справа № 631/1332/24
провадження № 3/631/597/24
04 листопада 2024 року селище Нова Водолага
Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Трояновська Тетяна Михайлівна, розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 4 статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
До Нововодолазького районного суду Харківської області від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області надійшов адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 838709, складеного 11 серпня 2024 року інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Глуздієм В. О., убачається, що 11 серпня 2024 року близько 17 години 30 хвилин в Харківській області, Харківський район, село Рокитне, вулиця Центральна, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ВАЗ 21011», державний номерний знак НОМЕР_2 , без передбаченого конструкцією заднього бамперу та задніх бризковиків. Здійснив повторне порушення протягом року частини 1 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (постанова серії ЕНА № 2041407 від 01 травня 2024 року, винесена Управлінням національної поліції в Харківській області).
Як зазначено у протоколі, своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 31.4.7 «е» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за що передбачена відповідальність за частиною 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ОСОБА_1 у судові засідання, що були призначені на 26 серпня 2024 року, 04 вересня 2024 року, 12 вересня 2024 року, 26 вересня 2024 року, 03 жовтня 2024 року, 17 жовтня 2024 року та 04 листопада 2024 року не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку шляхом надіслання судових повісток на адресу місця проживання правопорушника, що вказана у протоколі про адміністративне правопорушення, а також шляхом направлення судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлень. Проте, ОСОБА_1 неодноразово звертався на адресу суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи (21 серпня 2024 року, 03 вересня 2024 року, 12 вересня 2024 року, 25 вересня 2024 року, 08 жовтня 2024 року, 16 жовтня 2024 року, 31 жовтня 2024 року).
Крім того, 12 вересня 2024 року ОСОБА_1 на адресу суду надав письмові пояснення, що були зареєстровані за вхідним № 6674/24-вх, відповідно до яких просив закрити провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення мотивуючи тим, що об'єктивна сторона даного адміністративного правопорушення характеризується повторним протягом року керування водієм транспортним засобом, що має несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів. ОСОБА_1 зазначив, що згідно з пунктом 31.4 Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності, зокрема, за відсутністю передбаченого конструкцією бамперу або заднього захисного пристрою, грязезахисних фартухів і бризковиків (пункт 31.4.7 «е» Правил дорожнього руху). Відповідно до вказаної норми «відсутній передбачений конструкцією» відноситься як до бампера або заднього захисного пристрою, так і до грязьозахисних фартухів і бризковиків, тому якщо конструкцією транспортного засобу бризковики не передбачені, то це не буде порушенням вимог пункту 31.4.7 «е» Правил дорожнього руху. Настання відповідальності за порушення, наведеного пункту 31.4.7 «е» Правил дорожнього руху можливе за наявності двох обставин: по-перше, конструкцією транспортного засобу має бути передбачене наявність бризковиків, по-друге, зазначений елемент конструкції транспортного засобу має бути відсутній.
Також правопорушник зазначив, що до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 838709, не додано доказів, які б підтверджували, що у відповідності до нормативно-технічної документації передбачено встановлення бризковиків підприємством-виробником на вказаний транспортний засіб, а саме на автомобіль марки «ВАЗ 21011», 1979 року випуску, та відсутні будь-які дані щодо конструкції транспортного засобу 1979 року випуску.
Також, ОСОБА_1 звернув увагу, що в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №838709 від 11 серпня 2024 року відсутнє посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Більше того, протокол взагалі не містить даних про те, що до справи додається відеозапис. Відтак, наявний в матеріалах справи диск з відеозаписом є неналежним доказом.
З приводу неявки у судове засідання особи, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності, суддя вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» суди повинні неухильно виконувати вимоги статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо розгляду справи про адміністративні правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності зазначеної особи, це можливо у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і від неї не надійшло клопотання про його відкладення.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов'язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі статті 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року, в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
З огляду на що, виходячи з вище зазначених правових норм та беручи до уваги те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки вважає за можливе здійснити розгляд справи у її відсутність, адже (з огляду на викладене в сукупності) розгляд суддею/судом цієї справи за відсутності указаної сторони здійснюється на підставі загальних засад і відповідає конституційному принципу верховенства права. Це не призведе до обмежень прав і свобод людини і громадянина, а забезпечить оперативний і об'єктивний судовий контроль в умовах воєнного стану на виконання завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення визначених у статті 1 вказаного Кодексу. Тим більше, що положення статті 268 Кодексу України про адміністративні не містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтею 121 Кодексу України про адміністративні за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Суддя, вивчивши письмові пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Положення частин 1 та 2 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У відповідності до приписів частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення).
Положеннями статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Водночас, положеннями статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюються Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), пункт 1.3 яких передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста - машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Згідно пункту 3.1 Правил дорожнього руху технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Пунктом 31.4.7 «е» Правил дорожнього руху встановлено, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за відсутністю передбаченого конструкцією бамперу або заднього захисного пристрою, брудозахисних фартухві та бризковиків.
Диспозиція статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та у сфері власності.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у порушенні учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, а саме у керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Частина 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою - третьою цієї статті.
На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частина 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення були надані наступні докази:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 838709, складений 11 серпня 2024 року інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Глуздієм В. О., який особисто підписаний ОСОБА_1 (а. с. 2);
- копію постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АНА № 2809618 від 10 серпня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладанням штрафу у розмірі 425 гривень за порушення пункту 2.1 «б» Правил дорожнього руху, а саме: 11 серпня 2024 року близько 17 години 30 хвилин в Харківській області, Харківський район, село Рокитне, вулиця Центральна, водій ОСОБА_1 , порушив Правила дорожнього руху, в ході розгляду справи було встановлено відсутність реєстраційного документу на транспортний засіб (а. с. 5);
- фото таблицю (а. с. 7 - 8).
- копію рапорту інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенанта поліції Вадима Глуздія, про те, що 11 серпня 2024 року в Харківській області, село Рокитне, перебуваючи в добовому наряді, під час патрулювання було виявлено транспортний засіб марки «ВАЗ 21011», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , який був зупинений за допомогою проблискових маячків. Під час перевірки документів було виявлено відсутність реєстраційного документу на транспортний засіб, чим водій порушив пункт 2.1 «б» Правил дорожнього руху України. Було складено постанову за частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ході перевірки було встановлено, що останній протягом року повторно порушив пункт 3.14.7 Правил дорожнього руху, а саме керував транспортним засобом без передбаченого конструкцією заднього бамперу та задніх бризговиків (а. с.9);
- відеозаписи, зроблені працівниками поліції на службовий автомобільний відеореєстратор поліції 70mai Dash Cam Pro Plus A500, інвентаризаційний номер 1113057442-8, на службовий портативний відеореєстратор (бодікамеру) TECSAR BDC-53-02, інвентаризаційний номер 1113057280-46, на яких відображено перебіг подій, що мали місце 11 серпня 2024 року у селі Рокитне Харківського району, Харківської області, за участю водія ОСОБА_1 (а. с. 11).
Як вже зазначалося вище, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (стаття 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
При цьому, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року у справі № 12рп/2011 про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, вважає за необхідне вказати на таке.
Системний аналіз змісту положень Кодексу України про адміністративні правопорушення в поєднанні із вказаною позицією Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, що ураховується з огляду на норми статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування пракрити Європейського суду з прав людини», свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі передбачені статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Доказуванню підлягають саме обставини указані в протоколі про адміністративне правопорушення щодо часу, місця та способу учинення діяння.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України, заява № 39598/03), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), пункт 161, Series A, заява № 25).
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 838709, складеного 11 серпня 2024 року інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Глуздієм В. О., вбачається, що 11 серпня 2024 року близько 17 години 30 хвилин в Харківській області, Харківський район, село Рокитне, вулиця Центральна, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ВАЗ 21011», державний номерний знак НОМЕР_2 , без передбаченого конструкцією заднього бамперу та задніх бризковиків. Здійснив повторне порушення протягом року частини 1 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (постанова серії ЕНА № 2041407 від 01 травня 2024 року, винесена Управлінням національної поліції в Харківській області).
Так, дії ОСОБА_1 кваліфіковані за частиною 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Разом із тим, слід зазначити, що кваліфікуючою ознакою об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення є вчинення водієм одного із порушень, передбачених частинами 1 - 3 статті 121 Кодексом України про адміністративні правопорушення повторно протягом року.
Повторним відповідно до приписів статті 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнається вчинене особою протягом року однорідного правопорушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.
При оформленні про адміністративне правопорушення працівники поліції повинні керуватись приписами «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 (далі - Інструкція), у пункті 3 розділу І якої визначено, що повторність правопорушення - це повторне вчинення протягом року адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення та визначається за фактами винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили (крім правопорушень, відповідальність за які передбачена частиною третьою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
У пунктах 4 та 5 розділу VII наведеної Інструкції регламентовано, що поліцейський, який подає матеріали до розгляду, готує довідку про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, отримання (неотримання) особою за місцем її проживання посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, а за матеріалами про адміністративні правопорушення, передбачені частинами другою та третьою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - довідку про належність транспортного засобу. У разі встановлення повторності правопорушення до протоколу (якщо протокол складається) долучається довідка, у якій міститься інформація про дату вчинення попереднього адміністративного правопорушення і прийняте в справі рішення.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення у провину ОСОБА_1 ставиться повторне протягом року порушення частини 1 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, проте досліджуючи надані до протоколу про адміністративне правопорушення матеріали, судом встановлено, що вони не містять жодного доказу на підтвердження того, ОСОБА_1 протягом року притягувався до адміністративної відповідальності за порушення приписів статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладанням адміністративного стягнення.
До протоколу про адміністративне правопорушення в порушення приписів пункту 5 розділу VII «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853, не надано довідки, у якій міститься інформація про дату вчинення попереднього адміністративного правопорушення і прийняте в справі рішення, або належним чином завіреної копії постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що набрала законної сили.
При цьому слід зауважити, що сам факт складання протоколу про адміністративне правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідальних осіб від доведення правомірності свого рішення.
Суд немає права самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Таким чином, складений відносно ОСОБА_1 адміністративний матеріал про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не містить в собі об'єктивних доказів вказаного правопорушення, оскільки не доведено наявності в діях останнього такої кваліфікуючої ознаки вказаного правопорушення як повторності, що є наслідком відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Імперативними положеннями статті 3 Конституції України встановлено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Виходячи з вимог статті 62 Конституції України, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише у разі доведення її вини в установленому законом порядку належними та допустимим доказами, що є складовою справедливого правосуддя у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Так, статтею 62 Основного Закону України, в якій йдеться про презумпцію невинуватості представляє собою певну конституційну конструкцію, яка є узагальненим виразом гарантій прав особи.
Зазначена презумпція є джерелом гарантій для особи, яка притягується до відповідальності.
У відповідності до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд має забезпечувати належне вивчення та оцінку доказів і аргументів, представлених сторонами.
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Основного закону України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09 вересня 2011 року у справі «Лучанінова проти України» та рішенні від 15 травня 2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 27 червня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 560/751/17 вказав, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. А притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
На підставі наявних в матеріалах справи фактичних даних неможливо однозначно встановити наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а відтак суд дійшов до висновку про відсутність об'єктивних доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Згідно зі статтею 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
В зв'язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення, судовий збір стягненню не підлягає.
На підставі викладеного вище, керуючись статтями 7, 9, 23, 121, 245, пунктом 1 частини 1 статті 247, статтями 256, 266, частиною 2 статті 268, статтями 277, 279, 280, 283 - 285, частиною 2 статті 287 та статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за частиною 4 статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до відповідальності, її законним представником, захисником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Якщо апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку, у разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: Т. М. Трояновська