ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.11.2024Справа № 910/5620/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
про визнання недійсними пунктів договору, внесення змін до договору,
Представники сторін:
від позивача: Сечін С.О. (в режимі відеоконференції), Пономаренко В.М. (в залі суду),
від відповідача: Ковтонюк Ю.А. (в залі суду)
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про визнання недійсними пунктів 5.1. та 5.4. договору постачання природного газу № 2505-НГТ-29 від 01.06.2021 та внесення змін до цього договору шляхом його доповнення пунктами 5.1.-1 та 5.7. у наведеній в позові редакції.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що викладені у договорі постачання природного газу № 2505-НГТ-29 від 01.06.2021 умови в частині розрахунків є невигідними для позивача, при цьому, вказаний договір було укладено під впливом тяжкої обставини, а саме - необхідності позивача, як підприємства критичної інфраструктури, забезпечити опалювальний сезон в умовах повномасштабної війни, за відсутності якої (обставини) позивач не погодився би на укладення такого договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
15.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5620/24, підготовче засідання призначено на 24.06.2024. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив.
05.06.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
07.06.2024 до суду за допомогою системи «Електронний Суд» представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якій останній просить провести підготовче судове засідання, призначене на 24.06.2024 у даній справі в режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити одному із таких судів: Господарський суд Сумської області, Зарічний районний суд м. Суми, Ковпаківський районний суд м. Суми, Сумський районний суд Сумської області або Сумський окружний адміністративний суд.
11.06.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 задоволено подану представником позивача заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, доручено Господарському суду Сумської області проведення призначеного на 24.06.2024 підготовчого засідання в режимі відеоконференції за участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго».
В підготовче засідання 24.06.2024 з'явилися представники сторін.
У зв'язку із усно заявленим представником відповідача клопотанням про відкладення підготовчого засідання та відсутністю заперечень представника позивача щодо даного клопотання, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити дане клопотання та відкласти підготовче засідання на 05.08.2024, продовживши строк підготовчого провадження на 30 днів відповідно до ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України.
24.06.2024 до суду за допомогою системи «Електронний Суд» представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якій останній просить провести підготовче судове засідання, призначене на 05.08.2024 та всі наступні засідання у даній справі в режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити одному із таких судів: Господарський суд Сумської області, Зарічний районний суд м. Суми, Ковпаківський районний суд м. Суми, Сумський районний суд Сумської області або Сумський окружний адміністративний суд.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 вказану вище заяву задоволено, доручено Господарському суду Сумської області проведення призначеного на 05.08.2024 підготовчого засідання та всіх наступних судових засідань у даній справі в режимі відеоконференції за участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» в приміщенні вказаного суду.
28.06.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
31.07.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про надання додаткових пояснень по суті спору.
05.08.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи.
В підготовчому засіданні 05.08.2024 оголошувалась перерва до 25.09.2024.
24.09.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про надання додаткових пояснень та приєднання доказів до матеріалів справи.
25.09.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про надання додаткових пояснень.
Також 25.09.2024 до суду від позивача надійшли письмові пояснення.
В підготовче засідання 25.09.2024 з'явився представник відповідача, представник позивача в режимі відеоконференції через Господарський суд Сумської області не з'явився у зв'язку з оголошенням у Сумській області сигналу «повітряна тривога» на час проведення підготовчого засідання у даній справі.
У зв'язку з обставинами, що зумовили неявку представника позивача в підготовче засідання та відсутністю заперечень представника відповідача щодо відкладення підготовчого засідання на іншу дату, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив підготовче засідання відкласти на 06.11.2024.
В підготовче засідання 06.11.2024 з'явилися представники сторін.
З'ясувавши відсутність у представників сторін будь-яких заяв/клопотань, суд дійшов висновку про виконання завдання підготовчого провадження та з'ясування всіх обставин, визначених у ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, а тому, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження у справі № 910/5620/24 та призначити справу до розгляду по суті на 27.11.2024.
27.11.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла про надання додаткових пояснень та приєднання доказів до матеріалів справи.
В судове засідання 27.11.2024 з'явилися представники сторін, які виступили зі вступним словом.
Так, представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили суд задовольнити позов. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив в позові відмовити.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 27.11.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (споживач) укладено договір № 2505-НТГ-29 постачання природного газу (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору природний газ, що продається за цим Договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини, а не для продажу.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 року до червня 2024 року. Період та обсяг замовленого природного газу визначений п. 2.1.1 Договору, до якого неодноразово сторони вносили зміни, укладаючи додаткові угоди від 29.06.2021 № 3, від 30.07.2021 № 5, від 27.08.2021 № 7, від 24.09.2021 № 9, від 28.10.2021 № 12, від 29.12.2021 № 16, від 31.01.2022 № 20, від 28.03.2022 № 12.01, від 01.04.2022 № 12.1, від 26.04.2022 № 23, від 30.05.2022 № 26.
Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим Договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії Договору (п. 2.1.3. Договору).
Порядок та умови передачі природного газу встановлені розділом 3 Договору, а ціна - розділом 4 Договору.
