вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" листопада 2024 р. м. Київ Справа № 911/1987/24
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 40)
до Приватного підприємства “АВТОМАГІСТРАЛЬ» (07351, Київська обл., Бучанський р-н, с. Синяк, вул. Київська, буд. 68)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державна аудиторська служба України (04070, м. Київ, вул. П.Сагайдачного, 4),
про стягнення 225265,89 грн. збитків,
секретар судового засідання: Крикун І.В.
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Корзаченко В.М. (ордер серії АІ № 1614776 від 19.08.2024 р.);
від третьої особи: Шуваєва С.О. (витяг з ЄДРЮОФОПГФ).
Департамент регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства “АВТОМАГІСТРАЛЬ» (далі - відповідач, ПП “АВТОМАГІСТРАЛЬ»), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державна аудиторська служба України (далі - третя особа, Держаудитслужба), про стягнення 225265,89 грн. збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем як замовником та відповідачем як підрядником було укладено договір будівельного підряду № 84-21 від 04.08.2021 р., який було виконано, вартість робіт оплачено, про що свідчать первинні документи. Однак, за результатами проведеної Департаментом контролю у сфері будівництва Держаудитслужби планової ревізії позивача було встановлено завищення вартості виконаних робіт внаслідок включення ПП “АВТОМАГІСТРАЛЬ» до актів ф. КБ-2В зайвих обсягів робіт з поливу насаджень, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди (збитків) бюджету в особі Департаменту на суму 225265,89 грн., з позовом про стягнення якої і звернувся до суду позивач у даній справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.08.2024 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 02.09.2024 р.
21.08.2024 р. через систему “Електронний суд» від Державної аудиторської служби України надійшло клопотання б/н від 21.08.2024 р. (вх. № 9049/24 від 21.08.2024 р.) про долучення до матеріалів справи пояснень № 002500-17/10374-2024 від 19.08.2024 р., в яких Держаудитслужба зазначила, що, в порушення п.п. 1.2, 4.3, 6.4.4.1 ДСТУ Б. Д.1.1-1:2013, ч. 1 ст. 526, ст. 629 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, п. 6.1.11 договору № 84-21 від 04.08.2021 р., позивач як замовник прийняв та сплатив, а ПП “АВТОМАГІСТРАЛЬ» включило до актів КБ-2в подвоєні обсяги робіт з поливу насаджень, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди (збитків) бюджету в особі Департаменту регіонального розвитку КОДА на суму 225265,89 грн.
29.08.2024 р. через систему “Електронний суд» від Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації надійшло клопотання б/н від 29.08.2024 р. (вх. № 6669 від 29.08.2024 р.) про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в якому позивач просить суд залучити до участі у даній справі Державну аудиторську службу України. В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що розрахунки збитків та аргументи, наведені в позовній заяві, ґрунтуються на матеріалах ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України.
У судовому засіданні 02.09.2024 р. представник відповідача не заперечував щодо залучення до участі у справі третьої особи; присутня представник Держаудитслужби у вирішенні вказаного клопотання покладалась на розсуд суду; представник позивача в судове засідання не з'явився. Водночас, про місце, дату та час судового розгляду усі учасники процесу були повідомлені належно в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2024 р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державну аудиторську службу України та відкладено підготовче засідання.
У судовому засіданні 10.10.2024 р. представники відповідача та третьої особи заявили про подання всіх наявних у останніх доказів, що мають значення для вирішення спору, та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті; представник позивача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час та місце судового засідання усі учасники були повідомлені належно.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.10.2024 р. було закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 11.11.2024 р.
У судовому засіданні 11.11.2024 р. представник третьої особи позовні вимоги підтримувала, представник відповідача проти позову заперечував. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату і час судового засідання позивач був повідомлений належно.
У судовому засіданні 11.11.2024 р. суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи по суті за відсутності представника позивача з огляду на таке.
За приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. У разі розгляду справи за відсутності позивача або відповідача суддя-доповідач оголошує стислий зміст позовної заяви або відзиву відповідно.
Слід зазначити, що 11.11.2024 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява б/н від 11.11.2024 р. (вх. № 12660/24 від 11.11.2024 р.) про розгляд справи без участі представника позивача, за якою позивач просив суд відкласти судове засідання або задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Водночас, за висновком суду, неявка представника позивача в засідання суду не перешкоджає розгляду даної справи по суті.
