Закінчивши випивати алкоголь близько 14.00 годин свідок відлучився в кімнату прилягти подрімати. Після чого через 5 хвилин ОСОБА_9 з ОСОБА_10 також направились в кімнату та прилягли на ліжко. Квартира однокімнатна з 2 ліжками, і тому вони перебували в одній кімнаті. Потім свідок почув як ОСОБА_9 свариться з ОСОБА_10 . Коли свідок лежав на ліжку то був повернутий лицем від ліжка де лежали ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , і що вони там роблять не бачив але чув. В ході сварки він почув декілька звуків схожих на удари кулаками та ладонями. Після чого він повернувся та побачив як ОСОБА_4 скинув ОСОБА_9 з ліжка на підлогу. Першим поштовхом ОСОБА_10 скинув верхню частину тіла з ліжка і ОСОБА_9 впала головою на підлогу, а ноги залишились на ліжку, вже під час другого поштовху ОСОБА_10 повністю скинув ОСОБА_9 на підлогу. Після чого свідок побачив на обличчі ОСОБА_9 , а саме в області рота плями схожі на кров. І після цього ОСОБА_9 почала важко дихати (з хропом) можливо задихалась, він сказав ОСОБА_10 щоб підклав подушку під голову ОСОБА_9 . Після чого він встав і з зляканим виглядом побіг на подвір'я, щоб викликати швидку, тому що мобільних телефонів в домі не має та стаціонарних також. Потім через хвилин 15 ОСОБА_16 повернувся з бригадою лікарів, де лікар повідомив що ОСОБА_9 потрібно спустити до карети швидкої допомоги. Після чого ОСОБА_10 та сусіди знесли ОСОБА_9 до автомобіля швидкої та в супроводі лікарів ОСОБА_10 направився до лікарні з ОСОБА_9 , Потім на місце події приїхала СОГ та встановлювали обставини.
При дослідженні письмових показів від 23.12.2018 року свідка ОСОБА_14 повідомив, що не має постійного місця проживання. Гр. ОСОБА_17 та ОСОБА_6 знає близько 2 років, так як розпиває з ними час від часу алкогольні напої. Останній тиждень, а саме із 17.12.2018 поживав у гр. ОСОБА_6 , за адресою АДРЕСА_2 . Вдома вона постійно розпивала алкогольні напої, виникали конфлікти, билися. Гр. ОСОБА_16 часто піднімав руку на ОСОБА_9 , часто ходила в синцях.
Згідно письмових пояснень останнього, 22.12.2018 року він близько 13 :00 год. проснувся від того, що почув шум, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 знов конфліктували, так як із самого ранку розпили 2-3 бутилки водки, після чого ОСОБА_10 бив ОСОБА_9 кулаком в область голови, декілька разів, так як вона його ображала, після чого штовхнув її ногою з дивану, кинув ноги на підлогу, вона впала головою на підлогу, почала храпіти кровю, на обличчі теж була кров. ОСОБА_14 перелякався пішов на кухню. ОСОБА_10 вибіг з квартири вниз викликати швидку, зайшов із лікарем КШМД, сказав, що ОСОБА_9 погано. Швидка її забрала і ОСОБА_10 поїхав із нею.
Згідно з висновку судово-медичної експертизи №43 від 22.01.2019 (т. 1, а.с. 180-190): за результатами дослідження трупа гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , смерть ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , настала від віддалених наслідків закритої тупої внутрішньочерепно-мозкової травми голови який супроводжувався субарахноїдальним крововиливом, субдуральної гематомою забоєм речовини головного мозку, в подальшому привів до розвитку енцефаломаляції набряку, набухання та вклинення речовини головного мозку у великий потиличний отвір, що і став безпосередньою причиною смерті її. Дана причина смерті підтверджується наявністю вищевказаними віддаленими наслідками тілесних ушкоджень, даними медичної документації та додаткових методів дослідження.
Згідно даних медичної документації № 509/22 із BAIT УЦМКЛ, заповнена на ім'я гр. ОСОБА_6 , 1972 р.н., смерть її констатована 20.01.2019 р. о 09:35 годині.
При судово-медичному дослідженні трупа на тілі гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 наявна виведена трахеостомічна канюла, катетер в правій підключичній ділянці, трепанаційний отвір та післяопераційний рубець голови, які є наслідком надання потерпілій кваліфікованої медичної допомоги і не мають причинного зв'язку із настанням смерті її.
При судово-медичному дослідженні трупа на тілі гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: субарахноїдального крововиливу; субдуральної гематоми; забій речовини головного мозку; синців та садна на шкірних покривах обох верхніх та обох нижніх кінцівок.
Тілесні ушкодження у вигляді синців та садна на шкірних покривах обох верхніх та обох нижніх кінцівок, могли виникнути внаслідок дії тупих твердих предметів по ударному механізму дії, або від ударяння об такі а також по механізму здавлення, є прижиттєвими, потягли за собою розлад здоров'я строком до 6 днів і по цій ознаці згідно п.2.3.5. “Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, по своїм анатомо-морфологічним особливостям могли виникнути за 28-35 днів до моменту судово-медичного дослідження, і не знаходяться в прямому причинному зв'язку із настанням смерті її .
Тілесні ушкодження у вигляді віддалених наслідків закритої внутрічерепно-мозкової травми голови, у вигляді залишків субарахноїдального крововиливу та субдуральної гематоми, забою речовини головного мозку, згідно медичній документації № 1641\574 із ОКЦНН 22.12.18р. було проведено оперативне втручання «ДТЧ: видалення гострої субдуральної гематоми над правою гемісферою», при судово-медичному дослідженні виявлено трепанаційний отвір (відсутня ТМО), з врахуванням тривалим перебуванням на стаціонарному лікуванні, відсутністю детального опису локальних тілесних ушкоджень, встановити чіткі конструктивні особливості травмуючого предмету (предметів ) тобто достовірно охарактеризувати, яким предметом (предметами) могли бути нанесені тілесні ушкодження, виявлені у гр. ОСОБА_6 , не вдається можливим, також яких не будь судово-медичних даних, які б свідчили про місце прикладання сили немає, тому визначити напрямок та силу не представляється можливим. Окрім того враховуючи характер, морфологічну особливості тілесних ушкоджень, найбільш імовірно могли виникнути внаслідок дії тупого твердого предмету (предметів) по ударному механізму дії або ударяння об такі, як при наданні тілу прискорення так і без нього.
Враховуючи дані медичної документації, тілесні ушкодження у вигляді відділених наслідків тупої закритої внутрічерепномозкової травми, у вигляді залишків субарахноїдального крововиливу та субдуральної гематоми, забою головного мозку, можна вважати, що потерпіла отримала тілесні ушкодження неменше 1-го і не більше 1,5- місяців до моменту судово-медичного дослідження трупа.
Дані тілесні ушкодження по відношенню до живих осіб відносяться згідно п. 2. 1. 3 (в,г) “Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року, до тяжких тілесних ушкоджень.
Вище перераховані тілесні ушкодження є прижиттєвими, могли виникнути одномоментно, або в швидкій послідовності один за одним і знаходяться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті її та, згідно даних медичної документації № 1641\574 із ОКЦНН можуть вкладатися в час події, яка мала місце 22.12.2018 року.
Даними про наявність та кількість алкоголю в крові на момент отримання травми у крові гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судово-медичний експерт не володіє. У зв'язку із тривалим перебуванням на стаціонарному лікуванні потерпілої, проведенням довготривалої інфузійної терапії, кров при судово-медичному досліджені трупа на судово-токсикологічне дослідження не відбиралася.
Враховуючи характер, локалізація та даних медичних документацій, тілесних ушкоджень у гр. ОСОБА_6 , малоймовірно виникнення їх при падінні з висоти власного зросту на тупий твердий предмет, при цьому їй було спричинено не менше 10 тілесних ушкоджень, і вона могла знаходитися, як у вертикальному або близькому до нього положенні так і в горизонтальному або близькому до нього положенні повернута, як передньою поверхнею так і задньою поверхнею тіла до джерела спричинення тілесних ушкоджень.
Враховуючи характер, локалізацію виявлених при судово-медичному дослідженні тілесних ушкоджень у гр. ОСОБА_6 у вигляді синців, садна на шкірних покривах обох верхніх та обох нижніх кінцівок, з врахуванням даних медичної документації «чисельні екхімози на шкірі кінцівок та тулуба, двобічні пери орбітальні гематоми, набряк м'яких тканин обличчя» могли виникнути при обороні чи самооборони, при цьому сила прикладалася безпосередню в ділянку розташування ушкоджень у відповідному напрямку.
Не виключена можливість, що після отриманих тілесних ушкоджень, виявлених у гр. ОСОБА_6 , могла пересуватися, чинити опір, вчиняти активні дії.
Яких-небудь судово-медичних даних які б свідчили про послідовність нанесення тілесних ушкоджень немає, тому визначити не представляється можливим.
Згідно з висновку експерта №22 від 13.03.2019 (т. 1, а.с. 191-195) при судово-цитологічному дослідженні змивів з ладонь (об.№№ 1,2), зрізів нігтів (об. №№ 3,4) підозрюваного ОСОБА_4 виявлені епітеліальні клітини людини, генетичну стать та групову належність яких встановити не виявляється можливим, в зв'язку з відсутністю ядер придатних для цитологічного дослідження. В змивах з ладонь (об.№№ 1,2), піднігтьовому вмісті пальців рук (об.№№ 3.4) підозрюваного ОСОБА_4 кров не виявлена.
Згідно з протоколу медичного освідчення для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння (т. 1 а.с. 147) від 22.12.2018 ОСОБА_4 перебував в стані алкогольного сп'яніння.
Із протоколу огляду місця події, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 від 22.12.2018 (т. 1 а.с. 159-164) видно, що під час огляду виявлено та вилучено: джинси сірого кольору із слідами речовини бурого кольору, відрізки скотчу із слідами папілярних пальців рук, шматки вати із слідами речовини бурого кольору.
Із протоколу огляду місця події приміщення коридору реанімаційного відділення за адресою м. Ужгород вул. Грибоєдова, 20 від 20.01.2019 (т.1. а.с. 165-167) видно, що в коридорі був оглянутий труп жіночої статі.
У відповідності до пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 62 Конституції України, статті 17 КПК України кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено відповідно до закону; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» роз'яснено, що обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного є неприпустимим, коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення та всі можливості збирання додаткових доказів вичерпано, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок. У справі «Барбера, Мессегу і Хабардо» проти Іспанії» від 06.12.1998 Європейський Суд з прав людини, рішення якого застосовуються судами як джерело права на виконання статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006, підкреслив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати вимогам достатності та переконливості, а в справах «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Відповідно до ст. 368 ч. 1 п.п. 1-3 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи винен обвинувачений у вчинені цього кримінального правопорушення.
Що стосується питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК України, то суд враховує наступне.
Так, при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ст. 17 ч. 2, 4 КПК України.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.
Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Крім того, у п. 54 справи «Лопатін і Медведський проти України» (заяви №№ 2278/03 та 6222/03) зазначено, що при оцінці доказів Суд застосовує стандарт оцінки доказів «поза розумним сумнівом». Такі докази можуть випливати з співіснування достатньо сильних, чітких і послідовних умовиводів або схожих неспростовних припущень стосовно фактів.
Водночас, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_4 за ст. 121 ч. 2 КК України, а саме як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
У відповідності до ст. 2 ч. 1 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до ст. 24 ч. 2 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Допитана в судовому засіданні свідок не була безпосереднім очевидцем події.
В свою чергу версія перебігу подій, викладена ОСОБА_4 , на думку суду є правдивою, послідовною та ті суперечності в доказах, наданих стороною обвинувачення, які встановлено під час розгляду даного кримінального провадження, суд тлумачить на користь обвинуваченого, який категорично заперечував наявність у нього умислу на вбивство потерпілої або можливість заподіяти тяжкої шкоди здоров'ю потерпілій, та що він не передбачав такі наслідки і не бажав або свідомо не припускав їх настання.
