П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/9991/24
Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 420/9991/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.03.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: - з 29.03.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, - з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.03.2022 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходить дійсну військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 . при обрахунку сум грошового забезпечення Позивача у зазначений період, відповідач керувався приписами ПКМУ від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» зі змінами, які були внесені ПКМУ від 21.02.2018 року № 103, зокрема, щодо п.4 ПКМУ від 30.08.2017 року № 704 в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, не дивлячись на те, що відповідні зміни були визнані нечинними у судовому порядку в рамках розгляду справи № 826/6453/18. Крім того, відповідачем було залишено поза увагою обставини відсутності в Законах України Про Державний бюджет України на 2022 та 2023 р. застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року та, як наслідок, суперечності п.4 ПКМУ від 30.08.2017 року № 704 в редакції ПКМУ від 21.02.2018 року № 103, відповідним зазначеним нормативним актам вищої юридичної сили. Позивач звернувся до відповідача з приводу перерахунку та виплати грошового забезпечення та отримав лист від 23.03.2024 про відсутність підстав для вчинення означених дій.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід. № ЕС/16516/24 від 24.04.2024 р.), зазначаючи, зокрема, що зміни до приміток № 1,12,13,14 Постанови КМ України №704 чинні та діютьу відповідності до пункту 4 у редакції у відповідності до з Постановами КМ № 1041 від 20.12.2017, № 1038 від 28.10.2020 - застосовується з 1 жовтня 2020 року у редакції- посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. Кабінет Міністрів України жоднихінших нормативно-правових актів з цього приводу не ухвалював. Таким чином, підстави для висновку, про наявність у Відповідача підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. А отже, в діях ІНФОРМАЦІЯ_3 (як і в усіх інших військових частинах, установах, закладах) немає протиправності, а навпаки всі дії відповідають вимогами чинної редакції Постанови №704.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28.08.2024 у справі № 420/9991/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 29.03.2022 по 20.05.2023 та з 01.01.2023 по 20.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, та шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.03.2022 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, в частині формулювання в резолютивній частині судового рішенні періоду для перерахунку грошового забезпечення виходячи з відповідного бюджетного року та відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його змінити в частині формулювання в резолютивній частині судового рішенні періоду для перерахунку грошового забезпечення виходячи з відповідного бюджетного року, та скасувати в частині відмови у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходу та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції помилково розбив позовний період на такі частини: з 29.03.2022 по 20.05.2023 та з 01.01.2023 по 20.05.2023, що є нелогічним, позаяк за грошове забезпечення частини позову 2022 року, відповідним базисом для його обрахунку є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, за грошове забезпечення частини позову 2023 року - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023;
- суд першої інстанції, не відмовляючи у частині позову щодо перерахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, за наслідками застосування первинної редакції п.4 ПКМУ 704, протилежного, оскаржуване рішення не містить, фактично перефразував з незрозумілих підстав та, у позапроцесуальний спосіб, заявлені позивачем позовні вимоги, прибравши з наведеного тексту словосполучення « із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії»;
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу.
Також, не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що у постанові від 30.08.2017 № 704 чітко визначалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, тому дії відповідача є правомірними і нарахування спірних виплат здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства;
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 29.03.2022 року проходить дійсну військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв'язку з визнанням протиправними та скасуванням п. 1, п. 2 та п. 6 Постанови КМУ № 103, а відповідно і відновленням попередньої редакції пункту 4 Постанови КМУ № 704 та п. 5 і додатку 2 Порядку №45, тобто у зв'язку зі змінами в законодавстві, з 01.01.2022 року у відповідача виник обов'язок у перерахунку грошового забезпечення позивача.
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року рік на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом, яким просила надати інформацію, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення Позивачу, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів/. Інформацію про розмір грошового забезпечення Позивача станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року рік за останньою займаною посадою заявника або за прирівняною /аналогічною/ посадою, з обов'язковим зазначенням розміру у відсотках: надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби у відсотках посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) у відсотках та щомісячної премії у відсотках. Інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад Позивачу з 13 березня 2022 рік по день виключення зі списків особового складу.
Листом від 23.03.2024 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні з 01.01.2022 перерахунку грошового забезпечення та виплат, належних при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що посадовий оклад позивача, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця у спірний період мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Разом з тим, суд вказав, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.03.2022 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення є передчасними.
Колегія суддів частково не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частин 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.
У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято постановою "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704. Згідно пункту 10 ця постанова набрала чинності з 1 березня 2018 року.
Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, Урядом України запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018 Постанова Кабінету Міністрів України №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців регламентовано постановою Кабінету Міністрів України № 1294.
При цьому, пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції Постанова Кабінету Міністрів України №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704. Тобто було відновлено первинну редакцію пункту 4 Постанови № 704 щодо визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
З огляду на це, є необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 та відповідно до позовних вимог) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Аналогічні висновки щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі №380/22021/21 та від 18 січня 2024 року у справі № 240/1387/21.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів зазначає, що позивачу посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, в період з 29.03.2022 по 20.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не “на 1 січня 2018 року».
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню в частині обрахунку посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, в період з 29.03.2022 по 20.05.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції розбиваючи спірний період з 29.03.2022 по 20.05.2023, виходячи з відповідного бюджетного року, у такому разі повинен був визначити такі його складові на рівні з 29.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 20.05.2023 відповідно.
Так, для перерахунку грошового забезпечення позивача у 2022 році відповідним базисом є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, для перерахунку грошового забезпечення позивача у 2023 році - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Крім того, враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, внаслідок перерахунку грошового забезпечення позивача за механізмом первинної редакції п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, підлягають перерахунку не тільки основні, а й додаткові види грошового забезпечення та премія.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 29.03.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, суд першої інстанції помилково розбив спірний період з 29.03.2022 по 20.05.2023 на: з 29.03.2022 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704 та з 01.01.2023 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, є обґрунтованими доводи апелянта - ОСОБА_1 про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції.
Надаючи оцінку наявності підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.03.2022 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення колегія суддів виходить з таким міркувань.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20).
Верховний Суд зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Судова палата ВС дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Колегія суддів зазначає, що основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.
Системний аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить про те, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Отже, враховуючи те, що грошове забезпечення за період з 29.03.2022 по 20.05.2023 в належному розмірі, позивачу ще не нараховано та не виплачено, колегія суддів дійшла висновку про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
Таким чином, оскільки позивачу не було здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення в належному обсязі за період з 29.03.2022 по 20.05.2023, апеляційний суд доходить висновку про передчасність вимог у цій частині.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019, від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, від 16.04.2020 року у справі № 220/11292/19-а, від 21 січня 2021 року у справі №160/35/20; від 21 грудня 2020 року у справі №520/2226/19; від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а, від 18 травня 2023 року у справі № 200/14129/19-а, від 20 квітня 2023 року у справі № 200/11746/19-а, від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19-а.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про передчасність позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягає.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, а також те, що суд першої інстанції помилково розбив спірний період з 29.03.2022 по 20.05.2023 на 29.03.2022 по 20.05.2023 та 01.01.2023 по 20.05.2023 колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити та викласти другий, третій та четвертий абзац резолютивної частини рішення у новій редакції.
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду 28.08.2024 у справі № 420/9991/24 - змінити, викласти другий, третій та четвертий абзац резолютивної частини рішення у новій редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.03.2022 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.03.2022 по 31.12.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704 із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704 із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 420/9991/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк