Справа № 320/32519/24 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.
09 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
При секретарі: Долинської Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просив:
- заборонити Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вчиняти дії щодо примусового видворення ОСОБА_1 за межі України;
- заборони Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вчиняти дії щодо примусового повернення ОСОБА_1 до РФ;
- заборонити іншим уповноваженим на це державним органам і особам вчиняти вищевказані дії щодо ОСОБА_1 .
Вказана заява обґрунтована тим, що обрані заходи забезпечення позову заявлені є адекватними та співмірними з майбутніми позовними вимогами, є пропорційними та не становитимуть надмірного тягаря відповідачеві та іншим уповноваженим на це державним органам та особам, а тому забезпечать справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, і при цьому будуть гарантією захисту прав, свобод та законних інтересів позивача та забезпечать реальне і неухильне виконання можливого судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у силу положень Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним Наказом МВС України, АДПСУ та СБУ від 23.04.2012 № 353/271/150, наразі існує об'єктивний ризик примусового видворення з України позивача органами ДМС та примусового повернення його до Російської федерації, що об'єктивно буде небезпечним для нього, враховуючи його проукраїнську позицію.
На думку скаржника, бездіяльність відповідача щодо не оформлення і не видачі позивачеві документів для тимчасового проживання в Україні має ознаки формального і поверхневого підходу, не базується на перевірці особи позивача, що вказує про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Cторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, а подання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі відповідно до статті 304 КАС України є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки заявником не надано достатніх доказів на підтвердження обставин, не наведено обґрунтованих підстав для заходів забезпечення позову, зазначених у частині другій ст. 150 КАС України для забезпечення майбутнього адміністративного позову, відтак у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви слід відмовити.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Як свідчать матеріали справи, подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на необхідність заборони Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вчиняти дії щодо примусового видворення ОСОБА_1 за межі України; заборони Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вчиняти дії щодо примусового повернення ОСОБА_1 до РФ та заборони іншим уповноваженим на це державним органам і особам вчиняти вищевказані дії щодо ОСОБА_1 .
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що обставини, зазначені у заяві про забезпечення позову мають перевірятись саме під час розгляду даної справи по суті, оскільки судом буде заборонено відповідачу вчиняти дії стосовно примусового повернення позивача, без розгляду самого спору щодо оформлення документів позивачу для тимчасового проживання в Україні.
Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій ст. 150 КАС України.
Крім того, як вірно відзначено судом першої інстанції, позивачем не наведено конкретних обставин, які, на його переконання, могли б свідчити про неможливість поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, без вжиття судом заходів забезпечення позову.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть мати негативний вплив на права та обов'язки особи, тим більше якщо це рішення, прийняте уповноваженим дисциплінарним органом, спрямоване на застосування передбаченої законом спеціальної професійної відповідальності, правова природа якої обумовлена особливим статусом адвоката.
Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
У даному випадку, звертаючись до суду із даною заявою заявником не наведено жодної обґрунтованої підстави для вжиття заходів забезпечення майбутнього позову. Також, останнім не надано доказів щодо існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може привести до несприятливих наслідків для його прав, у разі постановлення на його користь судового рішення; не наведено достатніх підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Посилаючись на те, що існує об'єктивний ризик його примусового повернення до рф, що створює для нього небезпеку, позивач не надав до суду жодного переконливого доказу, що такі заходи до нього будуть вжиті.
Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко