ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2024Справа № 910/6432/24
За позовом Керівника Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації
до відповідача-1: Чернігівської обласної ради
відповідача-2: Державного підприємства Чернігівський військовий лісгосп
відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство оборони України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Піскунова О.Ю.
Представники:
від прокуратури - Чередник Д.В.
від позивача - Стасюк В.М.
від відповідача-1 - не з'явився
від відповідача-2 - Помаз А.Т.
від відповідача-3 - Патрікєєва І.В.
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Чернецький Р.В.
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - не з'явився
Керівник Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - позивач, Чернігівська облдержадміністрація) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Чернігівської обласної ради (далі - відповідач-1, Чернігівська облрада), Державного підприємства Чернігівський військовий лісгосп (далі - відповідач-2, ДП Чернігівський військовий лісгосп), Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар" (далі - відповідач-3, ТОВ "СМП "Тужар") з вимогами про визнання незаконним та скасувати рішення двадцять шостої сесії Чернігівської облради п'ятого скликання від 11.09.2009 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар" (далі - рішення Чернігівської облради від 11.09.2009); визнання недійсним Договору №26 на довгострокове тимчасове користування лісовими угіддями, виділених для потреб мисливського господарства від 22.12.2009 (далі - Договір №26 від 22.12.2009) та додаткових угод до нього, застосування наслідків недійсності цього правочину; усунення перешкод Чернігівській облдержадміністрації у розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка передна Державним підприємством Чернігівський військовий лісгосп відповідно до Договору №26 від 22.12.2009 Товариству з обмеженою відповідальністю "СМП "Тужар", шляхом повернення її власнику.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
06.06.2024 через відділ діловодства суду надійшла заява прокурора про усунення недоліків позовної заяви, до якої, окрім інших документів, додано заяву прокурора про залучення Міністерства оборони України до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 прийнято позовну заяву прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6432/24, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 15.07.2024 о 10:00 год, постановлено розглядати справу у закритому судовому засіданні, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство оборони України (далі - третя особа).
19.06.2024 представником третьої особи сформовано в системі "Електронний суд" та зареєстровано 20.06.2024 в КП "Діловодство спеціалізованого суду" пояснення третьої особи щодо позову.
20.06.2024 в системі "Електронний суд" представником позивача сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заяву про відмову від частини позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд закрити провадження у справі № 910/6432/24 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської облради від 11.09.2009; про застосування наслідків недійсності Договору № 26 від 22.12.2009 та додаткових угод до нього; про усунення перешкод Чернігівській облдержадміністрації у розпорядженні земельною ділянкою, яка передана відповідно до Договору №26 від 22.12.2009 ТОВ "СМП "Тужар" шляхом повернення її власнику.
25.06.2024 представником відповідача-2 сформовано в системі "Електронний суд" та зареєстровано 26.06.2024 в КП "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву.
25.06.2024 представником відповідача-2 сформовано в системі "Електронний суд" та зареєстровано 26.06.2024 в КП "Діловодство спеціалізованого суду" заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
26.06.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-1 сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, Безпосередньо у відзиві відповідач-1 просив суд застосувати пропуск строку позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимог до відповідача-1 у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 заяву представника відповідача-2 - ДП Чернігівський військовий лісгосп про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
01.07.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" та 02.07.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив відповідча-2.
02.07.2024 представником відповідача-3 сформовано в системі "Електронний суд" та 03.07.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" заяву про вступ у справу як представника.
04.07.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-3 сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву.
04.07.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-3 сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.
04.07.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-3 сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 заяву представника відповідача-3 - ТОВ "СМП "Тужар" про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції задоволено.
08.07.2024 через відділ діловодства суду від прокурора надійшли пояснення по справі.
У підготовче засідання, призначене на 15.07.2024, з'явились прокурор, представники позивача, відповідача-2, відповідача-3, третьої особи. Представник відповідача-1 не з'явився.
Суд долучив до матеріалів справи заяви по суті спору та з процесуальних питань, подані представниками учасників справи.
Суд протокольною ухвалою зобов'язав прокурора надати пояснення щодо заяви, поданої представником позивача про відмову від частини позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на 09.09.2024 о 10:00 год.
18.07.2024 в системі "Електронний суд" представником третьої особи сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заперечення на клопотання відповідача-3 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 постановлено проведення судових засідань у справі 910/6432/24 здійснювати за участі представників відповідача-2 та відповідача-3 без використання систем відеоконференцзв'язку та транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет.
09.08.2024 через відділ діловодства суду від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-3 з клопотанням про визнання обгрунтованими причини пропуску строків на подачу відповіді на відзив.
27.08.2024 в системі "Електронний суд" представником позивача сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заперечення на клопотання про залучення третьої особи.
05.09.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-1 сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача-1.
06.09.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" та 09.09.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" додаткові пояснення у справі.
У підготовче засідання, призначене на 09.09.2024, з'явились прокурор, представники позивача, відповідача-2, відповідача-3. Представники відповідача-1 та третьої особи не з'явились.
Суд визнав обгрунованими причини пропуску прокурором строку на подачу відповіді на відзив, поновив строк на подачу відповіді на відзив та долучив до матеріалів справи відповідь на відзив, подану прокурором.
Суд розглянув та задовольнив клопотання, подане представником відповідача-1, про розгляд справи без участі представника відповідача-1.
Суд долучив до матеріалів справи заперечення на клопотання про залучення третьої особи, подані представником позивача, та додаткові пояснення, подані представником позивача.
Суд відхилив клопотання, подане представником відповідача-3, про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1.
У підготовчому засіданні, призначеному на 09.09.2024, представник відповідача-3 звернулась з усним клопотанням про надання прокурором та позивачем пояснень стосовно визначених до судового розгляду позовних вимог.
Прокурор підтримав викладені у позовній заяві позовні вимоги.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 55 ГПК України, суд відхилив заяву, подану представником позивача про відмову від частини позовних вимог.
Суд розглядає позовні вимоги, заявлені прокурором у позовній заяві.
У підготовчому засіданні, призначеному на 09.09.2024, представник відповідача-3 заявила усне повторне клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.
Прокурор заперечив проти задоволення усного повторного клопотання відповідача-3 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1.
Суд запропонував представнику відповідача-3 надати у письмовому вигляді повторне клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1, відповідно до приписів ст. 50 ГПК України.
У підготовчому засіданні 09.09.2024 судом оголошено перерву до 30.09.2024 о 15:20 год.
16.09.2024 в системі "Електронний суд" представником позивача сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заяву про розгляд справи без участі представника позивача.
20.09.2024 представником відповідача-3 сформовано в системі "Електронний суд" та 24.09.2024 зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства.
25.09.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-3 сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про долучення доказів.
27.09.2024 в системі "Електронний суд" прокурором сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заперечення на клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
У підготовче засідання, призначене на 30.09.2024, з'явились прокурор, представники відповідача-2, відповідача-3, третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Представники позивача, відповідача-1 не з'явилися.
У підготовчому засіданні 30.09.2024 суд долучив до матеріалів справи заяви по суті спору та з процесуальних питань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, відкладено підготовче засідання на 28.10.2024 о 11:00 год.
02.10.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-1 сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відзив на позовну заяву, надісланий відповідачем-1 третій особі - Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства.
04.10.2024 в системі "Електронний суд" представником позивача сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення заяв по суті справи третій особі - Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства.
04.10.2024 в системі "Електронний суд" представником відповідача-2 сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" заяву про надання доказів направлення заяв по суті справи третій особі - Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства.
09.10.2024 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли докази направлення заяв по суті справи третій особі - Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства.
11.10.2024 через відділ діловодства суду від відповідача-3 надійшли докази направлення заяв по суті справи третій особі - Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства.
16.10.2024 в системі "Електронний суд" представником третьої особи - Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства сформовано та зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" додаткові пояснення у справі. Пояснення аналогічного змісту, направлені третьою особою засобами поштового зв'язку, надійшли через відділ діловодства суду 23.10.2024.
У підготовче засідання, призначене на 28.10.2024, з'явились прокурор, представники відповідача-2, відповідача-3, третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Представники відповідача-1 та третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 не з'явились.
У підготовчому засіданні 28.10.2024 суд долучив до матеріалів справи пояснення щодо позову, подані представником третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1, та всі заяви з процесуальних питань і додані до них докази, подані учасниками справи.
У підготовче засідання, призначене на 28.10.2024, з'явились прокурор, представники позивача, відповідача-2, відповідача-3, третьої особи-1. Представники відповідача-1 та третьої особи-2 не з'явились.
Суд долучив до матеріалів справи заяви по суті спору та з процесуальних питань подані представниками учасників справи.
У підготовчому засіданні 28.10.2024 судом оголошено перерву до 25.11.2024 о 14:00 год.
У підготовче засідання, призначене на 25.11.2024, з'явились прокурор, представники позивача, відповідача-2, відповідача-3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Представники відповідача-1 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1, не з'явились.
У підготовчому засіданні, призначеному на 25.11.2024, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.12.2024 о 11:40 год.
У судове засідання, призначене на 09.12.2024, з'явились прокурор, представники позивача, відповідача-2, відповідача-3, третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Представники відповідача-1 та третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1, не з'явились.
У судовому засіданні 09.12.2024 судом здійснювався розгляд справи по суті, під час якого судом було заслухано вступне слово учасників справи.
Прокурор підтримав поданий ним в інтересах держави позов у повному обсязі.
Представник позивача підтримав позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним Договору №26 від 22.12.2009 та додаткових угод до нього.
Представник відповідача-2 заперечив позовні вимоги, заявлені прокурором.
Представник відповідача-3 заперечив позовні вимоги, заявлені прокурором.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору на стороні позивача, підтримав позовні вимоги, заявлені прокурором в частині визнання недійсним Договору №26 від 22.12.2009 та додаткових угод до нього.
Правова позивція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 заперечив заявлену прокурором до Чернігівської облради позовну вимогу про визнання незаконним та скасування Рішення Чернігівської облради від 11.09.2009.
Правова позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1, викладена у письмових поясненнях щодо позову, відпвідно до яких третя особа вважає, що Рішення Чернігівської облради від 11.09.2009 відповідає чинному законодавству і не підлягає скасуванню.
У судовому засіданні 09.12.2024 здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 09.12.2024 учасники справи виступили у судових дебатах з промовою (заключним словом).
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 09.12.2024 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Заслухавши учасників справи, з'ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд
Чернігівська обласна рада, розглянувши на двадцять шостій сесії п'ятого скликання клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар" та подання Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо надання у користування цьому підприємству частини мисливських угідь ТОВ "Міжрічинське", враховуючи погодження обласної державної адміністрації, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області, власників і користувачів земельних ділянок, відмову попереднього користувача мисливських угідь, керуючись статтею 15 Закону України "Про тваринний світ" та статтями 9, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", прийняла рішення від 11.09.2009 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар" (а.с. 25 т. 1), яким вирішила:
1. Припинити право користування частиною мисливських угідь ТОВ "Міжрічинське" площею 7 086,6 га в Козелецькому районі згідно з описом меж.
2. Надати у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства та полювання Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар" згідно з нижченаведеним описом меж, площею 6981,1 га терміном на 25 років, відповідно до отриманих погоджень, за умови взяття Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар" на себе природоохоронних зобов'язань щодо дотримання встановленого законодавством порядку та строків полювання, режиму відтворення та збереження мисливських тварин, в частині решти мисливських угідь площею 105,5 га, без здійснення мисливського господарства та полювання.
Опис меж мисливських угідь становить:
З півночі - від північно-східної околиці с. Тужар на схід через лісові квартали №№71,72,76,77,78,82 Сорокошицького лісництва ДП "Остерський лісгосп" та квартали №№246,260,261,262,278 ДП "Чернігівський військовий лісгосп" до розвилки доріг (кв. №№ 263 і 279).
Зі сходу - від розвилки доріг по кварталах №№ 279, 296, 310, 327, 326, 341, 366, 379, 384, 383, 398,403,417,422,424 ДП "Чернігівський військовий лісгосп" та по міжквартальній просіці (кв. №№ 15-6, 14, 21-20, 30-29, 41-40, 53-52) ДП "Остерський військовий лісгосп" до дороги Рудня-Косачівка.
З півдня - по лісовій дорозі Рудня-Косачівка до с. Косачівка.
З заходу - від с. Косачівка на північ по автодорозі до північно-східної околиці с. Тужар.
Мисливські угіддя надаються у користування за умови підписання користувачем разом з договором про умови ведення мисливського господарства додатково згоди, якою передбачити інвестиційні зобов'язання.
3. Чернігівському обласному управлінню лісового та мисливського господарства у тримісячний термін укласти договір про умови ведення мисливського господарства з новим користувачем мисливських угідь, в якому передбачити обов'язкові заходи по відтворенню, збереженню і раціональному використанню дикої фауни та співпраці з територіальними громадами на засадах взаємодопомоги; внести відповідні зміни до Єдиного переліку користувачів мисливських угідь в Чернігівській області.
4. Користувачу, в процесі використання мисливських угідь, враховувати вимоги землевласників і землекористувачів щодо здійснення господарської діяльності в порядку проведення полювань на їх територіях, не допускати будь-яких обмежень у використанні місцевими жителями загальнопоширених природних ресурсів для власних потреб, враховуючи вимоги чинного природоохоронного законодавства.
5. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію обласної ради з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, екології та природних ресурсів.
На виконання п. 3 рішення Чернігівської облради від 11.09.2009, Чернігівське обласне управління лісового та мисливського господарства уклало з новим користувачем мисливських угідь - ТОВ "СМП "Тужар" Договір про умови ведення мисливського господарства від 25.09.2009 (а.с. 201-203 т. 1) (далі - Договір від 25.09.2009, цей договір не є оспорюваним).
Пунктом 1.1 Договору від 25.09.2009 визначено, що Рішенням Чернігівської обласної радіи від 11 вересня 2009 року "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар" мисливські угіддя надані ТОВ "СМП "Тужар" терміном на 25 років, до 11 вересня 2034 року для ведення мисливського господарства, загальною площею 6.98 га.
Відповідно до п. 2.1 Договору від 25.09.2009 ТОВ "СМП "Тужар" має право: у встановленому законодавством порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, провдити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству таінтересам власників або користувачів земельних ділянок, а також усі права відповідно ст. 30 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
Відповідно до п. 2.2 Договору від 25.09.2009 ТОВ "СМП "Тужар" зобов'язується, зокрема:
а) використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням, виконувати рішення Чернігівської обласної ради щодо надання в користування мисливських угідь, не допускаючи при цьому передачу їх будь-якому іншому користувачу;
б) вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України "Про тваринний світ", Закону України "Про мисливське господарство та полювання", затвердженого Верховною Радою Україні 22.02.2000 р. № 1478-ІІІ та умов Договору з Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу;
г) раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування мисливських твар, - внаслідок власної діяльності;
і) забезпечити надання права на проведення полювань в межах території мисливських угідь місцевим мисливцям на пернату дичину, хутрового та копитного звіра на пільгових умовах, затвердивши відповідний прейскурант цін на послуги;
к) не допускати будь-яких обмежень для місцевих жителів щодо використання загальнопоширених природних ресурсів для власних потреб, на теритопї мисливських угідь, згідно чинного законодавства;
л) в процесі користування мисливськими угіддями враховувати вимоги землевласників і землекористувачів щодо здійснення господарської діяльності та порядку проведення полювань на їх територіях;
н) виконувати інші обов'язки щодо охорони і використання об'єктів тваринного світу та користування мисливськими угіддями, відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п. 2.3 Договору від 25.09.2009 Чернігівське обласне управління лісового та мисливського господарства має право, зокрема: б) у разі невиконання або порушення ТОВ "СМП "Тужар" умов договору попередити його про необхідність усунення порушень у визначений термін або заборонити використання державного мисливського фонду терміном до 3 /трьох/ років; в) у разі систематичного невиконання ТОВ "СМП "Тужар" умов договору подавати до Чернігівської обласної ради матеріали про припинення права користування мисливськими угіддями ТОВ "СМП "Тужар".
