ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
11 грудня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/4768/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді С.І. Колоколова,
суддів: Н.М. Принцевської, Я.Ф. Савицького,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Стороженко Ольги Михайлівни
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.08.2024
у справі №916/4768/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,БІЗНЕС ПОЗИКА»
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Стороженко Ольги Михайлівни
про стягнення 135 133,17 грн,
головуючий суддя суду першої інстанції: Ю.М. Невінгловська
місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області
У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю ,,БІЗНЕС ПОЗИКА» (надалі також - Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Стороженко Ольги Михайлівни (надалі також - ФОП Стороженко О.М.) про стягнення заборгованості у розмірі135133,17 грн., в т.ч.: сума прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 75 052,45 грн, сума прострочених платежів по процентах у розмірі 60 080,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що 21.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та Фізичною особою-підприємцем Стороженко Ольгою Михайлівною укладено Договір №239868- КС-001 про надання кредиту (надалі також - Договір кредиту) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Товариство свої зобов'язання за Договором кредиту виконало та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 75000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника. Водночас, ФОП Стороженко Ольга Михайлівна, належним чином не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором, з огляду на що у останньої, станом на 16.05.2023, утворилась заборгованість у вказаній вище сумі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.08.2024 позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Стороженко Ольги Михайлівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" тіло кредиту у сумі 75052,45 грн, суму прострочених платежів по процентах у розмірі 60080,72 грн, а також 2147,20 грн витрат по сплаті судового збору.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено надання позивачем кредитних коштів, з огляду на що позовні вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту у сумі 75052,45 грн підлягають задоволенню.
Крім цього, перевіривши розрахунок процентів та комісії з урахуванням визначеного позивачем періоду її нарахування, суд першої інстанції встановив коректність такого розрахунку, з огляду на що виснував про задоволення позовних вимог і в частині стягнення з відповідача прострочених платежів по процентах у розмірі 60080,72 грн
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Фізична особа-підприємець Стороженко Ольга Михайлівна звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.08.2024 у справі №916/4768/23 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції послався на статті 130 та 231 ГПК України, які передбачають закриття провадження у справі, однак не навів будь-яких мотивів з приводу застосування вказаних норм;
- суд першої інстанції безпідставно задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, оскільки особа, яка звертається до суду, повинна надати докази разом з позовною заявою, однак позивач заявив клопотання про витребування доказів через 7 (сім) місяців після відкриття провадження у справі, що є порушенням процесуального законодавства;
- спірний Договір про надання кредиту укладено відповідачем в якості фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, що підтверджується наступними обставинами: реєстрацією відповідача на сайті позивача саме в якості фізичної особи; невимаганням відповідачем перед укладанням спірного договору будь-яких документів про статус відповідачки як ФОП; наданням кредиту на розрахунковий рахунок фізичної особи для власних потреб; не наданням кредиту на поточний рахунок саме ФОП; надсиланням одноразового ідентифікатору G-5273 на особистий мобільний телефон відповідачки; відсутністю посилання у кредитному договорі призначення коштів саме для здійснення відповідачкою господарської діяльності;
- перерахування кредитних коштів відбулося з боку третьої особи - ТОВ «ФК «Елаєнс», яке немає жодного відношення до спірного кредитного договору;
- позивач, скориставшись незнанням відповідачем діючого законодавства, в тексті Додаткової угоди 1 від 05.05.2021 вказує на те, що з врахуванням додатково отриманого кредиту у розмірі 27000 грн., загальний розмір наданого ним кредиту становить 84982,63 грн., тобто до цієї суми входить: 27000 грн. (додатково отриманий кредит) + заборгованість (п. 1 додаткової угоди 1), сума якої в пункті 1 так і не вказана. Однак до складу вказаної заборгованості вже входить як тіло кредиту, так і проценти за користування вже отриманим кредитом за договором №239868-КС-001 від 21.02.2021. А в п. 7 Додаткової угоди 1 від 05.05.2021 позивач, на всю суму нібито існуючої в відповідача заборгованості, знову нараховує проценти до сплати, тобто відповідач повинен був платити «проценти на проценти»;
- позивач не надав до суду доказів, що «Правила», на які він посилається, були дійсні на момент укладення спірного кредитного договору;
- справа розглядалась судом першої інстанції більше 9 (дев'яти) місяців, що є порушенням процесуального законодавства в частині строку розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді - С.І. Колоколова, суддів Я.Ф. Савицького, Н.М. Прицневської.
Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/4768/23. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Стороженко Ольги Михайлівни на рішення Господарського суду Одеської області від 16.08.2024 у справі №916/4768/23 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.
25.09.2024 матеріали справи №916/4768/23 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 поновлено Фізичній особі-підприємцю Стороженко Ользі Михайлівні пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 16.08.2024 у справі №916/4768/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Стороженко Ольги Михайлівни на рішення Господарського суду Одеської області від 16.08.2024 у справі №916/4768/23. Встановлено позивачу строк до 24.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 24.10.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 16.08.2024 у справі №916/4768/23.
Згідно із частинами першої, другої статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду ціну позову у даній справі, апеляційним господарським судом постановлено здійснювати перегляд оскаржуваного рішення в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю ,,БІЗНЕС ПОЗИКА» про розгляд справи у суді апеляційної інстанції повідомлене належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Матеріали справи містять копію договору про надання кредиту №239868-КС-001 від 21.02.2021, відповідно до умов якого ТОВ "Бізнес Позика" (Кредитодавець) надає ФОП Стороженко Ользі Михайлівні (Позичальнику) грошові кошти в розмірі 75000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Пунктом 1 договору передбачено: строк кредиту - 24 тижнів; процентна ставка - в день 0,672269744 (фіксована); комісія за надання кредиту 7500 грн; загальний розмір наданого кредиту 75 000 грн; термін дії договору - до 08.08.2021; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 138960,00 грн.
Відповідно до п.2 договору протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
У п.3 договору визначено графік платежів, який містить інформацію щодо дат, сум погашення кредиту, процентів, комісії та розміру загальних платежів.
Згідно з п.5 договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.
Договір був акцептований відповідачем шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором G5273.
Також позивачем надано суду копію пропозиції укласти договір (оферта) та прийняття (акцепт) пропозиції (оферти), зміст яких відображає умови договору.
Матеріали справи також містять додаткову угоду №1 від 05.05.2021 до договору №239868-КС-001, згідно якої сторони погодили збільшення розміру кредиту на 27000,00 грн, продовження строку кредиту на 73 дні, продовження терміну дії договору до 20.10.2021.
Також у додатковій угоди №1 сторони визначили, що загальна сума кредиту становить 84982,63 грн, а комісія пов'язана з наданням додаткового кредиту становить 4050,00 грн.
Означена додаткова угода також містить графік платежів, який містить інформацію щодо дат, сум погашення кредиту, процентів, комісії та розміру загальних платежів.
Додаткова угода була акцептованою відповідачем шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором G-0592.
Також позивачем надано суду копію пропозиції укласти додаткову угоду №1 (оферта) та прийняття (акцепт) пропозиції (оферти), зміст яких відображає умови додаткової угоди.
Матеріали справи також містять додаткову угоду №2 від 15.09.2021 до договору №239868-КС-001 від 21.02.2021, згідно п.1 якої кредитодавець та позичальник підтверджують, що станом на 15.09.2021 суми неповернутого позичальником кредиту отриманого відповідно до договору про надання кредиту №239868-КС-001 від 01.02.2021 становить 27465,24 грн.
У п. 2.1. названої додаткової угоди сторони погодили збільшення розміру кредиту на 57000,00 грн, продовження строку кредиту на 133 дні, продовження терміну дії договору до 02.03.2022.
Також у додатковій угоди №2 сторони визначили, що загальна сума кредиту становить 84465,24 грн, а комісія за зміну умов 8550,00 грн.
Означена додаткова угода також містить графік платежів, який містить інформацію щодо дат, сум погашення кредиту, процентів, комісії та розміру загальних платежів.
Додаткова угода була акцептованою відповідачем шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання договору одноразовим ідентифікатором G-8431.
Також позивачем надано суду копію пропозиції укласти додаткову угоду №2 (оферта) та прийняття (акцепт) пропозиції (оферти), зміст яких відображає умови додаткової угоди.
Матеріали справи містять візуальні форми послідовності дій клієнта, які містять, зокрема інформацію щодо входу в особистий кабінет з використанням номеру телефону, формування шаблону оферти, створення запиту на формування одноразового ідентифікатора для підписання угоди, підписання угоди одноразовим ідентифікатором, направлення документів на електронну пошту та їх відображення у особистому кабінеті.
В матеріалах справи також наявні анкета клієнта ФОП Стороженко Ольги Михайлівни , яка містить інформацію щодо РНОКПП, дати народження, документа, що посвідчує особу, вид підприємницької діяльності, номер телефону, електрону пошту, номер банківської карти та інше. Крім того позивачем надано копію паспорта та коду РНОКПП відповідача.
На підтвердження виконання зобов'язання з надання кредиту позивачем надано суду довідки фінансової компанії "Елаєнс", які засвідчують перерахування позивачем відповідачу 21.02.2021 грошових коштів у сумі 75000 грн на рахунок відповідача.
Обставина перерахування грошових коштів у сумі 75000 грн на рахунок відповідача підтверджується виписками АТ КБ "Приват Банк", що були надані на вимогу суду.
На підтвердження належності відповідачу банківської карти матеріали справи містить повідомлення АТ КБ "Приват Банк" про те, що така банківська карта емітована на ім'я Стороженко О.М.
Обставина перерахування грошових коштів 05.05.2021 у сумі 27000,00 грн та 15.09.2021 у сумі 57000,00 грн на карту, що належить відповідачу підтверджується виписками АТ КБ "Приват Банк", що були надані на вимогу суду.
Посилаючись на неповернення відповідачем кредитних коштів, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.
В апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що спірний Договір про надання кредиту укладено відповідачем в якості фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №916/1261/18 вказала, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 Цивільного кодексу України).
За вимогами статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).
Відповідно до статті 26 Цивільного кодексу України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Згідно з абзацом другим статті 30 Цивільного кодексу України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
У частинах першій та другій статті 50 Цивільного кодексу України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 128 Господарського кодексу України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною дев'ятою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц; від 24.04.2018 у справі №303/5186/15-ц; від 15.05.2019 у справі №904/10132/17; від 21.09.2019 у справі №922/4239/16; від 03.07.2019 у справі №916/1261/18; від 09.10.2019 у справі №209/1721/14-ц тощо.
Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13.03.2018 у справі №306/2004/15-ц, від 15.05.2019 у справі №904/10132/17, від 02.10.2019 у справі №263/2359/19, від 25.02.2020 у справі №916/385/19 та інших.
При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц, 04.09.2019 у справі №761/5115/17).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що для вирішення юрисдикційності спору необхідно встановити два критерії: суб'єктний та предметний (наявність господарських правовідносин).
Так, з матеріалів справи вбачається, що станом на день звернення позивача до суду з даним позовом, та на момент розгляду справи, Сторожук О.М. зареєстрована в установленому законом порядку як ФОП.
Крім цього, предметом спору у даній справі є Договір №239868- КС-001 про надання кредиту, який укладено відповідачкою як фізичною-особою підприємцем, що вбачається із преамбули вказаного договору. Аналогічні обставини випливають також із додаткових угод, укладених між сторонами спору.
Колегія суддів зазначає, що обставини укладання договору відповідачем не заперечуються. Між тим, відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, акцептуючи умови договору, відповідач підтвердив та прийняв всі його умови. Спірний кредитний договір та/або окремі його частини недійсними у судовому порядку не визнавались. Крім цього, матеріали справи містять анкету відповідача, в якій Сторожук О.М. зазначена як ФОП.
З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що правовідносини у даній справі виникли для відповідачки як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця.
Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду та зазначає, що обставина переказу кредитних коштів на картку фізичної особи не спростовує факту виконання позивачем своїх договірних зобов'язань за договором, укладеним з фізичною особою - підприємцем, оскільки номер картки було вказано самим позичальником. Переказ грошових коштів на рахунок фізичної особи також не спростовує обставину укладання договору з фізичною особою-підприємцем. При цьому суд зауважує, що як власник банківського рахунку відповідачка самостійно несе відповідальність за здійснення операцій по такому рахунку. Крім того відповідач жодним чином не був позбавлений можливості перерахувати відповідні кошти на інший рахунок. Суд також враховує, що на позивача не покладено обов'язок перевірки обставини належності вказаного позичальником рахунку фізичній особі-підприємцю чи фізичні особі.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як встановлено судом першої інстанції між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,БІЗНЕС ПОЗИКА» та Фізичною особою-підприємцем Стороженко Ольгою Михайлівною виникли господарські зобов'язання, підставою яких є Договір №239868- КС-001 про надання кредиту.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина перша статті 527 ЦК України передбачає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Так матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що в порушення умов договору відповідачем не сплачено по тілу кредиту 75052,45 грн.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій частині.
Судова колегія критично оцінює доводи скаржника, що перерахування кредитних коштів відбулося з боку третьої особи - ТОВ «ФК «Елаєнс», яке немає жодного відношення до спірного кредитного договору, оскільки із змісту платіжних документів №377798301 від 21.02.2021 на суму 25000,00 грн, №377798175 від 21.02.2021 на суму 25000,00 грн, №377798483 від 21.02.2021 на суму 25000,00 грн вбачається, що відправником вказаних коштів є «БІЗПОЗИКА», а кошти перераховано Стороженко Ользі Михайлівні на виконання кредитного договору №239868- КС-001.
Крім цього, у матеріалах справи наявний договір №41084239_14/12/17 від 14.12.2017, за змістом якого ТОВ «ФК «Елаєнс» взяла на себе зобов'язання надавати ТОВ «Бізнес Позика» послуги з переказів коштів на карту.
Відтак, доводи скаржника у цій частині є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
З приводу позовних вимог про стягнення суми прострочених платежів по процентах у розмірі 60080,72 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Так, п.2 договору, сторони погодили , що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
Відтак, нарахування процентів за користування кредитом погоджено сторонами у Договорі про надання кредиту саме на залишок заборгованості, що вказує на безпідставність доводів скаржника у цій частині.
Колегія суддів перевірила розрахунок заборгованості у цій частині та вказує, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення суми прострочених платежів по процентах підлягають задоволенню, про що вірно виснував суд першої інстанції.
З приводу посилань скаржника на процесуальні порушення суду першої інстанції апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Так, апелянт вказав, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції послався на статті 130 та 231 ГПК України, які передбачають закриття провадження у справі, однак не навів будь-яких мотивів з приводу застосування вказаних норм.
Колегія суддів зауважує, що вказані обставини свідчать про допущення у тексті оскаржуваного судового рішення технічних описок, які не є суттєвими та не впливають на результат розгляду справи.
Крім цього, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, оскільки особа, яка звертається до суду, повинна надати докази разом з позовною заявою, однак позивач заявив клопотання про витребування доказів через 7 (сім) місяців після відкриття провадження у справі, що є порушенням процесуального законодавства.
Так, частина друга статті 80 ГПК України передбачає, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Частина перша статті 81 ГПК України встановлює, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Таким чином, частина перша статті 81 ГПК України передбачає випадки, у яких клопотання про витребування доказів може бути задоволене судом і у випадку подання його не у строки, встановлені ст.80 ГПК України, якщо позивач обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Так, ухвалою суду від 15.07.2024 місцевим господарським судом визнано неможливість подачі такого клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від позивача, та задоволено відповідне клопотання. Колегія суддів зауважує, що витребування доказів судом здійснено з мотивів повного та всебічного розгляду справи, на підтвердження обставин справи, на які посилалися сторони, а відтак відповідає нормам чинного процесуального законодавства.
Крім цього, апелянт посилається на те, що справа розглядалась судом першої інстанції більше 9 (дев'яти) місяців, що є порушенням процесуального законодавства в частині строку розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність повного та всебічного розгляду справи із забезпеченням принципу змагальності та створення сторонам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судова колегія вважає, що судом першої інстанції розглянуто справу у розумний строк.
При цьому, колегія суддів зауважує, що вихід судом першої інстанції за межі строку, встановленого ГПК України для розгляду справ у порядку спрощеного провадження, не привів до неправильного вирішення спору, а відтак не може бути підставою для скасування судового рішення.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,
апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Стороженко Ольги Михайлівни залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.08.2024 у справі №916/4768/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.12.2024.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Н.М. Принцевська
Суддя Я.Ф. Савицький