09 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 207/378/24
провадження № 61-16180ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Верби Андрія Петровича на ухвалу Дніпровського апеляційного суду
від 02 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері малолітньої дитини,
У січня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд: стягнути з ОСОБА_1 на її користь на своє утримання аліменти в розмірі 1/5 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з позовною заявою і до досягнення донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться на її утриманні, віку трьох років.
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері малолітньої дитини задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини ОСОБА_2 на її користь, у розмірі 1/5 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з 22 січня 2024 року, до досягнення донькою ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , віку трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , включно.
Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211,20 грн на користь держави.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 14 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року залишено без руху до надходження до Дніпровського апеляційного суду даної цивільної справи. Витребувано з Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області цивільну справу № 207/378/24.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року відмовлено
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року.
ОСОБА_1 подав повторно апеляційну скаргу безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року залишено без руху до надходження до Дніпровського апеляційного суду даної цивільної справи. Витребувано з Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області цивільну справу № 207/378/24.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року відмовлено
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року.
В ухвалі від 02 грудня 2024 року суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що існує ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
05 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Верба А. П. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року (надійшла до суду 05 грудня 2024 року), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного.
Встановлено, що рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері малолітньої дитини задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку шляхом подачі до апеляційного суду апеляційної скарги.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року апеляційна скарга залишена без руху до надходження справи з суду першої інстанції.
26 листопада 2024 року цивільна справа надійшла до Дніпровського апеляційного суду.
При вивченні матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Відмова у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України є безумовною, оскільки положення процесуального Кодексу не містить винятків та обставин, за наявності яких суд апеляційної інстанції наділений правом на відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка попередньо зверталася із такою скаргою на це саме рішення.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У висновках, викладених у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 816/1310/16 (провадження № К/9901/52721/18), зазначено, що положення процесуального права щодо відмови судом апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення,
є чіткими, які не викликають множинного розуміння, такі норми не підлягають обмеженню в застосуванні.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентними є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави.
Виходячи зі змісту положень пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України, вимоги цієї статті не допускають альтернативності в процесуальних діях суду
у випадку наявності ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
Право на доступ до суду ОСОБА_4 не обмежено, оскільки нормами ЦПК України чітко визначені випадки, у яких суд відмовляє у відкритті провадження
у справі, у тому числі і у випадку, коли існує ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом при постановленні ухвали від 02 грудня 2024 року норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Верби Андрія Петровича на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері малолітньої дитини відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник