Справа № 357/11078/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кошель Б.І.
09 грудня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Заїки М.М.,
суддів - Кузьменка В.В., Чаку Є.В.,
при секретарі - Руденку Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, старшого державного інспектора відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Дорошенко Ольги Володимирівни про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АА № 00020129 від 31.05.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та закриття провадження у дані справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.09.2024 позов задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 605,60 грн судового збору та 4500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку позивач пропустила строк звернення до суду з поважних причин.
Також позивач не допустила порушення пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), адже відповідачем зафіксовано допущення перевищення дозволеної загальної маси транспортного засобу 40 т на 8% (3,2 тон), у той час як відповідачем не спростовано доводи позивача про здійснення контейнерного перевезення у зв'язку із чим максимальне значення фактичної маси транспортного засобу становить 44 тони, а отже в даному випадку не перевищене.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає, що суд не врахував, що позивач звернулась до суду із пропуском встановленого строку.
Також відповідач стверджує, що у даному випадку позивач вчинила порушення п.22.5 ПДР, адже допустила перевищення загальної маси транспортного засобу на 8% (3,2 тон) при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон. При цьому, відсутні підстави вважати, що позивач здійснювала контейнерне перевезення. Так, позивачем не надано доказів перевезення контейнеру із відповідним маркуванням, укладення договору на перевезення контейнерів. Відсутність контейнеру із відповідним маркуванням підтверджується і фотознімками, зробленими під час фіксації факту порушення.
Крім того, відповідач вказав на необґрунтованість та неспівмірність із складністю даної справи витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 23.10.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказала на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.
Зауважила, постанову в справі про адміністративне правопорушення серії АА №00020129 від 31.05.2024 вона жодними засобами зв'язку не отримувала, оскаржувану постанову позивач отримала лише з листом відповідача від 07.08.2024 № 8190/3.1.2/15-24, надісланим у відповідь на адвокатський запит представниці позивачки № 40/А.З. від 02.08.2024.
По суті порушення позивач наголосила, що максимальне значення фактичної маси для транспортного засобу позивача у даному випадку становить 44 тон, а не 40 тон, адже позивач здійснювала контейнерне перевезення. Відповідно факт порушення відсутній.
Крім того, позивач вказала, що суд розглядав тотожний спір та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі № 357/10612/23 такий спір вирішено на користь позивача.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
02.12.2024 представник позивача подала до суду додаткові пояснення та клопотання про поновлення строку звернення до суду. Додатково вказала, що не могла отримати оскаржувану постанову, адже з 24.02.2022 не проживає за зареєстрованою адресою з міркувань безпеки та у зв'язку із необхідністю провадження господарської діяльності в іншому місці. Також наголосила, що позивач діяла добросовісно та без зволікань звернулась до суду 05.08.2024, до отримання оскаржуваної постанови 07.08.2024. Якщо рахувати початок строку звернення до суду з 28.06.2024, допущений позивачем строк пропуску не є істотним та тривалим. Зауважила, що застосування до позивача наслідків строку звернення до суду в даному випадку буде проявом надмірного формалізму.
05.12.2024 до суду надійшла заява відповідача, у якій він просив відповідно до частини восьмої статті 79 КАС України не долучати додаткові пояснення та клопотання про поновлення строку звернення до суду, а також додані докази до матеріалів справи. Зауважив, що доказ, подані позивачем разом із та клопотанням про поновлення строку звернення до суду не можуть враховуватись апеляційним судом, адже не були оголошені та надані до суду першої інстанції, а були подані на стадії апеляційного провадження без обґрунтування причин неможливості подання зазначених доказів раніше.
Також 05.12.2024 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача. Вказано, що Департамент державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті є структурним підрозділом Укртрансбезпеки, не має статусу юридичної особи, не є самостійним суб'єктом владних повноважень.
Крім того, відповідач зауважив, що Порядком №1174 не передбачено фіксації державного номерного знака напівпричепа. Наголосив, що будь-яких доказів, щодо здійснення позивачем вантажного перевезення саме контейнером, ідентифікації такого контейнера, доказів щодо придбання або використання контейнера, товарно-супровідних документів на перевезення вантажу контейнером, які б могли свідчити про контейнерні перевезення транспортним засобом позивача, матеріали справи не містять.
Щодо посилань позивач на наявність тотожного спору, який було вирішено на користь позивача Шостим апеляційним адміністративним судом постановою від 23.01.2024 у справі № 357/10612/23, відповідач звернув увагу на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024 по справі №357/5982/24 задоволено апеляційну скаргу Укртрансбезпеки, рішення суду Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.06.2024 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала та просила суд вимоги останньої задовольнити повністю.
Представник позивача наполягала на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортних засобів: - спеціалізований напівпричіп - спеціалізований Н/ПР - контейнеровоз-Е марки TURBO'S HOET, модель OPL-ЗАТ-38-03ВSRM, д.н.з. НОМЕР_1 , 2004 року випуску, повна маса 39000, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; - спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач-Е марки VOLVO, модель FН 400, д.н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .
31.05.2024 старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Дорошенко О. В., складено постанову серії АА № 00020129, згідно з якою, 30.05.2024 о 18:39, за адресою М-02, км 168+502, Сумська обл., відповідальна особа - ОСОБА_1 , допустила рух транспортного засобу VOLVO FH 400, ДНЗ НОМЕР_3 із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 8% (3,2 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 132-1 КУпАП.
Позивач не погодилась із вказаною постановою та звернулась до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила строк звернення до суду з поважних причин та не допустила порушення п.22.5 ПДР.
Щодо вказаного висновку суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Стаття 286 КАС України визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно із частиною 2 статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
За приписами статті 279-5 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).
Днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, або повнолітньому члену сім'ї такої особи. У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відмовляється від отримання постанови, днем отримання постанови є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову від її отримання.
У разі невручення постанови адресату за зазначеною в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або Єдиному державному демографічному реєстрі адресою днем отримання постанови вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу), уповноважена посадова особа якого винесла відповідну постанову.
Відповідно до частини 3 статті 291 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Згідно матеріалів справи 03.06.2024 відповідач направив постанову серії АА № 00020129 від 31.05.2024 за зареєстрованою адресою позивача ( АДРЕСА_1 ) рекомендованим поштовим відправленням № 0600269412850.
Вказане поштове відправлення 20.06.2024 повернулось на адресу відповідача неврученим з відміткою установи поштового зв'язку від 18.06.2024 про причини повернення «за закінченням терміну зберігання».
Позовну заяву про визнання протиправною та скасування постанови серії АА № 00020129 від 31.05.2024 позивач подала 02.08.2024.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, для поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску такого строку, які об'єктивно перешкоджали особі вчасно звернутись до суду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду є лише такі обставини, які об'єктивно непереборні, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" вказав, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
У рішенні по справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
За правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Позивач вказує, що 02.08.2024 з онлайн сервісу перевірки адміністративних правопорушень в галузі безпеки на транспорті зафіксованих в автоматичному режимі за посиланням https://wim.dsbt.gov.ua/ їй стало відомо про винесення постанови АА №00020129 від 31.05.2024 за фактом ймовірного правопорушення перевантаження загальної маси.
Відповідно до листа від 07.08.2024 за № 8190/3.1.2/15-24 Державна служба України з безпеки на транспорті надіслала адвокату Шевченко А.М. засвідчену копію оскаржуваної постанови з доказами її направлення ОСОБА_1 та повернення без вручення.
В пояснення причин, які зумовили невручення їй вказаної постанови, позивач зазначила, що з міркувань безпеки не проживає за зареєстрованою адресою з 24.02.2024. Натомість ОСОБА_1 фактично проживає у належному їй приватному будинку в селі Юшків Ріг Білоцерківського району Київської області. Також позивач є сільськогосподарським товаровиробником, має в обробітку земельні ділянки на території села Юшків Ріг, а тому в період з червня по вересень 2024 року постійно проживала в селі Юшків Ріг, адже здійснювала організацію робіт у межах господарської діяльності.
