83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
13.12.07 р. Справа № 2/325
Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.
при секретарі судового засідання Трубачовій А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю “Краматорськтеплоенерго» м. Краматорськ
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства Науково-виробничого підприємства “Оснастка» м. Краматорськ
про стягнення заборгованості в сумі 21711,35грн.
За участю
представників сторін:
від позивача: Плахоніна Н.О. - за довір.
від відповідача: Перец А.М. - за довір.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Краматорськтеплоенерго» м. Краматорськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства Науково-виробничого підприємства “Оснастка» м. Краматорськ про стягнення заборгованості в сумі 21711,35грн., з яких: 10128,39грн.- сума основного боргу; 1230,32грн. - індекс інфляції; 224,25грн. - 3% річних; 10128,39грн. - пеня.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору № 361 на купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.01.2006р. № 156 та актів-рахунків у період з січня 2007 року до березня 2007 року, ст. 625 ЦК України, Закон України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».
Позивачем до прийняття рішення по справі в порядку ст. 22 ГПК України надано заяву від 17.09.2007р. № 06/1846 про уточнення суми позовних вимог, в якій позивач у зв'язку із погашенням відповідачем суми основного боргу в повному обсязі 31.08.2007р. просить стягнути з відповідача: 1230,32грн. - індекс інфляції; 224,25грн. - 3% річних; 10128,39грн. - пені, а всього 11582,96 грн.; в частині стягнення 10128,39 грн. - від позовних вимог відмовляється та просить провадження у справі в цій частині припинити.
З урахуванням вказаної заяви, судом розглядаються остаточні позовні вимоги позивача.
Відповідач надав відзив на позовну заяву від 18.09.2007р. № 02-41/35645, в якому вказує, що сума боргу відповідачем погашена в повному обсязі та просить у задоволенні позовних вимог відмовити, у зв'язку з повним погашенням заборгованості. Щодо нарахування пені в розмірі 1%, відповідач проти задоволення зазначених вимог заперечує, посилаючись на вимоги Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Додатково, у відзиві від 25.10.07р. № 33/237 відповідач надав заперечення, за якими вважає розрахунок пені позивача в сумі 10128,39 грн. виходячи із розміру 1% за кожний день від суми простроченого платежу неправомірним, та таким, що не відповідає вимогам ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». З урахуванням норм вказаного закону, відповідач просить зменшити розмір стягуваної пені до 1263,81 грн., яка відповідає розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за спірний період.
Позивачем надані письмові пояснення по справі від 25.10.07р. № 06/2108, відповідно до яких він наполягає на стягненні пені із розрахунку 1% за кожний день прострочки від несплаченої суми за рахунками, посилаючись на узгодження такого розміру неустойки пунктом 7.2.5. договору та Закон України від 20.05.99р. № 686-ХІV.
У поясненнях позивач посилається на смешану колізію у праві, вважає норми Закону України від 20.05.99р. № 686-ХІV спеціальними відносно загальних норм Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким передбачена відповідальність за невиконання грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Позивачем визначається спірний період виникнення прострочки - з 27.02.07р. до 27.08.09р. та вказується, що за цей період сума пені, виходячи із розміру 1%, складає 26753,94 грн. Проте, позивачем у відповідності до Закону України від 20.05.99р. № 686-ХІV, пред'являється сума пені до стягнення в розмірі суми основного боргу - 10128,39 грн.
Крім того, позивач посилається на необхідність застосування 1% пені, посилаючись на рішення місцевого господарського суду Донецької області та апеляційної інстанції по справах № 2/154, 2/239.
Процесуальний строк вирішення справи продовжувався за клопотанням сторін до 13.12.07р.
Розглянув матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, оцінив докази та доводи сторін за своїм внутрішнім переконанням, суд
01.01.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Краматорськтеплоенерго» (Теплопостачальна організація) та Відкритим акціонерним товариством Науково-виробниче підприємство “Оснастка» (споживач) укладено договір № 156 про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді.
Відповідно до п. 1.1. договору Теплопостачальна організація зобов'язується продати вчасно та відповідної якості теплову енергію в гарячій воді, а Споживач зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені Договором.
Теплопостачальна організація зобов'язана забезпечувати постачання теплової енергії Споживачу відповідної якості в обсягах згідно з Договором (п. 4.2.1. договору).
Згідно до п. 2.1. договору Теплова енергія передається Споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до Договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення в період опалювального сезону, вентиляцію в період опалювального сезону, підігрівання холодної води - протягом року.
Пунктом 5.1. договору встановлено, що облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунковим способом.
Відповідно до п. 5.3. договору Споживач, що має прилади обліку, раз на місяць подає до Теплопостачальної організації письмові звіти про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до Договору, який може бути проконтрольований Теплопостачальною організацією.
Додатком №1 до договору п. 4 встановлено, що дата знаття Споживачем показань приладів обліку - 25-те число поточного місяця; подання звіту Енергопостачальній організації - не пізніше 28-го числа.
Згідно до п. 5.5. договору при відсутності приладів обліку або виходу його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена Споживачу, визначається Теплопостачальною організацією розрахунковим методом з урахуванням фактичного часу споживання теплової енергії, фактичної температури зовнішнього та внутрішнього повітря, а також температури мережної води в подавальному трубопроводі.
Розділом 6 договору передбачений порядок розрахунків, п. 6.1. розрахунки за теплову енергію та мережну воду, що споживається, проводиться виключно в грошовій формі відповідно до встановленого тарифу. Не грошова форма розрахунків потребує додаткового письмового узгодження.
Пунктом 6.2. встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.
Оплата виконується на підставі актів-рахунків (рахунків), які направляються належним чином Споживачеві Теплопостачальною організацією, в трьохденний календарний термін з моменту отримання акту-рахунку. Акти-рахунки є підтвердженням кількості відпущеної теплової енергії, та мають бути оформлені споживачем НП протязі 3-х календарних днів з дня отримання їх від Теплопостачальної організації (п. 6.3 договору).
Відповідно до п. 3.2.1. договору Споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови належного оформлення актів-рахунків та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни які передбачені Договором.
На виконання умов договору позивачем на адресу відповідача направлялися акти рахунки, які додані до матеріалів справи, а саме, № 156 від 31.01.2007р. на суму 12939,70грн., № 156-2 від 28.02.2007р. на суму 12807,74грн., № 156-3 від 31.03.2007р. на суму 7380,95грн., а всього за спірний період на загальну суму 33128,39грн.
Відповідач умови договору виконував несвоєчасно та не в повному обсязі. Зокрема, виходячи із наданих відповідачем банківських виписок з поточного рахунку за 23.03.07р., 18.04.07р., 21.05.07р., 08.06.07р., 11.07.07р., 21.08.07р. та призначень платежів, відповідачем були сплачені частково заборгованість по актах рахунках за січень - 3000 грн., та лютий 2007 року - 20000 грн. Залишок заборгованості за цей період та акт-рахунок за березень 2007 року у загальній сумі 10128,39 грн. були повністю сплачені відповідачем платіжним дорученням від 31.08.07р. № 736.
Тобто, станом на день подання позовної заяви 29.08.07р. за ним рахувалася заборгованість в розмірі 10128,39грн.
Погашення заборгованості в повному обсязі після подачі позовної заяви підтверджується відповідними виписками банку відповідача, у зв'язку з чим позивач відмовився від позовних вимог в цій частині позову, та провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 Госпопдарського процесуального кодексу України.
Щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 10128,39 грн., які нараховані позивачем згідно пункту 7.2.5 договору та за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, то ці вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 1200,67 грн., в решті заявленої вимоги щодо стягнення пені, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні, як зайво нараховані, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Приписами ст. 5 Господарського кодексу України встановлені конституційні основи правопорядку у сфері господарювання, якими визначено, у тому числі, визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва
У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний у випадку стягнення її судом.
Пунктом 7.2.5 Договору визначено, що за ухилення від виконання зобов'язань по актам-рахункам за теплову енергію, а також за їх несвоєчасне оформлення відповідно п. 6.3. Договору Споживач сплачує Теплопостачальній організації пеню в розмірі 1% належної до сплати суми за кожний день прострочення у відповідності із Законом України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», № 686-ХІY від 20.05.1999р.
Обґрунтовуючи розмір пеню в розмірі 1% позивач застосовує положення Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», вказує на те, що саме цей закон встановлює відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги, якими є послуги з централізованого опалення, вказує про пріоритет саме цього закону, та спеціальну дію його норм.
Суд не погоджується із такими аргументами позивача, враховуючи те, що обидва закони є актами єдиного органу законодавчої влади в Україні - Верховної Ради. Відповідно до ст. 24 Конституції України всі рівні перед законом та мають однакові права та обов'язки.
Конституція не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
А ні Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання», а ні закон України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» своєї дії не зупиняли та неконституційними Конституційним судом України не визнавалися.
Тобто, норми зазначених законів мають рівну юридичну силу, проте, позивач надає перевагу саме Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за споживані комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» та взагалі не застосовує норми іншого закону “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання».
Разом з цим, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 та Господарський кодекс України є діючими, якими встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Приписами ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Із змісту статті 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за споживані комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» вбачається, що законом визначено обов'язковість в умовах договорів про надання комунальних послуг та утримання прибудинкових територій забезпечення виконання зобов'язань відповідно до чинного законодавства, а сама, цією нормою встановлено, що такі договори, що укладаються із суб'єкти підприємницької діяльності повинні містити їх зобов'язання щодо сплати комунальних послуг за тарифами, які у встановленому законом порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території та щодо сплати пені в розмірі одного відсотку від суми простроченого платежу за кожний день прострочення за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги.
Із прийняттям пізніше Закону України “Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності з 01.01.05р. та зобов'язанням, згідно розділу 8 цього закону, приведення всіх договорів про надання житлово-комунальних послуг у відповідність із цим законом до 01.01.06р., всі умови таких договорів, у тому числі, й відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору, обов'язки споживачів передбачені в ст. 26 зазначеного закону, як істотні умови, обов'язкові для включення в договору на житлово-комунальні послуги. Тобто, забезпечення виконання зобов'язань у комунальних послугах врегульовано в даному законі належним чином.
З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, судом встановлено, що пеня в розмірі 1200,67 грн. (обчислена у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, від суми заборгованості за договором) і є тим граничним розміром відповідальності за прострочку платежу, який встановлений законом, у зв'язку з чим, господарський суд дійшов висновку, що заявлені вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 10128,39грн. суперечать законодавству, тому задоволенню підлягає пеня у сумі 1200,67грн. відповідно до розрахунку суду за подвійною обліковою ставку НБУ за прострочку оплати в спірному періоді, як уточнено позивачем - з 27.02.2007р. до 27.08.2007р.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 224,25грн., індекс інфляції в розмірі 1230,32грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення суми інфляції в розмірі 1230,32грн. та 3% річних в розмірі 224,25грн. підлягають задоволенню, оскільки розраховані позивачем вірно та правильно застосовано матеріальну норму, як підстава позовних вимог в цій частині.
Відповідно зі ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Враховуючи зазначене, то суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та підлягаючими задоволенню частково.
Судові витрати підлягають розподілу в порядку, що передбачений ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
За згодою сторін, у судовому засідання 13.12.07р. була оголошена вступна та резолютивна частина рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 24 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 548, 551, 599, 615, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193, 199, Господарського кодексу України, 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за споживані комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 1-3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, ст. 80 п. 4, ст. 82 - 85 ГПК України, господарський суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Краматорськтеплоенерго» м. Краматорськ до Відкритого акціонерного товариства Науково-виробничого підприємства “Оснастка» м. Краматорськ задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “Оснастка» (84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Оржоникидзе, 10, п/р 26006190023001 в КФ КБ Приватбанк, МФО 335548, ЄДРПОУ 13517472) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Краматорськтеплоенерго» (84320, м. Краматорськ, вул. Беляева, 113, р/р 26009060110331 в Краматорському філіалі КБ “Приватбанк», МФО 335548, ЄДРПОУ 34657789) 1230,32грн. індексу інфляції, 224,25 грн. 3% річних, 1200,67грн. - пені, судові витрати: державне мито у розмірі 127,83грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 69,47грн.
В частині позовних вимог про стягнення основного боргу 10128,39грн. - провадження у справі припинити.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписаний 18.12.07р.
Суддя Мартюхіна Н.О.