Стороною обвинуваченого не надано доказів на спростування позиції обвинуваченого про відсутність у його діях умислу на заподіяння смерті ОСОБА_6 або можливості заподіяти тяжкої шкоди здоров'ю потерпілій, або що він передбачав такі наслідки і бажав або свідомо припускав їх настання.
Суд за наявності наданих стороною обвинувачення доказів по інкримінованому йому кримінальному правопорушенню за ст. 121 ч.2 КК України не може прийти до висновку поза розумним сумнівом, що ОСОБА_4 мав умисел на нанесення ОСОБА_6 , тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого, тому тлумачить ці сумніви на користь обвинуваченого.
В силу ст. 62 Конституції України вказані розбіжності, які викликають сумніви, мають використовуватись на користь підсудного та його покази в частині обставин здійснення ударів та скидання з ліжка, мають бути прийняті судом до уваги, оскільки вони підтверджені іншими доказами по справі.
Верховний Суд України в Постанові Пленуму № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» зазначає, що з метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при розгляді даної категорії справ суди повинні для вірної кваліфікації даних дій ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного, питання про умисел необхідно вирішувати з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку підсудного, а так само потерпілого, що передували події.
Поряд з цим, суд враховує висновки ЄСПЛ, що зроблені по справі "Дімовіч та інші проти Сербії", де, зокрема, суд наголосив, що усі докази повинні зазвичай надаватися у відкритому судовому засіданні в присутності підсудного з метою забезпечення змагальних дебатів. У цьому принципі є винятки, але вони не повинні порушувати право на захист. За загальним правилом пункт 1 і підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати показання свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше (рішення у справі "Ван Мехелен та інші проти Нідерландів", "Люді проти Швейцарії"). Вирок не може ґрунтуватись виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити (рішення у справі "A. L. проти Фінляндії").
При цьому, як вже зазначав у багатьох випадках суд (зокрема, у справі "Люді проти Швейцарії"), за певних обставин може виявитись необхідним послатися на показання, надані під час досудового слідства. Якщо підсудному було забезпечено відповідну та належну можливість заперечити показання або під час їхнього надання, або пізніше, їхнє прийняття в якості доказу само по собі не суперечить пункту 1 і підпункту "d" пункту 3 статті 6.
Розмірковуючи над наявними врівноважуючими факторами, суд керується висновками, викладеними у рішенні ЄСПЛ у справі "Шачашвілі проти Німеччини", та зважає на наступні фактори: 1) чи був у судовому засіданні доказ, який підтверджував неперевірені показання свідка; 2) чи була надана обвинуваченому або його захиснику можливість допитати свідка на стадії слідства; 3) чи надавалася стороні захисту можливість допитати свідка у непрямій формі, наприклад, у письмовій, під час судового засідання; та 4) чи надавалася обвинуваченому можливість викласти власну версію подій та поставити під сумнів достовірність показань відсутнього свідка.
Поряд з цим, покази ОСОБА_4 про перебування на ліжку з потерпілою, скидання її на підлогу узгоджуються з іншими доказами, а саме протоколом слідчого експеременту від 05.02.2019, показами померлого свідка ОСОБА_14 .. Щодо показів ОСОБА_4 про те, що жодних ударів потерпілій ОСОБА_6 він не наносив, то суд оцінює такі критично, оскільки вони не узгоджуються з показами померлого свідка ОСОБА_14 та даними медичної документації № 509/22 із BAIT УЦМКЛ.
Доводи прокурора, що ОСОБА_4 , завдаючи 3-4 удари кулаками потерпілій в область голови, діяв із прямим умислом і вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, суд вважає неприйнятними з наступних підстав.
Згідно даних СМЕ вбачається, що по зовнішніх ознаках та даних медичної документації експертом встановлено, множинні садна та забої по тілу, забій головного мозку важкого ступеню, гостра масивна субдуральна гематома над правою півкулею.
Смерть настала від віддалених наслідків закритої внутрічерепно-мозкової травми голови у вигляді субарахноїдального крововиливу та субдуральної гематоми, забою речовини головного мозку, що в подальшому привів до розвитку енцефаломаляції, набряку, набухання та вклинення речовини головного мозку у великий потиличний отвір.
Тілесні ушкодження у вигляді синців та садна на шкірних покривах обох верхніх та обох нижніх кінцівок малоймовірно виникли при падінні з висоти власного зросту на тупий твердий предмет, при цьому констатовано, що потерпілій було спричинено не менше 10 тілесних ушкоджень і вона могла знаходитись у вертикальному або близькому до джерела спричинення положенню.
Тілесні ушкодження у вигляді віддалених наслідків закритої внутрічерепно-мозкової травми голови у вигляді субарахноїдального крововиливу та субдуральної гематоми, забою речовини головного мозку найбільш ймовірно могли виникнути внаслідок дії тупого твердого предмету (предметів) по ударному механізму дії або ударянні об такі як при наданні тілу прискорення, так і без нього.
Чіткі конструктивні особливості травмуючого предмету, місце прикладання сили, силу та напрямок руху, експерту встановити не вдалось за можливим. Всі частини голови за винятком післяопераційного рубця, цілі, ніс не ушкоджений, під'язикова кістка та хрящі гортані цілі.
Таким чином, удари нанесені потерпілій при наведених вище обставинах, були нанесені не в повну силу, а тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілої, могло бути не безпосереднім наслідком заподіяного обвинуваченим ударів в ділянку голови потерпілої, а результатом падіння останньої й удару головою об тверду поверхню, чого обвинувачений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.
Досліджені докази свідчать, що такі тяжкі наслідки не охоплювались умислом обвинуваченого, який не врахував наявність у потерпілої стану алкогольного сп'яніння, не розрахував своєї фізичної сили, хоча повинен був та міг передбачити, що потерпіла може одержати тяжку травму внаслідок удару.
Суд, досліджуючи доводи сторони захисту, щодо відсутності в діях ОСОБА_4 умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та смерті потерпілій, вирішуючи питання про зміст і спрямованості умислу ОСОБА_4 , виходив із сукупності всіх встановлених обставин злочину, зокрема: кількості ударів, способу їх нанесення, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, а також причини настання смерті ОСОБА_6 , та дійшов до наступного висновку.
За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідками, а із суб'єктивної сторони умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).
Статтею 25 КК України визначено, що необережність поділяється на кримінальну протиправну самовпевненість та кримінальну протиправну недбалість. Необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Необережність є кримінальною протиправною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
У випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність і кваліфікувати за ст. 119 КК України.
При цьому розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів.
У випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 КК України чи ст. 128 КК України. (постанова Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі ВС у справі 750/3256/17 від 15.08.2019).
Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів.
З приводу зазначеного Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію (див. провадження №№ 51-6829 км 18, 51-649 км 18, 51-2941 км 18).
У цьому контексті необхідно виходити з правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 28.05.2015 року у кримінальному провадженні № 5-25кс15. Зокрема, в разі якщо особа, цілеспрямовано завдаючи удару, не конкретизує у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров'ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, то в цьому випадку така особа діє з невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого вона хоча й бажає заподіяти або свідомо припускає можливість заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості ступеня тяжкості цієї шкоди - у таких випадках винувата особа має відповідати за фактично отриманий результат (заподіяну шкоду). Що стосується смерті потерпілого, то тут присутня лише необережна форма вини, оскільки хоча особа і не бажала цієї смерті і навіть свідомо не припускала такої можливості, але повинна була і могла передбачити, що внаслідок її злочинних дій може бути і такий наслідок, як смерть потерпілого.
Показання обвинуваченого, висновки експерта свідчать про те, що ОСОБА_4 , завдаючи під час конфлікту потерпілій ОСОБА_6 удари в голову та зіштовхуючи з ліжка, не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (падіння потерпілої з подальшим ударом головою об площину і внаслідок цього заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала її смерть), хоча повинен був і міг їх передбачити, діючи з більшою обачністю. Суд вважає, що умислом ОСОБА_4 не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті потерпілої, то в його діях вбачається необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості.
Показання ОСОБА_4 про те, що він не мав умислу завдати тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілій від його дій зіштовхуючи з ліжка, суд визнає правдивими та такими, що не спростовані стороною обвинувачення.
Отже, обвинувачений не мав умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які б спричинили смерть потерпілої. Водночас обвинувачений хоча і не передбачав смерть від падіння потерпілої, повинен був і міг передбачити трагедію під час нанесення ударів, тому його діяння слід кваліфікувати як вбивство через необережність.
Аналізуючи наведене суд доходить до висновку, що ОСОБА_4 не передбачав можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння з нанесення ударів руками в область голови, хоча повинен та міг передбачити, що вони могли призвести до тяжких тілесних ушкоджень, оскільки наносив удари у голову, де розташовані життєво важливі органи та зіштовхував з ліжка. За таких обставин суд вважає, що обвинувачений повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки - за смерть потерпілої.
Суд, досліджуючи у сукупності обставини події вважає, що в діях обвинуваченого ОСОБА_4 є саме злочинна недбалість, яка виразилася у тому, що він не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був й міг їх передбачити. В даному випадку, обвинувачений, усвідомлюючи, що потерпіла перебуває у стані алкогольного сп'яніння, невпевнено тримається на ногах, міг і повинен був припускати, що результатом його дій відносно потерпілої, можливими наслідками можуть бути суспільно-небезпечні наслідки, які в даному випадку настали. За своїм психологічним станом обвинувачений розумів, що його протиправна дія могла мати наслідки, проте не передбачав, хоча міг і повинен був це зробити, що подальший розвиток подій призведе до загибелі потерпілої.
Таким чином суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 22 грудня 2018 року близько 14 години 00 хвилин перебуваючи в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з необережності у формі кримінально-протиправної недбалості, а саме не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у вигляді настання смерті ОСОБА_6 , хоча повинен був і міг їх передбачити, під час сварки з своєю співмешканкою ОСОБА_6 , умисно наніс останній 3-4 удари руками стиснутими у кулак в область голови та тіла, після чого умисно скинув її з ліжка, таким чином, що остання ударилась головою у підлогу, в результаті чого їй спричинено тілесні ушкодження у вигляді субарахноїдального крововиливу, субдуральної гематоми, забою речовини головного мозку, синці та садна на шкірних покривах обох верхніх та обох нижніх кінцівок, які в подальшому призвели до розвитку енцефаломаляції, набряку, набухання та вклинення речовини головного мозку у великий потиличний отвір, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_6 .
Вказані дії ОСОБА_4 , судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 119 КК України, а саме як вбивство, вчинене через необережність.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про винуватість ОСОБА_4 у ненавмисному вбивстві потерпілої і кваліфікує його дії за ч.1 ст.119 КК України.
В частині першій статті 337 КПК України унормовано проведення судового розгляду лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, при цьому, за змістом статті 370 КПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.
При обранні покарання ОСОБА_4 суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України є нетяжким злочином; дані про його особу, згідно яких він на момент затримання не працював, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, раніше не судимий.
Обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченому згідно ст. 66 КК України, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд враховує скоєння злочину у стані алкогольного сп'яніння.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що він скоїв злочин згідно ст.12 КК України нетяжкий, але від його злочинних дій настали тяжкі наслідки - смерть потерпілої.
Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, наведені вище дані про особу обвинуваченого і вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження скоєння ним нових злочинів, покарання у виді позбавлення волі.
Суд не вбачає підстав для застосування ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням чи призначення покарання з урахуванням ст.69 КК України.
Враховуючи тяжкі наслідки, поведінку обвинуваченого, яка передувала подіям, незначний привід для конфлікту, характеристику його особи, зокрема те, що він офіційно не працює, суд вважає призначення йому покарання із застосуванням вимог ст.ст.75,76 КК України недостатнім для його виправлення і перевиховання.
