ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2024Справа № 758/5941/20
За позовом Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ
до ОСОБА_1 , Київська область, Обухівський район, м. Нещерів
про відшкодування шкоди, -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Щербина О.Ю. (в порядку самопредставництва);
від відповідача: Покотило В.М. (адвокат за довіреністю від 25.01.2022 року).
27.05.2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (позивач) звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 (відповідач) суми майнової шкоди в розмірі 15 749 729,36 доларів США.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року у позові Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди відмовлено в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено та рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року скасовано і ухвалено нове, яким позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб майнову шкоду в сумі 15 749 729,36 доларів США.
Постановою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року скасовано, провадження у справі №758/5941/20 за позовом Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди закрито та повідомлено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за підписом представника Мостепанюка В. І. про направлення справи до Господарського суду м. Києва.
Ухвалою Верховного суду від 08.11.2023 року справу №758/5941/20 передано до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №758/5941/20 передані на розгляд судді Морозову С.М.
28.11.2023 до суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 року позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без руху, надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.
12.12.2023 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.01.2024.
27.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, що кореспондентський рахунок, який було відкрито у банку з метою перерахування платежів був відкритий до призначення ОСОБА_1 на посаду голови правління, а тому вона не причетна до перерахувань коштів на нього. При цьому, на момент відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління і до фактичного звільнення кошти ПАТ «Енергобанк» так і знаходились на кореспондентському рахунку. Хибним є висновок позивача про те, що є безпосередній зв'язок діяння відповідача із зникнення коштів з кореспондентського рахунку.
28.12.2023 до суду від позивача до суду надійшли письмові пояснення на заяву відповідача про закриття провадження.
25.01.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що втрат банком коштів відбулась без безпосередньої участі відповідачки, оскільки така втрата відбулась через неналежне виконання відповідачкою своїх фідуціарних обов'язків, оскільки відповідачка обіймала керівні посади пов'язані із контролем за фінансовою діяльністю, що свідчить про її обізнаність у перерахуванні грошових коштів.
В підготовчому засіданні 30.01.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі та оголошено перерву до 26.03.2024.
13.03.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких зазначено, що покарання за неналежне виконання своїх обов'язків (бездіяльність) відповідачка отримала згідно вироку суду, але позивач просить суд визнати відповідачку винною у діянні якого вона не вчиняла.
В підготовчому засіданні 26.03.2024 поновлено строк відповідачу для долучення заперечень до матеріалів справи та оголошено перерву до 28.05.2024.
11.04.2024 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що внаслідок недбалості, допущеної ОСОБА_1 , державі завдано шкоди у вигляді недоотримання ліквідаційної маси ПАТ «Енергобанк», які в подальшому могли бути використані для покриття збитків, завданих ліквідацією вказаної банківської установи.
14.05.2024 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких вказано, що Фонд гарантування вже звернувся до суду із позовом із тим же предметом в межах справи №910/11027/18. Окрім того, надані позивачем документи повністю підтверджують той факт, що діяння відповідачки не має відношення до заподіяння шкоди ПАТ «Енергобанк» чи позивачу від знецінення активу в результаті його продажу третім особам.
Ухвалою від 28.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2024 року.
В засіданні 18.06.2024 року в справі оголошено перерву до 25.06.2024 року.
Засідання 25.06.2024 року не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, у зв'язку з чим засідання призначено на 16.07.2024 року.
В засіданні 16.07.2024 року в справі оголошено перерву до 06.08.2024 року.
В засіданні 06.08.2024 року в справі оголошено перерву до 05.11.2024 року.
В засіданні 05.11.2024 року в справі оголошено перерву до 26.11.2024 року.
В судовому засіданні 26.11.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Згідно вироку Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 року у кримінальній справі №758/7786/17 за результатом розгляду кримінального провадження №1-кп/758/535/17 (справа №758/7786/17, кримінальне провадження під час досудового розслідування №12016000000000008) відносно ОСОБА_1 , затверджено угоду від 09 червня 2017 року між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_1 про визнання винуватості.
