"09" грудня 2024 р.
Справа № 642/5572/24
Провадження № 2/642/1571/24
03 грудня 2024 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді - Пашнєва В.Г.,
за участю секретаря - Крамарової Н.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача вказуючи, що 09.09.2022 між нею та відповідачем укладений шлюб, зареєстрований Новобаварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 583.
Від даного шлюбу сторони дітей не мають.
Позивач зазначила, що під час спільного проживання між ними постійно виникали сварки, що вони мають різні погляди на сімейне, спільне життя та ведення спільного господарства, вони втратили почуття взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, у зв'язку із чим подальше спільне проживання та збереження суду неможливе. Шлюбні відносини між сторонами фактично припинені.
Ухвалою суду від 20.09.2024 справу відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та призначено судове засідання.
03.10.2024 позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила розірвати шлюб та стягнути з відповідача витрати на правову допомог в розмірі 11 000,00грн.
Ухвалою суду від 28.11.2024 відповідачу відмовлено в задоволенні заяви про надання строку для примирення.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити, проти надання строку для примирення категорично заперечувала.
Представник відповідача в судове засідання надала заперечення як проти позовної заяви про розірвання шлюбу так і проти заяви про збільшення позовних вимог, зазначила, що твердження позивача щодо не вчинення відповідачем жодних дій для примирення не відповідають дійсності, оскільки він намагався примиритись, однак позивач надавала йому суперечливі твердження щодо бачення подальшої долі подружжя. Також представник відповідача зазначила, що батьком позивача був здійснений завідомо неправдивий виклик до правоохоронних органів щодо недоцільної поведінки відповідача, внаслідок чого її батько був попереджений про відповідальність за ст.. 183 КУпАП. Окрім того, позивач не надала доказів щодо неможливості розірвати шлюб з відповідачем в позасудовому порядку, тому звернення до суду є передчасним. Представник відповідача зазначила, що відповідач знаходиться у службовому відрядженні з направленням у зону бойових дій, тому не зміг особисто звернутися до позивача у судовому засіданні з проханням надати йому строк для примирення, вибачитись та виразити намір звернення до сімейного психолога для відродження родини, тому повторно просила суд надати строк для примирення.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Предметом позову є виключно питання про розірвання шлюбу, право на яке передбачене ст. 110 Сімейного кодексу України.
Згідно ч.2 ст. 112 Сімейного кодексу України, а також п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 № 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу...», проголошена Конституціею Украіни охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам іх дітей.
Згідно із роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов'язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
Cуди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання».
Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 11 червня 2019 року № 605/434/18 (провадження № 61-3235св19).
Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року судом відмовлено в задоволенні заяви відповідача про надання строку для примирення у зв'язку з тим, що позивач категорично заперечує проти цього, а відповідачем не зазначено конкретних правових доказів, які б свідчили про наявність у позивача наміру на примирення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов'язком.
Наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на це іншого подружжя не є правовою підставою для надання строку для примирення. При цьому надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом.
Тому, суд не вбачає підстав для надання подружжю строку для примирення з огляду на категоричне заперечення щодо примирення зі сторони позивача.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що надання подружжю строку для примирення, всупереч бажанню позивачки, буде суперечити закону та моральним засадам суспільства, оскільки суд не може примушувати одного з подружжя вчиняти дії, направлені на примирення з іншим, тому суд не має підстав для застосування ст. 111 СК України та надання сторонам строку для примирення.
Також суд зазначає, що в жодне з призначених судових засідань відповідач не з*явився, надав заяви про відкладення слухання справи та зазначав, що має намір зберегти родину, однак до суду не надано жодного доказу вживання відповідачем заходів щодо примирення та збереження сім'ї, зважаючи, що позивач категорично заперечує проти подальшого перебування в шлюбі з відповідачем та щодо доводів відповідача про відновлення та збереження родини.
Право звернення з позовом про розірвання шлюбу є беззаперечним (ч.1 ст. 110 Сімейного кодексу України), а примушування до збереження шлюбу є неприпустимим (ст. 51 Конституції України). За таких обставин, предметом доказування у справах про розірвання шлюбу (за умови, що один із подружжя заперечує проти позову) є виключно: 1) факт укладення шлюбу, 2) факт відсутності згоди на розлучення; 3) неможливість подальшого спільного життя і 4) неможливість збереження шлюбу без одночасного порушення інтересів одного з подружжя чи дітей.
Спільне життя з відповідачем на теперішній час припинено, сторони не ведуть спільного господарства, мешкають окремо, на сьогодні шлюб існує лише лише формально, наданий судом строк для примирення, позитивних результатів не дав, позивач впевнена у неможливості збереження шлюбу без порушення її інтересів.
ч. 3 ст. 56 Сімейного кодексу України, яка надає кожному з членів подружжя право розірвати шлюб незалежно від вирішення питання про поділ майна, визначення місця проживания дітей, розподіл спільного майна та інших питань. Зміст зазначеної норми гарантує право розірвати шлюб і позбавляє учасників подружжя самостійно визначати зміст, об'єм цього права та його наявність взагалі.
Більш того, ч.4 ст. 56 СК України підкреслює, що примушування учасника подружжя до збереження шлюбу є порушенням права на свободу і особисту недоторканість,що може мати наслідки, встановлені законом.
ч.3 і ч.4 ст.56 Сімейного кодексу України є імперативною нормою, яка має застосовуватись до усіх без виключення суб'єктів-учасників шлюбних відносин, адже протилежне призведе до дискримінації - порушить право на свободу і особисту недоторканість того з подружжя, хто попередньо не вирішив можливі спірні питання, що виникли за час шлюбу. Зазначене підтверджується і змістом ст. 112 Сімейного кодексу України, за якою суд, постановляючи рішення про розірвання шлюбу, лише бере до уваги наявність малолітньої дитини, проте не розглядає право звернення з відповідним позовом в залежності від самого факту наявності дитини, вирішеності чи невирішеності питань про місце проживания, поділ спільного майна, тощо. Таким чином, право учасника подружжя розірвати шлюб, а також можливість звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу (ст. 110 СК Украіни) є окремими відправними нормами сімейного законодавства Украіни, що мають вищу форму абстрагування та містять відправні начала, основи правового регулювання учасників шлюбних відносин при розірванні шлюбу, а тому, за своєю правовою природою, є абсолютними імперативними нормами.
Стаття 51 Конституції Украіни передбачає, що шлюб грунтується на вільній згоді чоловіка і жінки (абсолютна імперативна норма). У разі відсутності вільної згоди продовжувати шлюб настають наслідки у виді реалізації права на його розірвання у порядку, встановленому Законом (ч. 3 ст. 56, ч.1 ст. 110 СК України), а саме: кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Відповідно до положень ст. 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам і'хніх дітей, що мають істотне значения. Одночасно згідно ст. 111 СК Украіни суд вживає заходів щодо примирения подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Судом встановлено, що шлюб фактично припинився, шлюбні відносини не підтримуються та спільне господарство не ведеться, сторони дітей в шлюбі не мають, позивач категорично заперечує проти подальшого перебування в шлюбі з відповідачем.
Враховуючи викладене, суд вважає, що сім'я сторін розпалася, примирення на теперішній час неможливе , а тому шлюб підлягає розірванню.
Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст.141 ЦПК України.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Позивачем заявлена вимога на відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн, на підтвердження яких надані наступні докази: копія договору № 17092411 від 17.09.2024 про надання правової допомоги/юридичних послуг, укладеного 17.09.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Центр правової допомоги «Допомога юриста»; копія акту приймання-передачі послуг № 17092411 до договору про надання юридичних послуг/правової допомоги № 17092411, відповідно до якого ТОВ «Центр правової допомоги «Допомога юриста» надано правову допомогу загальну суму 11 000грн.
Суд визнає надані стороною позивача докази на підтвердження витрат на правничу допомогу належними, допустимими, достовірними і достатніми.
Разом з тим, як вбачається з наданої стороною позивача копії акту приймання-передачі послуг № 17092411 від 01.10.2024 до договору про надання юридичних послуг/правової допомоги № 17092411 вбачається, що ТОВ «Центр правової допомоги «Допомога юриста» надав замовнику ОСОБА_1 юридичну допомогу щодо виконання умов договору № 17092411 в повному обсязі: проект уточнюючої позовної заяви, проект клопотання, ознайомлення з матеріалами справи, участь у одному судовому засіданні, вартість послуг складає 11 000,00грн.
Відповідно до ч.ч.1, 2ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Згідно ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Сторона відповідача надала до суду заяву, в якій заперечувала проти стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 11 000,00грн. та просила суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що збільшити вимоги можливо тільки стосовно вимог майнового характеру, а позовні вимоги про розірвання шлюбу є вимогами немайнового характеру, також витрати на правничу допомогу не є окремою позовною вимогою та не відносяться до предмету спору. Також представник відповідача зазначила, що сума таких витрат не є співмірною складності справи. Щодо укладеного договору між позивачем та ТОВ «Центр правової допомоги «Допомога юриста» зазначила, що центр не є адвокатським об'єднанням чи адвокатським бюро в розумінні Закону України «Про адвокатуру чи адвокатську діяльність», та не зрозуміло на підставі чого адвокат Бережний О.Л., який подавав заяви та клопотання, приймає участь у справі, оскільки він не є стороною укладеного договору між позивачкою та центром. Представник зазначила, що лише адвокатське об'єднання має право бути стороною в договорі та уповноважувати членів адвокатів такого об'єднання вести справи своїх клієнтів. Адвокат не може представляти інтереси особи з якою в нього неукладений договір або на підставі договору стороною в якому він не виступає, за винятком випадків передбачених законодавством. Центр не наділений правом на представництвом інтересів третьої особи, оскільки немає нотаріально посвідченої довіреності, а укладений між центром та позивачкою договір не може ототожнюватись з такою довіреністю. Також представник відповідача зазначила, що позивачем не надано жодного підтвердження, що центр правової допомоги склав проект позовної заяви та інші процесуальні документи, а зі змісту наданого акту приймання-передачі наданих послуг неможливо встановити який саме проект позовної заяви та інші процесуальні документи складав центр.
Як зазначив Верховний суд у своїй постанові 24 січня 2022 року по справі № 757/36628/16-ц, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі № 915/517/21 містить висновок, що «відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Такий висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 28 вересня 2022 року по справі № 529/201/20.
Пунктом 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ч.1 ст.26, вказаного Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства,навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витратна професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Щодо заперечень представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, викладених вище, суд зауважує, що позивач звернулась до ТОВ «Центр правової допомоги «Допомога юриста» з метою надання юридичної допомоги, останній надав замовнику ОСОБА_1 юридичну допомогу щодо виконання умов договору № 17092411 в повному обсязі, а саме: проект уточнюючої позовної заяви, проект клопотання, ознайомлення з матеріалами справи, участь у одному судовому засіданні, тому витрати на правову допомогу стягуються на користь позивача, а не адвоката.
Одночасно, суд звертає увагу, що дана справа є типовою та нескладною, розгляд самої справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, представник позивача приймав участь лише в одному судовому засіданні.
Підсумовуючи викладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, зі складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі та її категорії, часу витраченого на надання правничої допомоги та участь у судових засіданнях, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, суті позову, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, , а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд вважає розмір витрат позивача є завищеним, неспівмірним, тому зменшує такі витрати на суму до 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 24, 105, 110, 112, 114 Сімейного Кодексу України, ст.ст.12-13, 76-81, 141,142,247, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 09.09.2022 Новобаварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 583.
Прізвище позивача після розірвання шлюбу залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) .
Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2
Повний текст рішення складено 09.12.2024
Головуючий суддя: В. Г. Пашнєв