справа № 753/5860/24 головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О.
провадження № 22-ц/824/14835/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 грудня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» на рішення Дарницького районного суду міста Києвавід 09 липня 2024 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У березні 2024 року ПАТ «МТБ Банк» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит № R05564/2020 від 17 серпня 2020 у розмірі 75 225,57 грн., з яких 32 686,61 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2.55 грн. - відсотки; 42 536,41 грн. - комісія, та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем 17 серпня 2020 було укладено договір про споживчий кредит № R05564/2020, відповідно до умов якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 100 000.00 грн., а відповідач зобов'язався повернути банку суму кредиту, сплатити фіксовану процентну ставку 0,01% річних та комісію у термін до 16 серпня 2023 року. Позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання, разом з тим, відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим станом на 12 березня 2024 року має вказану заборгованість.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року позов ПАТ «МТБ Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 689,16 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ПАТ «МТБ Банк»просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 42 536,41 грн. комісії, через неправлене застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ПАТ «МТБ Банк» вказує, що суд першої інстанції безпідставно посилався на нормативні акти, які втратили чинність на момент укладання кредитного договору № R05564/2020 від 17 серпня 2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 17 серпня 2020 року було укладено договір про споживчий кредит № R05564/2020, відповідно до умов якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 100 000,00 грн., а відповідач зобов'язалася повернути банку суму кредиту, сплатити фіксовану процентну ставку 0,01% річних та комісію у термін до 16 серпня 2023 року.
Позивач свої зобов'язання виконав щодо надання коштів у кредит, що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного договору від 17 серпня 2020 року про щомісячну сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування (п. 1.5 договору), є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок. Таким чином, позовні вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають. В свою чергу відповідачем належних та допустимих доказів на спростування вимог позивача про стягнення 32 686,61 грн. - заборгованості за тілом кредиту суду не надано, а тому позовну заяву необхідно задовольнити частково, а саме в частині стягнення 32 686,61 грн. - заборгованості за тілом кредиту.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з наступних підстав.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.5 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Наведені висновки підтримані у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), а саме зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням викладеного, за встановлених обставин справи, яка переглядається, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 42 536,41 грн.є правильними.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, про те, що за відсутності рішення суду про визнання правочину чи його окремих частин недійсними діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), тобто всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені зобов'язання, в тому числі і обов'язок позичальника сплачувати комісію - підлягали виконанню, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки висновки суду першої інстанції не суперечать вказаним висновкам у постанові від 06 листопада 2023 року.
З огляду на викладене, апеляційний судповністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, вірно застосовані норми матеріального права та не встановлено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою до скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києвавід 09 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.