Відповідно до п. 3.2 Договору від 25.09.2009 останній втрачає чинність з моменту офіційного оприлюднення рішення обласної ради про припинення користування мисливськими угіддями, або їх частини, ТОВ "СМП "Тужар".
22.12.2009 між ДП Чернігівський військовий лісгосп та ТОВ "СМП "Тужар" укладено Договір №26 на довгострокове тимчасове користування лісовими угіддями, виділених для потреб мисливського господарства (а.с. 30-33 т. 1) (далі - Договір №26 віл 22.12.2009, цей договір є оспорюваним).
Відповідно до п. 1.1 Договору №26 від 22.12.2009 сторонами узгоджено, що ДП Чернігівський військовий лісгосп на підставі рішення Чернігівської облради від 11.09.2009 надає ТОВ "СМП "Тужар" в тимчасове довгострокове платне користування лісові угіддя для потреб мисливського господарства площею 6 981,1 га лісових угідь.
Відповідно до п. 2.1 Договору №26 від 22.12.2009 ТОВ "СМП "Тужар" має право: здійснювати свою господарську діяльність на виділених лісових угіддях з дотримання умов договору, не завдаючи шкоди лісовому господарству ДП Чернігівський військовий лісгосп (пп 2.1.1 п. 2.1); за погодженням із адміністрацією ДП Чернігівський військовий лісгосп в установленому порядку зводити на виділених лісових угіддях необхідні тимчасові будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, розміщувати майданчики (площадки) для відгодівлі тварин, розміщувати вишки спостереження, створювати захисні насадження, ремізи, кормові поля, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать інтересам адміністрації ДП "Чернігівський військовий лісгосп" (пп 2.1.2 п. 2.1).
Відповідно до п. 2.2 Договору №26 від 22.12.2009 ТОВ "СМП "Тужар" зобов'язується, зокрема: використовувати виділені ДП "Чернігівський військовий лісгосп" лісові угіддя у строки, встановлені договором (пп 2.2.1); додержуватися встановлених правил, норм, лімітів та строків добування мисливських тварин (пп 2.2.2); своєчасно вносити плату за користування угіддями згідно із статті 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" в розмірі згідно чинного законодавства (пп 2.2.11); своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів згідно лісового законодавства (пп 2.2.12); розмір, строки та порядок оплати за користування мисливськими угіддями, лісовими ресурсами визначається законодавством України та оформлюється додатковою угодою, що є невід'ємною частиною даного договору (пп 2.2.13).
14.03.2019 ДП Чернігівський військовий лісгосп та ТОВ "СМП "Тужар" укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №26 від 22.12.2009, якою зменшено площу лісових угідь, наданих ТОВ "СМП "Тужар" в тимчасове довгострокове платне користування, до 4,41 тис. га та продовжено строк дії Договору № 26 від 22.12.2009 до 11.09.2034 року (а.с. 34 т. 1).
15.04.2020 ДП Чернігівський військовий лісгосп та ТОВ "СМП "Тужар" укладено Додаткову угоду № 2 до Договору №26 від 22.12.2009, якою встановлено плату за користування землею площею 4,41 тис. га, наданою у довгострокове тимчасове користування, у розмірі 1 (одна) гривня за гектар угідь за календарний рік, загальна сума до сплати становить 4 410,00 грн (а.с. 35 т. 1).
Керівник Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (прокурор) в інтересах держави в особі Чернігівської облдержадміністрації (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Чернігівської облради (відповідач-1), ДП Чернігівський військовий лісгосп (відповідач-2), ТОВ "СМП "Тужар" (далі - відповідач-3) з вимогами:
- визнати незаконним та скасувати рішення двадцять шостої сесії Чернігівської облради п'ятого скликання від 11.09.2009 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар";
- визнати недійсним Договір № 26 на довгострокове тимчасове користування лісовими угіддями, виділених для потреб мисливського господарства від 22.12.2009 та додаткові угоди до нього, що укладені ДП Чернігівський військовий лісгосп з ТОВ "СМП "Тужар" та застосувати наслідки недійсності цього правочину;
- усунути перешкоди Чернігівській облдержадміністрації у розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка передана Державним підприємством Чернігівський військовий лісгосп відповідно до Договору №26 на довгострокове тимчасове користування лісовими угіддями, виділених для потреб мисливського господарства від 22.12.2009 ТОВ "СМП "Тужар" шляхом повернення її власнику.
Прокурор в обгрунтування позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської облради від 11.09.2009 послався на положення ст. 18 Лісового кодексу України та п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин), зазначив, що Чернігівська облрада не мала повноважень для передачі у довгострокове тимчасове користування ТОВ "СМП "Тужар" лісових угідь, які перебувають за межами населених пунктів, оскільки такі повноваження віднесено до компетенції Чернігівської облдержадміністрації.
В обгрунтування позовних вимог про визнання недійсним Договору № 26 від 22.12.2009 прокурор зазначив, що передані ТОВ "СМП "Тужар" у довгострокове тимчасове користування лісові угіддя є державною власністю; відповідно до ст. 18 Лісового кодексу (в редакції, яка діяла на момент укладення договору) довгострокове тимчасове користування лісами державної власності здійснюється на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади; Договір № 26 від 22.12.2009 був укладений між ДП Чернігівський військовий лісгосп та ТОВ "СМП "Тужар" всупереч ст. 18 Лісового кодексу України за відсутності рішення Чернігівської облдержадміністрації, чим порушено інтереси держави в особі Чернігівської облдержадміністрації, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Зважаючи на укладений між відповідачами-2 та 3 Договір №26 від 22.12.2009, прокурор вважає, що відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом визнання такого договору недійсним та повернення земельних ділянок власнику.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що земельні ділянки в кварталах 72, 77, 82, 278, 279, 296, 310, 327, 326, 341, 366, 379, 384, 398, 422, які визначені у рішенні Чернігівської облради від 11.09.2009, включені до регіонального ландшафтного парку "Міжрічинський" (відповідно до Положення про регіональний ландшафтний парк "Міжрічинський", затвердженого наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 17.10.2019 № 97 в редакції наказу від 24.02.2020 № 21) та перебувають у площині земельної ділянки із кадастровим номером 7422085300:22:334:0002 загальною площею 17917,13 га.
Зазначена земельна ділянка із кадастровим номером 7422085300:22:334:0002 перебуває у державній власності, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9902816922021 від 07.12.2021.
Право постійного користування земельною ділянкою із кадастровим номером 7422085300:22:334:0002 визначено за ДП Чернігівський військовий лісгосп відповідно Державного акту на право постійного користування землею серія ЯЯ №370011 від 12.10.2004, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 291879048 від 22.12.2021.
Згідно поданого позову прокурор визначив позивачем Чернігівську облдержадміністрацію, оскільки саме цей орган є власником земельної ділянки із кадастровим номером 7422085300:22:334:0002 загальною площею 17917,13 га. Прокурор вважає, що Чернігівська облдержадміністрація, як титульний власник землі, на якій здійснюється ведення мисливського господарства, що нерозривно пов'язане із правом користування цією землею, має забезпечити законне використання таких земель в інтересах держави.