Розділом 5 Договору сторони встановили порядок та умови розрахунків за природний газ.
Відповідно до п. 5.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 06.01.2022 № 17) оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- оплата 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу Обсягу 1 (фіксованого) - до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% вартості фактично переданого природного газу Обсягу 1 (фіксованого).
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Пунктом 5.2 Договору (з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2021 № 10) встановлено, що для цілей виконання пункту 5.1 цього Договору споживач починаючи з жовтня 2021 року за п'ять робочих днів до початку відповідного розрахункового періоду зобов'язується для проведення розрахунків за цим Договором виконати одну з таких умов:
а) надати постачальнику безвідкличну безумовну банківську гарантію (Гарантія) для забезпечення виконання споживачем грошових зобов'язань споживача за цим Договором по оплаті постачальнику за природний газ. Сума Гарантії має бути не менше суми грошових зобов'язань споживача за цим Договором, що виникають протягом відповідного розрахункового періоду. Ця сума розраховується як різниця між вартістю замовленого обсягу газу на відповідний розрахунковий період, зазначеного в п. 2.1., та сумою грошових коштів, сплачених споживачем, як попередня оплата за цей обсяг.
Строк дії Гарантії - протягом відповідного розрахункового періоду і додатково протягом 75 календарних днів після його закінчення. Гарантія має бути видана банківською установою та відповідати вимогам, що наведені у додатку № 1 до цього Договору та формі, наведеній у Додатку № 1а до Договору. Усі витрати, пов'язані з гарантією, здійснюються за рахунок споживача;
б) укласти Договори або додаткові угоди до Договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання (надалі - Договір про договірне списання) з рахунків споживача, на який надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ.
Договір про договірне списання укладається між споживачем, постачальником та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок споживача. Споживач також зобов'язується не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів в якості оплати за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, та не здійснювати розрахунки за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений Договір про договірне списання.
Умови Договору банківського рахунку, укладеного між банком і споживачем, згідно з яким обслуговується рахунок споживача, на який надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, підлягають виконанню сторонами Договору банківського рахунку в частині, в якій вони не суперечать умовам Договору про договірне списання, та сторони підтверджують свої зобов'язання за ними.
Договором про договірне списання повинно бути передбачено, що у разі одночасного надходження до банку кількох документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку споживача в такій черговості:
1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором
3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету і розрахунки споживача з персоналом та пов'язані з ними обов'язкові відрахування, передбачені чинним законодавством України (з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2021 № 10);
5) у п'яту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед банком в порядку договірного списання;
6) у шосту чергу списуються грошові кошти для виконання грошових зобов'язань споживача перед постачальником за всіма договорами постачання природного газу (в тому числі і за цим Договором постачання природного газу); у разі надходження до банку більше одного повідомлення договірне списання здійснюється в порядку черговості їх надходження до банку;
7) у сьому чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку черговості їх надходження до банку, та на підставі інших умов договорів про здійснення договірного списання.
У разі порушення споживачем умов розрахунків за поставлений природний газ оплата за природний газ за цим Договором здійснюється шляхом щоденного договірного списання банками залишку грошових коштів з банківських рахунків споживача, на які надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, на банківський рахунок постачальника.
Договірне списання (перерахування) з поточного рахунку споживача на поточний рахунок постачальника здійснюється з дати отримання банком повідомлення постачальника про порушення строків розрахунків за цим договором, на підставі відповідного Договору про договірне списання до повного виконання зобов'язань споживача в частині розрахунків за поставлений природний газ за цим договором без застосування платіжних вимог від постачальника.
Відповідно до п. 5.3 Договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер Договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 5.4 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору.
Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
Відповідно до п. 5.5 Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ та компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
Відповідно до п. 5.6. Договору звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.
Як зазначає позивач, в ході виконання Договору у нього утворилася заборгованість за отриманий природний газ в сумі 634 425 612,28 грн. Вказана заборгованість утворилася через ряд дій, вчинених державою на ринках природного газу та теплопостачання, зокрема, у зв'язку із введенням мораторію на підвищення розміру тарифів на теплопостачання відповідно до Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» № 2479-ІХ від 29.07.2022.
З огляду на зазначене, позивач листом від 22.03.2024 направив відповідачу проєкт додаткової угоди до Договору. Однак, листом від 05.04.2024 № 125/2/2/1-2316 відповідач відхилив пропозицію позивача щодо укладення додаткової угоди на запропонованих останнім умовах.
Звертаючись з даним позовом про визнання пунктів Договору недійсними та внесення змін до Договору, позивач вважає, що порядок та строки сплати природного газу, передбачені цим Договором, є несправедливими, а саме, такими, що були погоджені під впливом тяжкої обставини. Зокрема, необхідністю забезпечити проведення опалювального сезону; запровадженням мораторію на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; відсутністю коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів; наявністю монопольного становища відповідача та відсутністю альтернативи в обранні постачальника природного газу.
