Справа №760/20800/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/6508/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
03 грудня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою, з доповненнями представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року задоволено частково клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, вилучене під час обушку в кримінальному провадженні № 52024000000000412 від 07.08.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 384 КК України, та накладено арешт (із забороною володіння, користування та розпорядження) на тимчасово вилучене майно під час обшуку, проведеного 27.08.2024 в будинку за адресою: м. Полтава, пров. Вітряний, 3, зокрема на:
- мобільний телефон Redmi 8 (Redmi M1908C3IG), IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон Iphone 12 (Iphone A2402), IMEI: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 .
В іншій частині клопотання відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, з доповненнями, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на мобільний телефон Redmi 8 (Redmi M1908C3IG), IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 та мобільний телефон Iphone 12 (Iphone A2402), IMEI: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , та постановити у цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива про накладення арешту на мобільний телефон Redmi 8 (Redmi M1908C3IG), IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 та мобільний телефон Iphone 12 (Iphone A2402), IMEI: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 .
На обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 було здійснено у незаконному кримінальному провадженні, оскільки підставою реєстрації кримінального провадження стала ухвала слідчого судді, законність якої на той момент не була переглянута апеляційним судом.
Так, слідчим суддею було залишено поза увагою те, що допоки вказана ухвала та висновки, викладені в ній не були переглянуті апеляційним судом, реєстрація на їх підставі кримінального провадження, проведення в ньому обшуків та накладення арешту була незаконною.
Апелянт зауважує на тому, що підстави для вилучення мобільних телефонів були відсутні, оскільки це було прямо заборонено ухвалою слідчого судді, враховуючи те, що неповнолітні діти ОСОБА_6 добровільно повідомили детективу пароль для подолання системи логічного захисту телефону (вказане підтверджується протоколом обшуку від 27.08.2024).
Також апелянт звертає увагу суду на те, що ОСОБА_6 не має процесуального статусу підозрюваної у цьому кримінальному провадженні, а тому були відсутні законні правові підстави для вилучення речей, які належать їй на праві приватної власності. А тим паче, такий статус відсутній у її дітей.
На переконання апелянта, як і в письмовому клопотанні детектива та доданих до нього матеріалах відсутні дані або посилання на них, які б вказували на доведеність детективом існування обґрунтованої підозри, наявність потреб досудового розслідування та наявність будь-якого завдання, яке може бути виконано в результаті арешту вилучених у ОСОБА_6 та її дітей мобільних телефонів.
При цьому, клопотання детектива про накладення арешту на майно, як і оскаржуване судове рішення, не містять жодної інформації про те, за якими саме ознаками вилучене у дітей ОСОБА_6 майно було визнано стороною обвинувачення речовим доказом.
Разом з цим, детективом навіть не було прийнято постанову про визнання предметів речовими доказами, що свідчить про те, що навіть сторона обвинувачення його таким не вважає.
Апелянт наголошує на тому, що неможливість копіювання всієї інформації була встановлена 02.09.2024, судове засідання у цій справі відбулось 16.09.2024, проте детективом не було надано жодної інформації з приводу того, що за ці два тижні органом досудового розслідування вживались якісь заходи для того, щоб скопіювати відповідну інформацію іншим чином та якнайшвидше повернути ОСОБА_6 вилучені в її дітей речі.
Також апелянт вважає, що детектив належним чином не обґрунтував клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, оскільки не навів доводів щодо наявності підстав для необхідності такого арешту, які б підтверджувались належними та допустимими доказами, а слідчий суддя не надав цьому оцінки.
Окрім цього, апелянт звертає увагу на безпідставність та незаконність вилучення та арешт мобільних телефонів у неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , що наразі призводить до того, що вже два місяці вони знаходяться без належного зв'язку у воєнний час.
29.10.2024 на адресу Київського апеляційного суду від прокурора відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 надійшли заперечення на апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , в яких він просить залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника власника майна в підтримку поданої апеляційної скарги, з доповненнями, яку остання просила задовольнити у повному обсязі, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, з доповненнями представника власника майна, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження та ухвали слідчого судді місцевого суду, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №52024000000000412 від 07.08.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК України.
