09 грудня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/11536/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області
від 02 квітня 2024 року
у цивільній справі № 367/6987/20 Ірпінського міського суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Бучанська міська рада Київської області
про виділення в натурі частки, що є спільною частковою власністю,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Бучанська міська рада Київської області про виділення в натурі частки, що є спільною частковою власністю.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2024 року зупинено провадження у цивільній справі до набрання законної сили судовим рішення у справі № 367/7884/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про припинення права на частку в спільному майні, яка знаходиться у провадженні Ірпінського міського суду Київської області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ухвала є незаконною, винесеною з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Звертає увагу, що 15.07.2021 року в межах підготовчого засідання представником позивача було подано клопотання про призначення комплексної судової земельно-технічної та будівельно технічної експертизи. Про зазначене клопотання текст оскаржуваної ухвали не містить жодного посилання.
Вказував, що враховуючий різний предмет спору між цивільними справами суд помилково дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, апеляційна скарга на ухвалу суду про зупинення провадження у справі розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Про призначення справи до розгляду у порядку письмового провадження учасники справи повідомлені належним чином: позивач - ОСОБА_1 повідомлений засобами поштового зв'язку (рекомендоване повідомлення про вручення з відміткою про вручення 17.07. 2024 року повернулось до суду, відповідачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомленні засобами поштового зв'язку (конверти з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» 31 липня року повернулись до суду), третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Бучанська міська рада Київської області повідомлена засобами електронного суду, що підтверджується звітом про доставку.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження та дійшла наступних висновків.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі закріплений у ст. 251 ЦПК України. Так п.6 ч.1 даної норми процесуального права визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року (справа №766/8633/17) зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли у іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Спір у справі №367/6987/20 та справі №367/7884/23 виник між співвласниками майна спільної часткової власності, а саме 44/100 частини будинку АДРЕСА_1 .
Зупиняючи провадження у справі, суд виходив із обґрунтованості доводів відповідачів про необхідність такого зупинення, з огляду на те, що виділ в натурі частки спірного будинку неможливий без розподілу в натурі всього будинку, водночас земельні ділянки можуть бути поділені в натурі між співвласниками. Тобто, від вирішення судом справи про припинення права на частку в спільному майні у вигляді спірного будинку залежатиме вирішення справи про виділ в натурі частки майна, що є спільною частковою власністю у вигляді земельних ділянок. Оскільки факти, встановлені у справі про припинення права на частку в спільному майні будуть мати преюдиціальне значення для справи про виділення в натурі частки майна, що є спільною частковою власністю, то це виключає можливість на підставі наявних доказів встановити при розгляді даної справи наявність обставин, якими обґрунтовані вимоги про виділення в натурі частки майна, що є спільною частковою власністю. З огляду на наведене суд дійшов висновку про те, що набрання законної сили судовим рішенням у справі № 367/7884/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про припинення права на частку в спільному майні, пов'язано з вирішенням спору по суті у даній справі.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Частиною першою статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю(частина перша статті 356 ЦК України).
Згідно з частинами першою - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України).
Системний аналіз правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Водночас статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
За загальним правилом, при вирішенні справ про виділ в натурі часток житлового будинку, що є спільною частковою власністю, судам слід мати на увазі, що при неможливості виділу частки в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація.
Зупиняючи провадження у справі про виділ частки в натурі, до вирішення справи про припинення права частку, суд першої інстанції не врахував, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Водночас, саме можливість/неможливість виділу частки в натурі є визначальною при вирішенні питання про її припинення такої частки.
Межи і предмет доведення у дані справі не залежать від обставин, що підлягають встановленню у справі про припинення права на частку, адже предметом судового розгляду у межах даної справи є технічна можливість виділу частки в натурі.
Отже висновок суду щодо необхідності зупинення провадження у справі є помилковим, з огляду на що, ухвала суду підлягає скасуванню з підстав визначених п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України , а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2024 року скасувати.
Справу направити до продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
О. Ф. Мазурик
О. В. Желепа