Відповідач, в свою чергу, заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що позивачем не було доведено настання для нього тяжких обставин в розумінні ст. 233 Цивільного кодексу України, враховуючи, що Договір укладено до введення в Україні воєнного стану. Відповідач, зокрема, зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що опалювальний сезон 2021/2022 років був для нього «тяжкою обставиною» в контексті укладання оспорюваних умов Договору, як і не надано доказів того, що внаслідок укладення Договору позивач зазнав збитків, будь-якої інформації щодо ризику банкрутства чи невиконання перед позивачем кінцевими споживачами зобов'язань з оплати електричної енергії та теплової енергії. Відповідач звертає увагу на порушення позивачем доктрини заборони суперечливої поведінки, необхідність суду врахувати принципи підприємницької діяльності позивача, а також неефективність обраних способів захисту. Відповідач вважає, що ніякого примусу до укладення договору не було, а позивач мав змогу обрати будь-якого іншого постачальника. Окрім того, на думку відповідача, позивач має звертатися з позовними вимогами саме до держави, а не відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.
Щодо позовних вимог про визнання недійсними пунктів 5.1. та 5.4. Договору, суд зазначає таке.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам (ст. 202 Цивільного кодексу України).
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).
Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За умовами ст. 217 Цивільного кодексу України, які регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин, передбачено, що закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
За приписами ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.07.2018 у справі № 487/7703/15-ц, для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України, необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
У постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 918/598/18 зазначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію ст. 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки. За змістом ст. 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.
Проаналізувавши доводи позовної заяви, суд встановив, що тяжкими обставинами позивач визначає:
1) необхідність забезпечити проведення опалювального сезону та можливість закупівлі природного газу лише у відповідача;
2) мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги;
3) невиконання державою своїх гарантій щодо компенсації різниці в тарифах за рахунок відповідних субвенцій, що спричинило накопичення заборгованості теплопостачальними організаціями.
Слід зауважити, що практика Верховного Суду щодо кваліфікації необхідності проведення опалювального сезону тяжкою обставиною є усталеною.
В постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19 сформовано висновок, що саме своєчасний початок опалювального сезону є тяжкою обставиною:
«Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що своєчасність початку опалювального сезону 2018-2019 років у місті Сміла та подальше стале функціонування соціально-значимих об'єктів міста опинилося в залежності від монопольного становища Акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який ухилився від укладання договорів на постачання природного газу, а спірний договір про переведення боргу був укладений (підписаний) позивачем на вкрай невигідних умовах з метою захисту прав споживачів та своєчасного початку опалювального сезону 2018-2019 років у місті Сміла для уникнення обставин його зриву.
Отже укладення позивачем спірного договору… було спричинене існуванням у місті Смілі загрози зриву опалювального сезону 2018-2019 років, своєчасний початок та стале забезпечення якого є обов'язком та пріоритетним завданням позивача у здійсненні його господарської діяльності, що, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, підтверджує наявність причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним між сторонами спірним договором».
Аналогічна позиція відображена в постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі № 925/552/20, від 21.06.2022 у справі №925/1701/20.
Отже, тяжка обставина полягає в необхідності підготуватися, вчасно розпочати та провести опалювальний сезон, тобто може мати місце до його початку.
Постановою НКРЕКП від 01.08.2017 № 991 затверджено Методику формування, розрахунку та встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках (далі - Методика № 991 в редакції, чинній на дату укладення спірного договору).
Вимоги зазначеної Методики розповсюджуються на суб'єктів господарювання, які провадять господарську діяльність з виробництва електричної та (або) з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки з використанням альтернативних джерел енергії, та є ліцензіатами НКРЕКП (п. 1 методики № 991).
Відповідно до п. 1.3 Методики № 991 тариф на теплову енергію, що виробляється на ТЕЦ, ТЕС та когенераційних установках - це вартість виробленої одиниці (1 Гкал) теплової енергії як грошовий вираз суми планованих економічно обґрунтованих витрат на виробництво та плановий прибуток, який встановлюється НКРЕКП без урахування податку на додану вартість.
Відповідно до п. 1.9 Методики № 991 тариф на виробництво теплової енергії визначається шляхом ділення суми планованих річних витрат, що включаються до повної собівартості, та річного планованого прибутку від діяльності з виробництва теплової енергії на планований річний обсяг відпуску теплової енергії з колекторів теплогенеруючих джерел ліцензіата.
Згідно з п. 3.3 Методики № 991 до складу виробничої собівартості електричної та (або) теплової енергії включається паливо, а саме: витрати на придбання палива та його транспортування для виробництва електричної та (або) теплової енергії, які визначаються виходячи з планованого обсягу відпуску/виробництва електричної та (або) теплової енергії відповідно до річного плану виробництва, питомих норм витрат паливно-енергетичних ресурсів, визначених, затверджених та погоджених в установленому порядку, діючих/планованих цін (тарифів) на паливно-енергетичні ресурси та послуги (витрати) з їх транспортування, тобто з урахуванням усіх планованих логістичних ланцюгів транспортування паливно-енергетичних ресурсів, калорійних еквівалентів, обсягу енергії природного газу, визначених умовами договору, сертифікатами постачальників чи даними базового періоду.
Таким чином, закупівля палива є необхідною умовою для здійснення ліцензійної діяльності з виробництва та теплової енергії.
Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач є виробником теплової енергії та виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії у місті Суми, на підставі ліцензій, оформлених постановами НКРЕКП № 930 від 25.07.2017, № 987 від 01.08.2017, та рішення Виконавчого комітету Сумської міськради № 521 від 22.11.2022.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані, зокрема, забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил.
Відповідно до розділу V Правил підготовки теплових господарств до опалювального періоду, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства житлово-комунального господарства України 10.12.2008 № 620/378, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 31.12.2008 за № 1310/16001, позивач, як виробник теплової енергії, зобов'язаний вжити комплекс заходів як до, так і під час проходження опалювального сезону.
Відповідно до підпункту 15 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 №308 (в редакції, чинній на дату укладення спірного договору) ліцензіат повинен не допускати обмеження або припинення провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії та постачання теплової енергії, якщо необхідність такого обмеження не встановлена законодавством.
Отже, обов'язок позивача забезпечити проведення опалювального сезону, постачати споживачам теплову енергію та гарячу воду, виникає в силу положень чинного законодавства та укладених договорів з кінцевими споживачами, від якого позивач не має можливості відмовитись.
Водночас, як вказує позивач, закупити природний газ для цілей опалювального сезону 2021/2022 він міг лише у відповідача, оскільки можливості звернутися до інших постачальників природного газу на момент укладення Договору в нього не було через специфіку функціонування ринку природного газу.
Зокрема, згідно з підпунктом 25 п. 3.2. розділу 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (в редакції, чинній станом на дату укладення спірного Договору), при провадженні господарської діяльності з виробництва теплової енергії ліцензіат повинен забезпечувати ліцензовану діяльність за принципом економічної доцільності та досягнення найнижчої собівартості.
Відтак, позивач з метою дотримання вищевказаного принципу здійснював закупівлю природного газу саме у відповідача, оскільки його ціна на природний газ була найбільш економічно вигідною, чого останнім не заперечувалось.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812 (надалі - Положення), саме відповідача було визначено суб'єктом, на якого покладаються спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу виробникам теплової енергії.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» до загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу належать: 1) національна безпека, а також безпека постачання природного газу; 2) стабільність, належна якість та доступність енергоресурсів; 3) захист навколишнього природного середовища, у тому числі енергоефективність, збільшення частки енергії з альтернативних джерел та зменшення викидів парникових газів; 4) захист здоров'я, життя та власності населення.
Отже, покладення на відповідача спеціальних обов'язків викликано загальносуспільними інтересами, захист яких потребує встановлення спеціальних (пільгових) умов постачання природного газу виробникам теплової енергії.
Вказане підтверджується положенням ч. 7 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу», згідно з яким суб'єкт ринку природного газу, на якого покладаються спеціальні обов'язки відповідно до частини першої цієї статті, має право на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб'єктом, зменшених на доходи, отримані у процесі виконання покладених на нього спеціальних обов'язків, та з урахуванням допустимого рівня прибутку відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Порядок визначення такої компенсації затверджено постановою Кабміну від 03.12.2020 № 1194.
Враховуючи викладене, для забезпечення загальносуспільних інтересів держава визначає пільгові умови постачання природного газу для виробників теплової енергії, відповідно до яких ціна природного газу є нижчою за ринкову, і різниця між доходами та витратами постачальника природного газу підлягає компенсації.
При цьому, позивач вказує про наявність мораторію на перегляд тарифів на комунальні послуги.
За доводами позивача, за можливості встановлювати економічно обґрунтований тариф підприємство може генерувати прибуток як звичайний суб'єкт господарювання. Якщо ж відповідний тариф контролюється державою, то мова йде про регульований ринок, де діяльність залежить від прийнятих державою мір та гарантій.
Статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» передбачений принцип, згідно з яким тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Отже всі економічно обґрунтовані витрати позивача на виробництво та постачання теплової енергії, включаючи витрати на придбання природного газу, мають бути включені до тарифу на теплову енергію.
Так, Меморандумом «Про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води» від 09.02.2021 та Меморандумом «Про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачання теплової енергії та постачання гарячої води в опалювальному періоді 2021/2022 рр.» від 30.09.2021 між Кабінетом Міністрів України в особі Прем'єр- міністра України, Міністра розвитку громад та територій України та Міністра енергетики України, НАК «Нафтогаз України», Офісом Президента України, Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» та Палатою місцевих влад Конгресу місцевих та регіональних влад, передбачено недопущення підвищення тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води до кінцевих споживачів.
Як вказує позивач, вказані Меморандуми фактично встановили мораторій на застосування економічно обґрунтованих тарифів на опалювальні сезони 2020/2021 та 2021/2022, чим заблокували підвищення тарифів, а відтак, позивач був позбавлений можливості встановлювати економічно обґрунтовані тарифи, які б покривали витрати на природний газ.
Обов'язковість дотримання ліцензіатами вимог зазначених Меморандумів підтверджується, зокрема, листом НКРЕКП від 20.10.2021 № 11991/17.3.4/7-21, адресованому ліцензіатам НКРЕКП.
