Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3558/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (49089, м. Дніпро, вул. Новобудівельна, буд. 5-А)
до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська обл., м. Чугуїв, мікрорайон Авіатор)
про стягнення 98367,70 грн.
без виклику учасників справи
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" до відповідача - Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" про стягнення 98367,70 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 57360,00 грн., 3% річних у розмірі 6394,07 грн., інфляційні втрати у розмірі 30695,86 грн., пеня у розмірі 3917,77 грн. та судові витрати.
Позовна заява обґрунтована невиконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором №ПЕ 14/08/1-20 від 14.08.2020 в частині здійснення оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.10.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що поданий позов за своїми ознаками є малозначним в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, розгляд справи ухвалено здійснювати в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.
Разом з тим, звернуто увагу, що відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України відповідач зобов'язаний зареєструвати свій електронний кабінет в системі "Електронний суд".
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи на адресу суду не надходило.
21.10.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (вх. №26504), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.
Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України усі юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Враховуючи зазначене, сторони зобов'язані мати зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Отже, процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".
Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21.
Беручи до уваги, що станом на дату відкриття провадження у даній справі відповідачем не зареєстровано "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України, а тому з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 11.10.2024 було надіслано засобами поштового зв'язку на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку було повернуто на адресу суду без вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду Харківської області від 11.10.2024 по справі №922/3558/24 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відтак, враховуючи положення статті 248 ГПК України щодо строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.
Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
14.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір №ПЕ14/08/1-20 (далі - договір).
Пунктом 1.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар згідно Специфікації (Додаток №1), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.
Умовами пункту 2.1. договору передбачено, що асортимент товару, його обсяг (кількість) та вартість передбачається у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно пункту 2.2. договору загальна вартість договору складає 57360,00 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 9560,00 грн.
Умовами пункту 4.3. договору передбачено, що передача-приймання товару за кількістю здійснюється в пункті поставки.
Відповідно до пункту 5.1. договору покупець здійснює оплату наступним чином: 100% вартості товару перераховує постачальнику не пізніше 90 банківських днів після отримання товару та проходження вхідного контролю (п.п. 5.5.1.).
Умовами пункту 5.2. договору погоджено, що розрахунок за отриманий товар здійснюється в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
Специфікацією, що є Додатком №1 до договору №ПЕ14/08/1-20 від 14.08.2020 сторони погодили та визначили товар - трійник кисневий з клапаном 9Г4.468.006 у кількості 12 шт., ціна за од. без ПДВ - 3983,33 грн., всього - 57360,00 грн. разом з ПДВ.
Відповідно до видаткової накладної №ПЭ-0000707 від 02.09.2020 за договором №ПЕ14/08/1-20 від 14.08.2020 позивач передав, а відповідач прийняв товар - трійник кисневий з клапаном 9Г4.468.006 у кількості 12 шт. на суму 57360,00 грн. з ПДВ.
Крім того, позивачем оформлено та виставлено відповідачу рахунок-фактуру №0000969 від 19.08.2020 на суму 57360,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про належне виконання взятих на себе зобов'язань за договором №ПЕ 14/08/1-20 від 14.08.2020 та поставку відповідачу товар на суму 57360,00 грн., який відповідачем прийнято без зауважень. Разом з тим, позивач стверджує, що відповідачем порушено свої зобов'язання за договором №ПЕ 14/08/1-20 від 14.08.2020 та не здійснено оплату вартості товару на суму 57360,00 грн., а тому у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що також стало підставою для нарахування 3% річних у розмірі 6394,07 грн., інфляційні втрати у розмірі 30695,86 грн. та пені у розмірі 3917,77 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи свідчать, що укладаючи та підписуючи договір №ПЕ 14/08/1-20 від 14.08.2020, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 4.1. договору погоджено, що строк постачання товару не більше 14 календарних днів з дати підписання договору.
Умовами пункту 4.3. договору передбачено, що передача-приймання товару за кількістю здійснюється в пункті поставки.
Відповідно до видаткової накладної №ПЭ-0000707 від 02.09.2020 за договором №ПЕ14/08/1-20 від 14.08.2020 позивач передав, а відповідач прийняв товар - трійник кисневий з клапаном 9Г4.468.006 у кількості 12 шт. на суму 57360,00 грн.
Вище вказана видаткова накладна містить підписи постачальника та покупця, які скріплено відтисками печаток. При цьому матеріали справи не містять будь-яких заперечень або зауважень відповідача щодо якості, кількості, вартості отриманого від позивача товару відповідно до вказаної видаткової накладної.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором №ПЕ14/08/1-20 від 14.08.2020 та поставку відповідачу товар на суму 57360,00 грн.
В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Отже, двосторонній характер господарських відносин між сторонами зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар, і водночас набуває законного права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату у погоджений між сторонами строк.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Тобто, однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Позивачем оформлено та виставлено відповідачу рахунок-фактуру №0000969 від 19.08.2020 на суму 57360,00 грн.
Відповідно до пункту 5.1. договору покупець здійснює оплату наступним чином: 100% вартості товару перераховує постачальнику не пізніше 90 банківських днів після отримання товару та проходження вхідного контролю (п.п. 5.5.1.).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним.
Натомість матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено взяті на себе зобов'язання за договором №ПЕ14/08/1-20 від 14.08.2020 та не здійснено на користь позивача оплату вартості отриманого товару на суму 57360,00 грн.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення розрахунку за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 57360,00 грн. є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 6394,07 грн. та інфляційних втрат у розмірі 30695,86 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого детального розрахунку 3% річних у розмірі 6394,07 грн. та інфляційних втрат у розмірі 30695,86 грн., суд зазначає, що вказані нарахування відповідають погодженим умовам договору, положенням законодавства, встановленим обставинам справи, розрахунок з огляду на прострочення сплати основної заборгованості виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення 3% річних розмірі 6394,07 грн. та інфляційних втрат у розмірі 30695,86 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3917,77 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов'язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов'язків за відповідним правочином.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 ГК України.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Умовами пункту 8.3. договору погоджено, що при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості товару.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 3917,77 грн. суд зазначає, що здійснене нарахування виконано позивачем без урахування погоджених між сторонами умов пункту 8.3. договору, оскільки розмір пені за порушення строків оплати товару повинен становити не більше 1% від вартості товару.
Здійснивши власний розрахунок заявленої до стягнення пені з огляду на встановлені обставини справи, погоджені між сторонами умови договору, положення законодавства, суд зазначає, що обґрунтованою та правомірною до стягнення є пеня у розмірі 573,60 грн. В задоволенні іншої частини заявленої до стягнення пені суд вважає за необхідне відмовити у зв'язку із безпідставністю нарахування.
Водночас суд приймає до уваги, що матеріали справи не містять будь-якого листування претензійного характеру між сторонами щодо часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог, так само як і не містять контррозрахунку позовних вимог.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Однак, всупереч вимог наведених положень ГПК України жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та часткової обґрунтованості позовних вимог, відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
При цьому судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Господарським процесуальним законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписами частини 5 статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Нормами процесуального права передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.
У даному разі, в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. позивачем представлено суду належним чином засвідчені копії наступних документів, а саме: договір-доручення про надання правової допомоги б/н від 01.02.2021; додаткова угода №1 від 01.02.2021, №2 від 30.12.2022, №3 від 28.12.2023 до договору-доручення про надання правової допомоги б/н від 01.02.2021; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №864 від 27.04.2011; ордер на надання правничої допомоги серія АР №1201222 від 30.09.2024; рахунок-фактуру №СФ-0000051 від 08.10.2024 на суму 5000,00 грн.; платіжна інструкція №8865 від 08.10.2024 на суму 5000,00 грн.; акт приймання-передачі наданої правової допомоги №ОУ-0000051 від 08.10.2021 до договору-доручення про надання правової допомоги №б/н від 01.02.2021 з розрахунком суми гонорару за надану правовому допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Положення статті 16 ГПК України передбачають, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до Адвокатського бюро "Сергія Жечева" з метою надання йому юридичних послуг з приводу захисту прав та інтересів клієнта, про що було укладено відповідний договір-доручення про надання правової допомоги №б/н від 01.02.2021.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до умов пункту 1.1. договору предметом договору є надання Адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
Згідно з пунктом 4.1. договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару та узгоджується у розрахунку гонорару.
Пунктом 4.2. договору погоджено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється актом приймання-передачі наданої правової допомоги.
Умовами пункту 4.3. договору передбачено, що загальна ціна цього договору визначається як сума вартості всієї правової допомоги, відповідно до підписаних сторонами актів приймання-передачі наданої правової допомоги за договором протягом строку його дії.
Згідно з пунктом 4.4. договору оплата послуг здійснюється за фактом їх надання на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги протягом 30-ти днів з дня підписання акту приймання-передачі правової допомоги або сплачується клієнтом наперед.
Додатковою угодою №1 від 01.02.2021 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 сторони погодили, що вартість правової допомоги, яка надається, зокрема, за підготовку позовної заяви складає 5000,00 грн.
Крім того, додатковими угодами №2 від 30.12.2022, №3 від 28.12.2023 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 сторони погодили внести зміни до пункту 3.1. договору "термін дії договору".
Відповідно до Акту приймання-передачі наданої правової допомоги №ОУ-0000051 від 08.10.2021 до договору-доручення про надання правової допомоги №б/н від 01.02.2021 з розрахунком суми гонорару за надану правовому допомогу в якості додатку, відповідачем отримано правовому допомогу, яка полягала у складанні позовної заяви по справі №922/3558/24 вартістю 5000,00 грн. При цьому у вказаному акті приймання-передачі наданої правової допомоги зазначено, що обсяг наданої правової допомоги відповідав потребам клієнта та будь-яких претензій до адвокатського бюро клієнт не має.
Матеріали справи також свідчать, що Адвокатським бюро "Сергія Жечева" оформлено рахунок-фактуру №СФ-0000051 від 08.10.2024 на суму 5000,00 грн. та позивачем здійснено оплату вартості гонорару на підставі платіжної інструкції №8865 від 08.10.2024 на суму 5000,00 грн. із відповідним призначенням платежу.
Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з частиною 1 статті 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
З огляду на наведене, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог (правові висновки в постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №925/1137/19, за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи.
У системному зв'язку із наведеними вище правовими положеннями, наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на фактичні обсяги наданих позивачу послуг професійної правничої допомоги, керуючись принципами верховенства права та справедливості, враховуючи критерій реальності, обґрунтованості та розумності розміру таких витрат, суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат у розмірі 5000,00 грн. є такою, що підтверджена наданими доказами, загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та обсягом наданих адвокатом послуг.
Окрім того, судом взято до уваги, що клопотань від відповідача в порядку частини 5 статті 126 ГПК України про зменшення розміру заявлених до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу до суду не надходило.
Враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 та частини 8 статті 129 ГПК України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункту 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову у даній справі, керуючись положеннями статті 123, 126, 129 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу також покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська обл., м. Чугуїв, мікрорайон Авіатор, код ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (49089, м. Дніпро, вул. Новобудівельна, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 24510970) основну заборгованість у розмірі 57360,00 грн., 3% річних у розмірі 6394,07 грн., інфляційні втрати у розмірі 30695,86 грн., пеню у розмірі 573,60 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2925,05 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4830,01 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "11" грудня 2024 р.
Суддя Г.І. Сальнікова