Позивач (Чернігівська облдержадміністрація) у наданій суду заяві (а.с. 181-184 т. 1) відмовився від поданого прокурором в інтересах держави позову в частині вимог про: визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської облради від 11.09.2009; про застосування наслідків недійсності Договору № 26 від 22.12.2009 та додаткових угод до нього; про усунення перешкод Чернігівській облдержадміністрації у розпорядженні земельною ділянкою, яка передана відповідно до Договору № 26 від 22.12.2009 ТОВ "СМГ "Тужар" шляхом повернення її власнику.
Щодо вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської облради від 11.09.2009, позивач звернув увагу, що Чернігівська облрада прийняла рішення про надання у користування саме мисливських угідь, а не лісів або земельних ділянок; порядок надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства регламентований Законом України "Про мисливське господарство та полювання"; у Чернігівської облдержадміністрації відсутня інформація щодо погодження Чернігівською облдержадміністрацією надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства та полювання ТОВ "Міжрічинське", ТОВ "СМП "Гончарівське", ТОВ "СМП "Тужар", ТОВ "СМП "Максим", ТОВ "СМП "Моровське" у 2009 році (у зв'язку із закінченням терміну зберігання); у преамбулі оскаржуваного рішення Чернігівської обласної ради від 11.09.2009 вказано, що рішення прийнято з врахуванням погодження обласної державної адміністрації, доказів, що спростовують наявність погодження обласної державної адміністрації щодо надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства прокуратурою до позовної заяви не додано. Отже, на твердження позивача, Чернігівська облрада при прийнятті оскаржуваного рішення діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, натомість Чернігівська облдержадміністрація не наділена повноваженнями щодо надання мисливських угідь у користування для ведення мисливського господарства, а лише погоджує зазначені рішення.
Щодо вимоги прокурора про повернення земельної ділянки власнику, позивач вважає таку вимогу безпідставною, оскільки землі лісогосподарського призначення (земельна ділянка площею 17917,13 га, кадастровий номер 7422085300:22:334:0002), на яких розташовані мисливські угіддя, із земель державної власності не вибували.
Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним Договору №26 від 22.12.2009 та додаткових угод до нього, позивач просив суд задовольнити позов прокурора в цій частині, оскільки договір укладено з порушенням встановлених законодавством вимог. Так, у відповіді на відзив відповідача-2 позивач зазначив, що Чернігівська облрада прийняла рішення про надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства та полювання, яким зокрема зобов'язала Чернігівське обласне управління лісового та мисливського господарства укласти договір про умови ведення мисливського господарства з новим користувачем.
25.09.2009 на виконання вищенаведених положень, а також рішення Чернігівської облради Чернігівське обласне управління лісового та мисливського господарства уклало Договір про умови ведення мисливського господарства з ТОВ "СМР "Тужар" терміном на 25 років до 11 вересня 2034 року для ведення мисливського господарства, загальною площею 6.98 га.
Однак, 22.12.2009 Державним підприємством Чернігівський військовий лісгосп з ТОВ "СМР "Тужар" було укладено Договір № 26 на довгострокове тимчасове користування лісовими угіддями, виділених для потреб мисливського господарства.
На твердження позивача, на відміну від договору, укладеного Чернігівським обласним управлінням, лісового та мисливського господарства, об'єктом Договору №26 від 22.12.2009, є саме лісові угіддя.
У якості підстав недійсності Договору №26 від 22.12.2009 позивач послався на ст. 18 Лісового кодексу України, згідно приписів довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
Відповідач-1 (Чернігівська облрада) у відзиві на позовну заяву заперечив заявлену прокурором до Чернігівської облради позовну вимогу про визнання незаконним та скасування Рішення від 11.09.2009.
Відповідач-1 вважає, що прокурором невірно застосовано норми матеріального права, які не визначають повноваження обласних рад у спірних правовідносинах. Як зазначив відповідач-1, Чернігівська облрада при прийнятті оскаржуваного рішення не здійснювала передачу у довгострокове тимчасове користування лісових угідь ТОВ "СМР "Тужар" на підставі Лісового кодексу України (або передачу земельних ділянок на підставі Земельного кодексу України), як стверджує прокурор, а надала у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства та полювання ТОВ "СМР "Тужар" площею 6981,1 га терміном на 25 років відповідно до Закону України "Про мисливське господарство та полювання", яким визначені виключні повноваження обласних рад по вирішенню питань надання у користування мисливських угідь.
Відповідач-1 зауважив, що Чернігівська облрада прийняла оскаржуване рішення у порядку та у межах повноважень, визначених Законом України "Про мисливське господарство та полювання", на підставі клопотання ТОВ "СМР "Тужар" за поданням Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства (місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання), погодженого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області, постійними користувачами земельних ділянок (ДП "Козелецьрайагролісгосп", ДП "Остерське лісове господарство", ДП "Чернігівський військовий лісгосп", ДП "Остерський військовий лісгосп", Козелецькою районною державною адміністрацією Чернігівської області), що підтверджується матеріалами до проєкту рішення обласної ради.
Відповідач-2 (ДП Чернігівський військовий лісгосп) у відзиві на позовну заяву вважає безпідставним твердження прокурора про те, що ДП Чернігівський військовий лісгосп на підставі Договору №26 від 22.12.2009 передало у довгострокове тимчасове користування ТОВ "СМР "Тужар" лісові угіддя площею 6 981,1 га, наразі ДП Чернігівський військовий лісгосп не передавались лісові угіддя у користування, Договором №26 від 22.12.2009 було врегульовано згідно законодавства відносини між користувачем земельної ділянки і користувачем мисливських угідь, розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями.
Прокурор у поясненнях по справі, які надійшли до суду 08.07.2024, посилаючись на умови Договору №26 від 22.12.2009 зазначив, що доводи відповідача-2 про те, що лісові угіддя площею 6 981,1 га ТОВ "СМР "Тужар" не передавались, не відповідають дійсності. При цьому Чернігівською облдержадміністрацією (власником) рішення про передачу лісових угідь не приймалось (ч. 3 ст. 18 Лісового кодексу України, п. 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України).
Відповідач-3 (ТОВ "СМП "Тужар") у відзиві на позовну заяву вважає, що заявлений прокурором в інтересах держави в особі Чернігівської облдержадміністрації позов задоволенню не підлягає, оскільки прокурором при зверненні з позовом до суду не вірно визначено особу, в інтересах якої могло б бути заявлено позов; прокурором не доведено неможливість захисту інтересів держави органом, який наділений відповідними повноваженнями в даних правовідносинах; прокурором не вірно сформовано предмет спору, а відповідно застосовано не вірний спосіб захисту інтересів держави; прокурором пропущено строк позовної давності відносно оскарження рішення Чернігівської облради; прокурором невірно застосовано підстави визнання недійсним оскаржуваного договору, а відповідно неможливе застосування наслідків визнання недійсності оскаржуваного договору, таким чином сформовані позовні вимоги, що неможливо буде їх виконати, у разі їх задоволення.
Щодо повноважень прокурора при зверненні з даним позовом до суду відповідач-3 зазначив:
- спеціально уповноваженими органами, які мають право на здійснення контролю за законністю прийнятих рішень органів місцевого самоврядування з питань надання у користування мисливських угідь є Державне агентство лісових ресурсів України в особі його територіальних органів та Державна екологічна інспекція України у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
- прокурором у позовній заяві не обґрунтовано, чим саме порушуються інтереси держави в цілому та Чернігівської облдержадміністрації зокрема оскаржуваним рішенням Чернігівської облради від 11.09.2009 та яким чином обмежено право власника (Чернігівської обласної військової адміністрації) на розпорядження земельними ділянками;
- прокурором не надано належних доказів на підтвердження бездіяльності відповідних органів чи неналежності здійсненого ними захисту, що зумовило настання обставин, за яких прокурор може звернутись із даним позовом до суду;
- прокурором не було у встановленому законом порядку доведено порушення інтересів держави оскаржуваним рішенням Чернігівської облради, водночас вимоги прокурора зводяться, зокрема, до порушення спірним рішенням інтересів Чернігівської облдержадміністрації, при цьому прокурор не надав доказів того, що цей суб'єкт позбавлений права самостійно звертатись за захистом своїх порушених прав до суду;
- прокурор як до подання позовної заяви в інтересах держави, так і після цього, не звертався до спеціально уповноважених органів, які мають право на здійснення контролю за законністю прийнятих рішень органів місцевого самоврядування з питань надання у користування мисливських угідь з листами, повідомленнями про порушення вимог законодавства під час прийняття Чернігівською облрадою оскаржуваного рішення та укладення на виконання оскаржуваного рішення відповідного договору, не звертався з вимогами про усунення порушень чинного законодавства.
Щодо обраного прокурором способу захисту відповідач-3 зазначив:
- обраний прокурором спосіб захисту порушених прав (визнання незаконними та скасування рішення Чернігівської облради, визнання недійсним Договору № 26 про довгострокове тимчасове користування лісовими угіддями та усунення перешкод Чернігівській облраді у розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення), не є належним та ефективним, оскільки задоволення вимог заявленого позову не призведе до відновлення права розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення.
Відповідач-3 звернув увагу, що в оскаржуваному рішенні Чернігівської облради йдеться про надання у користування мисливських угідь ТОВ "СМР "Тужар", оскаржуваний договір стосується користування лісовими угіддями, наслідки визнання недійсності правочину заявлені в межах повернення земельної ділянки, усунення перешкод Чернігівській облдержадміністрації у розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення. Відтак, на думку відповідача-3, прокурором не визначено, що є об'єктом спірних правовідносин.
Відповідач-3 зазначив, що при прийнятті рішення Чернігівської облради щодо надання у користування мисливських угідь не йшлося про земельну ділянку, як об'єкт цивільного права взагалі, вирішувалось питання передачі права користування на мисливські угіддя, земельна ділянка не змінювала державної форми власності, користувачі мисливських угідь не стають землекористувачами, а як наслідок повернення земельної ділянки чи то усунення перешкод в розпорядженні земельною ділянкою не є можливе за своєю природою, оскільки земельна ділянка в рамках даних правовідносин ніколи і нікому не передавалась і не була предметом договірних зобов'язань.
Відповідач-3 зазначив, що не визнає позовні вимоги прокурора вцілому. Вважає, що Чернігівська облрада в межах повноважень прийняла законне рішення щодо надання у користування мисливських угідь. Відповідно, в законний спосіб дане рішення реалізовано через укладення відповідного договору з відповідачем-3. Відповідач-3 вважає, що прокурором помилково застосовано норму ст. 18 Лісового кодексу України у якості підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки на підставі рішення Чернігівської облради лісові угіддя не передавались.
Прокурор у відповіді на відзив відповіача-3 заперечив твердження відповідача-3 про не передачу лісових угідь ТОВ "СМР "Тужар". Прокурор звернув увагу, що у період з 22.12.2009 по 15.04.2020 (дата укладення Додаткової угоди №2 до Договору №26 22.12.2009) питання платного використання лісових угідь, які були передані відповідачу за Договором №26, було не врегульовано. Лише 15.04.2020 відповідно до Додаткової угоди №2 Договір №26 22.12.2009 доповнено пунктами щодо оплати за користування землею, наданою у довгострокове тимчасове користування площею 4,41 тис. га лише у розмірі 1 грн за 1 га за календарний рік. Прокурор заперечив доводи відповідач-3 про недотримання прокурором при зверненні з позовом до суду ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо зазначення конкретного органу, уповноваженого представляти інтереси українського народу. Таким органом прокурор визначив Чернігівську облдержадміністрацію, яка, усвідомлюючи порушення економічних інтересів держави, до суду з позовом на захист інтересів держави не зверталась. На думку прокурора, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природнозаповідного фонду власнику є негаторний позов, а доводи відповідача щодо пропуску строків позовної давності є безпідставними.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача (Міністерство оборони України) у поясненнях щодо позову підтримала позовні вимоги, заявлені прокурором, зазначивши таке:
- у постанові від 12.04.2018 у справі № 907/1/17 Верховний Суд сформував висновок щодо застосування ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та зазначив, що право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку;
- порядок і підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатися з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини. Користування мисливським угіддям здійснюється з фактичним використанням території відповідної земельної ділянки, що потребує укладення договору для врегулювання відносин між користувачем (власником) земельної ділянки та користувачем мисливського угіддя;
- ДП Чернігівський військовий лісгосп, як постійний землекористувач, наділений правомочностями щодо володіння та користування земельною ділянкою, водночас правом розпоряджатися такою земельною ділянкою, у тому числі надавати її в користування третім особам, наділений орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій;
- Міністерство оборони України наголошує, що в спірному випадку Чернігівська облрада, всупереч ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", прийняла оскаржуване Рішення від 11.09.2009 без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, що свідчить про наявність правових підстав, з урахуванням ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", для визнання цього рішення незаконним та його скасування;
- Міністерство оборони України вважає, що правовідносини, пов'язані з користуванням мисливськими угіддями, та, як наслідок, втручанням у права законних користувачів земельних ділянок, становлять порушення відповідних прав землекористувачів, тому незаконність надання у користування мисливських угідь, на підставі чого вчиняється посягання на права землекористувачів, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, які підлягають захисту в обраний прокурором у даному випадку спосіб;
- за наведених обставин, на думку Міністерства оборони України, порушення земельного законодавства є достатньою підставою для визнання недійсним оспорюваного рішення Чернігівської облради, що зумовлює недійсність договору, укладеного на його підставі.
Оцінюючи пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, суд зазначає, що предмет та підстави позову визначаються саме позивачем. Позов не може бути задоволений з підстав, визначених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 (Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) у поясненнях щодо позову зауважила, що Чернігівська облрада, керуючись чинним законодавством, прийняла рішення про надання мисливських угідь у користування ТОВ "СМР "Тужар". Згідно даного рішення, земельні ділянки, в тому числі, лісового фонду, ні в кого не вилучались і нікому не надавались, а залишались і залишаються в користуванні їх власників і землекористувачів. Чернігівська облрада надавала у користування тільки мисливські угіддя. Рішення Чернігівської облради від 11.09.2009 відповідає чинному законодавству і не підлягає скасуванню.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 4 статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі статтями 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою - третьою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Приписами частин 3, 4, 5 статті 53 ГПК України встановлено, зокрема, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
За змістом статті 1 зазначеного Закону Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Системний аналіз положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону "Про прокуратуру" свідчить про те, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, а також у разі відсутності такого органу.