У судовому засіданні 11.11.2024 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Між позивачем як замовником та відповідачем як підрядником було укладено договір будівельного підряду № 84-21 від 04.08.2021 р., згідно з п. 1.1 якого підрядник зобов'язався своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни, що наведена в розділі ІІІ договору, виконати роботи з капітального ремонту дороги комунальної власності по вул. Назарія Яремчука (від вул. Івана Кожедуба до вул. Яблунська) в м. Буча Київської області за завданням замовника та у встановлений строк здати виконання робіт останньому.
Договір було виконано в повному обсязі, за договором здійснені відповідні розрахунки.
Зазначені обставини учасниками справи не заперечуються.
Відповідно до п. 8.17 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на І квартал 2024 року, на підставі направлень на проведення ревізії, працівниками Департаменту контролю у сфері будівництва було проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту регіонального розвитку Київської обласної військової (державної) адміністрації за період з 01.01.2019 р. по 30.06.2023 р.
Ревізією було встановлено, що в порушення п.п. 1.2, 4.3, 6.4.4.1 ДСТУ Б. Д.1.1-1:2013, ч. 1 ст. 526, ст. 629 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, п. 6.1.11 договору № 84-21 від 04.08.2021 р. позивач як замовник прийняв та сплатив, а ПП “АВТОМАГІСТРАЛЬ» включило до актів ф. КБ-2в подвоєні обсяги робіт з поливу насаджень, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди (збитків) бюджету в особі Департаменту регіонального розвитку КОДА на суму 225265,89 грн.
Так, до актів ф. КБ-2В № 2 та № 4 за грудень 2021 року включено кошторисну норму РН 18-117-1 «Полив зелених насаджень зі шлангу поливально-мийної машини». Водночас, в актах ф. КБ-2В цим роботам передують роботи з посіву трави - кошторисна норма РН 18-97-6 «Посів газонів партерних, мавританських та звичайних вручну», складом робіт якої вже передбачено поливання. Крім того, кошторисна норма РН 18-97-6 є складовою збірника 18 «Благоустрій», відповідно до п. 1.3.1.3 технічної частини якого норми передбачають поливання при садінні газонів звичайних та партерних - 10 разів протягом 10 днів після посіву. Отже, застосування кошторисної норми РН 18-97-6 «Посів газонів партерних, мавританських та звичайних вручну» та кошторисної норми РН 18-117-1 «Полив зелених насаджень зі шлангу поливально-мийної машини» є задвоєнням визначення вартості одних і тих самих робіт з поливу насаджень.
Такий висновок міститься в Акті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту регіонального розвитку Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної державної адміністрації) за період з 01.01.2019 р. по 30.06.2023 р. № 001700-21/1 від 15.04.2024 р., та в Розрахунку завищення вартості витрат з поливу газонів, включених ПП “АВТОМАГІСТРАЛЬ» до актів ф. КБ-2В за договором № 84-21 від 04.08.2021 р., копії яких долучено до матеріалів справи.
На підставі вказаного Акту ревізії Державною аудиторською службою України до Департаменту було направлено вимогу щодо усунення порушень від 31.05.2024 р. № 001700-14/6898-2024, копію якої долучено до матеріалів справи.
Як зазначав позивач, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються, Департамент звертався до ПП “АВТОМАГІСТРАЛЬ» з листом-вимогою від 14.06.2024 р. № 2416/34/34.02/2024 про відшкодування завданих збитків, копію якого долучено до матеріалів справи.
ПП “АВТОМАГІСТРАЛЬ» листом від 25.06.2024 р. № 1063 вказану вимогу відхилило як, на думку відповідача, безпідставну та необґрунтовану, що і спричинило звернення Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації до суду з даним позовом про стягнення 225265,89 грн. заподіяних збитків.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Вимогами частини 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до статті 857 ЦК України, робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
Згідно зі статтею 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов'язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.
При цьому, статтею 853 ЦК України передбачено, що якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Як наслідок, перевірка фактичного обсягу виконаних робіт, які включені до акта про передання робіт, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання акта.
З матеріалів справи слідує, що позивачем роботи, обумовлені договором підряду, прийняті, відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року підписані та роботи оплачені.
Отже, враховуючи приписи зазначених норм законодавства, а також те, що позивач прийняв виконані відповідачем підрядні роботи, слід констатувати, що позивач погодився як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю.
Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас, обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена позивачем.
