вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" листопада 2024 р. Справа№ 910/736/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Данилюк Д.В.
від відповідача: Шульга В.С. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак»
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024, повний текст якого складено та підписано 04.06.2024
а також заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» про відмову від частини позовних вимог
у справі № 910/736/24 (суддя Бондарчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак»
про стягнення 564 922,72 грн
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» (далі - ТзОВ «Фабрика бакалейних продуктів»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» (далі - ТзОВ «Смарт Пак»/відповідач) про стягнення 564 922,72 грн вартості майна, у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором купівлі-продажу №01/15082020 від 15.08.2020.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.ст. 173, 179, 224, 225 ГК України, ст.ст. 11, 16, 22, 509, 623, 837 ЦК України обґрунтовані тим, що для виконання умов договору купівлі-продажу №01/15082020 від 15.08.2020 для передачі позивачу полімерної продукції із нанесенням на неї графічного та текстового зображення, відповідачем виготовлено флексоформи на загальну суму 564 922,72 грн, які повністю оплачені ТзОВ «Фабрика бакалейних продуктів». Оскільки співпраця між сторонами за цим договором припинена, відповідно виготовлені флексоформи є власністю позивача, однак, внаслідок відмови ТзОВ «Смарт Пак» повернути позивачу флексоформи, останній просить суд стягнути їх вартість із відповідача.
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що згідно договору купівлі-продажу №01/15082020 від 15.08.2020 позивачу було поставлено декілька партій товару, кожній із яких передувало надання поліграфічних послуг із додрукарської підготовки макету. На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій сторонами складено акти про надання послуг із додрукарської підготовки макетів на загальну суму 564 922,72 грн, при цьому, предмет наданих відповідачем послуг за цими актами є поліграфічна послуга, відповідно вимоги позивача про стягнення вартості флексоформ є безпідставними.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі №910/736/24 позов задоволено. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» вартість майна (флексоформ) у розмірі 564 922 грн 72 коп. та 8 473 грн 85 коп. судового збору.
Рішення мотивоване тим, що протиправність поведінки відповідача полягає у неповерненні оплачених позивачу флексоформ, які були виготовлені для належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №01/15082020 від 15.08.2020 щодо нанесення графічних та текстових зображень на полімерну продукцію, внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі вартості цих флексоформ.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду є незаконним і необґрунтованими, прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному і не всебічному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з наданням невірної оцінки доказам та аргументам учасників справи.
А саме апелянт посилається на те, що:
- суд першої інстанції, виніс рішення про стягнення вартості майна на підставні лише тверджень позивача, без належних доказів, які б могли підтвердити обґрунтованість позовних вимог про стягнення збитків, заявлених позивачем;
- з боку відповідача не було порушень умов договору, а зобов'язання про «повернення флексоформ» або, навіть, їх зберігання - відсутнє;
- суд першої інстанції задовольнив позовну заяву про стягнення збитків, тоді як з боку відповідача відсутні протиправні дії, а задоволення вимоги про стягнення вартості майна, за умови що дане майно може бути витребувано у сторони - є передчасним;
- на думку відповідача, навіть якщо припустити необхідність виконання відповідачем зобов'язання по «поверненню флексоформ» (хоча він з цим незгодний), з урахуванням наявності боргу Позивача перед Відповідачем на момент його звернення із подібною вимогою, відмова відповідача в задоволенні такої вимоги не може бути кваліфікована як протиправна.
Також відповідач зазначив, що несе судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на складання апеляційної скарги та супровід справи в апеляційній інстанції у сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн. Докази - договір на правничу допомогу та платіжна інструкція додаються.
