вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.12.2024м. ДніпроСправа № 904/4028/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД", м. Дніпро
про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 140 551,59 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "НАФТОГАЗОВІ ТЕХНОЛОГІЇ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД" (далі - відповідач) штрафні санкції за неналежне виконання договору про надання послуг № 21310 від 28.07.2021 у загальному розмірі 140 551,59 грн., з яких: інфляційні втрати у розмірі 87 167,17 грн., 3 % річних у розмірі 53 384,42 грн.
Позовну заяву сформовано через систему "Електронний суд".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
20.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
20.09.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання з огляду на таке. Відповідачем не наведено переконливих доводів необхідності розгляду справи саме розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення викладені у заявах по суті справи відповідно до ч.8 ст. 252 ГПК України.
Докази наявні у матеріалах справи є достатніми для винесення судового рішення без виклику сторін.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Проте, вихід за межі встановленого ст. 195 ГПК України строку був обумовлений виключними загальновідомими обставинами, пов'язаними із триваючою військовою агресією Російської федерації на територію України.
Зокрема, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Воєнний стан в Україні неодноразово було продовжено.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на надання послуг №21310 від 28.07.2021, а саме в частині своєчасної та повної оплати за наданні послуги.
Позиція відповідача
Відповідач позовні вимоги не визнає та зазначає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Як встановлено судом першої інстанції у справі № 904/2159/23 та підтверджено матеріалами справи, 28 липня 2021 року між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзалізничавтоматика" (далі - підрядник) укладено договір на надання послуг №21310 (далі - основний договір).
Згідно з пунктами 1.1 та 1.2 основного договору підрядник зобов'язується надати своїми силами та зі своїх комплектуючих послуги з обладнання котельні та поста охорони підприємства ПрАТ "ДТРЗ" локальною системою раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зоні можливого ураження відповідно до робочого проекту 21017 і здати замовнику у встановлений термін, визначений договором. Замовник зобов'язується прийняти від підрядника згідно з актом наданих послуг та оплатити надані послуги, згідно умов договору.
Ціна послуг, доручених до виконання підряднику, встановлюється в кошторисній документації (Додаток№1 до договору), що є невід'ємною частиною договору, та складає 1 825 780,80 грн., у тому числі ПДВ - 304 296,80 грн. (п. 2.1 основного договору).
Оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця з відтермінуванням 30 календарних днів з моменту підписання Акту здачі-приймання наданих послуг (п. 2.2 основного договору).
Відповідно до п. 4.1 основного договору послуги повинні бути виконані в термін 120 календарних днів від дати отримання підрядником письмової заявки від замовника.
Згідно п. 4.2 основного договору датою виконання послуг вважається дата підписання сторонами акту наданих послуг.
Передача послуг підрядником і приймання їх замовником здійснюється шляхом підписання акту наданих послуг (п. 6.1 основного договору).
Термін дії основного договору: початок - з моменту підписання, закінчення - 31.12.2021 (п. 13.3 основного договору).
На виконання умов основного договору підрядником надані замовнику послуги на загальну суму 1 824 855,73 грн., що підтверджується актами, які підписані представниками обох сторін:
1) за наступними актами приймання виконаних будівельних робіт:
- №1 за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 163 652,96 грн.;
- №2 за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 110 875,73 грн.;
2) за наступними актами вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт:
- за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 533 897,04 грн.;
- за листопад 2021 року від 05.11.2021 на суму 1 016 430,00 грн.
14 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології" (далі - новий кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзалізничавтоматика" (далі - первісний кредитор) укладено договір №01/04 про відступлення права вимоги (далі - договір про відступлення права вимоги).
Згідно до п. 2.1 Договору відступлення прав, Первісний кредитор (Підрядник) передає належне йому право вимоги згідно з Договором на надання послуг № 21310 від 28 липня 2021 року (далі Основний Договір), що укладено між Первісним Кредитором та Відповідачем (Замовником).
Відповідно до п. 2.2. Договору відступлення прав, за цим договором Новий кредитор (Позивач) набуває право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника виконання зобов'язань за Основним Договором, які виникли з моменту укладання Основного договору, а саме грошове зобов'язання Боржника (оплата заборгованості за Основним Договором в розмірі 1 374 855,73 грн. (один мільйон триста сімдесят чотири тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять гривень 73 коп.), а також оплати всіх штрафних санкцій, інфляційного збільшення заборгованості, 3% річних, які виникли на момент укладення цього договору або можуть виникнути у майбутньому у зв'язку з невиконанням умов Основного Договору, що на дату укладення цього Договору складають: 448 192,32 (чотириста сорок вісім тисяч сто дев'яносто дві грн.. 32 коп.) інфляційного збільшення заборгованості, 62 231,81 (шістдесят дві тисячі двісті тридцять одна грн. 81 коп.) 3% річних.
На виконання умов договору відступлення прав позивачем направлено відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги з доказом переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Таким чином, позивач зайняв місце Підрядника (Первісного кредитора) за Договором на надання послуг № 21310 від 28 липня 2021 року.
Підрядником надано послуги у повному обсязі згідно Договору загальною вартістю 1 824 855,73грн.
Замовником здійснено часткову оплату в загальному розмірі 450 000,00 грн. (28.01.2022 - 100 000, 00 грн, 08.02.2022 - 100 000,00грн, 17.06.2022 - 100 000, 00 грн., 12.07.2022 - 50 000,00 грн, 28.10.2022 - 50000,00грн, 30.11.2022 -50 000,00грн.).
Таким чином, зі сторони Замовника існує прострочений борг перед підрядником у розмірі 1 374 855, 73 грн.