Вищевказаним вироком, який набрав законної сили, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, та призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади пов'язані з виконанням владних, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на один рік, без застосування штрафу, та згідно ст.75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі зі встановленням іспитового строку 1 (один) рік; згідно ст.124 КПК України стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати за проведення експертиз в розмірі 20 328,0 грн.
Як вбачається з вищевказаного вироку, судом було встановлено, що в результаті недбалості, допущеній ОСОБА_1 при перебуванні неї на посаді Голови Правління ПАТ «Енергобанк» державі було завдано шкоди у вигляді недоотримання ліквідаційної маси ПАТ «Енергобанк» в сумі 15 749 729,36 доларів США, що в еквіваленті на час діяння становить 154 677 400 грн, які в подальшому могли бути використані для покриття збитків, завданих ліквідацією вказаної банківської установи.
Згідно вищевказаного вироку, при розгляді кримінальної справи №758/7786/17 суд вважав встановленим в судовому засіданні те, що своїми діями, які виразились в неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало шкоди охоронюваним законом державним інтересам, що спричинили тяжкі наслідки, ОСОБА_1 вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу, про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, факт наявності та вчинення службової недбалості, що завдало шкоди державі у вигляді недоотримання ліквідаційної маси ПАТ «Енергобанк» в сумі 15 749 729,36 доларів США є встановленим та додатковому доведенню не підлягає.
Як вбачається з вищевказаного вироку від 20.06.2017 р. та підтвердили в судовому засіданні обидві сторони у даній цивільній справі, під час досудового розслідування кримінального провадження №12016000000000008 та під час його розгляду районним судом цивільний позов у кримінальний справі до обвинуваченої ОСОБА_1 не заявлявся, ПАТ «Енергобанк» та/або Фонд ГВФО потерпілим та/або цивільним позивачем не визнавались.
При цьому, постановою Правління Національного банку України від 11.06.2015 р. №370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Енергобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.06.2015 р. № 115 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Енергобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
Відповідно до ст.48 ч.1 п.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку.
Як вбачається із позовних вимог позивач звернувся до суду оскільки в результаті неналежного виконання Головою правління ПАТ «Енергобанк» ОСОБА_1 своїх службових обов'язків, яка не здійснила належний контроль за розміщенням коштів банку на кореспондентських рахунках в інших банківських установах та за доцільністю вказаних операцій, несумлінно ставлячись до своїх службових обов'язків, не здійснила всі заходи для виконання вказівок Національного банку України, наданих за результатами інспектування банку, в результаті чого вчасно не були повернуті кошти в сумі 15 749 729,36 доларів США, розміщені в Bank Frick & Co AG, що в подальшому, після визнання ПАТ «Енергобанк» неплатоспроможним та введення тимчасової адміністрації, дало змогу невстановленим особам заволодіти вказаними коштами, що призвело до зменшення ліквідаційної маси банку при його ліквідації.
Зазначений розмір заподіяної службовою особою Банку майнової шкоди, як зазначає позивач, відобразився в неможливості цього Банку у повному обсязі розрахуватися з кредиторами ПАТ «Енергобанк», у зв'язку з недостатністю майна Банку, а відтак, відповідачка, вчинивши кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 367 КК України, та спричинивши матеріальну шкоду у вигляді недоотримання ліквідаційної маси ПАТ «Енергобанк» в сумі 15 749 729,36 доларів США, що підтверджується обвинувальним вироком Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 року у справі №758/7786/17, зобов'язана відшкодувати зазначену суму матеріальної шкоди на користь Державної організації «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», яка здійснює заходи з виведення неплатоспроможного ПАТ «Енергобанк» з ринку у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває аналогічний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме справа № 910/14974/18, розгляд якої зупинений до розгляду справи №910/11027/18. Окрім того, відповідачка зазначила, що 20.04.2012 року з метою перерахування (зарахування) клієнтський платежів, міжбанківських депозитних та кредитних операцій, здійснення платежів в іноземній валюті ПАТ «Енергобанк» було відкрито кореспондентський рахунок у Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн). Впродовж 25.09.2012 - 03.02.2014 на коррахунок ПАТ «Енергобанк» в у Bank Frick & Co AG було перераховано коштів на загальну суму 15 814 000 доларів США. 10.02.2014 року відповідач була призначена на посаду Голови Правління Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», тобто являлася службовою особою суб'єкта господарської діяльності. Таким чином, розміщення коштів ПАТ «Енергобанк» на загальну суму 15 814 000 доларів США на кореспондентських рахунках у Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн) відбувалося без сприяння і безпосередньої участі відповідачки.
Крім того, відповідачем наголошено, що відповідно до проведеної перевірки НБУ, в результаті недбалого відношення до своїх службових обов'язків Голови правління ПАТ «Енергобанк» ОСОБА_1 , кошти в сумі 15 489 000 доларів США залишилися на кореспондентському рахунку ПАТ «Енергобанк», відкритому в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), тоді як з 13.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк», та відповідач була відсторонена від виконання обов'язків Голови правління ПАТ «Енергобанк» з 12.02.2015 року і фактично звільнена з цієї посади з 12.06.2015 року. Під час здійснення тимчасовою адміністрацією своєї діяльності було встановлено, що на рахунку в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн) розміщено кошти ПАТ «Енергобанк» в сумі 15 749 729,36 доларів США. 30.06.2015 р. Bank Frick & Co AG на запит тимчасової адміністрації ПАТ «Енергобанк» повідомив, що кошти, які знаходяться на рахунку ПАТ «Енергобанк», відкритому в Bank Frick & Co AG, є заставою по кредиту, виданому вказаною банківською установою юридичній особі-нерезиденту і в зв'язку з невиконанням своїх обов'язків позичальником, дані кошти були списані з рахунку ПАТ «Енергобанк» в якості повернення боргу. Таким чином, на момент відсторонення відповідача від виконання обов'язків Голови правління (12.02.2015 р.) і до фактичного її звільнення з цієї посади (12.06.2015 р.) кошти ПАТ «Енергобанк» в сумі 15 749 729,36 доларів США знаходилися на рахунку ПАТ «Енергобанк», відкритому в Bank Frick & Co AG. Крім того, Угодою зі слідством визнається, що діяння обвинуваченої полягає в тому, що вона несумлінно ставлячись до своїх службових обов'язків керівника банківської установи не виконала вимоги Національного банку України щодо негайного повернення коштів в сумі 15 489,0 тис. доларів США з коррахунку в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн). Злочин, у вчиненні якого ОСОБА_1 беззастережно визнала себе винуватою, згідно із ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, від якого потерпілим ніхто не визнавався. Вище викладені обставини, як зазначає відповідач, вказують на те, що ОСОБА_1 по даній справі не має відношення до заволодіння коштами ПАТ «Енергобанк» у сумі 15 749 729,36 доларів США, що знаходилися на рахунку, відкритому вказаною банківською установою в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), а отже не можливо ставити питання про її відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням і вимагати стягнення майнової шкоди в сумі 15 749 729,36 доларів США.
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц, а також у постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18.
Предметом позову у цій справі є відшкодування (стягнення) шкоди, заподіяної ПАТ "Енергобанк" протиправними діями, бездіяльністю пов'язаної з банком особи (відповідки).
Ураховуючи зазначені вище правила доказування у господарському процесі у правовідносинах з відшкодування шкоди позивач має довести неправомірність рішень, дій/бездіяльності відповідача, в чому полягав негативний результат його діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов'язаність протиправної поведінки відповідача та існуючого негативного результату.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою прокурору відділу Генеральної прокуратури України Кіпчарського О.П. від 07.06.2017 р. виділено з матеріалів кримінального провадження №12016000000000008 матеріали кримінального провадження, зокрема, щодо заволодіння невстановленими особами шахрайським шляхом майном ПАТ «Енергобанк», а саме: коштами у сумі 15 749 729,36 дол. США, що знаходились на кореспондентському рахунку ПАТ «Енергобанк», відкритому в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), тобто вчинення невстановленими особами кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України.
Отже, згідно наданих документів, коштами в розмірі 15 749 729,36 дол. США, які просить стягнути позивач з відповідача як заподіяну шкоду в даному судовому провадженні, заволоділи невстановлені органом досудового розслідування особи шляхом вчинення злочину - шахрайства.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
З матеріалів справи вбачається, що 20.04.2012 року з метою перерахування (зарахування) клієнтських платежів, міжбанківських депозитних та кредитних операцій, здійснення платежів в іноземній валюті ПАТ «Енергобанк» було відкрито кореспондентський рахунок у Bank Frick &Cо AG (Ліхтенштейн).
Впродовж 25.09.2012 - 03.02.2014 на коррахунок ПАТ «Енергобанк» в у Bank Frick & Cо AG здійснювалось перераховано коштів, що в кінцевому рахунку призвело до акумулювання суми в еквіваленті 154 677,4 тис. грн.
10.02.2014 року ОСОБА_1 була призначена на посаду Голови Правління Публічного акціонерного товариства «Енергобанк».
Отже, розміщення коштів ПАТ «Енергобанк» на кореспондентському рахунку, відкритому в Bank Frick & Cо AG (Ліхтенштейн) відбувалося без безпосередньої участі Відповідачки.
У період з 24.03.2014 по 30.04.2014 Національним банком України було проведено інспекційну перевірку ПАТ «Енергобанк» за період діяльності з 01.05.2011 по 01.03.2014. Відповідно до звіту за результатами перевірки ПАТ «Енергобанк» встановлено, що станом на 01.03.2014 найбільша концентрація коштів на рахунках типу «Ностро» спостерігається за коштами розміщеними у Bank Frick & Cо AG (Ліхтенштейн) в сумі, що еквівалентна 154 677,4 тис. грн. або 81,23% загального обсягу коштів розміщених на рахунках та 7,17% загальних активів, 74,80% невідкоригованого капіталу І рівня). За результатами перевірки Національний банк України зобов'язав керівництво ПАТ «Енергобанк» відобразити в обліку на рахунку кредитної заборгованості кошти, розміщені на кореспондентському рахунку у Bank Frick & Cо AG, Ліхтенштейн (враховуючи кредитний характер зазначеної операції) та здійснити заходи щодо термінового їх повернення.
12.02.2015 постановою правління Національного банку України №96 ПАТ «Енергобанк» віднесено до категорії неплатоспроможних та в цей же день, на підставі вказаної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 29 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк», згідно з яким з 13.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк».
12.06.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Енергобанк» відповідно до постанови Правління НБУ від 11.06.2015 № 370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Енергобанк» та рішення виконавчої дирекції Фонду прийнято від 12.06.2015 № 115 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Енергобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
Пунктом 1 частини другої статті 46 Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
Таким чином, на момент відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків Голови правління (12.02.2015 р.) і до фактичного її звільнення з цієї посади (12.06.2015 р.) кошти ПАТ «Енергобанк» знаходились на кореспондентському рахунку ПАТ «Енергобанк», відкритому в Bank Frick & Cо AG.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.05.2021 року у справі № 910/11027/18, при вирішенні питання про притягнення до відповідальності посадових осіб банку, суд також має встановити чи дотримались такі посадові особи своїх фідуціарних обов'язків, а саме: чи діяли вони добросовісно, розумно та чи не перевищували своїх повноважень.
Визначення терміну "фідуціарний обов'язок" міститься у Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалені постановою Правління Національного банку України № 98 від 28 березня 2007 року, що були чинними у спірний період.
Відповідно до пункту 1.12. Глави 1 Розділу І цих Методичних рекомендацій фідуціарний обов'язок - обов'язок діяти якнайкраще в інтересах іншої особи. Керівник банку (фідуціар) зобов'язаний діяти з урахуванням інтересів банку (тобто всіх його акціонерів та клієнтів), а не з особистих (приватних) інтересів. Від фідуціара завжди вимагається діяти добросовісно та безпристрасно. Фідуціар повинен бути чесним і не повинен вести справи в такий спосіб, що надає йому необумовлені вигоди або завдає шкоди інтересам клієнтів або акціонерів.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у справі №910/12930/18 з подібними цій справі, що переглядається, правовідносинам, акти рекомендаційного характеру можуть бути застосовані судами при оцінці дій/бездіяльності відповідачів. Щодо регулювання діяльності банків такими документами є не тільки зазначені Методичні рекомендації, але й Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (далі ОЕСР), ухвалені на засіданні Ради ОЕСР у 1999 році.
Зазначені Методичні рекомендації дійсно носять рекомендаційний характер, але разом з тим закріплюють певний стандарт належної поведінки керівників банку, який характеризується підвищеними вимогами до добросовісності та розумності, виваженості дій та прийняття рішень при веденні господарської діяльності, з урахуванням інтересів юридичної особи, яку він представляє.
Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 92 Цивільного кодексу України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/21493/17, від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18.
Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов'язки директорів підприємства, як обов'язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов'язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
Головною метою фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до завдання шкоди підприємству і зобов'язання її відшкодувати.
Отже, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників / акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.
Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов'язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Згідно з частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відтак, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди.
Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вчинення саме відповідачкою діяння (бездіяльності), яке завдало позивачу шкоди в сумі 15 749 729,36 доларів США, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв'язку між діянням ОСОБА_1 та втратою 15 749 729,36 доларів США з кореспондентського рахунку ПАТ «Енергобанк», відкритого в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), яка мала місце після того, як відповідачка була звільнена з посади (відсторонена від виконання обов'язків голови правління).
Таким чином, матеріалами справи не доведено обставин заподіяння позивачу майнової шкоди саме внаслідок службової недбалості відповідача, встановленої вироком суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Вирок Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 року в справі №758/7786/17 є обов'язковим під час розгляду даної справи, проте він не містить встановленого факту заподіяння відповідачем майнової шкоди на суму 15 749 729,36 дол. США, та кваліфікація кримінального правопорушення не містить обвинувачення відповідача за ст.ст. 190,191 КК України, якими прямо передбачено шахрайство та привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Натомість, кваліфікація дій відповідача, відповідно до вказаного вироку, є службова недбалість, яка ч. 1 ст. 367 КК України визначається, як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб.
Крім того, в Постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року по справі № 752/18401/15-к (провадження № 51-5868км18) зазначено, що з суб'єктивної сторони цей злочин (службова недбалість) характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити). Службова недбалість - це злочин, який може бути вчинений тільки з необережності.
А відтак, позивач не звільнений від доказування в межах даної справи відносно доводів щодо визначення розміру майнової шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) обвинуваченої та спричиненою шкодою.
Окрім того, як вже зазначалось вище, у вироку Подільського районного суду міста Києва від 20.06.2017 року в справі №758/7786/17 зазначено, що «злочин, у вчиненні якого ОСОБА_1 беззастережно визнала себе винуватою, згідно із ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, від якого потерпілим ніхто не визнавався».
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Встановлена вироком обставина відсутності потерпілого свідчить про те, що позивач із відповідною заявою, як це було передбачено ч. 3 ст. 55 КПК України, до органу досудового розслідування не звертався.
Саме заподіяння майнової шкоди позивачу в розмірі 15 749 729,36 доларів США від зникнення цих коштів з кореспондентського рахунку ПАТ «Енергобанк», відкритого в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн) є предметом досудового розслідування в іншому кримінальному проваджені і не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із злочином, скоєним відповідачем.
Як вже було зазначено вище, при вирішенні судом питання про наявність причинно-наслідковий зв'язку між майновою шкодою, заподіяною Банку, та протиправними діями відповідача для настання цивільно-правої відповідальності, судом було встановлена відсутність такого причинно-наслідкового зв'язку між халатними діями ОСОБА_1 та недоотримання ліквідаційної маси ПАТ «Енергобанк» в сумі 15 749 729,36 дол. США, що знаходились на кореспондентському рахунку ПАТ «Енергобанк», відкритому в Bank Frick & Co AG (Ліхтенштейн), та якими шахрайським шляхом заволоділи невстановлені органом досудового розслідування особи.
Отже, в підсумку наведених сторонами доводів, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження зазначених відповідачем у запереченнях обставин.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.
Судовий збір, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Залишити за Фонд гарантування вкладів фізичних осіб судовий збір, сплачений до державного бюджету.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 09.12.2024 року.
Суддя С. МОРОЗОВ