Доводи та заперечення позивача
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:
- у відзиві на позов відповідач визнав факт того, що продукція ним виготовлялась, здійснювалось виготовлення макетів графічних та текстових зображень, результатом чого стала можливість фізичного переносу графічних та текстових зображень на поверхню полімерної продукції, як вказано у відзив на позов, для відповідної партії товару;
- у відзиві на позов відповідач фактично визнає той факт, що він виготовив флексоформи на замовлення та за рахунок позивача, з використанням яких, у подальшому здійснювалось відповідачем перенесення зображень на полімерну плівку, яка постачалась позивачу;
- актами наданих послуг підтверджена послуга «Додрукарської підготовки», яка передбачає саме виготовлення флексоформи для переносу зображень на упаковку, що було в повному обсязі досліджено судом першої інстанції, а представник відповідача надав пояснення та підтвердив, що зображення на полімерну упаковку наноситься за технологічним процесом саме з використанням флексоформ;
- доказами виготовлення та вартості флексоформ під різні види продукції є підписані акти наданих послуг з до друкарської підготовки, які наявні в матеріалах справи;
- відповідач так і не пояснив суду, яким саме чином нібито за відсутності у нього флексоформ він надав послуги з виготовлення упаковки, які позивач оплачував відповідачу;
- суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що протиправність поведінки відповідача полягає у неповерненні оплачених позивачу флесоформ, які були виготовлені на виконання умов договору №01/15082020 від 15.08.2020 щодо нанесення графічних та текстових зображень на полімерну продукцію, внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі вартості цих флексоформ;
- посилання відповідача на відсутність збитків у позивача та невідповідність висновків суду першої інстанції в цій частині рішення, також не відповідають дійсності та є необґрунтованим і не відповідає принципам та приписам встановлених у законі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/736/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.
15.07.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі №910/736/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 09.09.2024. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 02.09.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 02.09.2024. Явка учасників справи не визнана обов'язковою.
З метою врегулювання спору мирним шляхом, розгляд справи відкладався, зокрема на 18.11.2024.
Явка представників учасників справи
Представник відповідача в судовому засіданні 18.11.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні 18.11.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Додаткові пояснення учасників справи
09.09.2024 відповідачем подано додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що:
- «флексоформи», що є предметом спору не є власністю позивача, оскільки сторонами не складалось про перехід права власності жодного документу;
- ціна на флексоформи не встановлена. Суд першої інстанції помилково ототожнив вартість поліграфічної додрукарької підготовки із вартістю флексоформ;
- позивачем ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» не було виконані грошові зобов'язання перед відповідачем ТОВ «Смарт Пак» по оплаті товару за договором, а отже відповідно до ч. 5 ст. 692 ЦК України: «якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства».
З урахуванням всього вищевказаного, відповідач вважає, що він цілком правомірно відмовив позивачу в задоволенні його вимоги про передачу «флексоформ».
Також, 09.09.2024 відповідач подав пояснення про помилку з розрахунках ціни позову та зазначив, що сума у розмірі 105 283,20 грн безпідставно дубльована, про що свідчить Акт №156 від 08.12.2021 на цю суму.
09.10.2024 позивач подав клопотання, в якому зазначає, що йому від відповідача надійшов лист від 13.09.2024 про готовність передачі флексоформ, в якому відповідач визнав факт наявності у нього флексоформ, що він заперечував протягом усього судового процесу. Позивач зазначив, що 04.10.2024 надав відповідь на цей лист та просить долучити його до матеріалів справи.
01.11.2024 позивач подав пояснення щодо помилки в розрахунках ціни позову та зазначив, що дійсно ним було помилково двічі враховано суму боргу у розмірі 105 283,20 грн згідно Акта №156 від 08.12.2021 на цю суму, а тому цей Акт має бути виключений із розрахунку.
11.11.2024 відповідач подав додаткові пояснення.
13.11.2024 позивач подав пояснення.
Зазначені пояснення прийняті судом.
Розгляд клопотань та заяв учасників справи
13.11.2024 позивач подав клопотання про відмову від частини позовних вимог, в якій просить на підставі ст. 46 ГПК України прийняти відмову від частини позовних вимог у розмірі 105 283,20 грн із заявлених у позові 564 922,72 грн, а в іншій частині про стягнення 459 639,52 грн позов підтримує повністю та просить залишити рішення в цій частині в силі, як правильне та обґрунтоване.
У судовому засіданні 18.11.2024 колегія суддів розглянула подане клопотання позивача та дійшла висновку про його задоволення з підстав, викладених у цій постанові.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Заяву позивача про відмову від частини позовних вимог задовольнити, в цій частині визнати рішення нечиннним. В іншій частині рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
15.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» (далі - постачальник) укладено договір купівлі-продажу №01/15082020, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця партії полімерної продукції або полімерної продукції із нанесенням на неї графічного та текстового зображення, відповідно до погоджених сторонами специфікацій, які є невід'ємною частиною договору.
У п. 1.2. договору сторони погодили, що у випадку, якщо покупець купує товар з нанесенням на нього графічного та текстового зображення, покупець зобов'язаний надати флексоформу постачальнику або замовити її у постачальника. Флексоформа - це форма за допомогою якої наноситься графічне та текстове зображення на товар. Виготовлення флексоформи постачальником відбувається, згідно умов даного договору та відповідно до погоджених сторонами специфікацій.
Згідно із п. 1.3. договору покупець зобов'язується оплачувати поставлений постачальником товар та флексоформи (за потреби), в строки та в порядку, передбачених умовами даного договору.
У відповідності до п. 1.5. договору нанесення графічного та текстового зображення на товар, здійснюється відповідно до погодженої сторонами специфікації та флексорформи номер оригінал - макету якої вказується у відповідній погодженій сторонами специфікації.
Пунктом 2.4. договору передбачено, що після узгодження усіх даних для оригінал - макету флексоформи, постачальник надає покупцю остаточний вигляд оригінал - макету флексоформи у графічному файлі на електронному носії, який погоджується на паперовому носії, шляхом його підписання уповноваженим представником покупця (призначеному у порядку п. 2.1. даного договору, із зазначенням його ПІБ та дати погодження) та постачальник. Погоджений сторонами оригінал - макет флексоформи, є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 2.5. договору після виготовлення флексоформи, згідно погодженого покупцем оригінал - макету флексоформи, претензії покупця, щодо графічних зображень, їх кольорів, розмірів, щодо тексту його змісту, назви, розміру, кольору, стилю шрифту та інших нанесених за допомогою такої флексоформи постачальником не приймаються.
Після виготовлення флексоформи, їй присвоюється номер, який співпадає з номером погодженого оригінал - макету (п. 2.7. договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020. Після закінчення терміну дії договору, його умови залишаються дійсними стосовно всіх партій товару, які були поставлені у строк його дії (п. 12.1. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надано позивачу поліграфічні послуги із додрукарської підготовки макетів на загальну суму 564 922,72 грн згідно актів надання послуг, копії яких долучені до матеріалів справи, що також не заперечувалося сторонами в суді першої інстанції.
Позивач зазначає, що після припинення сторонами співпраці за наведеним вище договором, ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» звернулося до відповідача із вимогою за вих. №23 від 17.07.2023 про повернення виготовлених на його замовлення флексоформ не пізніше 5-ти робочих днів з дати отримання цієї вимоги, а у випадку неповернення флексоформ позивач просив здійснити відшкодування їх вартості, сплаченої останнім у розмірі 564 922,72 грн згідно з актами наданих послуг із додрукарськорї підготовки макетів.
ТОВ «Смарт Пак» листом за вих. №1 від 15.08.2023 відмовило у задоволенні вимоги позивача, обґрунтовуючи тим, що відповідачем надані, а позивачем прийняті послуги із додрукарської підготовки макетів, що підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг. Всі замовлення полімерної продукції із належним чином виконаним нанесенням відповідних графічних і текстових зображень виконані відповідачем у повному обсязі.
Звертаючись із позовом, позивач стверджує, що флексоформи виготовлені з метою виконання умов договору купівлі-продажу №01/15082020 від 15.08.2020 для передачі позивачу полімерної продукції із нанесенням на неї графічного та текстового зображення. Вартість виготовлення флексоформ оплачена позивачем у повному обсязі, при цьому, нанесення графічних та текстових зображень оплачувалось позивачем окремо.
Відтак, позивач вражає, що після припинення співпраці із відповідачем, ці флексоформи підлягають поверненню позивачу, оскільки вони є майном останнього.