В ході судового розгляду в приміщенні Вищого антикорупційного суду клопотання сторони обвинувачення про арешт майна підозрюваного ОСОБА_9 , сторона захисту залучила свідка ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, під час допиту в судовому засіданні у справі №991/5557/24 під присягою ОСОБА_6 свідчила слідчому судді ОСОБА_10 , що на час запровадження воєнного стану в країні вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із ОСОБА_9 . Водночас останній проживає на першому поверсі вказаного будинку, а вона проживає на другому поверсі разом із дітьми. У шлюбі із ОСОБА_9 вона не перебуває. Оскільки її будинок у аварійному стані, то вона стала проживати із ОСОБА_9 , який запропонував переїхати до нього, оскільки в нього є вільне житло та підвал, який може слугувати як укриття. Вона із ОСОБА_9 друзі/знайомі та веде окреме від нього господарство. Також ОСОБА_6 зазначила, що її дітей звати ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . ОСОБА_13 також повідомила, що ОСОБА_9 не є батьком її дітей, і їй наразі не відомо хто є їх батьком. Зі слів ОСОБА_6 , при реєстрації народження дітей в РАЦС її просили придумати по батькові для запису дітей, і вона обрала ім'я батька - ОСОБА_14 . Наразі її сину 13 років. ОСОБА_9 вона знає давно, більше ніж 13 чи 17 років.
В ході судового розгляду було досліджено інші матеріали кримінального провадження, зокрема матеріали відеофіксації обшуків, проведених 10.10.2023 та 25.06.2024. Наведені дані зафіксовані на відеозаписах слідчих дій, на переконання слідчого судді, переконливо доводять ту обставину, що в дійсності ОСОБА_6 та ОСОБА_9 спільно проживають однією сім'єю без шлюбу, а також мають спільний побут під час проживання в одному будинку та здійснюють спільне користування майном, що знаходиться в будинку, включно із сейфом, який знаходився у будинку ОСОБА_9 .
Слідчий суддя під час розгляду справи (ухвала від 17.07.2024 №991/5557/24), оцінивши вищенаведені показання свідка, дійшов висновку, що свідок надала суду завідомо неправдиві показання, з метою унеможливлення накладення арешту на майно ОСОБА_9 . Такі неправдиві показання зводились до заперечення факту її спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_9 без шлюбу, а також тверджень щодо відокремленості їх побуту під час проживання в одному будинку, включно з користуванням сейфом, який знаходився у будинку ОСОБА_9
27 серпня 2024 року в ході проведення обшуку (ухвала слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12.08.2024 № 760/18522/24) домоволодіння за адресою за адресою АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ОСОБА_9 та знаходиться у фактичному володінні ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , було виявлено та вилучено:
- Мобільний телефон Redmi Note 12 PRO 5G IMEI - НОМЕР_5 , IMEI2 - НОМЕР_6
- Мобільний телефон Xiaomi Hyper OS Redmi Note 13 PRO 5G IMEI - НОМЕР_7 , IMEI2 - НОМЕР_8
- Мобільний телефон Хуавей Redmi 8 IMEI - НОМЕР_9 , IMEI2 - НОМЕР_10
- Мобільний телефон Iphone 12 IMEI - НОМЕР_3 , IMEI2 - НОМЕР_4 .
03.09.2024 старший детектив Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_15 , за погодженням із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_16 , звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, вилучене під час обушку в кримінальному провадженні №52024000000000412 від 07.08.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 384 КК України.
На обґрунтування вимог поданого клопотання детектив зазначив, що на мобільних телефонах ОСОБА_9 . ОСОБА_6 , її дітей можуть міститись відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, а саме надання ОСОБА_6 неправдивих відомостей. Зокрема на мобільних телефонах можуть міститись відомості що вказують на спільне проживання ОСОБА_6 із ОСОБА_9 однією сім'єю без шлюбу, ведення спільного побуту, виховання дітей, спільних покупок, подорожей, дозвілля.
Вилучені під час обшуку мобільні телефони, можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюється під час даного кримінального провадження, а тому детектив просив накласти на них арешт з метою забезпечення їх збереження, як речових доказів.
16.09.2024 ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва вказане клопотання детектива задоволено та накладено арешт (із забороною володіння, користування та розпорядження) на тимчасово вилучене майно під час обшуку, проведеного 27.08.2024 в будинку за адресою: м. Полтава, пров. Вітряний, 3, зокрема на:
- мобільний телефон Redmi 8 (Redmi M1908C3IG), IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон Iphone 12 (Iphone A2402), IMEI: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 .
В іншій частині клопотання відмовлено.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження за №52024000000000412 від 07.08.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 384 КК України, слідчий суддя виходив з того, що в межах кримінального провадження № 52024000000000412 від 07.08.2024 розслідується можливий факт надання завідомо неправдивих показань ОСОБА_6 в якості свідка, згідно з якими вона заперечувала факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_9 , визнання вилучених під час обшуку за місцем їх проживання мобільних телефонів, які містить суттєву для кримінального провадження інформацію, речовим доказом уявляється цілком закономірним та логічним.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що скопіювати всю інформацію з вилучених мобільних телефонів Redmi 8 (Redmi M1908C3IG) та Iphone 12 (Iphone A2402) не виявилося можливим, з метою забезпечення їх збереження та подальшого дослідження слідчий суддя вважав можливим задовольнити клопотання детектива про накладення на них арешту.
Таким чином, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речового доказу, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні детектива доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, вислухано доводи детектива в підтримку поданого клопотання та заперечення представника власника майна щодо задоволення клопотання детектива про арешт вище вказаного майна, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні детектива правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №52024000000000412 від 07.08.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 384 КК України, та відношення до нього вилученого майна, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив частково клопотання детектива про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що мобільний телефон Redmi 8 (Redmi M1908C3IG), IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 та мобільний телефон Iphone 12 (Iphone A2402), IMEI: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України та є речовим доказом в №52024000000000412 від 07.08.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 384 КК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для частково задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Твердження апелянта, що проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 було здійснено у незаконному кримінальному провадженні, оскільки підставою реєстрації кримінального провадження стала ухвала слідчого судді, законність якої на той момент не була переглянута апеляційним судом, колегія суддів не вважає безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати обставини зазначені у ч. 2 ст. 173 КПК України, а питання про законність та порядок реєстрації кримінального провадження повинно бути досліджено під час судового розгляду під час перевірки та оцінки доказів.
Так, ухвала слідчого судді, на підставі якої було внесено відомості до ЄРДР у даному кримінальному провадженні, не має преюдиційного значення при вирішенні питання про арешт майна.
Щодо зауважень апелянта, що підстави для вилучення мобільних телефонів були відсутні, оскільки це було прямо заборонено ухвалою слідчого судді, враховуючи те, що неповнолітні діти ОСОБА_6 добровільно повідомили детективу пароль для подолання системи логічного захист телефону (вказане підтверджується протоколом обшуку від 27.08.2024), колегія суддів зазначає наступне.
Так, дійсно ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12.08.2024 було надано дозвіл детективам дозвіл на огляд та копіювання інформації з мобільних телефонів, комп'ютерів, флеш-накопичувачів, інших засобів зберігання інформації, на яких може міститись інформація чи листування щодо проживання ОСОБА_6 із ОСОБА_9 однією сім'єю без шлюбу, ведення спільного побуту, виховання дітей, покупок, подорожей, дозвілля, із залучення відповідних фахівців та спеціалістів, а у разі якщо доступ до електронних інформаційних систем або їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язані з подоланням системи логічного захисту - на вилучення вищевказаної техніки та носіїв інформації.
Проте, як зазначив у своїх запереченнях прокурор, підключити робочу станцію спеціаліста для копіювання інформації з цих пристроїв безпосередньо під час обшуку було неможливо через відсутність електропостачання за місцем проведення обшуку, а тому пристрої вилучено для проведення дослідження в умовах криміналістичної лабораторії.
При цьому, чинним КПК України не передбачено заборони вилучати речі та предмети, які не входять до переліку, зазначеного в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на обшук.
Відповідно до ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
А тому, вищевказані твердження апелянта не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Не приймає до уваги колегія суддів й доводи апелянта, що ОСОБА_6 не має процесуального статусу підозрюваної у цьому кримінальному провадженні, а тому були відсутні законні правові підстави для вилучення речей, які належать їй на праві приватної власності. А тим паче, такий статус відсутній у її дітей.
Так, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання детектива та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, всупереч доводам апелянта.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Твердження апелянта про те, що детективом не було прийнято постанову про визнання предметів речовими доказами, що свідчить про те, що навіть сторона обвинувачення його таким не вважає, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з того, що наявність чи відсутність постанови про визнання майна речовим доказом не є безумовною підставою для накладення чи не накладення арешту на майно, питання про арешт якого ставиться. Відповідність вилученого майна критеріям ст. 98 КПК України, має бути доведена матеріалами, які долучаються до клопотання про арешт майна та доводами ініціатора відповідного клопотання, що було зроблено в даному випадку.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:
1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;
2) перелік і види майна, що належить арештувати;
3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;
4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду, при цьому під час апеляційного розгляду прокурор повідомив, що призначено експертизу, яка наразі проводиться.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу, з доповненнями представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу, з доповненнями представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4