10 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 918/132/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Могил С.К.
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024
та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024
у справі № 918/132/24
за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району
до: 1) ОСОБА_1 ; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп"
про витребування земельної ділянки
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.11.2024 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 (повний текст складено 01.11.2024) та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 у справі № 918/132/24, подана через систему "Електронний суд" 20.11.2024.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам ст. ст. 287 - 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та дослідивши матеріали справи, Суд дійшов висновку, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено вимоги особи, яка подає скаргу.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень у цій справі 06 лютого 2024 року до Господарського суду Рівненської області надійшов позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району до відповідача-1 ОСОБА_1 до відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" про витребування з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Здолбунівської міської територіальної громади в особі позивача земельної ділянки площею 2, 8438 га, к.н. 5622682800:00:001:0340 (реєстраційний номер 1218863656226).
РРРрішенням Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 позов Прокурора про витребування земельної ділянки задоволено. Витребувано у Відповідача 1 у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Позивача земельну ділянку площею 2,8438 Га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0340 (реєстраційний номер 1218863656226). Витребувано у Відповідача 2 у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Позивача земельну ділянку площею 2,8438 Га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0340 (реєстраційний номер 1218863656226). Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 скасувати, закрити провадження у справі та залишити позовну заяву прокурора без розгляду, а у випадку розгляду справи по суті - рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 скасувати та в позові відмовити.
Повноваження касаційного суду викладено в статті 308 ГПК України, в якій, зокрема, зазначено, що саме суд касаційної інстанції має право зробити за результатами розгляду касаційної скарги.
Суд не має можливості самостійно визначати вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається на її заявника.
Тому з урахуванням викладеного Суд зазначає, що скаржнику необхідно уточнити/конкретизувати вимоги поданої ним касаційної скарги, з урахуванням норм ст. 308 ГПК України.
Способом усунення вказаного недоліку є надання касаційної скарги в новій редакції з уточненням/конкретизацією її вимог.
При цьому касаційну скаргу з уточненими/конкретизованими вимогами необхідно також надіслати всім іншим учасникам справи, надавши Суду докази такого надіслання.
В касаційній скарзі заявник вказує на те, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 у справі № 918/132/24 підлягають касаційному перегляду через наявність випадків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною 2 ст. 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися та зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Визначивши підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в касаційній скарзі заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, однак не зазначає яку саме норму/норми судом першої та апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також не обґрунтовує у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми/норм права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися і у який спосіб необхідно сформувати єдину практику застосування цієї норми/норм.
Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) ч. 2 ст. 287 ГПК України, а тому право касаційного оскарження обмежено виключно тими підставами, які передбачені наведеними вище положеннями ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
Оскільки скаржником не визначено належним чином підстави касаційного оскарження судових рішень як того вимагає ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідно до ч. 2 ст. 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Частиною 2 ст. 174 ГПК України унормовано, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Способом усунення недоліків касаційної скарги є надання уточнення до касаційної скарги з належним обґрунтуванням необхідності відкриття касаційного провадження на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та відповідним наведенням того, у чому полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень у даній справі з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.
При цьому слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Разом з тим, за наслідками усунення недоліків поданої касаційної скарги скаржнику не надається право доповнити її іншими пунктами ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Суд звертає увагу, що уточнення до касаційної скарги, подане на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши Суду докази такого надіслання.
Відповідно до п.п. 5 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону).
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 у розмірі 3 028 грн.
При цьому відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Також правова позиція щодо необхідності застосування ч. 3 ст. 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті в електронній формі, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду 16.11.2022 у справі № 916/228/22.
З оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій (тексти розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень), вбачається, що предметом позову у даній справі є витребування земельної ділянки.
У касаційній скарзі заявник просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 та рішення господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 скасувати, тому, з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8 за подання касаційної скарги скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 9 689,60 грн.
Проте до матеріалів касаційної скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Натомість, у касаційній скарзі заявник просить відстрочити сплату судового збору, враховуючи, складне матеріальне становище та додано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 за 2024 рік.
Відповідно до ст. 8 Закону враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Досліджуючи питання особливостей застосування положень статті 8 Закону України "Про судовий збір", Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 навела, серед іншого, такі правові висновки:
- Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним;
- з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення;
- умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;
Отже, питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є правом суду, а не обов'язком.
Суд зазначає, що положення статей Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення суду від 28.10.1998 у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).
Скаржником не надано відомості про доходи, які підтверджують, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу скаржника - фізичної особи за попередній календарний рік, що передував року подання касаційної скарги, тобто з 01.01.2023 по 31.12.2023. Такими доказами може слугувати довідка органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік, перелік банківських рахунків із зазначенням коштів на них, довідка Пенсійного фонду форми ОК-5 або ОК-7, тощо.
Крім того, звертаючись до Верховного Суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, скаржником не надано доказів, які б підтверджували можливість сплати судового збору протягом визначеного законом процесуального строку розгляду касаційної скарги до ухвалення рішення у справі.
Оцінивши доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування клопотання про про відстрочення сплати судового збору, та докази додані до нього, з огляду на відсутність інших документів, які б свідчили, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу скаржника за попередній календарний рік, Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання, оскільки скаржником не вжито всіх можливих заходів задля доведення доводів про скрутне фінансове становище та не підтверджує неможливість сплати ним судового збору у визначеному розмірі за подання касаційної скарги у цій справі.
Згідно з ч. 2 ст. 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до ч. 2 ст. 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Суд вказує на те, що скаржнику необхідно сплатити судовий збір та надати суду документ, що підтверджує сплату 9 689,60 грн за наведеними нижче реквізитами.
- Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;
- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- Код банку отримувача (МФО): 899998;
- Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007;
- Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".
Суд звертає увагу скаржника на те, що необхідними реквізитами для ідентифікації скарги є, зокрема, номер справи, у межах якої подається відповідна скарга та дата судового акта, що оскаржується.
Беручи до уваги викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме - заявнику касаційної скарги необхідно 1) уточнити/конкретизувати вимоги касаційної скарги у відповідності до статті 308 ГПК України; 2) надати касаційну скаргу у новій редакції з належним обґрунтуванням необхідності відкриття касаційного провадження на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України; 2) докази сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 9 689,60 грн.
Клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови будуть розглянуті після усунення зазначених вище недоліків.
Керуючись ст. ст. 174, 234, 287-288, 290, 292 ГПК України, Суд,-
1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 у справі № 918/132/24 залишити без руху.
3. Надати скаржнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Могил С.К.