Справа№ 953/11038/24
н/п 1-кп/953/1217/24
"10" грудня 2024 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024226130000554 від 27.09.2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з неповною середньою освітою, неодруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, офіційно не працевлаштованого, без місця реєстрації, в силу ст. 89 КК України не судимого, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України
ОСОБА_4 26.09.2024 ввечері, більш точного часу не встановлено, перебуваючи біля альтанки «Дзеркальний струмень» за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 36/38, познайомився з ОСОБА_5 . В ході спілкуваня з ОСОБА_5 у ОСОБА_4 виник прямий корисливий злочинний умисел спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, а саме мобільним телефоном, належним останньому. Реалізуючи свій раптово виниклий умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, з метою наживи та незаконного особистого збагачення за рахунок інших осіб, маючи умисел на заволодіння чужим майном шахрайським шляхом, зловживаючи довірою, попрохав у ОСОБА_5 дати його мобільний телефон «SamsungGalaxyA15, під приводом здійснення телефонного дзвінка, тобто короткочасного використання, таким чином, запевнивши ОСОБА_5 у правильності та добросовісності своїх дій та доцільності передачі йому вказаного мобільного телефону. У свою чергу, ОСОБА_5 будучи впевненим у добросовісності дій ОСОБА_4 , вважав, що після дзвінку, останній поверне йому мобільний телефон, тому добровільно передав йому вищевказаний мобільний телефон.
Продовжуючи реалізацію свого умислу, ОСОБА_4 взяв мобільний телефон, та не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов'язання, щодо повернення телефону, з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим заподіяв ОСОБА_5 , матеріальну шкоду згідно з висновком судово-товарознавчої експертизи №7775 від 07.10.2024 на суму 7898,30 грн.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство).
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України визнав повністю та пояснив, що дійсно вчинив злочин, який йому інкриміновано та зазначено в обвинувальному акті, обставини злочину не спорював, пояснив причини та обставини скоєного. Зазначав, що належні висновки для себе зробив і більше подібного не повториться, майно повернуто потерпілому.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочині при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачені правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, роз'яснивши їм положення ст.349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченого ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та розглядає справу на підставі ч.3 ст. 349 КПК України. Обвинувачений вірно розуміє зміст обставин справи і у суду немає сумнівів в добровільності та істинності його позиції.
За таких обставин, суд вважає, що винність ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого чч.1 ст. 190 КК України доведена у повному обсязі.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне дії ОСОБА_4 кваліфікувати за ч.1 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство).
Згідно ст. 65 КК України, особі, що вчинила злочин, призначається покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому суд враховує характер, ступінь тяжкості та суспільної небезпеки скоєного, єдиний епізод вчиненого, пом'якшуючі покарання обставини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані по особі обвинуваченого, відсутність претензій з боку потерпілого.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 в силу ст. 89 КК України не судимий, на обліку у лікаря - психіатра та нарколога не перебуває, не одружений, з його слів проживає цивільним шлюбом, без місця реєстрації, проживає в Харківській області, офіційно не працевлаштований.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, бажанні виправити наслідки вчиненого.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 не заперечував обставин кримінального правопорушення, що сталися з його провини, надав критичну оцінку своїй протиправній поведінці, висловив жаль з приводу скоєного.
Наведене, на думку суду, у повній мірі підтверджує, що обвинувачений дійсно розкаюється у скоєному.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
При обранні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує всі обставини, встановлені судом, та вважає за необхідне обрати йому покарання в межах санкції інкримінованої статті, а саме у вигляді обмеження волі.
Згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»».
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».
Беручи до уваги наведене, при обранні міри покарання обвинуваченому, суд виходить з положень ст. ст. 50, 65 КК України та враховує те, що ним скоєно нетяжкий злочин, всі надані дані про особу обвинуваченого, наведені вище, ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, його відношення до скоєного та пояснення щодо обставин вчиненого у період воєнного часу, обставини, що пом'якшують покарання, і вважає необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів обрати покарання саме в межах санкції статті, що інкриміновано.
Також, зважаючи на те, що обвинувачений щиро розкаявся у скоєному, враховуючи обставини вчиненого, єдиний епізод вчиненого, відсутність претензій від потерпілого, наявність у обвинуваченого хвороби, то суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання в умовах воєнного стану в Україні, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 75 КК України та з врахуванням висновків, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2002 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року суд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, повинен урахувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дотримуючись загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України.
А тому, комплексне врахування всіх цих обставин справи та даних вивчення по особі обвинуваченого свідчить про те, що виправлення ОСОБА_4 в даному випадку та в умовах воєнного стану в Україні можливе без реального відбуття ним покарання за кримінальне правопорушення, що є предметом судового розгляду та можливість звільнення його з випробуванням на строк, визначений судом, надавши йому шанс виправитися та продовжити піклуватись про своє здоров*я та здоров*я цивільної дружини.
Тільки таке покарання, з врахуванням особливостей та обставин вчинення обвинуваченим, особи обвинуваченого, з врахуванням всіх обставин вчиненого та поведінки обвинуваченого, є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та для виконання призначеного судом покарання і попередження вчинення ним нових злочинів.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України. В порядку вимог ст. 176 КПК України підлягає скасуванню арешт, накладений під час досудового розслідування на речові докази.
Клопотання прокурором щодо міри запобіжного заходу заявлено не було, а тому дане питання судом не вирішується.
Згідно ст.ст.124,126 КПК України з ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь держави понесені судові витрати за проведення судової експертизи у розмірі 2271,84 грн.
Керуючись ст. ст. 369, 370, 373, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України та призначити йому покарання за ч.1 ст. 190 КК України - у вигляді 2 років обмеження волі.
Звільнити ОСОБА_4 від відбуття покарання на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком на 1 рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього в силу ст.76 КК України обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд покладає обов'язки, передбачені ч.1 ст. 76 КК України необхідні і достатні для її виправлення з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують покарання. Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого. Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку.
Речові докази (мобільний телефон з сім-картами, коробку), передані на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_5 - залишити у його володінні та власності, скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 02.10.2024 року.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави понесені судові витрати за проведення судової експертизи №7775 від 07.10.2024 року у розмірі 2271,84 грн.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Головуючий ОСОБА_1