В п. 2.2. Договору деталізовано цільове призначення природного газу, який постачався відповідачем, відповідно до якого Обсяг І (фіксований) розраховується для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 4.1.1.1 спірного договору передбачено, що з 01.06.2021 до 31.05.2022 за Обсягом І (газ, призначений для виробництва теплової енергії для населення) на весь період встановлена фіксована ціна - 6 183,33 грн. за 1000 куб.м., без ПДВ.
Натомість, пунктом 4.1.2 Договору передбачалось, що за Обсягом ІІ (газ для інших потреб) ціна за 1000 куб.м. визначається щомісячно шляхом підписання додаткової угоди на рівні середньоарифметичного значення ціни, що враховує розрахункові ціни із застосуванням коригуючого коефіцієнта.
Як вбачається із укладених до Договору додаткових угод, ціни, які визначались для Обсягу ІІ були більшими порівняно з ціною природного газу для потреб населення.
Довгостроковий характер спірного договору (2021-2024 роки) та встановлення фіксованої ціни за Обсягом І свідчить про те, що його умови визначено на виконання п. 4 розділу ІІІ меморандуму, а отже є безпосереднім результатом втручання в господарську діяльність сторін.
Позивачем надана інформація з офіційного веб-сайту Української енергетичної біржі, згідно з якою, біржові ціни, що склалися станом на дату укладення договору є нижчими за ціну природного газу, передбаченого договором для Обсягу І.
Відтак, із наведеного вбачається, що придбання позивачем природного газу у відповідача відповідає вимогам закону щодо забезпечення найнижчої собівартості та недопущення завищення тарифів для населення, тоді як у разі обрання позивачем постачальника природного газу з більшою ціною, порівняно з ціною, яку пропонував відповідач, це суперечило б вимогам закону.
Надалі мораторій на підвищення тарифів запроваджено за законодавчому рівні відповідно до Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» від 29.07.2022 № 2479-ІХ (надалі - Закон № 2479-ІХ).
Статтею 1 вказаного закону на законодавчому рівні встановлено мораторій на підвищення тарифів та внесено зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» від 03.11.2016 № 1730-VIII (надалі - Закон № 1730-VIII).
Законом № 1730-VIII (в редакції закону № 2479-IX) передбачено такі механізми погашення заборгованості за природний газ підприємствами теплопостачання:
реструктуризація заборгованості, яка утворилася станом на 1 червня 2021 року, за природний газ, спожитий теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями для виробництва теплової та електричної енергії та надання відповідних комунальних послуг (ст. 5);
визначення в якості джерела для погашення заборгованості теплогенеруючих та теплопостачальних організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан, - заборгованості з різниці в тарифах (ст. 4);
проведення взаєморозрахунків або перерахування субвенції для погашення заборгованості за рахунок видатків Державного бюджету (ст. ст. 1 та 4).
Отже, законом встановлена неможливість виконання підприємствами теплопостачання умов укладених договорів як до укладення спірного договору, так і після його укладення (після 01.06.2021), що потребує втручання держави в процес врегулювання такої заборгованості.
Зазначені обставини зумовили реструктуризацію заборгованості за природний газ, що утворилася станом на 01.06.2021, та впровадження особливого механізму погашення заборгованості за природний газ, спожитий після 01.06.2021, за рахунок видатків державного бюджету.
Позивачем стверджується та не заперечується відповідачем, що кошти, передбачені законодавством на компенсацію різниці в тарифах, яка виникла починаючи з 01.06.2021, жодному підприємству теплопостачання не надходили.
На підтвердження невідшкодованої заборгованості Держави перед ТОВ "Сумитеплоенерго" з відшкодування різниці в тарифах позивачем надано витяги з протоколів Територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, копії яких наявні в матеріалах справи.
Крім того, суд також враховує, що 20.05.2024 Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України подано законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання кредиторської заборгованості підприємств тепло-, водопостачання та водовідведення» (надалі - законопроект № 11273), прикінцевими та перехідними положеннями якого пропонується така процедура погашення заборгованості теплопостачальних організацій перед відповідачем:
заборгованість теплопостачальних організацій за природний газ, яка виникла станом на 01.10.2023 перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», не підлягає стягненню та врегульовується після відшкодування суб'єктам в сфері теплопостачання заборгованості з різниці в тарифах відповідно до закону № 1730-VIII;
у випадку, якщо сума заборгованості за природний газ, яка виникла після 01.06.2021 та не погашена станом на 01.10.2023, перевищує суму узгодженої та не відшкодованої станом на 01.10.2023 заборгованості держави з різниці в тарифах, то різниця підлягає реструктуризації на умовах закону № 1730-VIII.
Тобто, Кабінетом Міністрів України визнано та оприлюднено інформацію щодо того, що умови укладених договорів про постачання природного газу (в тому числі спірного Договору) є такими, що не могли бути виконані теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями за відсутності джерела погашення боргу.
При цьому, суд зазначає, що законодавство не містить вимоги, що при застосуванні ст. 233 Цивільного кодексу України суд має обов'язково досліджувати матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище потерпілої сторони, як про це зазначає відповідач.