Суд вважає, що міру покарання слід призначити у вигляді позбавлення волі, в межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за даний злочин, яка буде достатньою, ефективною та необхідною для виправлення підсудного та попередження вчинення ним нових злочинів.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
В матеріалах справи містяться цивільний позов потерпілого ОСОБА_18 до обвинуваченого ОСОБА_4 про стягнення із відповідача - обвинуваченого у кримінальному провадженні на користь позивача 17 041 (сімнадцять тисяч сорок одну грн. ) 15 коп., матеріальної шкоди та 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди.
Потерпілий підтримав заявлений ним позов про стягнення із обвинуваченого на його корить вказаних сум матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Положеннями ч. 1 ст. 129 КПК визначено, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому. При цьому суд зобов'язаний усебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Вирішуючи цивільний позов у кримінальній справі про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я потерпілого (витрат на лікування, посилене харчування, протезування, сторонній догляд, поховання тощо), суди повинні керуватися відповідним цивільним законодавством і виходити з роз'яснень із цих питань, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" та від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" з наступними змінами.
При вирішенні цивільного позову потерпілого про відшкодування майнової шкоди, суд враховує, що факт заподіяння майнової шкоди і винність обвинуваченого стверджено матеріалами кримінального провадження, а тому на підставі ст. 1166 ЦК України позов у частині відшкодування підтвердженої матеріалами цивільного позову майнової шкоди, а саме витрат на придбання лікарських препаратів та витрат на поховання ОСОБА_6 в загальній сумі 15341,15 грн., що підтверджується квитанціями (т.1, а.с. 96-105), слід задовольнити частково.
У решті позову про відшкодування матеріальної шкоди слід відмовити.
Стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди, то згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Дослідивши матеріали справи та враховуючи обставини події, яка сталася з провини обвинуваченого, його участь у вчиненому, визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує, що в результаті протиправних дій обвинуваченого потерпілому завдано моральних страждань у зв'язку з подіями, що сталися.
При цьому суд враховує, що в ухвалі Львівського апеляційного суду від 17.02.2021 також зазначено, що в обґрунтування вимог стягнення моральної шкоди потерпілим ОСОБА_18 зазначено, що внаслідок смерті його матері ОСОБА_6 він зазнав моральних страждань в результаті яких в нього погіршився зір. Однак, доказів цього ним до позову не представлено.
З урахуванням глибини та тривалості душевних страждань, яких зазнав потерпілий, характеру правопорушення, вчиненого обвинуваченим, його ступеня вини, та з огляду на вимоги розумності і справедливості розмір моральної шкоди, яку належить відшкодувати потерпілому становить 30 000 гривень, що підлягають стягненню з обвинуваченого.
У решті позову про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Долю речових доказів по даному провадженню слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Запобіжні заходи: під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого запобіжний захід обирався у виді тримання під вартою, який в подальшому було змінено на домашній арешт, строк дії якого закінчився. Клопотань про обрання такого не подавалось.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 394, 475 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 (три) роки та 6 (шість) місяців.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України у строк відбуття покарання ОСОБА_4 слід зарахувати строк тримання його під вартою з 22 грудня 2018 року по 09 червня 2021 року з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Речові докази у вказаному кримінальному провадженні:
-оптичний диск, який знаходиться в матеріалах кримінального провадження- залишити при матеріалах кримінального провадження;
-мобільний телефон марки «Нокія» - повернути ОСОБА_4 ;
-п'ять відрізків скотчу зі слідами папілярних ліній рук, шматок вати зі слідами речовини бурого кольору, три недопалки, змиви долонь та зрізи нігтів з пальців рук ОСОБА_4 - знищити.
Цивільний позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_18 у відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоді у розмірі 15341 (пятнадцять тисяч тристо сорок одну) грн. 15 коп. та у відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди 30000 (тридцять тисяч) грн.
У решті позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.
Суддя Ужгородського
міськрайоннго суду: ОСОБА_1