Справа № 580/5618/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кульчицький С.О.
09 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) повторно розглянути рапорт від 16.03.2024 та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за привозом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною та скасовано відмову Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», викладену у листі від 21.03.2024 № 08/17159/-Вих;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) повторно розглянути рапорт від 16.03.2024 та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за привозом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що судом неправильно застосовано до спірних правовідносин норми пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону, оскільки встановлення дружині позивача інвалідності ІІІ групи не є підставою для звільнення останнього з військової служби. Окремо зауважує, що через непоодинокі випадки подання рапортів про звільнення з військової служби за визначеною позивачем підставою створюється загроза обороноздатності держави. Крім іншого, зазначає, що з урахування абзацу 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначена позивачем підстава для звільнення з військової служби не є підставою для надання відстрочки від призову.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 09 жовтня 2024 року.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України).
Позивач 16.03.2024 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) з рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Листом №08/17159/24-Вих від 21.03.2024 Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) повідомила, що за результатами розгляду звернення та доданих до нього документів у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини із числі осіб з інвалідністю І чи ІІ групи - відмовлено.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю є підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивач про звільнення з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на період воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Керуючись п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
- під час воєнного стану:
через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , 12.08.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
Відповідно до Довідки до акта огляду медико соціальної експертної комісії серії 12ААГ № 425411, виданої 05.12.2023, ОСОБА_3 є інвалідом ІІІ групи безтерміново.
Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.
Отже, позивач мав право на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та подав відповідний рапорт. В той же час, відмову у задоволенні рапорту, відповідач мотивує відсутністю у дружини позивача I - II групи інвалідності.
Тобто , відповідач вважає, що на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ особа має право звільнитися зі служби лише у разі наявності дружини з інвалідністю І-ІІ групи.
Щодо таких доводів апелянта, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 24.04.2024 у справі № 140/12873/23 за аналогічних правовідносин дійшов наступного висновку:
«…Зокрема, абзац 5 підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті унормовує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
З конструкції цієї правової норми слідує, що законодавець поєднав сполучниками «та» і «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як-от:
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова);
- одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (2 умова).
Синтаксичний розбір вказаного речення дає підстави вважати, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану, за наступних умов:
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (тобто, 1 або 2 умови);
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Тобто, сполучник «та» поєднує 1 і 2 умови, а сполучник «або» розділяє.
На тлі цього колегія суддів уважає обґрунтованим висновок судів обох інстанцій, що наведена в абзаці 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ підстава звільнення - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова) є самостійною. При цьому, в конструкції цього речення відсутня конкретизація, яка саме група інвалідності повинна бути в дружини (чоловіка).
Разом із тим, якщо розглядати випадок поєднання 1 та 2 умов сполучником «та», то навіть у цьому разі Закон № 2232-ХІІ не ставить звільнення військовослужбовців у залежність від наявність у дружини (чоловіка) І чи ІІ групи інвалідності, а лише вказує «із числа осіб з інвалідністю».
Принагідно допустити, що якби законодавець мав на увазі, як стверджує касатор, що І чи ІІ групи інвалідності стосується як дружини (чоловіка) військовослужбовців, так і одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), то втрачало б сенс зазначення у конструкції 1 умови фрази «із числа осіб з інвалідністю». У такому випадку абзац 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ був би викладений наступним чином: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Саме в такому випадку можна було б стверджувати про прив'язку 1 та 2 умов до наявності І чи ІІ груп інвалідності.
Таким чином Суд уважає, що наведене скаржником розуміння норми абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ є суто суб'єктним і ґрунтується на неправильному її тлумаченні…
… Проаналізувавши в цілому підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, колегія суддів зауважує, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону № 2122-IX, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як-от: у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов'язані) з такою підставою як: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю…».
Застосовуючи правову позицію Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у позивача дружини, яка є інвалідом ІІІ групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
При цьому, аргументи апеляційної скарги про те, що збільшення випадків подання рапортів про звільнення з військової служби на визначеній позивачем підставі ставить під загрозу обороноздатність України і взяття ОСОБА_1 шлюбу з ОСОБА_2 може мати штучний характер, колегія суддів відхиляє, оскільки доказів визнання такого шлюбу фіктивним в установленому законом порядку матеріали справи не містять.
Також, колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на приписи абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати, оскільки цією нормою регламентовані питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а не підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану, тобто зазначені апелянтом положення діючого законодавства регулюють різні за змістом правовідносини.
Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Із змісту статті 122 КАС України видно, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Так, з матеріалів справ встановлено, що 17.03.2024 позивач звернувся з рапортом щодо звільнення з військової служби. Даний рапорт зареєстровано 19.03.2024 за №22.3/16908/24-Вн.
За результатами розгляду рапорту листом вих.№08/17159/24-Вих від 21.03.2024 Військової частиною частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) розглянуто питання щодо звільнення з військової служби позивача та повідомлено, що за результатами розгляду та доданих до нього документів, Військовою частиною відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини із числі осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
Наразі, з адміністративним позовом позивач звернувся 31.05.2024.
Отже, даний позов подано в порядку визначеному ст. 122 КАС України та в межах строку коли позивач дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а тому посилання апелянта є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права та прийшов до правильного висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
Зважаючи на те, що сторони у справі не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, то колегія суддів не надає оцінки даній частині оскаржуваного рішення.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; п. 29).
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом повно з'ясовано обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін) залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя: І.О. Грибан
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 09.12.2024р.)