Для встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді застосовується процедура, передбачена частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достовірних доказів.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор обгрунтував наявність у нього підстав для звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Чернігівської облдержадміністрації з огляду на таке:
- Чернігівська облдержадміністрація є власником земельної ділянки із кадастровим номером 7422085300:22:334:0002 загальною площею 17917,13 га;
- Чернігівська облдержадміністрація, як титульний власник землі, на якій здійснюється спірне ведення мисливського господарства, що нерозривно пов'язане із правом користування цією землею, має забезпечити законне використання таких земель в інтересах держави;
- відповідно до ст. 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до прав місцевих державних адміністрацій відноситься право на звернення до суду та здійснення інших функцій і повноважень у спосіб, передбачений Конституцією та законами України;
- проте, всупереч вказаних вимог законодавства, Чернігівська облдержадміністрація, усвідомлюючи порушення економічних інтересів держави, до суду за їх захистом не зверталась;
- Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом № 9-72/1064 вих-24 від 24.04.2024 повідомила Чернігівську обласну державну адміністрацію (Чернігівську обласну військову адміністрацію) про наявність порушень інтересів держави та просила вказати, чи будуть вжиті відповідні заходи позовного характеру Чернігівською обласною державною адміністрацією (Чернігівською обласною військовою адміністрацією), а також, чи не має остання заперечень щодо вжиття заходів представницького характеру шляхом пред'явлення прокуратурою відповідного позову;
- у відповідь на вказаний лист, Чернігівська обласна військова адміністрація листом № 01-01-32/7704-вих від 10.05.2024 повідомила прокуратуру про відсутність запитуваної інформації щодо погодження Чернігівською облдержадміністрацією надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства та полювання ТОВ "Міжрічинське", ТОВ "СМП "Гончарівське", ТОВ "СМП "Тужар", ТОВ "СМП "Максим", ТОВ "СМП "Моровське" у 2009 році (у зв'язку із закінченням терміну зберігання). Водночас було повідомлено, що постійним користувачем земельної ділянки площею 17917,13 га (кадастровий номер7422085300:22:334:0002) є ДП Чернігівський військовий лісгосп, згідно з інформацією із Державного земельного кадастру зазначена земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг та перебуває у власності держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації. Враховуючи, що землі лісогосподарського призначення, на яких розташовані мисливські угіддя, які перебувають у користуванні вищезазначених суб'єктів господарювання, із земель державної форми власності не вибували, Чернігівська обласна військова адміністрація зазначила про відсутність законодавчих підстав для вжиття будь-яких заходів претензійно-позовного характеру;
- Чернігівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом № 9-72/1276 вих-24 від 21.05.2024 повідомила Чернігівську облдержадміністрацію про те, що ДП Чернігівський військовий лісгосп в порушення вимог ст. 18 Лісового кодексу України, за відсутності рішення (розпорядження) Чернігівської облдержадміністрації, надав у тимчасове довгострокове користування ТОВ "СМП "Тужар" 9 981,1 га лісових угідь, чим порушено інтереси держави в особі Чернігівської облдержадміністрації, що також спричинило недоотримання бюджетом значних коштів, які б вказане товариство повинно було б сплатити за тимчасове довгострокове користування лісами. Прокуратура просила Чернігівську облдержадміністрацію повідомити позицію щодо звернення прокуратури до Господарського суду міста Києва в особі Чернігівської облдержадміністрації з метою захисту інтересів держави;
- Чернігівська облдержадміністрація не звернулась з відповідним позовом до суду, що, на думку прокурора, свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних повноважень щодо захисту інтересів держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду свідчить про те, що орган влади неналежно виконує свої повноваження, у зв?язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Судом враховано, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (далі - Указ №64/2022), у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено відповідними Указами Президента України, затвердженими Законами України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", яка визначає військову адміністрацію, підстави та порядок її створення, передбачено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. Військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом. Військову адміністрацію населеного пункту (населених пунктів) очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації (частини 2, 3 статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Указом Президента України від 24.02.2022 №68/2022 "Про утворення військових адміністрацій", у зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у статті 1 цього указу, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій. Відповідно до статті 1 наведеного Указу Президента утоворено Чернігівську обласну військову адміністрацію.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Чернігівською облдержадміністрацією, яка усвідомлюючи порушення економічних інтересів держави, до суду за їх захистом не зверталась.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Чернігівська облдержадміністрація, яка визначена прокурором у якості органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (позивач), подала заяву про відмову від поданого прокурором в інтересах держави позову в частині вимог про: визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської облради від 11.09.2009; про застосування наслідків недійсності Договору № 26 від 22.12.2009 та додаткових угод до нього; про усунення перешкод Чернігівській облдержадміністрації у розпорядженні земельною ділянкою, яка передана відповідно до Договору № 26 від 22.12.2009 ТОВ "СМГ "Тужар" шляхом повернення її власнику.
Судом враховано приписи частини п'ятої статті 55 ГПК України, відповідно до якої відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Висновки Верховного Суду про наявність у прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті у разі подання позивачем (органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) заяви про залишення позову без розгляду містяться у пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Оскільки прокурор підтримав викладені у позовній заяві позовні вимоги, враховуючи приписи ч. 5 ст. 55 ГПК України, суд розглядає справу по суті відповідно до заявлених прокурором у позовній заяві позовних вимог.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 ЦК України, до яких відноситься, зокрема, визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Щодо вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської облради від 11.09.2009.
У якості підстав для визнання незаконним оспорюваного рішення прокурор посилається на приписи ст. 18 Лісового кодексу України та п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням яких вважає, що Чернігівська облрада не мала повноважень для передачі у довгострокове тимчасове користування ТОВ "СМП "Тужар" лісових угідь, які перебувають за межами населених пунктів, оскільки такі повноваження віднесено до компетенції Чернігівської облдержадміністрації.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування" (тут і далі - в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваного рішення) визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу (пункти 21, 22 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування").
Конституція України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (стаття 13). Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14). Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41).
Згідно з статтею 78 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваного рішення), право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Згідно з частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
За змістом частини 1 статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди;
Згідно з п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваного рішення) визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваного рішення) ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище; лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі; земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України).
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 18 Лісового кодексу України визначено:
Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.
Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.
Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.
Закон України "Про тваринний світ" регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.
Згідно з статтею 15 Закону України "Про тваринний світ", до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить, зокрема, вирішення в установленому законодавством порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів.
Закон України "Про мисливське господарство та полювання" визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваного рішення): мисливство - вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь; полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах; мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва; мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства; користувачі мисливських угідь - спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.
Згідно з статтею 9 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено:
Ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.
Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.
Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.
Форма договору встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.
Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.
Статтею 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваного рішення) визначено порядок надання у користування мисливських угідь, а саме:
Мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років.
Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя.
Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2019 у справі№ 910/21762/17, мисливські угіддя і земельна ділянка є різними об'єктами користування, проте, водночас, мисливське угіддя як ділянка суші має свою чітко окреслену територію на земельній ділянці, у зв'язку з чим права та інтереси землекористувачів, власників земельних ділянок та користувачів мисливських угідь перетинаються та тісно пов'язані.
У постанові від 29.08.2019 у справі № 914/2331/17 Верховний Суд з посиланням на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/23965/16, дійшов схожих висновків, зазначивши, що визначення мисливських угідь як певної ділянки суші та водного простору (а не земельної ділянки) має на меті чітке окреслення меж, кордонів певної території, на якій перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
Таким чином, мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні, з певним місцем розташування, а також з визначеними щодо нього правами, порядком їх надання і користування, отже мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки та/або водного простору, в межах яких провадиться діяльність із ведення мисливського господарства.
Судом встановлено, що Чернігівська облрада прийняла рішення "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар" від 11.09.2009, керуючись статтею 15 Закону України "Про тваринний світ" та статтями 9, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (оспорюване прокурором рішення).
Матеріалами справи підтверджується, що земельні ділянки в кварталах 72, 77, 82, 278, 279, 296, 310, 327, 326, 341, 366, 379, 384, 398, 422, які визначені у оспорюваному рішенні Чернігівської облради від 11.09.2009, знаходяться у площині земельної ділянки із кадастровим номером 7422085300:22:334:0002 загальною площею 17917,13 га, яка перебуває у державній власності (в особі Чернігівської облдержадміністрації), що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9902816922021 від 07.12.2021 (а.с. 68 т. 1).
Згідно Державного земельного кадастру вбачається така інформація про зазначену земельну ділянку: цільове призначення: 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг; категорія земель: землі лісогосподарського призначення; вид користування земельної ділянки: для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг.
Право постійного користування зазначеною земельною ділянкою визначено за ДП Чернігівський військовий лісгосп на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ЯЯ №370011 від 12.10.2004 (а.с. 95 т. 1), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 291879048 від 22.12.2021 (а.с. 66-67 т. 1).
Суд звертає увагу, що Чернігівська обласна рада згідно оспорюваного рішення надала Товариству з обмеженою відповідальністю "СМП "Тужар" у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства та полювання відповідно до Законів України "Про мисливське господарство та полювання", "Про тваринний світ". Згідно оспорюваного рішення Чернігівська обласна рада не здійснювала передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "СМП "Тужар" у довгострокове тимчасове користування лісових угідь на підставі Лісового кодексу України або передачу земельних ділянок на підставі Земельного кодексу України, як стверджує прокурор.
Наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, матеріалами до проєкту оспорюваного рішення (а.с. 224-230 т. 1), підтверджується, що оспорюване рішення про надання у користування мисливських угідь ТОВ "СМП "Тужар" прийняте Чернігівською облрадою за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання (Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства), погодженим обласною державною адміністрацією, місцевим органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища (Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області), власниками і користувачами земельних ділянок (ДП "Козелецьрайагролісгосп", ДП "Остерське лісове господарство", ДП "Чернігівський військовий лісгосп", ДП "Остерський військовий лісгосп", Козелецькою районною державною адміністрацією), враховуючи відмову попереднього користувача мисливських угідь (ТОВ "Міжрічинське").
Докази, що спростовують наявність погодження обласної державної адміністрації щодо надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства, - в матеріалах справи відсутні, прокурором до позовної заяви не додані.
Як встановлено судом, згідно норм Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваного рішення):
- до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень (стаття 9);
- мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок (стаття 22).
Отже, оспорюване рішення про надання у користування мисливських угідь ТОВ "СМП "Тужар" прийняте Чернігівською облрадою в межах наданих їй повноважень та з дотриманням порядку надання у користування мисливських угідь, визначених статтями 9, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
Враховуючи, що оспорюване рішення прийняте щодо надання у користування мисливських угідь (а не лісових угідь), до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 18 Лісового кодексу України та п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України. Відповідно, твердження прокурора про те, що Чернігівська облрада згідно оспорюваного рішення не мала повноважень для передачі у довгострокове тимчасове користування ТОВ "СМП "Тужар" лісових угідь, які перебувають за межами населених пунктів, є безпідставними.
Додатково суд звертає увагу, що прокурор посилається на п. 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, зазначаючи норму вказаного пункту не повністю, зокрема, без зазначення на її початку слів "до розмежування земель державної та комунальної власності". Як встановлено судом, оспорюване рішення прийняте про надання у користування мисливських угідь ТОВ "СМП "Тужар" на землях державної власності, тобто станом на час постановлення оспорюваного рішення землі були розмежовані.
Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
За результатами розгляду справи судом встановлено відповідність рішення Чернігівської облради від 11.09.2009 вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та визначеній законом компетенції Чернігівської облради, яка прийняла це рішення. Одночасно, судом не встановлено порушення у зв'язку з прийняттям цього рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі - Чернігівської облдержадміністрації, в особі якої в інтересах держави прокурор звернувся з даним позовом до суду.
За таких обставин, вимоги прокурора в частині визнання незаконним та скасування рішення двадцять шостої сесії Чернігівської облради п'ятого скликання від 11.09.2009 "Про надання у користування мисливських угідь Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване мисливське підприємство "Тужар" є безпідставними.
Щодо вимог прокурора про визнання недійсним Договору № 26 від 22.12.2009 та додаткових угод до нього та застосування наслідків недійсності цього правочину.
Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Отже, встановлення судом наявності або відсутності зазначених прокурором обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом правочину (його частини) недійсним, належить до предмету доказування у даній справі.
У якості підстави для визнання недійсним Договору № 26 від 22.12.2009 та додаткових до нього прокурор вказав, що оспорюваний договір був укладений між ДП Чернігівський військовий лісгосп та ТОВ "СМП "Тужар" на підставі рішення Чернігівської облради від 11.09.2009, а отже всупереч ст. 18 Лісового кодексу України за відсутності рішення Чернігівської облдержадміністрації.
Судом встановлено, що оспорюваний Договір № 26 на довгострокове тимчасове користування лісовими угіддями, виділених для потреб мисливського господарства від 22.12.2009, а в подальшому і Додаткові угоди до нього № 1 від 14.03.2019, № 2 від 15.04.2020, укладено між ДП Чернігівський військовий лісгосп (постійний користувач земельної ділянки) та ТОВ "СМП "Тужар" (новий користувач мисливських угідь).
Предметом оспорюваного Договору визначено надання ДП Чернігівський військовий лісгосп на підставі рішення Чернігівської облради (XXVI сесія V скликання) від 11.09.2009 Товариству з обмеженою відповідальністю "СМП "Тужар" в тимчасове довгострокове платне користування лісових угідь для потреб мисливського господарства площею 6 981,1 га лісових угідь (п. 1.1 оспорюваного договору).
Під час розгляду справи по суті судом встановлено відповідність рішення Чернігівської облради від 11.09.2009, на підставі якого був укладений оспорюваний договір, вимогам законодавства та визначеній законом компетенції Чернігівської облради, яка прийняла це рішення.
Враховуючи рішення Чернігівської облради від 11.09.2009, яким Товариству з обмеженою відповідачльністю "СМП "Тужар" надано у користування мисливські угіддя, здійснивши аналіз умов оспорюваного Договору №26 від 22.12.2009, суд доходить висновку, що згідно цього договору ТОВ "СМП "Тужар" надано у користування лісові угіддя саме для потреб мисливського господарства. Згідно оспорюваного договору Товариству з обмеженою відповідальністю "СМП "Тужар" не передавались у користування ліси державної власності (на підставі Лісового кодексу України). Згідно оспорюваного договору Товариству з обмеженою відповідальністю "СМП "Тужар" не передавалась у користування земельна ділянка (на підставі Земельного кодексу України).
Так, відповідно до п. 1.1 оспорюваного Договору №26 від 22.12.2009 сторони узгодили, що ДП Чернігівський військовий лісгосп на підставі рішення Чернігівської облради від 11.09.2009 надає ТОВ "СМП "Тужар" в тимчасове довгострокове платне користування лісові угіддя для потреб мисливського господарства площею 6 981,1 га лісових угідь.
Відповідно до п. 2.1 Договору №26 від 22.12.2009 ТОВ "СМП "Тужар" має право: здійснювати свою господарську діяльність на виділених лісових угіддях з дотримання умов договору, не завдаючи шкоди лісовому господарству ДП Чернігівський військовий лісгосп (пп 2.1.1 п. 2.1); за погодженням із адміністрацією ДП Чернігівський військовий лісгосп в установленому порядку зводити на виділених лісових угіддях необхідні тимчасові будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, розміщувати майданчики (площадки) для відгодівлі тварин, розміщувати вишки спостереження, створювати захисні насадження, ремізи, кормові поля, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать інтересам адміністрації ДП "Чернігівський військовий лісгосп" (пп 2.1.2 п. 2.1).
Суд звертає увагу, що умови пп 2.1.2 п. 2.1 Договору №26 від 22.12.2009 узгоджуються саме з нормами Закону України "Про мисливське господарство та полювання", згідно статті 21 якого визначено, що для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.
Відповідно до п. 2.2 Договору №26 від 22.12.2009 ТОВ "СМП "Тужар" зобов'язується, зокрема:
2.2.2. Додержуватися встановлених правил, норм, лімітів та строків добування мисливських тварин.
2.2.4. Дотримуватись встановленого законодавством режиму використання лісових угідь Державного підприємства "Чернігівський військовий лісгосп".