Відповідач заперечив проти задоволення позову посилаючись на те, що згідно з актами наданих послуг, які долучені до матеріалів справи, ТзОВ «Смарт Пак» надана поліграфічна послуга із додрукарської підготовки макетів, а позивачем не доведено виготовлення відповідачем флексоформ, а також їх передання останнім позивачу за актом приймання-передачі, відтак, на думку ТзОВ «Смарт Пак», підстави для повернення флексоформ або сплату їх вартості у відповідача відсутні.
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За змістом договору купівлі-продажу №01/15082020 від 15.08.2020 він є змішаним договором, який включає в себе елементи договору купівлі-продажу, договору надання послуг та договору підряду.
Зокрема, згідно умов п. 1.1. та п. 1.2. договору, відповідач зобов'язався поставити позивачу полімерну продукцію із нанесенням на неї графічного та текстового зображення, при цьому сторони погодили, що у разі відсутності у позивача флексоформи, останній замовляє її виготовлення у відповідача.
У договорі сторони визначили, що флексоформа - це форма за допомогою якої наноситься графічне та текстове зображення на товар.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що для належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №01/15082020 від 15.08.2020, ТзОВ «Смарт Пак» необхідно було виготовити флексоформи, за допомогою яких наносились графічні та текстові зображення на полімерну продукцію.
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що відповідачем виготовлені флексоформи, які оплачені позивачем у повному обсязі на загальну суму 459 659,52 грн.
Наведене не заперечується відповідачем, зокрема відповідач у поданому відзиві на позовну заяву зазначив, що ці поліграфічні послуги із додрукарської підготовки макетів прийняті позивачем без будь-яких зауважень та оплачені у повному обсязі.
Отже, вищевикладеним спростовуються доводи відповідача про те, що з його боку не було порушень умов договору, а зобов'язання про «повернення флексоформ» або, навіть, їх зберігання - відсутнє.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Вимогами ст.22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 статті 225 ГК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Разом з цим, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).
Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.
Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України).
Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.
Дослідивши підстави звернення з даним позовом до суду, а також зміст позовних вимог, суд дійшов до висновку, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст. 1166 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі є не договірними, а деліктними. Позивач не був за спірними перевізними документами ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Отже, як слідує із наявних у матеріалах справи доказів та встановлених вище обставин, протиправність поведінки відповідача полягає у неповерненні оплачених позивачу флексоформ, які були виготовлені для належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №01/15082020 від 15.08.2020 щодо нанесення графічних та текстових зображень на полімерну продукцію, внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі вартості цих флексоформ.
Між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками існує прямий причинно-наслідковий зв'язок, при цьому, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повернув позивачу виготовлені на замовлення останнього флексоформи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, яка полягає у неповерненні позивачу оплачених флексоформ, завданої шкоди - вартості флексоформ, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо суперечливої поведінки відповідача
Дослідивши усі обставини справи колегією встановлено наявність у діях відповідача ознак суперечливої поведінки.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.07.2023 позивачем було направлено відповідачу вимогу від 17.07.2023 про повергнення майна, а саме флесформи для нанесення текстового та графіного зображення на товар, який купувався (постачався) за вказаним договором (полімерна продукція). (а.с. 31-33).
Відповідач, у свою чергу, у своїй відповіді № 1 від 15.08.2023 зазначив наступне: «Ваші надумані вимоги щодо повернення вам майна, яке нібито належить вам та знаходиться у нас, а також вимоги щодо сплати вам коштів - не підтверджується жодним належним доказом та не відповідають дійсності». (а.с.36)
Пізніше, у своєму відзиві на позовну заяву від 06.02.2024 відповідач зазначив, що відповідач немає жодних зобов'язань перед позивачем щодо передачі флексоформ, а предметом наданих відповідачем позивачу послуг Актами надання послуг є поліграфічна послуга з до друкарської підготовки макетів, та жодних відомостей про те, що постачальник має передати флексоформи покупцю або ж їх зберігати ані договір ані акти не містять.
На сторінці №2 відзиву відповідач повідомив суд про таке:
«По - перше, Відповідач ТОВ «Смарт Пак» немає жодних зобов'язань перед ТОВ «Фабрика Бакалейних продуктів» щодо передачі йому будь-якого майна, в тому числі й «флексоформ», про які йде мова в позові…Жодних відомостей про те, що Постачальник має передати флексоформи Покупцю або ж їх зберігати ані Договір, ані Акти не містять» (сторінка 3 відзиву).