Однак, вказані обґрунтування та докази, що їх підтверджують, не надані позивачем до суду першої інстанції, без пояснень неможливості їх подання.
Також позивач вказує на гарантоване право свободи пересування, вільного вибору місця проживання. Наголошує, що діяла добросовісно та без зволікань звернулась до суду 05.08.2024, до отримання оскаржуваної постанови 07.08.2024. Якщо рахувати початок строку звернення до суду з 28.06.2024, допущений позивачем строк пропуску не є істотним та тривалим. Зауважила, що застосування до позивача наслідків строку звернення до суду в даному випадку буде проявом надмірного формалізму.
Проаналізувавши вказані доводи позивача, апеляційний суд зазначає, що безумовно позивач вправі вільно залишати зареєстроване місце проживання та фактично проживати за будь-якою адресою. З огляду на військову агресію рф позивач обрала для себе на її думку більш безпечне місце проживання. Тим більше, необхідність постійного перебування в селі Юшків Ріг зумовлена й господарською діяльністю позивача.
Водночас, відповідачу не була відома адреса фактичного місця проживання позивача, а тому для офіційного листування з позивачем відповідач був зобов'язаний використовувати виключно адресу її реєстрації.
Разом з цим, до отримання копії оскаржуваної постанови позивач об'єктивно не могла звернутись до суду із відповідним позовом.
Враховуючи наведене, а також те, що після отримання копії оскаржуваної постанови позивач без невиправданих зволікань невідкладно звернулась до суду, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
Щодо висновків суду першої інстанції та доводів сторін по суті порушення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абз. 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 10 вересня 2014 року № 442 утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення № 103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з пп. 15, 27 п. 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/210/19.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з частиною 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п. 22.5 Правил дорожнього руху рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують: а) зовнішніх габаритів: зовнішній габарит - Максимальне значення параметра, метрів: Ширина: 2,6; сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, без винесення габариту на смугу зустрічного руху 3,75; Висота від поверхні дороги: 4; транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, на маршрутах, встановлених Укравтодором, Укртрансбезпекою, Національною поліцією 4,35; Довжина: вантажного автомобіля 12; автопоїзда 22; автомобіля (тягача) з напівпричепом 18,75; маршрутного транспортного засобу 18,75; Виступ вантажу за задній габарит транспортного засобу: 2; б) фактичної маси: Тип транспортного засобу: Максимальне значення для автомобільних доріг державного значення, тонн місцевого значення, тонн: Вантажні автомобілі: двовісний автомобіль 18 - 14 трьохвісний автомобіль; 25 (26)* - 21; чотирьохвісний автомобіль 32 - 24; чотирьохвісний автомобіль з двома рульовими вісями та ведучими вісями, оснащеними спареними колесами 38 - 24; Комбіновані транспортні засоби: двовісний автомобіль (тягач) з двовісним напівпричепом 36 - 24; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом 40 - 24; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом 40 - 24; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 42 - 24; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 44 - 24; Автопоїзди: двовісний або трьохвісний автомобіль з двовісним або трьохвісним причепом 40 - 24. Для трьохвісних автомобілів, якщо ведуча вісь обладнана здвоєними колесами та максимальне навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни; в) навантаження на вісь: Кількість осей Максимальне значення для автомобільних доріг державного значення, тонн місцевого значення, тонн: На одинарну вісь 11,5 - 7; На здвоєні осі, якщо відстань між осями: менш як 1 метр 11,5 - 7; від 1 до 1,3 метра 16 - 10; від 1,3 до 1,8 метра при неспарених колесах 18 - 10,5; від 1,3 до 1,8 метра при спарених колесах, за умови, що навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни 19 - 11,5; від 1,3 до 1,8 метра чотирьохвісних автомобілів, ведучі вісі яких оснащені спареними колесами, за умови, що навантаження на кожну ведучу вісь не перевищує 11,5 тонни 23 - 11,5; від 1,8 до 2,5 метра для причепів та напівпричепів 20 - 11,5; На строєні осі, в тому числі транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, якщо відстань між осями: 1,3 метра або менше 21 - 13; понад 1,3 до 1,4 метра 24 - 14.
Рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами".
Отже, участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів, а при перевезенні вантажу без відповідного дозволу настає адміністративна відповідальність, яка залежить від відсоткового перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.
Статтею 132-1 КУпАП визначено відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.
Частиною 2 ст. 132-1 КУпАП визначено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 % до 10 % включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 %, але не більше 20 %; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 %, але не більше 30 %; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 %.
Примітка. Підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до ст. 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що Глущенко В.В. на праві власності належить:
- спеціалізований напівпричіп - спеціалізований Н/ПР - контейнеровоз-Е марки TURBO'S HOET, модель OPL-ЗАТ-38-03ВSRM, д.н.з. НОМЕР_1 , 2004 року випуску, повна маса 39 000, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
- спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач-Е марки VOLVO, модель FН 400, д.н.з. НОМЕР_3 , 2007 року випуску, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об'єкт правопорушення; об'єктивна сторона правопорушення; суб'єкт правопорушення; суб'єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.
Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначений Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 року № 1174 (далі - Порядок № 1174, в редакції, чинній нас час здійснення адміністративного правопорушення).
Згідно з п. 16 Порядку № 1174 посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей про: транспортний засіб; відповідальну особу, визначену статтею 14-3 КУпАП; наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; метаданих, сформованих автоматичним пунктом.
Пунктом 8 Порядку № 1174 передбачено, що вимоги до технічних засобів автоматичних пунктів визначаються Технічним регламентом засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року № 163.
Відповідно до п. 9 зазначеного Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, засоби вимірювальної техніки можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію в разі, коли вони відповідають вимогам цього Технічного регламенту.
Згідно з п. 2 Порядку № 1174 система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система) - взаємопов'язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи.
Фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку (п. 7 Порядку № 1174).
Відповідно до п. 12 Порядку № 1174 автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв'язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що перевезення вантажу здійснювалось тривісним автомобілем (тягачем) Volvo FH 400 державний номерний знак НОМЕР_3 із спеціалізованим напівпричепом (контейнеровозом) TURBO'S HOET державний номерний знак НОМЕР_5 , тому позивачем не порушені норми про максимально допустимі параметри.
У цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Положеннями п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 визначено, що сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Відповідно до наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.01.1997 року № 363 (далі - Наказ № 363) н/причеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій - контейнерів.
Згідно з п.п. 17.2-17.5 Наказу № 363 забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів. Універсальні автомобільні контейнери, що належать Перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м, місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера. Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера. Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб.м).
Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що всупереч вимог Правил № 363 позивачем не надано доказів перевезення контейнера з відповідним маркуванням.
Проте, колегія суддів зазначає, що можливе недотримання власником вантажу або ж перевізником вимог щодо маркування контейнеру не може змінити призначення та технічні характеристики одиниці транспортного обладнання, яка розміщена на спеціалізованому напівпричепі-контейнеровозі, для цілей її ідентифікації як причепа-контейнеровоза у розумінні Правил № 363 та для цілей застосування положень пункту 22.5 ПДР України.
Крім того, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до відповідальності саме за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами, а не за порушення правил маркування контейнерів.
З наявної в матеріалах справи постанови вбачається, що адміністративне правопорушення зафіксоване в автоматичному режимі технічним засобом WIM 73, WAGA-WIM40, CRUA-04-VVE, в той же час, спірна постанова містить інформацію щодо результатів зважування транспортного засобу VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 з урахуванням похибки на рівні 43,2 тон та в ній зазначено про перевищення загальної маси транспортного засобу на 8 % (3,2 тон).