2.2.6. Не порушувати прав інших лісокористувачів, погоджувати терміни проведення полювання з адміністрацією ДП "Чернігівський військовий лісгосп" (з метою уникнення "сутички" з робітниками, які здійснюють роботи по розробці лісосіки та проводять інші лісогосподарські роботи).
2.2.9. Забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, розташованих на території регіонального ландшафтного парку, який входить до складу виділених лісових угідь ДП "Чернігівський військовий лісгосп", сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
2.2.11.Своєчасно вносити плату за користування угіддями згідно статті 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" в розмірі згідно чинного законодавства.
2.2.13. Розмір строки та порядок оплати за користування мисливськими угіддями, лісовими ресурсами визначається законодавством України та оформляється додатковою угодою, що є невід'ємною частиною даного договору.
2.2.15. Виконувати інші дії відповідно до вимог лісового законодавства, законодавства про охорону навколишнього природного середовища і тваринний світ, законодавства про мисливське господарство та полювання.
Відповідно до п. 2.3 Договору №26 від 22.12.2009 ДП "Чернігівський військовий лісгосп" має право, зокрема: самостійного господарювання на лісових угіддях, на праві постійного користувача, площею 22660,91 га згідно Державного акту на право постійного кристування земельними ділянками (п. 2.3.1); має переважне право на користування мисливськими угіддями (п. 2.3.7 п. 2.3).
Відповідно п. 2.4 Договору №26 від 22.12.2009 ДП "Чернігівський військовий лісгосп" зобов'язане, зокрема: визначити розмір збитків, завданих лісовому господарству, внаслідок ведення господарської діяльності мисливського господарства (2.4.2); перевірят документи на право полювання та добування мисливськиї тварин, тощо (п. 2.4.3).
Суд також звертає увагу, що на виконання п. 3 рішення Чернігівської облради від 11.09.2009, між Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ "СМП "Тужар", як новим користувачем мисливських угідь, укладено Договір про умови ведення мисливського господарства від 25.09.2009 (не оспорюваний прокурором).
Визначені підпунктами 2.1.1, 2.1.2 оспорюваного Договору №26 від 22.12.2009 права, надані ТОВ "СМП "Тужар", узгоджуються із правами, наданими ТОВ "СМП "Тужар" згідно п. 2.1 Договору про умови ведення мисливського господарства від 25.09.2009.
Так, відповідно до п. 2.1 Договору від 25.09.2009 ТОВ "СМП "Тужар" має право: у встановленому законодавством порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, провдити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству таінтересам власників або користувачів земельних ділянок, а також усі права відповідно ст. 30 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
Суд звертає увагу, що Договір про умови ведення мисливського господарства від 25.09.2009 є чинним та не оспорюється прокурором.
Відповідно до частини 3 статті 18 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору), на приписи якої посилався прокурор, довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
З огляду на наведене, суд вважає безпідставними твердження прокурора про те, що оспорюваний договір укладено всупереч ст. 18 Лісового кодексу України за відсутності рішення Чернігівської облдержадміністрації.
Отже, судом встановлено відсутність зазначених прокурором обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом правочину недійсним, а тому позовні вимоги прокурора про визнання недійсним Договору № 26 від 22.12.2009 та додаткових угод до нього є безпідставними.
Матеріалами справи підтверджується, що землі лісогосподарського призначення (постійним користувачем яких є ДП Чернігівський військовий лісгосп), на яких розташовані мисливські угіддя, із земель державної форми власності не вибували, а тому заявлені прокурором вимоги щодо повернення земельної ділянки власнику є безпідставними.
Судом враховано, що позивач (Чернігівська облдержадміністрація) підтримав позовні вимоги прокурора лише в частині вимог про визнання недійсним Договору №26 від 22.12.2009, посилаючись, як і прокурор, на ст. 18 Лісового кодексу України.
Водночас, на відміну від прокурора, позивач вказав, що Чернігівська облрада при прийнятті Рішення від 11.09.2009 (на підставі якого укладено оспорюваний Договір №26 від 22.12.2009) діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тоді як Чернігівська облдержадміністрація не наділена повноваженнями щодо надання мисливських угідь у користування для ведення мисливського господарства, а лише погоджує зазначені рішення.
На твердження позивача, недотримання вимог ст. 18 Лісового кодексу України при укладенні оспорюваного договору є підставою для визнання цього правочину недійсним.
За вищевстановлених обставин, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень прокурора про те, що оспорюваний договір укладено всупереч ст. 18 Лісового кодексу України за відсутності рішення Чернігівської облдержадміністрації. Відповідно, безпідставними суд визнає твердження позивача про те, що оспорюваний договір укладено всупереч ст. 18 Лісового кодексу України.
Щодо вимоги прокурора про усунення перешкод Чернігівській облдержадміністрації у розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка передана ДП Чернігівський військовий лісгосп відповідно до Договору №26 від 22.12.2009 ТОВ "СМП "Тужар" шляхом повернення її власнику.
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.
Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: "Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всіх правомочностей власника, включаючи право володіння".
Отже, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред'являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо власник володіє річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред'являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.
Як встановлено судом, земельна ділянка із кадастровим номером 7422085300:22:334:0002 загальною площею 17917,13 га перебуває у власності держави в особі Чернігівської облдержадміністрації та не вибувала із державної власності внаслідок укладення Договору №26 від 22.12.2009, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що Чернігівській облдержадміністрації чиняться перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення. Як вбачається з матеріалів справи, право постійного користування зазначеною земельною ділянкою належить Державному підприємству Чернігівський військовий лісгосп (відповідачу-2) на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ЯЯ №370011 від 12.10.2004.
З огляду на наведене, вимоги прокурора про усунення перешкод Чернігівській облдержадміністрації у розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка передана ДП Чернігівський військовий лісгосп відповідно до Договору №26 від 22.12.2009 ТОВ "СМП "Тужар" шляхом повернення її власнику, є безпідставними.
Щодо позовної давності.
Згідно з приписами ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Даний позов подано прокурором в інтересах держави в особі Чернігівської облдержадміністрації.
Згідно з ст. 256 ЦК України, позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Таким чином початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з приписами ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Згідно з частинами 4 та 5 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.
При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 р. за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.11 р. за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
У постановах Верховного Суду України та правій позиції, які висловлені у справах № 6-267цс16 від 10.06.2016, № 6-178цс 15 від 01.07.2015, № 6-2469цс16 від 16.11.2016 зазначається, що у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву вказав на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської облради від 11.09.2009, зазначивши, що оспорюване рішення облради є публічним і гласним, було оприлюднено на офіційному вебпорталі Чернігівської облради 11.09.2009, а відтак було доведено до відома необмеженого кола осіб 11.09.2009.
Відповідач-3 у відзиві на позовну заяву просив суд врахувати сплив позовної давності за вимогою про визнання недійсним Договору № 26 від 22.12.2009, у разі встановлення судом обставин наявності порушеного права позивача.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачем-1 та відповідачем-3 (до наведених позовних вимог) заявлено до прийняття рішення у справі. Прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважності причин пропуску позовної давності.
Оскільки судом не встановлено порушення права, за захистом якого прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі позивача, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову повністю через необґрунтованість останнього.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Разом з цим судом враховано, що у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову прокурора не спростовує.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Прокурором наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви. Прокурор зазначив, що у разі можливого апеляційного та касаційного оскарження судових рішень у справі очікує понести додаткові судові витрати.
Позивач, відповідачі-1, 2 попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очікують понести у зв'язку із розглядом справи, суду не подали.
Відповідач-3 до відзиву на позовну заяву додав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого визначив суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та відмову в позові повністю, судовий збір покладається на прокурора.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Станом на час ухвалення рішення відповідачем-3 не було подано суду доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн.
Керуючись статтями 4, 13, 53, 55, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 11.12.2024
Суддя Оксана ГУМЕГА