На сторінці відзиву № 6 відзиву відповідач зазначив таке: «Наголошуємо на тому, що Договором не передбачено зобов'язання Відповідача щодо передачі флексоформ Позивачу, а отже до нього не може бути застосовано такої міри відповідальності, як відшкодування збитків». (а.с.67-71)
У апеляційній скарзі відповідач підтвердив ці заперечення проти позову. Як основний довід своєї незгоди з судовим рішення він послався на те, що з його боку не було порушень умов договору, а зобов'язання про «повернення флексоформ» або, навіть, їх зберігання - відсутнє.
Отже, з наведеного вбачається, що відповідач в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі заявляв, що у нього відсутні самі флексоформи, а також обов'язок їх зберігання та повернення.
Разом з цим, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, у своїй заяві про перенесення розгляду справи у зв'язку з необхідністю врегулювання спору шляхом примирення від 08.10.2024 відповідач зазначив, що бажає повернути флексоформу позивачу, повідомив суд, що спірні флексоформи знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул Рівненська, 76а на складі підприємства ТОВ «ТАТРАФАН» на умовах відповідального зберігання.
Отже в суді апеляційної інстанції відповідач поміняв свою правову позицію на протилежну. Наведене свідчить про наявність суперечливої поведінки.
Надаючи правову оцінку переліченим обставинам колегія суддів дійшла висновку про застосування до відповідача доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливоі? поведінки), базується ще на римськіи? максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своі?и? попередніи? поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесніи? діловіи? практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (Постанова Верховного Суду у складі Об'єднаноі? палати Касаціи?ного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
В сенсі наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).
Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконанні обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає зазначеним принципам та нормам чинного законодавства, що призвело до виникнення судового спору.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції повністю відхиляє доводи відповідача про правомірність його дій, адже зазначене свідчить про те, що порушення прав позивача спричинено навмисними діями відповідача, а не його помилковим сприйняттям свого обов'язку повернути майно відповідно договору, яке було б викликано об'єктивними, незалежними від його волі обставинами.
Також колегія вважає безпідставними доводи відповідача про те, що він правомірно, на підставі ч. 5 ст 692 ЦК України, відмовив позивачу в задоволенні його вимоги про передачу флексоформ через наявну заборгованість відповідача перед позивачем та зберігав флексоформи у себе, чекаючи погашення позивачем наявної у нього заборгованості.
Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України, якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Посилаючись на цю норму відповідач не звернув уваги на те, що у цьому випадку продавець зобов'язаний повідомити покупця про застосування такого способу захисту своїх прав та забезпечення виконання зобов'язання, як зупинення передання товару за договором купівлі-продажу. Водночас матеріали справи не містять такого повідомлення, а навпаки свідчать про те, що відповідач заперечував як наявність у нього такого обов'язку, так і наявність у нього на зберіганні самих флексоформ.
В контексті цього Колегія також враховує висновки Верховного Суду, висловлені ним у постанові від 05.04.2024 у справі № 916/101/23 у схожих правовідносинах. У цій справі, серед іншого, Верховний Суд виснував таке.
Стаття 594 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
У частині першій статті 595 Цивільного кодексу України унормовано, що кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.
Об'єднана палата зазначає, що «негайне повідомлення» виступає як оціночна категорія, яка розглядається судом у порядку статті 86 ГПК України на підставі доводів, доказів і обставин справи. Обов'язок кредитора негайно повідомити боржника про притримання означає, що таке повідомлення має бути зроблено максимально швидко та за першої можливості з урахуванням часу, необхідного для доставки документів від одного контрагента до другого та/або нормативів пересилання поштових відправлень.