Крім того. Замовник зобов'язаний був сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Інфляційні втрати за період (04.12.2021 - 14.04.2023) простроченої заборгованості складали 448 192,32 грн. Три відсотки річних за період (04.12.2021 - 14.04.2023) прострочення заборгованості складали 62 231,81 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 по справі № 904/2159/23 позовні вимоги були частково задоволені, стягнуто з Відповідача 1 374 855,73 грн. заборгованості за надані послуги за договором № 21310 від 28 липня 2021 року та витрат по сплаті судового збору у сумі 20 622,84 грн. В решті позовних вимог (щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних) відмовлено (копія рішення додається).
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2024 у вказаній справі (копія додається) частково задоволено апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023, якою вказане рішення змінено та вирішено позов задовольнити (Постановлено стягнути з Відповідача на користь Позивача 1 374 855,73 грн - заборгованості за надані послуги, 448 192,32 грн - інфляційних втрат, 62 231,81 грн - 3% річних, 28 279,20 грн судового збору за подання позовної заяви, 11 484,54 грн - судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2024 у справі №904/2159/23 набрала законної сили.
Таким чином вказані вище обставини встановлені судом у справі 904/2159/23 та в силу п.4. ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню у справі, що розглядається.
30 липня 2024 року Відповідачем виконано рішення суду у справі 904/2159/23, сплачено на користь позивача 1 925 043, 60 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2024 у справі 904/2159/23 з Відповідача стягнуто інфляційні втрати та 3% річних за період з 06 грудня 2021 року по 14 квітня 2023 року, які як було зазначено, сплачені Відповідачем 30 липня 2024 року.
Позивач розрахував інфляційні втрати та 3% річних за період з 15.04.2023 по 30.07.2024, тобто до повного виконання рішення суду у справі 904/2159/23
Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Спір у даній справі виник у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання із оплати наданих на підставі Договору послуг, у зв'язку з чим позивачем заявлено про стягнення відповідача інфляційних та 3% річних, які нараховані за період з 15 березня 2023 року по 30 липня 2024 року.
У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 “Про незалежність судової влади» передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
В даному випадку, факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором у розмірі 1 374 855,73 грн. встановлений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2024 по справі № 904/2159/23, які набрали законної сили та має преюдиційне значення для даної справи, а встановлені в ньому обставини не підлягають повторному доведенню.
30 липня 2024 року Відповідачем виконано рішення суду у справі 904/2159/23, сплачено на користь позивача 1 925 043, 60 грн.
Таким чином, за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором позивачем донараховано відповідачу інфляційні втрати та 3% річних.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, судовими рішеннями в межах справи №904/2159/23 встановлено, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого обов'язку зі сплати позивачу коштів у розмірі 1 374 855,73 грн та ним було погашено дану суму боргу лише 30.07.2024.
Як встановлено остаточними судовими рішеннями по справі №904/2159/23 відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін “користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом.
Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення саме грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Суд відзначає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за Договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідач заперечуючи проти позову посилається на пункт 13.2 основного договору де сторони домовились, що прострочені замовником грошові зобов'язання, передбачені договором, повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір відсотків та інфляція прирівнюються до нуля відсотків.
Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Отже, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, кредитор (постраждала сторона) також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав, на відміну від доведення розміру збитків. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Слід наголосити, що вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено.
Тобто, на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 09.09.2020 у справі № 904/3260/19 та від 25.05.2021 у справі № 904/2112/20).
Таким чином, умови Договору, передбачені п. 13.2 основного договору, порушують права підрядника та не забезпечують дотримання справедливого балансу між правами та охоронюваними законом інтересами сторін Договору. Обов'язок з виконання грошових зобов'язань за цим Договором лежить лише на Відповідачеві, який зобов'язувався оплати виконані за Договором та прийняті послуги (роботи). Завдяки наведеним умовам Договору, Відповідач, всупереч вимогам закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України), звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, тоді як ч. 3 ст. 614 ЦК України передбачено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
До подібних за своїм змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові у справі № 914/479/19 від 16.04.2020.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відтак, положення п. 13.2. основного договору в частині скасування відповідальності відповідача за порушення грошового зобов'язання є нікчемним.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Таким чином, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Варто зауважити, на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду в постанові від 02.07.2019 у справі 925/1641/17).
У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: “З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання має місце, що встановлено судами та не спростовано відповідачем, нарахування трьох відсотків річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період відповідає вимогам чинного законодавства щодо порядку їх обчислення.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування, суд приходить до висновку, що правомірним є нарахування позивача 3% річних у розмірі 53 384,42 грн та інфляційних втрат у розмірі 87 167,17 грн, а тому підлягають задоволенню.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п. 8.23).
Суд установив, що позивачем заявлено одну вимогу майнового характеру - стягнення 140 551,59 грн. та, при зверненні до суду, сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн 00 коп., що підтверджено платіжною інструкцією №70 від 27.08.2024.
Враховуючи, що позовну заяву позивач подав через підсистему “Електронний суд» та позовні вимоги задоволено судом у повному обсязі, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 2422,40 грн. (коефіцієнт 0,8 розміру ставки судового збору).
У статті 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (частина 1 зазначеної вище статті).
Таким чином, позивачу із Державного бюджету України підлягає поверненню судовий збір в сумі 605,60 грн. (3028 грн. - 2422,40 грн.), який надмірно сплачено при зверненні з позовом до суду, в порядку, встановленому статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 7, код ЄДРПОУ 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазові технології" (03039, м. Київ, пров. Руслана Лужевського, буд. 14, код ЄДРПОУ 33146756) інфляційні втрати у розмірі 87 167,17 грн., 3 % річних у розмірі 53 384,42 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 11.12.2024.
Суддя В.Г. Бєлік