Справа № 240/1820/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
09 грудня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 240/1820/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Позивачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування заходів судового контролю. В обґрунтування заяви вказано, що рішення по справі №240/1820/20 набрало законної сили, однак на момент звернення до суду з заявою таке рішення відповідачем не виконано.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №240/18/20/20.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити подану заяву. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що рішення по справі №240/1820/20 набрало законної сили, однак на момент звернення до суду з заявою таке рішення відповідачем не виконано.
Відповідач не подав відзиву на апеляційну скаргу позивача .
Сьомий апеляційний адміністративний суд, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні поданої заяви, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду поданої заяви у суду відсутні підстави вважати, що у разі не застосування такого примусового заходу, як судовий контроль, прийняте рішення суду у цій справі залишиться невиконаним. При цьому, докази того, що державним виконавцем вжиті усі можливі дії передбачені Законом України №1404-VIII до заяви не подані.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Абзацом 1 ст.129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Зі змісту статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
В свою чергу, судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Частинами 1, 2 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на системний аналіз викладених норм слідує, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 у справі №826/9960/15 (№11-1403апп18).
Суд зауважує, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Так, у правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2018 у справі №826/18826/14, зазначено що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі можливо лише під час прийняття рішення у справі.
У свою чергу, особа, яка звертається із заявою про встановлення судового контролю у порядку, передбаченому ст.382 КАС України, повинна навести достатні аргументи, які б підтверджували необхідність застосування такого виду судового контролю.
Аналогічна правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними постановах від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а та від 29.04.2022 у справі №120/2914/19-а, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Водночас, слід врахувати, що положеннями КАС України передбачено, що судовий контроль є диспозитивним правом (а не обов'язком), яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин у справі судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 373 КАС України).
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання, що у разі відсутності добровільного виконання судових рішень забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (частина перша статті 5 Закону №1404-VIII).
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень; повноваження щодо вчинення дій з приводу примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім виконавцям.
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень, однак може застосовуватись судом коли на час розгляду заяви про встановлення судового контролю заявником надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі №826/9960/15.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що на час розгляду поданої заяви у суду відсутні підстави вважати, що у разі не застосування такого примусового заходу, як судовий контроль, прийняте рішення суду у цій справі залишиться невиконаним. При цьому, докази того, що державним виконавцем вжиті усі можливі дії передбачені Законом України №1404-VIII до заяви не подані.
Таким чином в ході апеляційного розгляду справи не встановлено наявності фактичних та правових підстав для реалізації свого диспозитивного права покладення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.