Крім цього, зважаючи на те, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору про надання послуг зберігання, об'єднана палата враховує також положення частини 1 статті 953 Цивільного кодексу України, згідно з якими зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Отже, в контексті умов статей 594, 595 та 953 Цивільного кодексу України об'єднана палата вважає за необхідне вказати, що повідомлення про притримання має бути здійснено кредитором негайно (якомога швидше) після першого звернення боржника з вимогою про повернення майна, що відповідатиме принципу правової визначеності, згідно з яким боржник як власник майна за відсутності повідомлення кредитора про притримання "законно очікує" та розраховує, що йому буде повернуто майно на його вимогу. Тобто кредитор має заявити про свій намір притримати майно, яким він на законних підставах володіє, у відповідь на першу вимогу боржника про його повернення якомога швидше.
Об'єднана палата також наголошує на необхідності належного та негайного повідомлення про притримання речі, позаяк неповідомлення кредитором про застосування притримання може мати ознаки порушення права боржника на мирне володіння майном, гарантованого статтею 41 Конституції України.
Отже, якщо кредитор негайно не повідомив боржника про притримання майна, таке майно підлягає поверненню власнику після заявлення вимоги про його повернення, навіть за умови наявності боргу за його утримання та зберігання.
Об'єднана палата також звертає увагу, що відповідно до статті 595 Цивільного кодексу України обов'язок кредитора повідомити боржника про факт притримання його речі (майна) обумовлюється тим, що таке повідомлення має бути однозначним і чітким та оформленим окремим документом (листом, телеграмою, тощо), що містить докази простроченої заборгованості та в якому конкретизовано, яке саме майно притримується.
Отже, враховуючи встановлені судами фактичні обставини, об'єднана палата вважає за необхідне сформулювати висновок щодо застосування норм статей 594, 595 Цивільного кодексу України в сукупності з нормою статті 953 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах про те, що: притримання реалізується тільки тоді, коли кредитор письмово повідомив боржника про фактичні умови застосування притримання та його початок, і таке повідомлення кредитор зробив якомога швидше з моменту виникнення прострочення виконання боржником зобов'язання, проте у будь-якому разі одразу після отримання кредитором першої письмової вимоги боржника (поклажодавця) повернути річ шляхом надання письмової відповіді про застосування притримання. У разі невиконання вказаних умов кредитор зобов'язаний повернути майно боржнику навіть за умови наявності боргу за його зберігання, виготовлення та утримання.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що протиправність поведінки відповідача полягає у неповерненні оплачених позивачу флексоформ, які були виготовлені на виконання умов договору №01/15082020 від 15.08.2020 щодо нанесення графічних та текстових зображень на полімерну продукцію, внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі вартості цих флексоформ.
Посилання відповідача на відсутність збитків у позивача та невідповідність висновків суду першої інстанції в цій частині рішення колегія вважає необґрунтованими та відхиляє їх.
Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, керуючись вимогами ч. 7 ст. 46 та ч. 5 ст. 196 ГПК України Колегія надавала сторонам можливість врегулювати спір мирним шляхом.
У заяві від 01.11.2024 позивач відмовився від укладення мирової угоди, посилаючись на те, що замовив та оплатив виготовлення аналогічних флексоформ у іншого постачальника - ТОВ «Т.Д.К.». Позивач також зазначив, що оскільки флексоформи необхідні були йому для подальшого виготовлення харчової продукції, а відповідач фактично відмовився їх повернути, позивач був змушений (після отримання відмови відповідача повернути флексоформи) звернутись до іншого постачальника.
Ці доводи позивача колегія вважає такими, що заслуговують на увагу, адже суперечлива поведінка відповідача, який не повернув позивачеві на його вимогу флексоформи, що призвело до збитків позивача.
Усі доводи відповідача не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції та відхиляються колегією.
Щодо заяви позивача про відмову від частини позовних вимог
Як вже було зазначено вище, 13.11.2024 позивач подав клопотання про відмову від частини позовних вимог, в якій просить на підставі ст. 46 ГПК України прийняти відмову від частини позовних вимог у розмірі 105 283,20 грн із заявлених у позові 564 922,72 грн, а в іншій частині про стягнення 459 639,52 грн позов підтримує повністю та просить залишити рішення в цій частині в силі, як правильне та обґрунтоване.
Зазначена заява обґрунтована тим, що під час апеляційного розгляду справи позивачем було виявлено помилку в розрахунках суми позову, а саме невірного розрахунку вартості неповернутого відповідачем майна за актом наданих послуг №156 від 08.12.2021 на суму 105 283,20 грн, який, як з'ясувалось, не складався сторонами та був вказаний помилково.
Розглянувши заяву позивача про відмову від частини позовних вимог та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Згідно із ст. 14 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Складовою зазначеного принципу є можливість суб'єкта відмовитися від свого права чи інтересу. Тобто право особи на звернення до суду з позовом рівною мірою стосується й права такої особи на відмову від такого позову або частини позовних вимог (ухвала Верховного Суду від 18.08.2021р. у справі № 916/3844/19).
Відмова від позову є формою реалізації принципу диспозитивності господарського судочинства (ухвала Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 927/739/17).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Статтею 274 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Частинами 1, 2 та 5 статті 191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Суд апеляційної інстанції встановив, що заяву про відмову від частини позовних вимог підписано директором ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» - Борисовою Т.В., яка діє на підставі Статуту Товариства. Зазначену заяву подав до суду адвокат ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» - Данилюк Д.В., який діє на підставі довіреності №1-2020 від 01.01.2024.
Відтак, адвокат Данилюк Д.В. має достатній обсяг повноважень для звернення з такою відмовою в порядку, передбаченому приписами ст. 46 ГПК України.
Отже, колегією не виявлено обмежень представника позивача на вчинення відповідних дій.
Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що відмова позивача від позову у цій справі, що має наслідком визнання нечинним рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі, не порушує будь-чиїх прав та обов'язків. Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б не допускали прийняття такої відмови.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що подана позивачем заява про відмову від позову відповідає вимогам, визначеним у ст. 191 ГПК України.
Відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідачів у цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Сторонам роз'яснено наслідки такої процесуальної дії, як відмова позивача від частини позовних вимог.
Оскільки заяву про відмову від частини позовних вимог підписано уповноваженим представником позивача, а саме директором ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» - Борисовою Т.В., та з огляду на те, що відмова від частини позовних вимог стосується лише прав та обов'язків сторін щодо предмета спору, не суперечить інтересам Товариства та є формою реалізації принципу диспозитивності господарського судочинства, передбаченого статтею 14 ГПК України, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» про відмову від частини позовних вимог в цій справі у розмірі 105 283,20 грн.
Ураховуючи положення пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження №910/736/24 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» частини вартості майна (флексоформ) у розмірі 105 283,20 грн у зв'язку з відмовою позивача від цієї частини позовних вимог та прийняттям цієї відмови судом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою рішення на підставі ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Одночасно з прийняттям відмови позивача від частині позовних вимог 105 283,20 грн у даному випадку також слід визнати нечинним оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» 105 283,20 грн - вартості майна (флексоформ) та 1579,24 грн - суми судового збору сплаченого за подання позовної заяви та закрити провадження у даній справі, як визначено процесуальним законом.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити. Заява позивача про відмову від частини позовних вимог підлягає задоволенню.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 130, 191, 234, 274, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» залишити без задоволення.
2. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» про відмову від частини позовних вимог у справі №910/736/24 задовольнити.
3. Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» від частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» частини вартості майна (флексоформ) у розмірі 105 283,20 грн.
4. Закрити провадження у справі №910/736/24 в цій частині позовних вимог.
5. Визнати нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/736/24 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» 105 283,20 грн - вартості майна (флексоформ) та 1579,24 грн - суми судового збору сплаченого за подання позовної заяви.
6. В іншій частині, а саме в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Пак» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера Б; ідентифікаційний код 41908615) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» (09000, Київська область, Білоцерківський район, місто Сквира, вулиця Залізнична, будинок 8; ідентифікаційний код 34514827) вартості майна (флексоформ) у розмірі 459 639 (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч шістдесят тридцять дев'ять) грн 52 коп. та 6 894 (шість тисяч вісімсот дев'яносто чотири) грн 60 коп. - судового збору, рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/736/24 залишити без змін.
7. Видачу наказу доручити Господарського суду міста Києва.
8. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 10.12.2024.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова