ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 48/361
04.12.07
За позовом
Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
До
Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Квант»
Про
стягнення 8400,17 грн.
Суддя Сулім В.В.
Представники сторін:
Від прокуратури: Хруленко О.В. -ст. прокурор відділу
Від позивача: Шутов О.О. -пред. за довір.
Від відповідача: Гордієнко І.О. -пред. за довір.
25.09.07р. судове засідання відкладалось відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 16.10.07р. У судовому засіданні 16.10.07р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошена перерва для виготовлення повного тексту рішення.
Обставини справи:
Заступник військового прокурора Центрального регіону України у позовній заяві просить Господарський суд міста Києва стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Квант»на користь Міністерства оборони України суму збитків від інфляції (інфляційні витрати) у розмірі 5068,80 грн.; пеню за неналежне виконання умов договору у розмірі 2279,42 грн.; три проценти річних за весь час користування чужими грошовими коштами у розмірі 1051,95 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва 27.08.07р. порушено провадження у справі №48/361 та призначено її до розгляду.
Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з його правами та обов'язками у відповідності із ст.22 ГПК України.
Крім цього, представнику позивача у судовому засіданні роз'яснено вимоги ст.81-1 ГПК України.
Судом, у відповідності з вимогами ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якій заявляє про застосування позовної давності та просить відмовити у задоволенні позовної заяви Міністерства оборони України.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників Сторін, Господарський суд міста Києва, -
30.12.04р. Міністерство оборони України (Виконавець) та Державне підприємство «Науково-дослідний інститут «Квант»(Замовник) уклали договір про надання послуг з контролю якості та приймання продукції № 16/2003/514/ВП-2004 (Договір).
Відповідно до п. 1.1 та 3.2.2 Позивач прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення підпорядкованим йому військовим представництвом № 932 надання послуг Відповідачу з контролю якості та приймання продукції у міру її пред'явлення останнім або за узгодженими графіками згідно затвердженого Переліку продукції, яка підлягає контрою якості й прийманню продукції Позивачем.
Відповідач зобов'язався в силу пунктів 1.2., 2.1. та 2.2. Договору оплатити Позивачу надані послуги в розмірі 1% від вартості продукції, яка підлягає контролю відповідно до Переліку продукції, шляхом передоплати або у триденний термін після затвердження Акта про надання послуг з контролю якості та приймання продукції.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату робіт за Договором Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 120% облікової ставки Національного банку України суми затриманого платежу за кожний день затримки.
Сторони погодили, що виконанням обов'язків з боку Виконавця вважається здійснення контролю якості, приймання, відвантаження прийнятої представництвом продукції (виконання робіт»за рознарядкою Відповідача та складання Акта про надання послуг з контролю якості та приймання продукції. Акт надсилається Виконавцю разом з копією платіжного доручення (п. 8.3 Договору).
10.02.06р. сторони затвердили Акт про надання послуг з контролю з якості та приймання продукції (виконання робіт) згідно з «Переліком продукції робіт, що виконуються), яка підлягає контролю якості й прийманню Виконавцем», згідно з яким Позивачем були надані Відповідачу послуги на загальну суму 42240,00 грн.
Строк виконання Відповідачем грошового зобов'язання за договором сплив 13.02.06р.
15.05.06р. Позивач направив Відповідачу претензію № 241/9/259П на суму 43203,07 грн., з яких 42240,00 грн. -сума основного боку, 963,07 грн. -пеня у розмірі, передбаченому п. 6.2 договору. Офіційної відповіді від Відповідача на претензію до Міністерства оборони України не надходило.
Відповідач здійснив оплату послуг Позивача за договором лише 15.12.06р., що підтверджується платіжним дорученням № 1785 від 15.12.06р. на суму 42240,00 грн. Сторони не надали доказів сплати Відповідачем пені у розмірі, встановленому п. 6.2 договору.
З доказів по справі вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі та належним чином.
Судом встановлено прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання за договором.
Згідно ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України»- Збройні Сили України - це військова державна структура (військове формування), на яку відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Міністерство оборони України, згідно статті 3 зазначеного Закону та пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1080, є центральним органом виконавчої влади і військового управління у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Військові представництва Міністерства оборони України, згідно п. 2, 9 Положення про військові представництва на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 279, є підрозділами Міноборони України з контролю за якістю та прийманням товарів військового призначення, мобілізаційних державних завдань, режиму секретності й технічного захисту інформації для генеральних державних замовників. Діяльність з контролю за якістю та прийманням товарів військового призначення для інших замовників, здійснюється Міністерством оборони України силами підпорядкованих йому військових представництв на договірній основі.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оборону України»та статті 15 Закону України «Про Збройні Сили України»фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України.
Кошти, отримані Міністерством оборони України від надання послуг з контролю якості та приймання продукції військового призначення, зараховуються до Державного бюджету України (за відповідними балансовими рахунками коштів Державного казначейства України) і спрямовуються відповідно до затвердженого кошторису доходів та видатків Міністерства оборони України на закупівлю озброєння, військової та спеціальної техніки, інших матеріальних засобів, фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.
Відтак шкода, яка спричиняється органу державної влади - Міністерству оборони України невиконанням грошових зобов'язань замовниками послуг з контролю якості та прийманням продукції військового призначення - є безпосередньо шкода інтересам держави.
В результаті перевірки матеріалів по виконанню договору про надання послуг з контролю якості та приймання продукції військового призначення № 16/2003/514/ВП-2004 від 30.12.2004р., укладеного Міністерством оборони України з Державним підприємством «Науково-дослідний інститут «Квант», Військовою прокуратурою Центрального регіону України було встановлено порушення Державним підприємством «Науково-дослідний інститут «Квант»економічних інтересів держави в особі Міністерства оборони України, яке полягає у неналежному виконанні договірних зобов'язань в частині оплати послуг по зазначеному вище договору. Дане порушення, згідно ст. 361 Закону України «Про прокуратуру»є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в суді.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити йому надану послугу у розмірі, в строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Таким чином, Відповідач допустив порушення договірного зобов'язання.
Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Договором інший розмір процентів не встановлений.
Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно із ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідачем було зроблено заяву про застосування позовної давності. Строк позовної давності щодо стягнення неустойки за прострочення Відповідачем грошового зобов'язання почався 14.02.06р. та сплив 14.02.07р. Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою 21.08.07р., тобто вже після спливу строку позовної давності щодо стягнення неустойки.
Частиною 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Твердження Позивача, що Відповідач, сплативши заборгованість 15.12.06р., визнав свій борг, а отже перебіг строку позовної давності щодо стягнення неустойки перервався і почався заново з 15.12.06р. не приймається судом, оскільки з 15.12.06р. Відповідач лише повністю виконав прострочене грошове зобов'язання перед Позивачем. Відповідач визнав заборгованість 10.02.06р., коли затвердив Акт про надання послуг з контролю з якості та приймання продукції (виконання робіт) згідно з «Переліком продукції робіт, що виконуються), яка підлягає контролю якості й прийманню Виконавцем», а Позивач довідався про порушення його права Відповідачем 14.02.06р.
З огляду на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення пені у розмірі 2279,42 грн. є такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку із спливом позовної давності.
Разом з тим, твердження Відповідача про те, що три проценти річних є різновидом неустойки, є безпідставним та необґрунтованим. Пеня як неустойка є способом забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 Цивільного кодексу України), в той час як обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахування індексу інфляції та три проценти річних за весь строк прострочення грошового зобов'язання є відповідальністю, встановленою чинним законодавством України. З огляду на зазначене, суд не приймає до уваги твердження Відповідача про те, що до вимоги про стягнення трьох процентів річних має бути застосована позовна давність відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Позивач нарахував три проценти річних за весь час прострочення, що становить 1051,95 грн.
Прострочення Відповідача припинилося 15.12.06р., а тому суд вважає, що Позивач безпідставно нараховував індекс інфляції в період з січня по березень 2007 року, а отже індекс інфляції за період прострочення сплати суми заборгованості за договором становить 3527,39 грн.
Розрахунок індексу інфляції за період прострочення грошового зобов'язання Відповідачем:
індекс інфляції у період прострочення:
березень 2006 року -99,7%;
квітень 2006 року -99,6%;
травень 2006 року -100,5%;
червень 2006 року -100,1%;
липень 2006 року -100,9%;
серпень 2006 року -100,0%;
вересень 2006 року -102,0%
жовтень 2006 року -102,6%;
листопад 2006 року -101,8%;
грудень 2006 року -100,9%.
99,7% Ч 99,6% Ч 100,5% Ч 100,1% Ч 100,1% Ч 100,9% Ч 100,0% Ч 102,0% Ч 102,6% Ч Ч 101,8% Ч 100,9% = 108,4%
42240,00 грн. Ч 108,4% ч 100,0% = 45767,39 грн.
45767,39 грн. -42240,00 грн. = 3527,39 грн.
Суд визнав позовні вимоги про стягнення трьох відсотків обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а вимоги про стягнення індексу інфляції підлягають задоволенню частково у розмірі 3527,39 грн.
Суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів прийшов до висновку про задоволенню позовних вимог частково.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Квант»(03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд. 5, код ЄДРПОУ 14308138, п/р 26001350131 ФКД ВАТ «Інпромбанк», МФО 322863) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022, п/р 3522212200 в ОПЕРУ ДКУ, МФО 320172) індекс інфляції у розмірі 3527,39 грн. (три тисячі п'ятсот двадцять сім гривень 39 копійок) та три проценти річних у розмірі 1051,95 грн. (одна тисяча п'ятдесят одна гривня 95 копійок).
3. Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут «Квант»(03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд. 5, код ЄДРПОУ 14308138, п/р 26001350131 ФКД ВАТ «Інпромбанк», МФО 322863) на в дохід бюджету державне мито в сумі 55,61 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 64,33 грн.
Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя В.В.Сулім