Однак, будь-якої інформації щодо застосованого напівпричепу та чи являється/не являється він двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровозом) у спірній постанові не зафіксовано.
Доказів встановлення факту щодо незастосування напівпричепу контейнеровозу у зв'язці із транспортним засобом VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 відповідач не подав ні до суду першої інстанції, ні під час перегляду справи в апеляційному порядку.
При цьому, з наявних у справі матеріалів фотофіксації правопорушення вбачається, що транспортний засіб VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 рухався із спеціалізованим напівпричіпом контейнеровозом TURBO'S HOET реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У той же час, спірна постанова містить інформацію, що кількість вісей у транспортного засобу разом із причепом становить 6 (тобто використано тривісний тягач та тривісний напівпричеп), що свідчить про наявність підстав для застосування до транспортного засобу позивача обмежень максимальним навантаженням на рівні 44 тон.
Колегія суддів зазначає, що при здійсненні відповідачем розрахунку перевищення вагових параметрів не враховано обставину щодо типу напівпричепу, який використовувався при перевезенні вантажу, зокрема, напівпричіпу-контейнеровозу та кількість вісей зафіксованого транспортного засобу (використано тривісний тягач та тривісний напівпричеп), для якого, відповідно до п.22.5 ПДР, встановлено обмеження фактичної маси 44 тони.
Доказів наявності у власності позивача, або використання ним у зв'язці з автомобілем VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 іншого напівпричепу відповідачем до суду не подано.
Вказана обставина не була врахована інспектором Укртрансбезпеки під час складання спірної постанови.
При цьому, встановлення допустимої максимальної маси навантаження на рівні 44 тони застосовуються не лише при перевезенні вантажу у контейнері, а й при використанні змінних кузовів, за умови здійснення перевезення трьохвісним автомобілем (тягачем) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровозом), що і мало місце в даному випадку.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм матеріального права, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, не довів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.132-1 КУпАП, оскільки під час фіксації правопорушення транспортний засіб VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_6 рухався із спеціалізованим напівпричіпом контейнеровозом TURBO'S HOET реєстраційний номер НОМЕР_1 , на якому встановлено контейнер, тобто до нього застосовуються обмеження максимальної маси в 44 тони, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірної постанови, з огляду на її протиправність.
Відповідно до п.3 ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на вказану норму суд першої інстанції правильно скасував оскаржувану постанову та закрив справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Що стосується доводів апелянта про те, що сума правничої допомоги неспівмірна із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), то колегія суддів такі доводи вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Представник апелянта зазначає, що дана справа розглядається за правилами спрощеного провадження, є незначною та вказував на відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу, з огляду на те, що адвокатом надавалися послуги Глущенко В.В. в аналогічних справах та здійснювалося представництво в аналогічних за предметом позову справах, а тому адвокату не потрібно було додатково вивчати нормативно правові акти та актуальність судової практики.
Так, згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду було надано: договір про надання правничої допомоги № 102/23 від 16.08.2023 року, додаткову угоду №4 до договору№ 102/23, акт здачі-приймання наданих послуг №4 від 12.08.2024.
Згідно акту здачі-приймання наданих послуг №4 від 12.08.2024 адвокатом по справі 357/11078/24 були надані такі послуги клієнту: підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови серії АА № 00020129 від 31.05.2024 та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення від 01.08.2024, що включає зокрема: збір доказів (у т.ч. подання адвокатського запиту №40/А/.З. від 02.08.2024 року; формування матеріально - правових та фактичних підстав (обґрунтувань) позову; підбір та зазначення у позовній заяві релевантної судової практики - 5 год; підготовка та подання додаткових пояснень від 12.08.2024 - 1 год. Вартість наданих послуг склала 4 500 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір витрат визначений позивачем підлягає до стягнення у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя М.М. Заїка
Судді В.В. Кузьменко
Є.В. Чаку