Отже, умови договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу у них не було. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд, перш за все, повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме - наявність правил поведінки, встановлених законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.
Відповідно до частини 1 статті 22, частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.
Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку, якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.
Згідно з частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Кошти, які позивач заявляє до стягнення з відповідача, отримані останнім як оплата за належне виконання робіт за договором підряду, а тому такі кошти набуті за наявності правової підстави - договору і їх сплата не може вважатись збитками, при тому, що позивачем роботи прийняті без застережень.
З огляду на вищевказане, позивачем у даній справі не доведено наявності повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача при виконанні договору № 84-21 від 04.08.2021 р.
Водночас, посилання позивача на акт ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на підставу для стягнення зазначених коштів, судом відхиляються з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 10 цього Закону, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою КМУ № 43 від 03.02.2016 р., визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Згідно з п. 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 р. № 550, акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Отже, акт ревізії (перевірки, аудиту) - це документ про результати проведеної ревізії (перевірки, аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.
Слід зауважити, що пунктом 50 вказаного Порядку передбачено, що за результатами проведеної ревізії, у межах наданих прав, органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що на підставі здійсненої ревізії вжито будь-які з вищезазначених заходів (в тому числі - звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства).
Крім того, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки, як вже зазначалося, є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Тобто, укладання сторонами у справі договору підряду, дії сторін по виконанню його умов, у тому числі - проведення відповідних робіт та їх оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.
Таким чином, обсяг прав, обов'язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.
Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов'язань за договором підряду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2018 р. у справі № 922/2310/17.
Також і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2018 р. у справі № 917/1064/17 зауважено, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками аудиторський звіт у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Аудиторська перевірка, результати якої оформлені відповідною довідкою та актом, не можуть змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі № 910/7984/16 аудиторська довідка не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аудиторська довідка не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Аудиторська довідка є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який її склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто аудиторська довідка не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Аудиторська довідка не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Аудиторська довідка є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Аналогічні висновки наведені також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3816/19 від 07.12.2021 р.
Підсумовуючи викладене, суд констатує, що акт ревізії не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Як слідує з матеріалів справи, позивач обґрунтованість своїх позовних вимог доводить висновками акту ревізії і не вказує жодного пункту договору, який фактично порушив відповідач, як своє договірне зобов'язання.
Позивач не надав доказів того, що відповідач порушив прийняті на себе договірні зобов'язання згідно договору, не довів, що відповідач вийшов за межі погодженої сторонами договірної ціни виконання робіт та що виконані роботи не відповідають умовам договору.
Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, наголошував, що виконання робіт з капітального ремонту дороги комунальної власності по вул. Назарія Яремчука (від вул. Івана Кожедуба до вул. Яблунська) в м. Буча Київської області було здійснено згідно з умовами договору та відповідно до вимог Технічного завдання замовника, копію якого відповідач надав до матеріалів справи, а також під ретельним наглядом представника позивача, який відповідав за приймання обсягів та контроль якості виконаних робіт.
Як зазначав відповідач, Технічне завдання на виконання робіт з капітального ремонту дороги комунальної власності по вул. Назарія Яремчука (від вул. Івана Кожедуба до вул. Яблунська) в м. Буча Київської області передбачало не лише посів газонів, а й окремо - полив зелених насаджень зі шлангу поливально-мийної машини, де були вказані навіть об'єми води для поливання. Зокрема, вказані роботи передбачені пунктами 110, 11, 135, 136, 208, 209 Технічного завдання, що, на переконання відповідача, свідчить про їх замовлення і погодження позивачем. Відповідачем Технічне завдання позивача на виконання робіт за договором було виконано у повному обсязі, що й підтверджено замовником, і будь-яких порушень умов договору чи технічного завдання виконавцем допущено не було, тому й вини відповідача у замовленні позивачем виконаних відповідачем робіт в останнього немає.
Зазначені обставини позивачем не заперечені та не спростовані.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем належними і допустимими доказами не підтверджено наявності в діях відповідача ознак вищезазначеного повного складу цивільного правопорушення, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Слід зазначити, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
У задоволенні позову Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 40) до Приватного підприємства «АВТОМАГІСТРАЛЬ» (07351, Київська обл., Бучанський р-н, с. Синяк, вул. Київська, буд. 68), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державної аудиторської служби України (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 4), про стягнення 225265,89 грн. збитків відмовити повністю.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 10.12.2024 р.
Суддя В.М. Бабкіна