Справа № 754/9122/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14799/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Скрипка О.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
03 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Кшевецької Інни Василівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року про відмову у відкритті провадження, постановлену у складі судді Скрипки О.І., у справі № 754/9122/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_2 . Свої вимоги заявник мотивував тим, що встановлення цього факту необхідно йому для повного та самостійного представництва інтересів його сина до досягнення ним 18-річного віку, як законному представнику, та з метою офіційного повідомлення державних органів, органів місцевого самоврядування тощо відомостей, що вихованням дитини займається він самостійно та несе відповідальність за дії та вчинки сина і те, що мати ОСОБА_2 в силу захворювання та інвалідності об'єктивно позбавлена можливості самостійно виховувати дитину.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року відмовлено у відкриті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, адвокат Кшевецька І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. Просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції відповідно до ч. 5 ст. 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження, мав роз'яснити заявнику до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи. Натомість, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції навіть не конкретизував пункт частини 1 статті 186 ЦПК України, який мав бути застосований як правова підстава відмови у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 . Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 було неповно зазначено суб'єктний склад заінтересованих осіб, оскільки суд за власною ініціативою або за клопотанням заявника після відкриття провадження у справі та до початку судового розгляду не позбавлений можливості залучити інших заінтересованих осіб у даній справі. Відтак, вважає, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, судом було допущено перешкоджання ОСОБА_1 у доступі до правосуддя.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Кшевецька І.В. апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за її відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження у розумінні положень статей 293, 315 ЦПК України.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру(ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Як вбачається зі змісту заяви, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою повного та самостійного представництва інтересів його сина до досягнення ним 18-річного віку, як законному представнику, та з метою офіційного повідомлення державних органів, органів місцевого самоврядування тощо відомостей, що вихованням дитини займається він самостійно та несе відповідальність за дії та вчинки сина і те, що мати ОСОБА_2 в силу захворювання та інвалідності об'єктивно позбавлена можливості самостійно виховувати дитину.
Разом з тим, статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) та в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23).
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним сина, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дітей.
У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що ця справа пов'язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей.
Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов'язане з встановленням обставин щодо невиконання матір'ю батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах відповідного спору про право між батьками дитини у позовному провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За встановлених у цій справі обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку з чим, суд першої інстанції, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження.
Згідно вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін як такої, що є законною та обґрунтованою.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Кшевецької Інни Василівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 09 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач
Судді