Разом з цим, позивачем було надано Звіт про фінансові результати ТОВ «Сумитеплоенерго» за 1 квартал 2021 року, згідно з яким станом на момент укладення Договору позивач мав збиток від ведення господарської діяльності в сумі 86 386 000,00 грн. Крім цього, як зазначив позивач та не заперечив відповідач, станом на 01.06.2021 позивач мав заборгованість перед Групою компаній «Нафтогаз», до якої входить відповідач, в розмірі 85 587 323,54 грн.
Твердження відповідача про необхідність встановлення вкрай несприятливого матеріального, фінансового, соціального або іншого становища як прояву крайньої форми невигідних умов з посиланням на висновки Верховного Суду у постановах від 10.06.2021 у справі №489/6021/17, від 08.08.2018 у справі №638/8265/14-ц, від 10.07.2018 у справі №907/738/16, від 14.02.2018 у справі №910/10765/17, є результатом помилкового тлумачення понять «тяжкі обставини» та «вкрай невигідні умови».
У зазначених постановах Верховний Суд зазначає, що крайні форми несприятливого матеріального, фінансового, соціального чи іншого становища, належать до тяжких обставин, під впливом яких особа була вимушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Отже укладення договору на вкрай невигідних умовах є наслідком дії тяжкої обставини, а не навпаки.
Крім того, в якості тяжкої обставини в цій справі позивач посилається на необхідність проведення опалювального сезону в умовах мораторію на підвищення тарифів, що зумовило необхідність укладення спірного договору, а не на загрозу банкрутства як таку.
Аналізуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, суд зазначає, що наявність причинно-наслідкового зв'язку полягає в тому, що взяття позивачем обов'язку щодо оплати за поставлений газ на умовах, запропонованих відповідачем, обумовлено виключно необхідністю підготовки та проведення опалювального сезону та надання комунальних послуг споживачам.
В контексті конкретних умов Договору, які є вкрай невигідними, позивач зазначає пункти 5.1 та 5.4, посилаючись на те, що у випадку пункту 5.1 відсутня будь-яка прив'язка до того, що оплата можлива тільки при наявності субвенції з державного бюджету. Безумовний обов'язок оплатити газ суперечить як «економічним реаліям» ринку, так і взятим на себе обов'язкам держави», а у випадку пункту 5.4 він прямо пов'язаний з пунктом 5.1 (містить посилання на нього), який, в свою чергу, є вкрай невигідним. В будь-якому разі, без пункту 5.1 відповідний пункт 5.4 діяти не може.
Отже, з урахуванням оцінки наданих доказів та доводів сторін, а також аналізу положень законодавства та укладеного сторонами Договору, суд дійшов висновку щодо наявності елементів ст. 233 Цивільного кодексу України, що є підставою для задоволення позову в частині визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу № 2505-НГТ-29 від 01.06.2021.
Щодо позовної вимоги про внесення змін до Договору, суд зазначає таке.
Так, позивач просить суд змінити спірний договір шляхом доповнення його пунктами 5.1-1 та 5.7 у наступній редакції:
«п. 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
п. 5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах.».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 зазначає, що під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Способи захисту цивільних прав та інтересів, перелічені в ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпними, тобто суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, звернення до суду з позовом є юридично закріпленою можливістю, правом позивача, котре реалізується ним за власною волею та на власний розсуд, у тому числі і щодо обрання способу захисту з метою відновлення своїх порушених прав у межах тих чи інших правовідносин.
У свою чергу суд має встановити наявність в особи суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, за захистом яких особа звернулася до суду, з'ясувати наявність факту їх порушення або оспорення, а також надати правову оцінку належності та ефективності обраного позивачем способу їх захисту, оскільки обрання позивачем неналежним та неефективним способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
При цьому під ефективним способом захисту розуміють такий, що відповідає змісту порушеного права, та спроможний забезпечити реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, тобто спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Надаючи правову оцінку обставинам, у яких позивачем та відповідачем було укладено спірний договір, а також обставинам, які існують на момент розгляду справи, суд зазначає таке.
Як вже зазначалось, 30.09.2021, тобто перед початком опалювального сезону 2021/2022, був укладений Меморандум «Про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері постачання теплової енергії та постачання гарячої води в опалювальному періоді 2021/2022 рр.».
В розділі І зазначеного Меморандуму передбачено, зокрема, такі передумови його укладення:
збільшення заборгованості населення перед підприємствами теплопостачання порівняно з аналогічним періодом минулого року;
не врахування в тарифах на теплопостачання зростання вартості таких складових, як розподіл природного газу, матеріальних ресурсів та заробітної плати;
збитковість діяльності більшості підприємств теплопостачання та накопичення значних обсягів кредиторської та дебіторської заборгованості, зокрема, заборгованості за природний газ;
зростання вартості послуг з теплопостачання може призвести до негативних наслідків для галузі, зокрема, може призвести до кризи платежів населення.
Розділом ІІІ зазначеного Меморандуму передбачено, що запорукою врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води є, зокрема, недопущення застосування до кінцевих споживачів комунальних послуг (населення) тарифів на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, встановлених уповноваженими органами, розмір яких перевищуватиме розмір тарифів на вказані комунальні послуги, що застосовувались до відповідних споживачів в кінці опалювального періоду 2020/2021 року.
Конкретне джерело компенсації збитків (втрат) підприємств теплопостачання у зв'язку з застосуванням збиткових тарифів меморандумом не встановлено.
Натомість, меморандумом передбачено, що державні органи України забезпечують розроблення та прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що випливають із цього меморандуму, а також, що сторони меморандуму забезпечують виконання Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».
Згаданим Законом внесено зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», яким передбачено процедуру врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій, в тому числі, кредиторської заборгованості за спожитий природний газ та заборгованості з різниці в тарифах.
Тобто, зазначеним меморандумом фактично продовжено дію меморандуму від 09.02.2021.
Також, як вже зазначалось, 29.07.2022 прийнято Закон № 2479-IX, відповідно до якого протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на: послуги з розподілу природного газу; теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Статтею 2 Закону № 2479-IX передбачено, що для суб'єктів господарювання, що здійснюють виробництво та/або транспортування, та/або постачання теплової енергії і надають послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, щодо яких запроваджено мораторій згідно з частиною першою статті 1 цього Закону встановлено гарантію компенсації заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом № 1730-VIII.
В свою чергу, Законом № 1730-VIII встановлено механізм погашення заборгованості теплопостачальних організацій перед відповідачем за спожитий природний газ за рахунок видатків державного бюджету.
У постанові Верховного Суду від 23.04.2024 у справі № 925/636/23 сформовано такий висновок щодо застосування норм ст. 4 Закону № 1730-VIII в редакції Закону № 2479-IX:
1) стаття 4 Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" № 1730-VIII в редакції Закону № 2479-IX має на меті врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року. Це врегулювання здійснюється шляхом взаєморозрахунків між сторонами заборгованості; перерахування субвенції з державного бюджету теплопостачальним та теплогенеруючим організаціям для погашення заборгованості;
2) наявність заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання не є достатньою підставою для звільнення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій від обов'язку оплатити спожитий ними природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування. Для застосування цього механізму сторони мають укласти договір про організацію взаєморозрахунків. Умови та порядок проведення взаєморозрахунків або перерахування субвенції у 2022 році визначені постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 № 1403;
3) Закон не передбачає можливість проведення взаєморозрахунків за рішенням суду при вирішенні спору про стягнення заборгованості за спожитий газ. Суд не може провести таке зарахування самостійно.
Таким чином, факт наявності заборгованості держави перед позивачем з різниці в тарифах не припиняє зобов'язання позивача щодо оплати за спожитий природний газ.
Разом з тим, статтею 4 Закону № 1730-VIII в редакції Закону № 2479-IX передбачено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення:
кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші спожиті енергоносії, використані для виробництва теплової енергії для населення, надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води іншим категоріям споживачів або операторами газотранспортної чи газорозподільної системи за послуги з розподілу або транспортування природного газу, а також кредиторської заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення;
кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», суб'єктом господарювання, що здійснює функції постачальника «останньої надії», за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед операторами газотранспортної чи газорозподільної системи за послуги з розподілу або транспортування природного газу;
кредиторської заборгованості теплопостачальних організацій перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам;
кредиторської заборгованості оптового постачальника електричної енергії перед теплогенеруючими організаціями в обсязі спожитої для виробництва та надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення електричної енергії (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за електричну енергію), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків;
кредиторської заборгованості підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту для виробництва та надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення електричну енергію її розподіл/передачу, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за електричну енергію), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків;
зобов'язань учасників процедури врегулювання заборгованості перед державним бюджетом.
Отже джерелом погашення заборгованості теплопостачальних організацій перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» за спожитий природний газ закон визначає саме заборгованість з різниці в тарифах.
Відповідно до ст. 1 та 4 Закону № 1730-VIII заходи з врегулювання заборгованості включають, зокрема, визначення законом про державний бюджет на відповідний рік субвенції, встановлення Кабінетом Міністрів України порядку та умов проведення взаєморозрахунків або перерахування субвенції, укладення учасниками процедури врегулювання заборгованості договору про організацію взаєморозрахунків, тобто розрахунків з погашення заборгованості, що проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості.
Отже, в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, зокрема, укладено договір про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору.
У свою чергу, підписавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони погоджуються з тим, що між ними встановлюється інший (відмінний від того, що був передбачений у договорі постачання природного газу) порядок розрахунків і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений за договором постачання природного газу. Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 912/685/19 та від 29.04.2020 у справі № 917/693/19.
До підписання договору про організацію взаєморозрахунків, зобов'язання позивача з оплати природного газу не припиняються.
Разом з тим, відповідно до пояснювальної записки до Закону № 1730-VIII (законопроект № 5273 від 17.10.2016) метою Законопроекту є поліпшення фінансового становища підприємств теплоенергетики та підприємств водопостачання і водовідведення України, запобігання їх банкрутству та підвищення рівня інвестиційної привабливості шляхом впровадження механізмів врегулювання їх кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії.
Підготовлений Законопроект визначає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств теплоенергетики та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення шляхом врегулювання кредиторської заборгованості підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожитий природний газ та електричну енергію, що виникла в умовах неповного фінансування передбачених державним та/або місцевими бюджетами видатків для розрахунків за теплову енергію, послуги централізованого водопостачання та водовідведення, спожиті підприємствами, організаціями та установами, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів; неповної оплати видатків, передбачених бюджетами всіх рівнів на фінансування пільг та субсидій, встановлених законодавством відносно оплати за енергоносії; неповної та/або невчасної оплати видатків на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги опалення та водопостачання, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню і організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів.
Взаєморозрахунки в рамках погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, гарячого водопостачання, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, мають послідовно забезпечити, зокрема, погашення заборгованості виробників та постачальників теплової енергії за природний газ використаний для виробництва теплової енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води, а також заборгованості підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за електричну енергію, спожиту для надання відповідних послуг.
Отже, основними завданнями закону № 1730-VIII є запобігання банкрутству підприємств теплопостачання та погашення їх заборгованості за природний газ за рахунок видатків державного бюджету в частині, що дорівнює заборгованості з різниці в тарифах.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду у справах про застосування наслідків невиконання зобов'язань споживачем за договором постачання природного газу, після укладення договору про організацію взаєморозрахунків зазначено, що "відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання" (постанови Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 904/2732/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 05.03.2020 у справі № 926/19/19, а також у постанові від 18.01.2021 року у справі №924/1115/19).
Отже мета закону № 1730-VIII досягається шляхом усунення теплопостачальних організацій від виконання зобов'язання за договором постачання природного газу в частині, гарантованій державою, внаслідок укладення договору про організацію взаєморозрахунків. Проте, у період до укладення договору про організацію взаєморозрахунків, у позивача відсутнє джерело погашення заборгованості за природний газ.
Слід звернути увагу, що неможливість виконання умов спірного договору щодо оплати за природний газ підтверджується також умовами спірного договору та станом його виконання.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Суд бере до уваги наявність невідшкодованої заборгованості держави перед позивачем.
Разом з тим, виникнення права на отримання позивачем конкретної суми коштів за рахунок видатків Державного бюджету Закон № 1730-VIII пов'язує з укладенням договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками процедури врегулювання заборгованості, якими є відповідач, позивач, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (ст. 1 Закону № 1730-VIII).
Оплата за газ буде здійснюватися відповідно до положень договору про організацію взаєморозрахунків. Саме такими положеннями позивач просить доповнити спірний договір у рамках даної справи.
Отже, Законом № 1730-VIII встановлена така модель погашення заборгованості теплопостачальних організацій за спожитий природний газ:
узгодження обсягу заборгованості держави з різниці в тарифах;
надання субвенції з державного бюджету;
укладення учасниками процедури врегулювання заборгованості договору про організацію взаєморозрахунків, яким встановлюється порядок погашення заборгованості за природний газ за рахунок видатків державного бюджету.
Закон № 1730-VIII покликаний на послідовне погашення заборгованості теплопостачальних організацій за природний газ за рахунок видатків державного бюджету та на недопущення їх банкрутства.
Оскільки до укладення договору про організацію взаєморозрахунків обов'язок позивача щодо оплати за природний газ за договором не припиняється, а джерело такої оплати у позивача відсутнє, суд погоджується з тим, що ефективним способом захисту прав позивача є зміна судом договору в частині порядку оплати заборгованості за природний газ за договором, яка дорівнює заборгованості з різниці в тарифах, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII.
Такий спосіб захисту випливає безпосередньо із Закону № 1730-VIII та спрямований на досягнення його мети та дотримання принципу справедливості.
Даний спосіб захисту повністю узгоджується з позицією Кабінету Міністрів України, викладеній в законопроекті № 11273, відповідно до якої заборгованість теплопостачальних організацій за природний газ, яка виникла станом на 01.10.2023 перед ТОВ "Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», не підлягає стягненню та врегульовується після відшкодування суб'єктам в сфері теплопостачання заборгованості з різниці в тарифах відповідно до Закону № 1730-VIII.
З урахуванням зазначених обставин, суд вважає, що наявні підстави для зміни спірного договору шляхом доповнення його пунктами 5.1-1 та 5.7 в редакції, викладеній позивачем у прохальній частині позову.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, допустимі докази, які знаходиться в матеріалах справи та наведені правові норми, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Сумитеплоенерго» у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог та подані останнім докази на підтвердження своєї позиції розглянуто судом, однак вони не впливають на вищевикладені висновки суду.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними пункти 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу № 2505-НГТ-29 від 01.06.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».
3. Внести зміни до договору постачання природного газу № 2505-НГТ-29 від 01.06.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», шляхом його доповнення пунктами 5.1.1 та 5.7 у наступній редакції:
«п. 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.7 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
п. 5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116; ідентифікаційний код 42399676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (вул. Друга Залізнична, 10, м. Суми, 40030; ідентифікаційний код 33698892) витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 056,00 грн.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 11.12.2024.
Суддя Т. Ю. Трофименко